400 доларів і про вас дізнаються більше мільйона потенційних виборців, а витрати ви не зобов'язані декларувати – це нові реалії політичної агітації в соціальних мережах. Здається, не зовсім правильний шлях для тих, хто планує бути обраним до законодавчих органів влади. Як з цим бути? Саморегуляція, реєстрація соціальних мереж як юридичних осіб в Україні та Нацрада з питань телебачення та радіомовлення як незалежний регулятор, – таким бачить вихід народна депутатка Вікторія Сюмар, гостя щоп'ятничної онлайн-розмови «Депутатський день» на сторінці Громадянської мережі ОПОРА у Facebook.

Вікторія Сюмар – українська журналістка, громадська діячка, медіа-експертка, народна депутатка Верховної Ради України VIII та ІХ скликань, Голова комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики (VIII скликання) та Голова підкомітету з питань дотримання законодавства у сфері запобігання і протидії корупції органами державної влади та місцевого самоврядування Комітету з питань антикорупційної політики (ІХ скликання). Наразі представляє «Європейську солідарність».

Ольга Айвазовська та Вікторія Сюмар за кілька місяців до старту агітаційної кампанії місцевих виборів обговорювали перспективи врегулювання комунікації з виборцями у соціальних мережах, зокрема використання інструменту політичної реклами.

Ольга Айвазовська: Ми сьогодні запросили до розмови Вікторію Сюмар, яка в свій час працювала зі сферою медіа в неурядовій організації, а після того, як потрапила до Верховної Ради України очолювала профільний комітет [Комітет з питань свободи слова та інформаційної політики – ред]. Сьогодні говоритимемо не просто про медіа, а про вибори, агітацію та соціальні мережі. За останні роки роль та інвестиції соціальних мереж під час виборів виросли в рази. На жаль, Виборчий кодекс сьогодні не дає жодної відповіді на питання, яким чином регламентувати та регулювати виборчу агітацію, а також відслідковувати, щоб ті, хто інвестує незаконно в політичну рекламу, а потім не звітує, могли бути покарані чи їх зловживання зафіксовані в належний юридичний спосіб. Тому перше моє питання, пані Вікторіє, до Вас: Як на Вашу думку можна би було врегулювати законодавство про вибори, хоча б в частині  агітації в соціальних мережах, не наносячи шкоду питанню свободи слова?

Вікторія Сюмар: Це досить складно, адже ми звикли, що Інтернет – це простір свободи. І всім дуже хочеться, щоб так і залишалося. Тим паче в Інтернеті, принаймні на рівні серйозних соціальних мереж, почалося те, чого не почалося на рівні українських інтернет-видань. І це – саморегуляція. Ми це побачили в ході останньої виборчої кампанії. Це непогано працювало, з моєї точки зору. Ми побачили, як і Facebook, і Youtube почали вимагати звітності, чіткої картки, що це є суб’єкт виборчого процесу, і в який спосіб, так би мовити, має відбуватись агітація. Все, що виходило за ці рамках, блокувалось самими соціальними мережами. Це показує, що досвід саморегуляції може бути успішний. Як це впроваджувати в українське законодавство? Більшість парламентарів сходяться на тому, що спочатку треба впровадити досвід регуляції на загальному рівні. А потім імплементувати у виборче законодавство. Якщо ми почнемо регулювати фактично медіапростір тільки виборчим законодавством, то це теж не зовсім правильний підхід. Адже треба визначитись, а хто є регулятор? Це ключове питання. І зараз закон про медіа, який вже розглянув профільний комітет, якраз пропонує, щоб оцінювачем контенту інтернет-видань і соцмереж була Національна рада з питань телебачення та радіомовлення. Проти цього є багато протестів. Побачимо, як пройде перше читання, бо це є одним з найбільш дискутивних моментів. Але на рівні проєкту це [регулювання – ред.] є.

