Україна подолала величезну історичну дистанцію на шляху до об'єднаної Європи. Процес економічного і політико-правового зближення з Європейським Союзом фактично триває з 1998 року, але доленосна боротьба за нього почалася в 2013–2014 роках. Для захисту європейського майбутнього мільйони українців вийшли на протести, і зрештою восени 2014 року була підписана Угода про асоціацію між Україною та ЄС.
Відтоді політична й економічна євроінтеграція України відбувається в умовах російської агресії, а з 2022 року — повномасштабної війни. Попри це, наша країна не зламалася та досягає значних результатів у цьому процесі. Політичне рішення Євроради розпочати переговори з Україною стало історичним та остаточно зламало російські геополітичні плани.
Водночас важко спрогнозувати, скільки триватимуть переговори. Нині Україна живе в режимі активних реформ, результативність і швидкість яких впливатиме на процес інтеграції з ЄС. Що означає рішення Євроради, як вдалося обійти угорське вето та чи є прогрес у виконанні останніх вимог Європейської комісії — все це розглянемо далі.
Заколисування Орбана
14 грудня лідери ЄС вирішили розпочати переговори з Україною про вступ. Цей значущий момент відбувається на тлі безпрецедентних викликів, пов’язаних із російським вторгненням, а також політичного шантажу Угорщини.
Остання перепона стала справжнім випробуванням для європейської дипломатії. Нинішня угорська влада на чолі з прем’єр-міністром Віктором Орбаном, сказати б, дістала європейських високопосадовців. Дипломати самі не знали, чого він прагне домогтися, шантажуючи заблокувати старт переговорів з Україною.
Віктора Орбана вже прямо називають “троянським конем” Путіна, зважаючи на його тісну комунікацію з російським диктатором. Можливо, в політичних баталіях і справді був російський слід, але не варто виключати бажання Орбана досягти фінансових преференцій. ОПОРА вже відзначала, що блокування ресурсів для Угорщини через згортання демократії в цій країні стало болісним, адже вона є одним із найбільших реципієнтів європейських коштів. Станом на 2018 рік ЄС вклав в економіку Угорщини 34 млрд євро.
Тож принаймні частково ультимативна поведінка Угорщини пов’язана з намаганням розморозити фінансування. Втім, ефект від неї був радше негативним, ніж позитивним. Справді, напередодні саміту Європейська комісія розблокувала 10 млрд євро для Угорщини, але після того, як Будапешт виконав низку заходів для унезалежнення судової влади.
Водночас процес “вмовляння” Орбана набув величезних масштабів. Президент Європейської ради Шарль Мішель та лідери Іспанії, Естонії, Франції намагалися переконати його не перешкоджати старту переговорів з Україною. До комунікації була долучена й українська сторона на рівні Офісу Президента та МЗС. Однак угорський прем’єр лише посилював шантаж, закликаючи навіть не виносити на саміт Євроради питання про старт переговорів.
Навіть безпосередньо перед початком першого дня саміту лідерів Євросоюзу Орбан заявляв, що не бачить підстав для початку переговорів з Україною. Однак під час голосування він просто вийшов із зали, що дозволило уникнути вето. Які аргументи європейської дипломатії спрацювали, можемо лише здогадуватись, але випити кави перед голосуванням йому порадив Олаф Шольц. Очільник українського МЗС Дмитро Кулеба наголосив, що “хитрощі” Шольца увійдуть до історії як приклад німецького лідерства на користь Європи.
Аби не бути у зовсім програшній ситуації, Орбан пояснив свої дії тим, що Угорщина “не хоче брати участі в цьому дуже поганому рішенні”, а згодом заблокував 50 млрд євро допомоги Україні. Однак гроші все одно будуть, запевняє Шарль Мішель, адже у Євросоюзу є відповідні інструменти. Розгляд питання про фінансову допомогу Україні відклали до січня, коли й стане зрозуміло, як обійдуть чергове вето Орбана.
Попереду багато роботи, тому що переговори передбачають довготривалий процес адаптації національного законодавства до європейських норм. Закриття переговорних глав (їх нині 33) також потребує одностайного рішення, й Угорщина вже погрожує, що Україні доведеться долати вето ще 70 разів. Тому в Євросоюзі вже дискутують про спрощення процедури переговорів, імовірно, без консенсусного погодження закриття окремих глав.
