Неофіційний звіт спостерігача за виборами на 179 ОВО.

Спостереження – це метод дослідження предметів та явищ об'єктивної дійсності, який полягає в їх усвідомленому, навмисному (систематичному, планомірному) й цілеспрямованому сприйманні. Характеризується безпосереднім сприйняттям явищ і процесів у їхній цілісності та динаміці. Власне, це найбезпосередніший спосіб одержання дослідних даних, завдяки чому цей метод став першою і вихідною формою пізнання. Спостереження є галуззю і водночас процесом набуття життєвого досвіду. В природних умовах це найпростіший, але й найбільш рутинний метод, що вимагає активізації всіх психічних процесів особистості, особливо уваги та мислення. Врешті-решт, спостереження в науковому розумінні – це організований збір даних про явища та процеси з подальшим їх аналізом.

Із 2007-го року ОПОРА спостерігає за виборами. І ось як це часом буває.

Пролог

Один із найяскравіших прикладів чорного піару та чи не найвідоміший мем української політики часів незалежності – монтаж із запису передвиборчої промови Михайла Марковича Добкіна під дружнім менторством Генадія Адольфовича Кернеса. Себто ролик Допи і Гепи, якщо бажаєте. Достатньо сказати “тєкст по-дібільному напісан” і ви точно його згадаєте.

Сирець для цього витвору був записаний ще у далекому, як зараз здається, 2006-тому. Але таким, яким ми його знаємо, шедевр постав перед глядачами рік потому. У мережі пишуть, що за цим стояли 500 доларів винагороди працівнику телекомпанії, 80 тисяч на розкрутку та неабияка образа політичних опонентів (серед яких був і Арсен Аваков) на подібний ролик від команди Добкіна.

Багато води річка Уди віднесла в Дінець із тих пір. Ролик по досі набрав понад 6 мільйонів переглядів. Його персонажів добряче потрусила турбулентність вітчизняного політичного процесу. Вже у 2010 році  Кернес замінив Добкіна на посту міського голови Харкова, а Добкін замінив Авакова на посту очільника обладміністрації і пробув на посаді до березня 2014-го року. Його заяву про відставку в зв’язку із участю у позачергових парламентських виборах приймав тодішній в. о. президента Олександр Турчинов.

Після Михайла Марковича на пост призначили Ігоря Балуту. По ньому – Ігоря Райніна, котрий звідси перейшов на посаду голови АП. Опісля, першою жінкою на цій посаді, оновивши “титул” наймолодшої голови ОДА в українській історії, стала Юлія Світлична.  5 листопада 2019 року нинішній президент призначив головою ОДА іще молодшого, раз вже про це йдеться, Олексія Кучера, який був обраний депутатом Верховної Ради від 179 округу.

Тож згідно із Законом, на 15 березня на Харківщині призначили проміжні вибори народного депутата у 179 ОВО.

Історична подія

За ходом виборчої кампанії спостерігав харківський осередок ОПОРИ. Ближче до дня голосування із центрального офісу в Столиці засурмили в сурми, скликаючи з-поміж колег по всій Україні бажаючих поволонтерити та поспостерігати на дільницях безпосередньо у день голосування.

Не те щоб мені як координаторові спостереження в Черкаській області бракувало досвіду “з дільниці”, чи, тим паче, “з полів”. У 2103-тому я прийшов в ОПОРУ саме як короткотерміновий спостерігач на виборах на т. зв. “п’яти проблемних округах” 15 грудня, які проходили вже після кількох спроб зачистити Майдан. Два з таких округів були на Черкащині. Я спостерігав на 197-мому з центром у Каневі, де обрали представника об’єднаної опозиції Леоніда Даценка. 194-ий, із центром у Черкасах, обрав тоді до Ради самовисуванця Михайла Поплавського.

Із того часу я, вже як довготерміновий спостерігач чи координатор брав участь у всіх загальнонаціональних кампаніях ОПОРИ – місцевих, парламентських, президентських виборах, виборах в ОТГ. Як короткотерміновий спостерігач насолоджувався виборчим процесом на “тренувальних  таборах”, які організовувала ОПОРА з нагод виборів, скажімо, міського голови Кривого Рогу чи проміжних виборів народного депутата на 205-му окрузі (Чернігів), чи й коли ми з колегою із Черкас суто лише на прохання виборців їздили спостерігати за виборами селищного голови у Вільшану на Черкащині.