Ольга: Гаразд. Я розумію, що загальне регулювання дуже важливе. Але декілька фактів. Не так давно, а саме в березні 2019 року, Facebook відкрив Бібліотеку політичної реклами. Зараз ми можемо бачити, скільки та які політичні партії витратили на рекламу постів, принаймні в мережі Facebook. Дані, які ми бачимо на виході, – колосальні. Вони змінюють підхід до фінансування та  бюджетування кампанії. До прикладу, зараз є 19 млн користувачів Facebook та Instagram. Починаючи з червня 2019 року, на політичну рекламу та агітацію витрачено 4 млн доларів. І це підтверджує сам Facebook. Щомісячно на політичну рекламу у Facebook витрачається понад 100 тис. доларів. Витративши 400 доларів, можна охопити аудиторію в 1 млн. Однак, якщо ми дивимося звіти політичних партій, то бачимо значну різницю між тим, що показує Facebook (тобто інформація про політичну рекламу, яка була замовлена в грошовому вимірі політичними партіями або їхніми представниками) і тим, що зазначено у фінансових звітах учасників виборчого процесу. Наприклад, така політична сила як «Сила права» на парламентських виборах оплатила 63 пости, але в звітах показала нуль. Як думаєте, яка вартість цих постів була? 4 мільйона 361 тисяча гривень. Є політичні партії, які витрачають мільйони, але не демонструють цього у звітах. Що з цим робити? Якщо мова йде про сотні тисяч, наприклад, за нашими підрахунками «Європейська солідарність» недопоказала у своєму фінальному звіті інформацію про видатки з виборчого фонду 217 тисяч, це – одна історія, бо Facebook показує в інтервалі від і до вартість постів. Але коли нуль і 4 мільйона гривень – це різниця цілком вагома. Як Ви думаєте, чи можна і в який спосіб регламентувати соцмережі хоча б у частині звітності, тобто зробити якусь зв’язку між фінансами, які вони самі показують, і фінальним звітом? Адже туди йдуть мільйони, це обман суспільства.

Вікторія: Очевидно, що тут в першу чергу відповідальними мають бути саме політичні партії. Напевно найпростіше це робити з тими партіями, які отримують фінансування з бюджету. І це логічно, якщо є порушення – мають бути відповідні штрафи. Особливо, має йтись про ретельність щодо коштів платників податків. Я не знаю за 200 тисяч, які недопоказала «Європейська солідарність», дізнаюсь цю інформацію. Я знаю, що досить ретельно у нас підходять до прозорості у цих питаннях, і водночас треба її посилювати. В чому проблема? Проблема в тому, що соцмережі не зареєстровані в Україні як юридичні одиниці. На відміну від Німеччини, яка впровадила закон про штрафи за розпалювання мови ворожнечі, за використання мови ворожнечі в соціальних мережах. Це можливо, тому що в Німеччині Facebook працює як уже німецька юридична одиниця, має своє представництво, і відповідно держава має можливість регулювати її діяльність. В Україні у нас два варіанти. Або зобов’язати Facebook зареєструватись, але не факт, що вони будуть в цьому зацікавлені. Це складний переговорний процес, оскільки тягне наслідком не лише юрисдикцію українського права, а й сплату податків. В цьому і є ключова історія. Ми ж розуміємо, на рекламу в Україні витрачають багато, але податки не лишаються в Україні. Це, певною мірою, нерівні умови з українськими засобами інформації. Наприклад, телеканали, які показують політичну рекламу, змушені сплачувати податки. Соцмережі їх не платять. Очевидно десь треба виходити і шляхом переговорних пропозицій. Ми не можемо піти шляхом «не хочете реєструватись, ми вас тут закриваємо». Такого теж не буде, тому що соцмережі все ж таки дуже змінюють порядок агітації, можливості для політичного процесу, для партій. Вважаю, що це дуже позитивний процес, оскільки при нашому рівні залежності каналів від їхніх власників чим більше людей будуть користуватись соцмережами і такими аудіо-візуальними майданчиками як Youtube, тим більше простору для демократії. Але правда в тому, що демократія повинна мати свої межі, визначені правом. І ми дійсно дійшли впритул до тієї ситуації, коли повинні говорити про правила роботи Інтернету. Все це процеси неоднозначні, тому що не українська юрисдикція. Поки що більш вдалим є процес домовленості про регуляцію, коли ми домовляємось, що соцмережі правила встановлюють самі, а от українські партії могли би бути відповідальними за їх дотримання. Це можна імплементувати в українське законодавство.

Ольга: Безумовно. Ми підрахували, що під час парламентських виборів на агітацію, політичну рекламу в соцмережах, зокрема у Facebook, 17 партії, які брали участь у виборах, витратили де-факто 31 млн грн., а 9 з них взагалі не звітували. Хоча ця реклама має місце. Але чи не здається Вам, що не варто перекладати відповідальність на соцмережі, Facebook наприклад? Вони дійсно знаходяться далеко за кордоном, сплачують податки там, де зареєстровані, де мають центральний офіс, і їм байдуже до нашої політичної діяльності, активності, агітації «за» чи «проти». Але що ж робити з тими, хто бере участь у виборах і використовує цей інструмент? Який, до речі, дуже легко дослідити, знайти кінцевого бенефіціара. Хто на Вашу думку в країні має бути лідером в цьому процесі, заявити про те, що ми хочемо регулювати те, що має бути врегульоване? Чи є в нас є орган, якому довіряють, який створить норми, котрі будуть прийнятні всім  і сприятимуть рівним умовам для всіх учасників виборів?