Для України розроблять “переговорну рамку”, без якої початок переговорів технічно неможливий. Водночас українська влада вже сигналізує, що повний скринінг нашої законодавчої бази на предмет відповідності до законодавства (aquis) ЄС розпочнеться найближчим часом.
Тобто Єврокомісія вирішила не гаяти часу та почати підготовку “рамки” негайно. Втім, Єврорада вказала, що ухвалення “рамки” можливе лише після виконання Україною всіх рекомендацій Єврокомісії, зокрема згаданих у листопадовому звіті про розширення.
Далі розглянемо, які реформи Україні вже вдалося реалізувати, а які ще потребують доопрацювання.
Прогрес у виконанні рекомендацій ЄК: корупція та нацменшини
Україна демонструє неймовірні темпи втілення реформ. Після отримання офіційного статусу кандидата в члени ЄС Україні знадобилося трохи більше року, щоб Єврокомісія рекомендувала розпочати політичний процес переговорів з нашою країною.
Разом з цим, 8 листопада Єврокомісія висунула чотири додаткові вимоги, які Україна рішуче взялася реалізовувати Вже 8 грудня Верховна Рада прийняла пакет законопроєктів, які враховували більшість рекомендацій європейської інституції.
Перш за все йдеться про діяльність антикорупційних органів. Так, український парламент вніс зміни до Закону України “Про запобігання корупції”, дозволивши НАЗК перевіряти майно чиновників, придбане до призначення на посаду. Також збільшили штатну кількість детективів НАБУ — з 700 до 1000 осіб за 3 роки. Остання зміна ставить за мету посилити інституційну спроможність цього органу, зокрема його кадровий потенціал.
Також парламент посилив незалежність Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), удосконаливши правові засади діяльності цього органу. Наприклад, новий закон виокремлює САП у незалежний орган прокуратури зі статусом юридичної особи, окреслює повноваження керівника САП, вдосконалює процеси конкурсного відбору прокурорів тощо.
Ба більше, значний прогрес у боротьбі з корупцією відзначає й Антикорупційна ініціатива ЄС (EUACI) в Україні.
На жаль, корупція закріпилася як негативна характеристика нашої країни, особливо в російських наративах, що мають на меті зменшити підтримку з боку наших партнерів — мовляв, всю західну допомогу в Україні розкрадають. Однак наша держава лише покращує позиції у світовому рейтингу сприйняття корупції, на відміну від Росії, де корупцію толерують значно більше.
Іншим викликом для України стало вдосконалення законодавства щодо національних меншин. Саме захистом угорської спільноти прикривався офіційний Будапешт у протидії нашій державі на шляху до ЄС. Втім, Україна дуже конструктивно владнала цю проблему ще до засідання Євроради.
Варто згадати, що 1 липня 2023 року набув чинності новий закон про національні меншини, але через низку зауважень Венеційської комісії парламент комплексно доопрацьовував законодавство. 8 грудня були прийняті зміни до низки законів України — здебільшого в сферах освіти і мови.
Згідно з новим законодавством, заклади вищої освіти приватної форми власності мають право вільно вибирати мову навчання з-поміж офіційних мов Європейського Союзу, а у класах гарантується використання мови відповідної нацменшини в освітньому процесі поряд із державною мовою. Крім цього, врегульовані мовні гарантії нацменшин на рекламу, видавничу продукцію, передвиборчу агітацію, телевізійні ефіри.
Новий законодавчий проєкт добре сприйняли лідери національних спільнот, зокрема угорської. Угорці України навіть офіційно звернулися до голови Європейської ради Шарля Мішеля та прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана з проханням підтримати початок переговорів про вступ України в ЄС, високо оцінивши прогрес нашої країни у забезпеченні своїх прав.
Важливим побоюванням щодо нового законодавства стало ймовірне розширення прав російської мови. В нинішніх умовах слід створити баланс між зміцненням позицій державної мови, національною безпекою та захистом мовних прав національних спільнот. Саме тому в законі йдеться про офіційні мови Європейського Союзу, а під час реалізації прав національних меншин заборонена популяризація держави-агресора, її органів і символіки вторгнення.
До того ж протягом воєнного стану та 6 місяців після його скасування національні меншини, які ідентифікують себе з Росією, не матимуть права на мирні зібрання, отримання бюджетного фінансування, формування дорадчих органів та центрів. Тобто в документі існують додаткові запобіжники, які унеможливлюють просочування російських наративів.
