Громадянська мережа ОПОРА розпочала системне відстеження насильницької риторики, яка може створити ґрунт для появи політично вмотивованого насильства. У цьому дослідженні ми проаналізували контент в українському сегменті Telegram (15 найпопулярніших загальнонаціональних анонімних каналів, 46 регіональних анонімних каналів та 6 каналів блогерів) за серпень 2025 року. Ми прагнули виявити риторику, яка може сприяти виключенню певних груп із суспільно-політичного життя: від висміювання й приниження до прямих закликів до насильства. У центрі нашого аналізу — не лише окремі випадки агресивної чи дискримінаційної комунікації, а й ширші процеси, які формують сприятливе середовище для радикалізації. Також ми відстежуємо зміцнення недовіри до державних інституцій і посилення поділів між “правильними” і “неправильними” українцями через розширення груп, яких маргіналізують у публічному просторі.

На четвертий рік повномасштабного вторгнення українці повернулися до активних онлайн- та офлайн-суперечок на чутливі суспільні теми. Градус таких дискусій додатково зростає через травматичний воєнний досвід, погіршення економічного становища і загальне виснаження від постійної небезпеки та невизначеності. Дискусії про політичне минуле, теперішнє і майбутнє переростають у поділи на “поганих” і “хороших”, “правильних” і “неправильних” українців. Усе це — плідний ґрунт для радикалізації різних суспільних груп. Коли в інформаційному просторі нормалізують дискримінацію, сегрегацію й насильство, зростає ризик появи політичного насильства — ворожих, агресивних або насильницьких дій, зумовлених політичними мотивами чи прагненням прямо або опосередковано вплинути на політичні процеси в країні або на систему її управління. ОПОРА проаналізувала український сегмент Telegram (15 найпопулярніших загальнонаціональних анонімних каналів, 46 анонімних регіональних каналів та 5 каналів блогерів), щоб зʼясувати, чи є насильницька риторика системним явищем, а також виявити, кого й за що маргіналізують у публічному просторі.

ОПОРА багато працює з українськими громадами за кордоном, тож ми часто чуємо, як важко буває "включати" нових людей у життя спільноти. Попри розбудовані й інколи досить інституціоналізовані спільноти діаспори, багато вимушених мігрантів обирають не долучатися до їхньої діяльності. В цьому матеріалі ми ділимося нашими інсайтами про те, що стимулює українців за кордоном лишатися активними в українському соціально-політичному полі. Інсайтами, які стануть у пригоді не лише для діаспорних організацій, а й для організацій, бізнесів і діячів всередині України, які прагнуть активніше долучати українців за кордоном до своєї роботи.

Громадянська мережа ОПОРА дослідила соціальну згуртованість українців. Зокрема, аналітикині проаналізували риторику 25 найпопулярніших українсько- і російськомовних новинних телеграм-каналів щодо вразливих суспільних груп. Насамперед ОПОРУ цікавило, як канали пишуть про: людей з інвалідністю, ветеранів російсько-української війни, переселенців, українців за кордоном і російськомовних українців. Ми з’ясували, наскільки помітними є ці групи в інформаційному просторі, в яких контекстах про них говорять і які образи формуються в результаті.

Деякі мої колеги, яким доводилося коментувати тему поляризації, жартують, що абсолютна згода можлива лише на кладовищі. І я до цього жарту приєднаюся. Якщо серйозно, поставити “діагноз”, чи є поляризація чи немає на основі лише цих даних ми не можемо (якщо бодай якась соціологія на остаточні діагнози спроможна взагалі). Можемо сказати лише, що поляризація українського суспільства малоймовірна. Принаймні, за вимірюванням ставлень та упереджень “моя Vs чужа група” ми не фіксуємо підстав остерігатися фрагментації українського суспільства на поляризовані групи (принаймні за тими факторами, які ми вже поміряли). 