Вікторія: Минулого скликання комітет був доволі активний, у переговорах з соцмережами про правила. Було досить активним і Міністерство інформаційної політики. Вони вели цей напрям. Зараз, коли злилося таке велике міністерство, потім його знову розчленовували на Міністерство спорту і окремо Міністерство культури, очевидно, що з інформаційною політикою на рівні Кабінету міністрів на сьогодні досить не просто і неоднозначно, як і з багатьма іншими сферами. Тому Нацрада як незалежний регулятор і структура, яка відповідно до законодавства має визначати стратегію розвитку українського інформаційного простору, могла би бути драйвером цього процесу. Оскільки вона має відповідні апарати, відповідні можливості, проводить дослідження, (окрім моніторингу, це й аналіз ситуації), зрештою ще й регуляторні функції, що теж важливо. Оскільки ми говоримо «встановіть нам правила», то має бути й той, хто буде відповідальним за дотримання цих правил, хто  буде проводити моніторинг, хто матиме можливість щодо якихось санкцій у разі порушень. Можна написати багато правил, але якщо немає структури відповідальної, то як вони будуть працювати? Нацрада є дуже логічною структурою у цьому процесі. І щодо традиційних ЗМІ саме Нацрада з ЦВК мала свої процеси, свої домовленості. Вона відстежувала порушення виборчого законодавства у засобах масової інформації, щоправда, не щодо інтернету. Якщо закон про медіа дасть Нацраді можливість та інструменти бути оцінювачем контенту і регулятором також і для Інтернет-середовища, це – логічно. Це може багатьом не подобатися, але має бути відповідальна структура, яка запропонує свої підходи як незалежний регулятор. Це якщо говорити про теоретичний бік справи. Можемо перейти до практичного: як в Україні і чому це не працює…

Ольга: Тоді до практичного. У Нацради були проблеми навіть у складанні адмінпротоколу щодо порушення порядку ведення передвиборної агітації телебаченням та іншими засобами масової інформації, які зареєстровані в Україні. І очевидно, що Нацрада є прямими їхнім регулятором. Як Ви думаєте, цю проблему можна усунути до наступних місцевих виборів, коли буде орган, який і в практичній площині матиме інструменти та використовуватиме їх? Адже Нацрада мала дані моніторингів і неурядових організацій, і самостійно проведених, знала, хто і скільки раз з’являється в ефірах, а цього всього немає у звітах. Як Ви думаєте, в чому проблема?

Вікторія: Проблем є декілька. Нацрада – це така моя особиста біль, бо я дуже хочу, щоб в Україні був такий незалежний регулятор, який користувався би довірою і від учасників ринків, і від споживачів інформації. З моєї точки зору, принцип її формування, як це було записано в Конституції, не є правильним. Він дає можливість Президенту фактично завжди мати там свою більшість. Ми пробували впровадити певні конкурсні вимоги щодо кандидатів у члени Національної Ради, але все це ніколи не виконувалося. Все це бралося під ноги і зараз знову бачимо, як іде заміна членів Нацради своїми комфортними людьми, які далекі від того, що написано в законі, без авторитету, досвіду роботи в цій сфері. Тому політична залежність цього органу, як на мене, є проблемою номер один. Вона тягне за собою цілу низку інших проблем – тобто, якщо є ця залежність на рівні призначень, є залежність на рівні функціонування. В результаті ми маємо таку ситуацію, що роблять те, що їм кажуть робити. Таке ручне управління регуляторними органами погано закінчується, довіри до такого органу немає. Тому для того, що б це ефективно працювало мають бути реальні інструменти. Оскільки немає довіри, то йдуть досить серйозні перешкоди і з боку опозиції, і з боку учасників ринку, які вимагають реальних інструментів. Ви всі знаєте про цілу низку судових процесів із засобами масової інформації, великими телеканалами. Як правило, у 90% випадків суди виносять рішення на їх користь. Якщо б ми її [Нацраду з питань телебачення та радіомовлення – ред.] в Законі про медіа наділяли такими функціями, це було б правильно. Нам треба подбати про гарантії незалежності, щоб ця система в принципі запрацювала. І тоді вже, коли ці гарантії незалежності будуть перевірені, ми зможемо говоримо про посилення інструментів. Ми вперше прийняли закон, який дав Нацраді якраз можливість накладати штрафи на теле- і радіоорганізації. Цей інструмент з’явився в 2018 році, до цього Нацрада не мала таких інструментів, на це завжди ставився блок. Тому що ЗМІ завжди впливають на парламент, на депутатів, на політиків, і відстоюють позицію, що регулятора не треба посилювати жодним чином. Ми це зробили. І регулятор став ефективнішим, принаймні те, що стосується загального законодавства, щодо російських мовників, заборонених осіб в ефірі. А зараз той етап, коли ми маємо дійти до виборчого законодавства. Його теж, повірте, ніхто не хоче особливо регулювати. В цьому не зацікавлені медіа в першу чергу. І те, що стосується цієї осені, цих виборів, то мій прогноз тут, на жаль, не дуже позитивний буде. Я розумію, що ЗМІ зараз в умовах економічної кризи потерпають дуже суттєво як і всі інші. Побоююся, що ці вибори стануть таким моментом спробувати відшкодувати все те, що втратили за час кризи. Ніхто не буде зацікавлений в обмеженнях, навпаки скажуть: «Ми ледь існуємо. Дайте нам можливість на виборах щось заробити».