Тож польового досвіду мені вистачає. Але такі локальні невеличкі кампанії – це чудова нагода зробити добре діло, попрацювати на виїзді, фахово допомогти колегам і зайвий раз дістати шаблю із піхов та перевірити чи порох сухий. Та головне – можливість вкотре зібратися з представниками нашого дружного трудового колективу та поспілкуватись, потеревенити із опорівцями з різних регіонів, котрих завше радий бачити і чимало з яких за роки стали хорошими друзями.

Можливо навіть, що це останні вибори мажоритарника, позаяк новий Виборчий кодекс передбачає пропорційну виборчу систему з відкритими регіональними списками. Тож  теоретично, якоюсь мірою, це ще й історична подія.

Без ППГ

Загальнонаціональні кампанії спостереження ОПОРИ, коли вибори того чи іншого рівня проходять по всій Україні, закономірно громіздкіші, ніж ця. Якщо повне та щільне довготермінове спостереження, як під час всеукраїнських кампаній, тут було забезпечене, то безпосередньо в день виборів робота дещо відрізнялась. Зокрема тим, що під час загальнонаціональних кампаній за допомогою короткотермінових спостерігачів (КТС), окрім збору чималого пласту даних, ОПОРА проводить паралельний підрахунок голосів (ППГ). Досить хитромудрий, ресурсозатратний, важливий і точний процес. Раджу почитати про нього. До таких кампаній у різні роки по всій Україні тільки для короткотермінового спостереження було задіяно від 1,6 до понад 3,7 тис. осіб. Є приклади, коли ОПОРА споряджала спостерігачів на усі дільниці міста чи округу. Тут ми дозволили собі дещо відійти від правил вибірки, позаяк не вели ППГ як такого.

В умовах загальнонаціональних кампаній короткотермінових спостерігачів набирають регіональні команди у своїх областях. До них є ряд вимог. Серед яких і повний політичний нейтралітет. Усі кожного разу проходять навчання, тестування. Отримують роздавальні навчальні матеріали.

Під час всеукраїнських кампаній ОПОРА платить спостерігачам за їхню роботу. Однак не скажу, що у нас збирається черга бажаючих. Трохи більше за півсотні людей знайти не так вже і легко. Після Майдану, у 2014-тому було легше. У 2019-тому – вже важче. Добряче виручають старі контакти. Здається, у моїй команді були спостерігачі, які спостерігають довше, ніж я.

Буду відвертим, що багатьох людей на виборах цікавить саме заробіток, а не захист голосів чи новий досвід. Що ж. Це нормально. Це ж і робота також. Та ще й нелегка. Тож головне – щоб її робили якісно. Однак інколи трапляються і ті, кому ці кілька сотень зовсім не важливі. І це, хай йому грець, приємно. Інколи ж, люди розвертаються дізнавшись, що у штабах партій платять більше. І це теж по-своєму чудово. Інколи вони потім жаліються, що їм не заплатили. Це якоюсь мірою прекрасно також.

Промисловий ядерний вибух

У переддень виборів ми із різних куточків України прибули до одного із райцентрів округу – Краснограда. Були хлопці навіть із Закарпаття, звідки мусили доїжджати понад добу. Respect!

До цього я знав про Красноград тільки те, що в районі, неподалік села Хрестище, на початку 70-х здійснили перший на території України промисловий ядерний вибух. Більше знав про Лозову, яка теж входить до цього округу. А, наприклад, про Кегичівку – іще один із райцентрів, що входить до округу, – прочитав уперше із новин про хід кампанії. Вибори, окрім всього, як бачите, дають можливість пізнати свою країну. Чого вартували лише хоча б констатація здивування декого із колег, що тут, між Дніпром і Харковом, на сході, як то кажуть, говорять дуже переважно українською, чи хай і суржиком.

Ми заселились в один із двох готелів райцентру. Із неочевидною як для Слобожанщини назвою «Безкид». Не впевнений, що готелю дали хоча би одну десяту якоїсь хай і неяскравої зірки, але ми не надто й вибагливі. Та й другий готель був іще гіршим.

Позаяк проводити навчання для такої досвідченої команди елітних юнітів потреби не було, харківський координатор провів нам ввідний бриф, розподілив по дільницях довкола міста і в ньому й на тому все. Опісля ми затвердили канали комунікації та алгоритми реагування і почали самостійну підготовку.

Окружна виборча комісія зареєструвала тут 40 кандидатів, однак троє, серед яких і кандидатка від партії «Слуга народу», зняли свої кандидатури за власним бажанням. За словами колег, із 37 (27 висуванців політичних партій і 10 – самовисуванців) лише чверть провадила помітну агітаційну кампанію.

