У червні 2023 року українці, міжнародна аудиторія та росіяни спостерігали за так званим “маршем справедливості” — стрімкою, але провальною спробою заколоту, яку організував керівник ПВК “Вагнер” Євґєній Пріґожин. Під час самого “маршу” він особисто озвучив кілька версій того, чому повернув своїх бійців на Москву. Однак єдине, що може констатувати напевне сторонній спостерігач, — це очевидний конфлікт між російськими політичними елітами, який закінчився переміщенням “вагнерівців” на територію російського сателіта Білорусі та ймовірною загибеллю самого “заколотника”. 

Найманці “Вагнера” разом з іншими російськими військовими скоювали воєнні злочини, рівняли з землею Соледар, Сєвєроденьцьк, Лисичанськ, Бахмут та інші українські міста й села. І хоча після жалюгідного маршу історія “Вагнера” здається завершеною, ПВК досі не розформована, а в прогнозах її майбутнього немає певності. Ба більше, як мінімум частина найманців у складі різних підрозділів продовжують і продовжать воювати на боці Росії та, ймовірно, лишатимуться присутніми на тимчасово окупованих територіях України. ОПОРА вирішила з’ясувати, як пропагандисти зображають воєнних злочинців з ПВК “Вагнер” для мешканців ТОТ і які наративи щодо найманців домінують в окупаційних телеграм-каналах.

Раніше під час дослідження інформаційного простору ОПОРА виявила 640 проросійських телеграм-каналів, спрямованих на мешканців тимчасово окуповних територій України.  Ми завантажили всі дописи зі згадками ПВК “Вагнер” у різних відмінках чи формулюваннях (на кшталт “оркестр” чи “музиканти”) й отримали близько 10 тисяч згадок ПВК “Вагнер” з 24 лютого 2022 до 20 серпня 2023 року. З них ми випадковим чином сформували вибірку з 1000 публікацій для подальшого аналізу ключових наративів, які окупанти транслювали мешканцям ТОТ.

Загалом згадки “вагнерівців” у прокремлівських телеграм-каналах доволі одноманітні. Відібрані нами публікації можна узагальнити в три невигадливі наративи. 

Найчастіше нам траплялися дописи, що висвітлюють “воєнні здобутки” і “професіоналізм” найманців. Так, в окупаційних каналах регулярно висвітлюють події з фронту — публікують фото і відео того, як “вагнерівці” обстрілюють українські позиції, інформують, скільки українських земель вони ще окупували, а окрему увагу приділяють буцімто “трофейній” техніці та зброї ЗСУ, зокрема західній. Передбачувано злочини найманців на ТОТ називають “звільненням”. Показують також пропагандистські репортажі з тренувальних баз та вишколів. 

Паралельно зі спробамми збудувати “вагнерівцям” імідж професійних і непереможних військових, пропагандисти намагаються дискредитувати Збройні Сили України в очах мешканців ТОТ. Так, наприклад, пропагандисти поширювали дезінформацію про те, що українські військові начебто складають зброю, як тільки дізнаються, що мають дати бій саме підрозділам “вагнерівців”. Також окупанти публікують псевдолистування полонених українських військових, де емоційно описаний їхній “жах” перед “оркестром” тощо.  

Водночас нам траплялися й спроби рекрутингу мешканців тимчасово окупованих територій до ПВК.

Пропагандисти активно будували позитивний імідж “вагнерівців” і поза контекстом поля бою, зображаючи їх як не лише умілих воїнів, а й зразкових людей загалом. Чи, якщо точніше, зразкових “справжніх чоловіків”. Так, бачимо публікації з поезіями буцімто авторства “вагнерівців” та вірші й пісні складені про них. Описують також незламність духу бойовиків — мовляв, у спілкуванні з ними важко помітити будь-який вплив війни на їхню психіку. Принагідно пропагандисти намагалися пояснити, чому до “елітного підрозділу” рекрутують в’язнів. Так, бачимо публікації з цитатами самих ув’язнених, які поповнили ряди “вагнерівців”, де ті пояснюють, що намагаються “спокутувати” свої гріхи перед батьківщиною й дати привід своїй сім’ї ними врешті-решт пишатися. 

Окремий тематичний блок формують повідомлення про “милосердя” і “доброту” бойовиків до місцевого населення. Пропагандисти показують, як “вагнерівці” нібито ризикують собою, рятуючи дітей, жінок і пенсіонерів, яким, за словами росіян, ледь не “в спину стріляють” українські військові. Втім, автори таких дописів оминають увагою те, що людям не знадобилася б евакуація, якби “вагнерівці” й інші російські військові не вторглися в Україну. Окупанти записують відео, як найманці роздають дітям цукерки, чи оповідають, як особисто Пріґожин буцімто вітав українських жінок з 8 березня та відправив мешканкам одного з окупованих українських міст “вантажівку шампанського”.

Платформа “Телеграм” відома мінімальним рівнем модерації контенту. Одне з небагатьох питань, на яке компанія реагувала за час свого існування — це тероризм. Раніше “Телеграм” повідомляв, що видаляє канали, пов’язані з терористичною організацією “ІДІЛ”, а також канали канали терористів на запит уряду Індонезії. Як зазначено на сторінці типових запитань до компанії, єдине, що лишається недопустимим на їхній платформі — це заклики до насильства, які переходять межу “миролюбного висловлення альтернативної думки”. 

Однак ще в листопаді минулого року Європейський Парламент визнав Росію державою-спонсором тероризму, а саму ПВК “Вагнер”, крім України, визнали терористичною організацією США, Франція, Велика Британія, Литва й ОБСЄ. Заклики до своїх урядів наслідувати приклад цих країн лунають також від парламентарів Канади. Втім, чому Телеграм ставиться до терористів “Вагнера” м’якше, ніж, наприклад, до “ІДІЛу”, пояснити важко.

Як бачимо, окупанти радо скористалися гостинністю Телеграму для поширення пропагандистських і дезінформаційних повідомлень. Вони героїзують бойовиків, які разом з російськими збройними силами знищують українські міста й містечка та вбивають їхніх мешканців. Ба більше, нам вдалося зафіксувати спроби використання Телеграму для рекрутингу мешканців ТОТ до “Вагнера”. Те, що ПВК має змогу і, якби не спроба “заколоту”, могла б досі вільно використовувати цю платформу для розбудови власної репутації та рекрутингу найманців, є яскравим свідченням подвійних стандартів компанії щодо України.