Ольга: Тут є очевидний конфлікт інтересів. Тому що зацікавлена сторона, яка має бути бізнесом і ним є, має заробляти, але робити це чесно. Тобто заробляти в межах договірних умов, отримувати за надані послуги кошти виключно з виборчих фондів. Ця проблема в нас поки не вирішена. Я говорила про адмінштрафи, тому що в 2019 році наша організація неодноразово з’являлася на засіданнях Нацради з питань телебачення та радіомовлення і, з їхніх слів, вони не могли накладати штрафи навіть за порушення, які є очевидними, ними доведеними, тому що не вистачає підзаконного акту. Тобто право на накладання штрафу є, але підзаконний акт, який вони й повинні прийняти, чомусь не розробили і не прийняли (на момент президентських виборів). Це було прикро. Адже вони демонстрували моніторинг, який самі робили, наприклад, скільки годин Володимир Зеленський був на телеканалі 1+1 в різних іпостасях, не займаючись агітацією, але тим не менш, на їхню думку, це створювало нерівний доступ для всіх кандидатів до ЗМІ. Тож маючи на руках ці факти, вони їх не використовували. Я би хотіла звернутися до соціальних мереж в іншому контексті: агітація «за» та «проти». Про «за» більш менш зрозуміло: пости публікуються, реклама оплачується, 31 млн ми пам’ятаємо. Але в нас є така велика група – «проти». Це чорний піар, який виходить з Facebook-сторінок, котрі є переважно анонімними, але їхній вплив на вибори і на виборців є колосальним. Якщо у нас продовжаться умови карантину, люди не матимуть тієї традиційної активності виборчої кампанії, як ми це бачимо у Польщі, де кампанія не ведеться, але поляки все одно будуть голосувати  з дому через пошту. Отже основна інвестиція для політичних сил, гравців буде в Інтернет, тим паче, що Facebook дає унікальні можливості таргетування рекламної комунікації. З Вашого досвіду на парламентських виборах, наскільки активною була оця тіньова негативна складова кампанії, яка оплачувалася, зрозуміло, теж в тіньовий спосіб, однак ймовірно більше  впливала на результат волевиявлення, ніж навіть пряма агітація «за»?