Кремль у своїй риториці, звісно, не зміг пройти повз такі кроки української влади, назвавши їх расистськими і дискримінаційними. Що ж, російській владі вже давно варто усвідомити, що українське суспільство чітко визначило своє ставлення до так званого “російського миру”.
На шляху до легалізації лобізму
Останнім незавершеним кроком до початку засідання Євроради стало створення законодавчої бази щодо лобіювання. Однак законопроєкт про доброчесне лобіювання зареєстрували у Верховній Раді 13 грудня, що демонструє серйозність намірів України виконати всі вимоги Єврокомісії. Володимир Зеленський висловив переконання, що до кінця року Україна запровадить усі необхідні для євроінтеграції нововведення, які обіцяла партнерам.
Втім, у випадку з лобізмом заява Президента виглядає надто оптимістичною. Слово “лобізм” у нашій країні досі асоціюється з корупцією. Насправді ринок лобіювання нині існує, але він не врегульований, тому породжує політичну корупцію. Тож не має нічого поганого в тому, аби, приміром, бізнесові групи легально та прозоро лобіювали свої інтереси.
У західних країнах лобіювання вже легалізоване, відмінності існують лише в моделях регулювання ринку. Виокремлюють два його способи: законодавчий та саморегулювання. У першому випадку держава встановлює правила, обов’язкові для лобістів, а в другому лобісти регулюють свою діяльність та визначають санкції самостійно. На практиці ж країни здебільшого об’єднують обидві моделі.
Як це відбуватиметься в Україні, покаже час, але запровадження прозорих механізмів взаємодії лобістів із владою досі є викликом. Перший оприлюднений на сайті НАЗК текст законопроєкту викликав обґрунтовані зауваження громадянського суспільства. У ньому адвокація подана як одна з форм лобізму, хоча вона передбачає досягнення суспільного інтересу без економічної вигоди, на відміну від лобізму, скерованого на отримання прибутку.
Ба більше, текст проєкту закону містив низку сумнівних або вкрай нечітких норм, частина з яких суперечать Конституції України, міжнародним стандартам та європейським практикам. Зрештою, реєструючи законопроєкт, уряд частково врахував думку громадянського суспільства, але в ньому все ще є чимало недоліків.
Юридичний радник Громадянської мережі ОПОРА Павло Романюк відзначає:
“Зареєстрований законопроєкт має низку проблемних положень. Зокрема, ключові поняття у сфері лобіювання визначені розмито. У законопроєкті не передбачено адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення законодавства, не встановлено пропорційних та ефективних санкцій. Вдосконалити потрібно і положення про функціонування Реєстру прозорості, звітування лобістів, фінансування лобістської діяльності тощо”.
Відповідно до встановлених Єврокомісією строків, в України є час до березня. Будемо очікувати на змістовне доопрацювання законодавства про лобізм із залученням широкого кола експертного середовища та зацікавлених осіб.
Не зупинятися
14 грудня наша держава отримала ключове політичне рішення, що беззаперечно засвідчує головний підсумок сьогодення — Україна остаточно виходить із російського фокусу та повертається в Європу.
Разом з цим, зупинятися не варто, адже процес євроінтеграції можна охарактеризувати як марафон на далеку відстань. Україні варто нарощувати темпи реформування, не чекаючи навіть на фактичне відкриття переговорів. “Європейська правда” проаналізувала швидкість кандидатів у втіленні стандартів ЄС і виявила, що “вдесятеро” — це буквальна оцінка, потрібна, аби досягнути нинішнього рівня євроінтеграції держав Західних Балкан.
При цьому нині держави Балкан стагнують і не проводять реформ. Приміром, Чорногорія веде переговори з 2012 року, а Сербія — з 2014-го. А, наприклад, з Туреччиною перемовини зупинили через недемократичні процеси в цій країні. Тож протягом усього періоду інтеграції важливо, крім технічного зближення, дотримуватися ціннісних вимог.
Засадничі критерії членства в ЄС, а саме чесне судочинство та дотримання основних прав людини, завжди лишаються надважливими. Навіть якщо держава вже є членом Євросоюзу, через порушення його принципів вона може зазнати впливу європейських інституцій для виправлення проблемних питань.
Європейський Союз — це унікальне партнерство країн, об’єднаних фундаментальними цінностями. Політичне рішення про початок переговорів з Україною стане надійною гарантією продовження проєвропейських реформ, а також стимулом для влади і громадян продовжувати євроінтеграційний шлях паралельно з відбиттям російського вторгнення.