Проголосувати могли 150 422 виборці на 189 виборчих дільницях.

Спостерігач – той, хто спостерігає, стежить за ким-, чим-небудь, підмічає щось. Особа, яка за професією або за дорученням займається спостереженням за ким-, чим-небудь. Ідеальний спостерігач не повинен впливати на хід подій, проте, виходячи з основних положень квантової механіки, це не завжди можливо.

Кампанія, втім, сенсаціями та скандалами особливо не відзначалась. Традиційні: агітація без вихідних даних, чорний піар, пошкодження сітілайтів, порушення термінів відкриття виборчих фондів, перешкоджання діяльності журналістів, подача кандидаткою на членів ДВК фейкових осіб, те-се. Повірте, це ще “льогінько”. Не нудно, але й не бадьоро, відносно того, що бувало, наприклад, на таких же проміжних виборах на 205-му окрузі у Чернігові. Без підкупів, без засівання. Ну цукерочка ж! Ось звіт колег про хід кампанії до дня виборів.

Цікавим для мене прецедентом був розпуск ДВК через недопуск спостерігача на засідання. Тоді члени комісії не пустили на засідання і голову ОВК Олександра Чорного, який, що цікаво, був колись довготерміновим спостерігачем ОПОРИ. Я його, правда, особисто не знав. Я знав Іншого Чорного, якраз із Харківщини, із Чугуєва. Чи точніше, тільки чув про нього. У новій пісні «Лінії Маннергейма» на слова Сергія Вікторовича Жадана – іншого видатного сина Харківщини. Також від Жадана я чув про ще одного їхнього земляка – Пітона. Той якраз був  зі 179-го округу, з Лозової. Ба більше, навіть був колись депутатом по мажоритарному округу від соціал-демократів.

Сергій Вікторович, між іншим, “агітував” на цих виборах за свободівця Ігоря Швайку. Ось пруф, не брешу!

Ну що ж... На українських проміжних парламентських виборах в мажоритарному окрузі агітують всесвітньо відомі поети! Ростем!

Даруйте, ліричний відступ. А треба ще добряче підготуватись до завтрашнього дня! Дня виборів. Дня спостереження.

Спостерігач для спостереження повинен мати не тільки відмінну моральну, теоретичну та ситуаційну підготовку, а й цілий перелік позицій матеріально-технічного забезпечення. Посвідчення спостерігача, паспорт, Закон про вибори, посібник, робочі форми звітів, кілька ручок; телефон, павербанк, зарядку, резервні засоби зв’язку, поповнений рахунок; воду, їжу, індивідуальні ліки, аптечку, теплий одяг, ліхтар;  все інше, що стане йому в нагоді для комфортного спостереження. Мій виїзний комплект КТСа нижче на фото.

Ну і виспатись та мати заряд сил та бадьорості на наступний день. Чим я і зайнявся, досхочу наспілкувавшись із друзями і просто колегами.

День X

Мені пощастило: моя дільниця була поруч із готелем «Бескид». Аби я курив, то б не встиг і сигарету скурити дорогою. Часом, в національних кампаніях, до дільниці доводиться їхати кілька годин. І не завжди, а скоріше навіть дуже рідко, хорошими дорогами. Не раз спостерігачі виїжджали буквально ще звечора. Ранкове засідання ДВК розпочинається не раніше 7:15 і на цей час вони всі вже мають бути присутніми на своїх дільницях.

Але сьогодні всім недалечко. Колеги вийшли і виїхали дещо раніше. Я – о сьомій. Над Слобожанщиною вже зійшло яскраве кругле жовте березневе сонце, як у всіх. Однак зненацька звідкись взявсь і мороз. Містом уже катались таксівки і пасажирські всюдихідні вантажівки-вахтівки із написами “Нафтогаз України” та “Укргазвидобування”.

Моя дільниця розташувалась в актовому залі місцевого водоканалу. У дворі іржа та час доїдали радянську техніку, помічну в разі аварій на лініях водопостачання та, напевне, водовідведення.

Я дуже люблю наші дільниці. В облуплених і не дуже клубах, сільських радах, спортзалах, коридорах. Трапляються серед них діаманти виборчої естетики. Із самоварами, портретами Батька Тараса, вінтажними килимами, велюровими шторами, мозаїками, скульптурами, дитячими малюнками, дурнуватими шпалерами, ядовитим кольоровим оформлення інтер’єру. Із розбитими вікнами, виламаними дверима, краплями води з порепаної стелі.

