Необхідність прийняття закону про лобістську діяльність передбачена висновком Єврокомісії щодо України 8 листопада 2023 року та заходами з виконання Державної антикорупційної програми. Однак оприлюднений Національним агентством з питань запобігання корупції (далі — НАЗК) проєкт Закону України «Про доброчесне лобіювання та адвокацію в Україні» (далі — законопроєкт) та супровідний до нього проєкт змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП) є проблемними з таких причин:

  1. Неінклюзивний процес розробки. На ознайомлення з положеннями проєкту громадянському суспільству та експертному середовищу відвели всього 3 дні, а на розробку пропозицій — не більше 2 тижнів. Такий відвертий поспіх не сприяє належній взаємодії та довірі, а сам процес розробки та обговорення стає суто формальним — його не можна назвати інклюзивним. При цьому у висновку Єврокомісії щодо України передбачено, що для зміцнення взаємної довіри та досягнення консенсусу щодо найкращого підходу до правового регулювання лобіювання необхідно продовжити відкрите обговорення з залученням зацікавлених сторін, насамперед представників громадянського суспільства. 
  2. Невідповідність міжнародним стандартам. У рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи щодо правового регулювання лобістської діяльності (27 березня 2017 року №CM/Rec(2017)2) наголошено, що правове регулювання лобістської діяльності не повинне в будь-якій формі та спосіб порушувати демократичні права людей на те, щоб індивідуально чи колективно виражати власні погляди і звертатися до державних службовців, органів чи установ, а також проводити кампанії за політичні зміни та зміни до законодавства, політик чи практик у межах законної політичної діяльності. 

Комітет з економічних справ і розвитку Парламентської Асамблеї Ради Європи підготував Доповідь «Лобіювання в демократичному суспільстві (Європейський кодекс етики з лобіювання)» (документ №11937 від 5 червня 2009 року). Один із 6 його ключових принципів передбачає, що лобіювання має бути визначене чітко, з відмежуванням його як професійної оплачуваної діяльності від діяльності організацій громадянського суспільства. 

У висновку Єврокомісії також вказано: важливо, щоб нормативні акти про лобіювання не перешкоджали законній діяльності громадянського суспільства й не покладали на такі організації непропорційний адміністративний тягар.

  1. Обмеження свободи вираження поглядів, свободи асоціацій та права на участь в управлінні державними справами. Якщо тлумачити положення законопроєкту системно, то адвокація охоплює надзвичайно широку сферу суспільних відносин. Її суб’єктом може бути визнаний будь-який активний громадянин, що прагне суспільно-політичних змін, або науковець, який, готуючи дослідження, пропонує зміни до законодавства, або громадське об’єднання, яке обстоює вдосконалення правового регулювання певної сфери. Відповідно, законопроєкт поширює на суб'єктів адвокації обтяжливі вимоги, зокрема включення до спеціального реєстру, подання до нього регулярних змін, звітування щодо кожного предмета адвокації (хоча громадські організації і так подають щорічну податкову декларацію з усією необхідною фінансовою інформацією). Це може суттєво звузити конкуренцію поглядів, нігелізувати значну частину громадянського суспільства та призвести до згортання партисипативної демократії в країні. Крім цього, передбачена для суб'єктів адвокації відповідальність на додаток до зазначеного є заходом, не зумовленим легітимною метою, а її застосування непропорційно обмежує свободу вираження поглядів, свободу об’єднання та право на участь в управлінні державними справами.
  2. Порушення вимог правової визначеності. Законопроєкт передбачає створення спільного для лобістів та суб’єктів адвокації реєстру (ст. 8, 9), однакові методи впливу (ст. 4), виключення зі сфери дії закону (ст. 3), обмеження (ст. 5), звіти щодо фінансових показників (ч. 5 ст. 15), контролюючий суб’єкт (ст. 16). Також проєкт змін до КУпАП встановлює для них однакові санкції (ст. 172–9-3, 172–9-4). Все це може призвести до сприйняття громадянами та зарубіжними партнерами України зареєстрованих суб’єктів адвокації як лобістів.

Окремі положення законопроєкту є внутрішньо суперечливими або недостатньо визначеними. Наприклад, методами адвокації є дії, які вчиняються з метою впливу на об’єкт впливу під час розроблення та/або прийняття (видання), скасування нормативно-правового акта. Водночас незрозуміло, яким чином встановлювати таку мету. В широкій інтерпретації це призведе до того, що методами адвокації стануть усі національні та міжнародні конференції, форуми, круглі столи, студентські наукові гуртки, захисти дисертацій тощо. 

  1. Відсутність стимулів для детінізації суб’єктів лобіювання в Україні. Крім тягаря реєстраційних процедур, регулярного звітування, можливості накладення санкцій, законопроєкт не передбачає адекватних стимулів для детінізації лобістської діяльності. Перераховані у ст. 12 законопроєкту права є абстрактними, відсилають до іншого законодавства та не пропонують суттєво нових можливостей. Такі дії можуть мати протилежний ефект — демотивацію суб’єктів лобіювання реєструватися.
  2. Рекомендації. Для розробки ефективного правового регулювання у сфері лобіювання слід:
  • створити парламентську робочу групу із залученням представників експертного середовища та Єврокомісії; 
  • перед реєстрацією проєкту закону він має бути погоджений із зацікавленими сторонами.