Якщо запитати, які лінії поляризації пролягають зараз в українському суспільстві, то набереться три основних. Це поляризація між тими, хто воює, і тими, хто в тилу; між тими, хто виїхав, і хто залишився; між тими, хто підтримує російську культуру, мову, церкву, і хто виступає різко проти. Постає питання, як же нам країну зшивати? Громадянська мережа ОПОРА вирішила проблему дослідити і замовила Київському інституту соціології опитування, залучивши Київську школу економіки. За якими ж лініями насправді відбувається поляризація в українському суспільстві ― про це в інтерв’ю на Радіо Культура міркувала аналітикиня громадянської мережі ОПОРА Анастасія Романюк. На переконання експертки, треба менше вірити тому, що ми читаємо у соцмережах, і більше спілкуватися з живими людьми. Тоді легше буде зрозуміти, що немає глибинних ліній поляризації в українському суспільстві, про які нам можуть нашіптувати пропагандистські джерела.

Викрадати українських дітей росіяни почали ще на початку російсько-української війни у 2014 році. Так, одразу після окупації Кримського півострова росіяни запустили програму “Потяг надії”, аби передавати українських дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, на незаконне усиновлення російським сімʼям. Після 24 лютого 2022 року масштаби викрадення українських дітей суттєво зросли і перетворилися на системну політику. Тепер з ТОТ не лише примусово вивозять дітей, якими опікується держава, а й розлучають дітей із батьками чи опікунами. На момент написання цього тексту (червень 2024 року) росіяни депортували щонайменше 19,5 тисяч українських дітей. 

Часто закордонна авдиторія не розуміє закликів українців бойкотувати російську культуру та її діячів. Мовляв, «Толстоєвський» — це світова спадщина, яка не належить лише Росії, а давно померлі митці чи літератори ніяк не стосуються сучасних воєнних злочинів. Однак ті, хто так стверджує, забувають, що в руках російської влади культура є інструментом впливу на світогляд та завойовування симпатії до її носіїв. Бойкотування ж позбавляє цей інструмент сили.

Щоб знищити українців як націю, росіянам не обов’язково розкочегарювати газові камери чи перетворювати на Бучу кожен окупований ними населений пункт. Як визначав автор поняття “геноцид” Рафал Лемкін, цей злочин може відбуватися будь-якими методами.

У двох попередніх матеріалах Громадянська мережа «Опора» з’ясовувала, як представники ключових російських «опозиційних» груп — Антивоєнного комітету, Форуму вільної Росії та команди Навального — публічно комунікують свої погляди на стратегію виходу РФ з війни. Цього разу дослідниці з’ясовували, як російські медіа, що називають себе опозиційними, висвітлюють майбутнє українсько-російських відносин і політику спокути злочинів, скоєних росіянами в Україні. Для цього дослідили 4500 статей, які публікували на своїх сайтах видання «Медуза», «Настоящее время», «Дождь», «Медиазона» та «Новая газета» за період із 24 лютого 2022 року до 7 лютого 2023 року.

Після псевдореферендумів на тимчасово окупованих територіях (ТОТ) України у вересні 2022 року Росія розгорнула активну політику вписування всіх сфер життя ТОТ у російську вертикаль управління. Так, згідно з російським законодавством, відразу після окупації в так званих "нових регіонах" почав діяти "перехідний період", який триватиме до 1 січня 2026 року. За цей час "нові території мають повністю інтегруватися у всі сфери життя держави", в тому числі культурне. 

Намагаючись підкорити захоплені українські території, російський окупаційний режим перетворює всі сфери публічного життя, зокрема й культуру, на інструмент контролю. Чого вартує лише той факт, що з Президентського фонду культурних ініціатив РФ на заходи на ТОТ протягом 2022–2023 років виділили близько 38,3 млн доларів США. І це лише одне з джерел фінансування — у межах дослідження культурної політики росіян в окупованих українських регіонах Громадянська мережа ОПОРА нарахувала щонайменше 46 державних, громадських і "громадсько-державних" російських інституцій, залучених до насадження російської культури. Також ми дослідили, як росіяни комунікують тему культури в окупаційних телеграм-каналах, та зафіксували низку повідомлень про проведені на ТОТ офлайн-заходи та події. У цьому матеріалі розповідаємо, як росіяни намагаються змінити ідентичність українських дітей на ТОТ.