 

Та цього разу мені не надто пощастило. Звичайний актовий зал. Слід окремо сказати про доступність цієї дільниці. Привіт, вам, омбудсмени ОПОРИ, і тобі, особисто, Тарас Щербатюк. У мене про доступність дільниці навіть не йшлося. Хоча кабінка для голосування людей з інвалідністю й була, але пандус відсутній, а присутні сходи й пороги.

Доброго ранку, дільнична виборча комісіє! У мінімальному складі – 12 осіб. О, і традиційно гендерно збалансована на користь жінок. Цього разу в пропорції три до одного. Реєструюсь як спостерігач у секретарки комісії. Пишу колегам, що я вже на дільниці, усе гаразд.

7:15 

Розпочинається ранкове підготовче засідання. Починають вестись протоколи. Присутні оглядають цілісність контрольних стрічок на сейфі, пломбують виборчі скриньки, вкидають у них контрольні листи, спостерігач на них теж підписується. Дістають із сейфу виборчі списки, бюлетені, розподіляють їх по столах. Оголошують кількісні дані: отримано бюлетенів 1005, кількість виборців у списку виборців 1001, кількість виборців у списку виборців за місцем перебування – 18. Дільниця готова до виборів! А! Ще показують, що ОВК видало маски і порошок для дезінфекції! Бо ж коронавірус! 15 березня, вже кілька днів карантин.

Що ж... Масок ніхто не вдягає. Я в тому числі.

За час, що залишився до восьмої, оглянув дільницю. Перевірив розташування та кількість кабінок і скриньок. І згадую, як колись, здається на одних із виборів до ОТГ, чи місцевих, на Рівненщині бюлетені привезли на конях із сусіднього села, де був сейф і де поліціянт, який їх охороняє, міг перебувати хоча би більш-менш у теплі. 21 століття. Діджиталізація. Гіперлуп.

Восьма ранку. Зазвичай о восьмій хтось вже є. Де ви, виборці? Е! Закликають голосувати когось із членів комісії. Але шоб первий мужчина! Бо береться жіночка із ДСНС, а їй відмовляють. “А в чому причина?” – питаю я, хоч і багато разів чув цю відповідь. “Ну шоб з льогкой руки”. Починати провадити палкі дискусії із причин, які не передбачні не тільки здоровим глуздом, а й законодавством, ще до обіду – це стратегічна помилка спостерігача-початківця. Досвідчений, а відтак мудрий і заґартований спостерігач вміє себе стримати. Принаймні до обіду.

Тим часом приходять перші виборці, пара пенсіонерів. Потім ще. Ще. Я починаю потік на твіттері:

“Сьогодні в складі десанту ОПОРИ спостерігаю за проміжними виборами на 179 ОВО у Краснограді на Харківщині. Ну і як завжди: ви ще спите, а пенсіонери вже обирають вам депутата) А так, то поки нічого цікавого”.

Дільниця розташована на вулиці Шиндлера. Я іще звечора звернув на це увагу. А оце запитую в членкинь комісії:

– А імені якого це Шиндлера у вас вулиця? Оскара?

– Не знаю як його звали, але це в нас був лікар. Дуже видатна особа. Він тут больницю построїв. Она вона там збереглась. Збереглась, но вже не робить, – відповідає жіночка.

Гуглю. Роберт Шиндлер – лікар, який працював тут у кінці XIX та на початку XX століть. Ось фото тієї лікарні. До вашої уваги щойно прозвучала наша традиційна рубрика: хвилинка виборчого краєзнавства.

Добре, що є інтернет. А бувало, що аби смс відправити, спостерігачі на дерева мусили лізти. При тому, маючи сімки кількох операторів. А тут – розкіш! Веду потік у Твіттері. За хештегом #во179 слідкую, що пишуть колеги. В одного із них, у Юрка (з дебютом, Юрку! Юрко – наш головний координатор безпосередньо по виборах), на малій сільській дільниці члени комісії ведуть розкішні розкуті простяцькі діалоги. Про законопроекти, про сімейний, державний і світовий устрій, про члени, паї. Виборців на тій дільниці більше, ніж людям можна збиратись під час коронавірусу станом на 15 березня, тобто не більше 200 осіб.

Минула 1 година і 25 хвилин. Час на виборах летить непомітно. Я би міг так сказати, але б збрехав. Особливо, коли нічого особливо не відбувається. Устиг пояснити спостерігачці від Пташник, що ОПОРА  – не кандидат і не партія. І що газет ми не роздавали. Традиційна історія. Як і традиційна історія пояснити декільком суб’єктам виборчого процесу, що правильно “спостерігач”, а не “наглядач”. І “скринька”, а не “урна”.