Вікторія: Якщо говорити відверто, я думаю, що мінусовка в штабах на рівні 25-30% від того, що йде як агітація «за». Звісно, вона не йде офіційним шляхом, для цього формуються різні сторінки, запускаються від різних ломів. У соцмережах це робити найпростіше, навіть немає потреби реєструвати сайт, достатньо якось лома мати, він це запустив і пішло гуляти, якась громадська організація, яку ніхто не знає, це все затаргетувала через соцсторінку. Це все зрозумілі технології і зрозумілі історії. Щодо грошей, з того, що я бачила, більше зазвичай витрачається на агітацію «за», і це добре. Але мінусовка залишається проблемою. І проблема ще в тому, що дуже часто це є дезінформація, маніпуляція громадською думкою, навіть дуже пряма брехня. А піти в суд, швидко отримати рішення, ми не можемо. Давно говорили, що в таких спорах маємо отримувати рішення за три дні, а-ля, як це відбувається із виборами. Повірте, я провела не одну нараду із правниками, із суддями, ми думали про те, як зробити швидкий розгляд інформаційних спорів, особливо в ході виборчої кампанії, зробивши своєрідну кальку з виборчого закону. І те, що вони мені говорили: «Ви візьмете бюлетень, ви побачите там правильно поставлена печатка чи ні. Це можна розглянути за 1-2 засідання. А щоб з’ясувати чи правдива інформація, чи ні, ви мусите якісь матеріали надати, суд їх витребувати, у вас піде час на те, щоб їх зібрати, для того, щоб винести рішення». Плюс, розуміючи систему навантаження українських суддів, це не може бути менше двох тижнів. А за два тижні в ході виборів, ми розуміємо, що ця інформація доноситься, а спростування вже ні. Однак пришвидшувати судові рішення точно треба. Це був не наш комітет, ми проводили з цього приводу дискусії спільно з Комітетом з правової політики. Я впевнена, що це той шлях, яким треба йти – пришвидшення судових спорів.

Ольга: Мені підказують колеги, що потрібно скоро рекламувати наш інструмент, де ОПОРА збирається вся політична Facebook-рекламу. Думаю, пані Вікторіє, Вам теж буде цікаво. Візуалізатор fb.oporaua.org – це підсайт на якому можна побачити охоплення політичної реклами, цільові аудиторії, хто оплатив рекламу. І в нас дійсно дуже багато матеріалів про рекламу, яка має ознаки політичної у виборчий і міжвиборчий період. До речі, ОПОРА зараз планує дослідити і дезінформацію на тему пандемії в українському сегменті Facebook, тому що очевидно, що це важливо. Знайти кінці можна, але дуже важливе значення має політична воля. Ще в попередній редакції Кодексу, в правках до Виборчого Кодексу закладалася функція регулятора Нацради з питань телебачення і радіомовлення звертатися до власників соціальних мереж з метою побудови діалогу. Більше ніяких санкцій, можливостей не було додано. Дуже рамкова норма. Як Ви думаєте, чи не варто до неї повернутися в такій формі, щоб цей процес хоча б запустити? Тому що Facebook після мільярдних штрафів, накладених  в США, після розслідувань, які стосуються питання виборів, використання приватної інформації громадян, прихованої реклами, тобто інженерії простору, який прямо впливає на волевиявлення вже в Європейському Союзі…. Чи не думаєте Ви, що якусь рамкову позицію в виборчому законодавстві потрібно закласти, тому що мережа не хоче бути оштрафована, в тому числі на рівні регіональному, континентальному, та й міжконтинентальному. Я думаю, що в Україні в перспективі можуть бути й інші форми впливу або комунікації, в адже є офіційний представник Facebook, українка з якою можна говорити напряму. Чому б не спробувати перейти до рамкових форм, щоб утворити такий місточок між цією проблемою і рішенням?

Вікторія: Ну так, дуже добре, що Катя Крук є . От і очевидно, що це був дуже суттєвий крок, взагалі те, що в Україні Facebook призначив уповноважену .Це важливий крок на тому шляху, про який ви сказали. Який мав би, як на мене, закінчитися все таки юридичною фіксацією, що Facebook працює в Україні як юридична одиниця, що [мережа – ред.] дотримується законів України. Зокрема, це було абсолютно нормально. І от наступним кроком, тут ми можемо рухатися по-кроково, оскільки йдеться про глобальну річ, і про багато таких ціннісних речей, і про взагалі світ, який змінюється. Рух має бути поступовим. Як його бачу? Мені здається, що логічно зараз ці норми впровадити на рівні закону про медіа. І це достатньо реалістично. Далі вже з цим виходити по стандарту, як це є в законі про медіа. А потім переходити до виборчого законодавства, можливо, жорсткішого, тому що вибори це очевидно предмет більш жорсткої регуляції, як є в законодавстві, так і має бути. Ключове питання, коли ми це впроваджуємо? Тому що одна історія це впровадити під нинішні місцеві вибори. Я боюся, що в цих умовах, в яких ми зараз знаходимося, це буде майже нереалістично. Але точно ще один крок треба робити. В принципі ми до нього готові. Щоб рамкові речі прописати, які би відповідали закону про медіа, з розумінням того, що на цих виборах восени ми будемо покладатися на саморегуляцію, зібрати весь досвід який є. І відразу після виборів почали б працювати над розробкою вже серйозних правил використання соціальних мереж. Під наступні вибори. Хоча я розумію, що там теж залишатиметься мінімальний час. Бо ми розуміємо, що коли будуть вибори зараз в Україні дуже складно передбачити, з огляду на те, що ситуація є кризовою. В різних сферах. Очевидно, що криза в економіці може призвести до політичної кризи. Вирішують політичні кризи стандартно, за допомогою виборів, тому все це може відбутися. І це означає, що відразу після виборів треба відпрацьовувати нові правила і підходи. Ми взагалі, коли розробляли свої пропозиції до Виборчого кодексу, того, який був прийнятий попереднім складом парламенту (відкриті списки), говоримо про те, що має бути дуже поетапний підхід до відходу від традиційної реклами. Що я маю на увазі? Що нам треба обмежувати саму рекламу, щоб це не був художній фільм «про все хороше, проти всього поганого», а щоб це все таки була презентація безпосередньо учасника виборчого процесу з його звітністю, з його програмами, з засадами , щоб люди могли більш раціонально підходити до цього [вибору – ред.]. А не так… з бабусями, яких просто використовують, чи іншими речами, які пробивають на сльозу. А знімають цю рекламу люди, які мають просто дуже великі гроші, от і очевидно використовують як раз і для зароблення цих грошей. Тобто йдеться про те, що нам треба йти в Інтернет, воно все одно буде туди йти. Але правила мають бути такими, щоб ми ще встановили певні правила до контенту, з тим, щоб це відповідало задачі виборчого процесу в першу чергу.

Ольга: Єдине уточнення, у нас з 2014 року була тільки одна  чергова національна виборча кампанія – це президентські вибори 2019 року. Всі інші були позачерговими, як ми пам’ятаємо. Тому готуватися потрібно до виборів парламентських чи президентських так, якби вони могли бути найближчим часом. Існує ще проблема впливу на виборців в день тиші, зокрема поширення даних екзит-полів, які протягом дня голосування повідомляють журналісти ,так звані лідери громадської думки, ломи, про яких Ви згадували. Навіть протягом парламентських виборів, у день голосування до 20:00 був оприлюднений 821 рекламний допис з результатами екзит-полів. У це вклали гроші. І можливо, треба рухатися не глобальними, а такими маленькими кроками, хоча б для початку інформувати Facebook, що в нас день тиші, в цей день не можна приймати гроші за політичну рекламу. Коли люди в день голосування отримують надзвичайно багато повідомлень у Telegram-каналах, Facebook, вони або біжать на дільницю, або навпаки вже думають, що їхня політична група програла і тому не потрібно рухатися і виходити з дому.

Вікторія: Хороша ідея. Я думаю, що це якраз легше прописати як загальною нормо. Впевнена, що її можна донести шляхом переговорних позицій до соцмереж. Вони це почують однозначно і можуть це активізувати, відстежувати такі речі. Я готова попрацювати на те, щоб такі норми ми могли ввести. Ми знаємо зараз готуються зміни до … такі зміни зараз розробляються, вони будуть стосуватися дещо інших речей, але, я думаю, цілком реалістично зараз внести декілька змін в частину агітації, якщо ми зможемо оперативно над цим працювати.

Ольга: Чудово, на цій оптимістичній ноті будемо закінчувати наш ефір. Дякую за Ваше долучення, я розумію, що в парламенті зараз багато дискусій, коли вже можливо, хочеться відійти від цих речей, а ми говоримо про політику, гроші, вибори і рекламу…

Вікторія: Ну, для когось це про вічне. Для когось вічне одне, для когось саме це.

Ольга: Це правда, я не пам’ятаю, коли про це не варто було говорити, принаймні за моєї активної участі в цих процесах. Я вже мовчу про Вашу, тому що медіа і свободою слова Ви займаєтеся дуже давно. Дякую ще раз і до побачення.

Вікторія: Дякую.

Відео розмови можна переглянути на Facebook-сторінці  Громадянської мережі ОПОРА:

  • Чому нелегальна політреклама в Facebook – це  проблема читайте в нашому матеріалі за посиланням.
  • Звіти  ОПОРИ та дослідження щодо оплати політичної реклами у Facebook доступні на нашому сайті за тегом  "політична реклама".
  • Також запрошуємо переглянути наш фільм  про використання соціальних мереж у виборчих кампаніях в Україні та світі: фейкові акаунти, зовнішнє втручання у вибори, нерегульовані витрати політичними силами коштів на рекламу, чорний піар, клікбейт.