Прийшов дядько без паспорта. З правами. Бюлетеня не отримав. Через мене. Доводиться розповідати членкині комісії, котра мені розповіла про Шиндлера, чому це важливо.
– Наступного разу він прийде із паспортом, – кажу.

– Або взагалі не прийде, – парирує вона.

І шо ти зробиш?

Чоловік вернувсь із ксероксом. І знов дивляться на мене. “Це ж дядь Вова! Ну хай проголосує!”. А я що? Це ж Закон забороняє, а не я. Дядь Вову голова комісії розвернула. “Нахера ви мені голову морочили!?” – лютує він.

На президентських виборах минулого року в мене на Черкащині було, що дядько аж із четвертої спроби прийшов з паспортом. І проголосував. Частково перебуваючи під впливом так званого «зеленого змія».

11:11

Усе спокійно. У колег так само. Троє членів комісії з переносною скринькою поїхали адресно до виборців, неспроможних самостійно пересуватися. Явка не радує. Станом на 11:30 на дільниці проголосували 70 осіб із 1001 у списку виборців. Переважно люди літнього віку. Явка у 179 окрузі станом на 12 годину становила 12,9%.

По обіді надійшло, навіть налетіло, дві знімальні групи. «Прямого» та «Інтера». За ними прийшли медичні працівники. Поміряли на камери у всіх температуру. В однієї жіночки 37. Лікарка каже, що це нормально. Всі погодились, посміялись... А тепер завозились із масками. І підлогу хочуть помити. Помиють. Через годинки дві. Масок за весь день так і не одягнуть.

Згадую, як під час подібного “виїзду” ОПОРИ, коли обирали мера Кривого Рогу, колега порахував, скільки на підлозі дільниці чорних плиток і скільки білих. Від нудьги. Чорних було більше. Буває, на дільницях, або частіше перед ними, гучно вмикають музику. Репертуар на любителя. Любителя акустично-смислових знущань над собою. Нудновато.

Це насправді добре. Точно не хотілося б, щоб було як у 2017-тому на виборах в ОТГ на Дніпропетровщині, коли зі зброєю напали на дільницю. З “калашами” і помповими рушницями. Стріляли. Поранили поліцейського сокирою, винесли вікна. Жесть. Так-так, шановні. Це українські вибори!

У процесі послідовного виконання вправ здатність спостерігати може удосконалюватися і поступово ставати рисою особистості — спостережливістю. Спостережливість – якість особистості, що полягає в здатності людини швидко схоплювати об’єкти, помічати і сприймати деталі, що самі не впадають в очі. Спостережливість є професійно важливою якістю майже в усіх видах професійної діяльності.

Колеги доповідають, що члени деяких дільничних виборчих комісій уже встигли "лизнути скляного бога". Про що свідчить як запах, так і червоний рівень розкутості в діалогах та монологах. Близько шістнадцятої спиртне таємно проникло і на мою дільницю. Воно зухвало і непомітно підсіло у пакет АТБ до решти нехитрої продукції, яку заносив пан член комісії. А спиртне на ДВК – це як “ружжо Чехова” у драматургії. Мусить рано чи пізно вистрілити. Дуже сподіваюсь, це не добавка.

Мені пропонують каву, чай. Відмовляюсь. Інструкції застерігають від того. Аби потім не довелось спостерігати за виборчим процесом через сердечко вирізу у дверях ароматної барокамери класичного туалету типу “очко”. Були і такі випадки, повірте. Тож у мене все із собою. А каву мені привезла наша мобільна група. За відсутності “викликів” вони вирішили самі проявити ініціативу, зробивши приємно колегам.

Станом на 16-ту на моїй дільниці проголосувало 118 виборців. Повернулись члени комісії із переносною скринькою із 15 голосами. Після 16-ї години колеги пишуть у чат, що вже понад годину не бачили виборців.

Члени і членкині комісії вже грають у карти через блютуз на телефонах, потім засідають у відяшечки з телефонів. На заклик потріщати про вічне, закодований під фразу “дівчата, а хтось дивився «Холостяка»?”, від наймолодшої членкині комісії ніхто не відгукнувся.

Залишилась година. Явка – 136. Я вже сидів, стояв, ходив, стрибав, співав, сміявся, плакав.

На вулиці кілька разів пускався добрячий лапатий сніг.

Ці вибори були якоюсь мірою й експериментальними. Центральна виборча комісія рекомендувала програму для перевірки правильності заповнення протоколів, аби потім не доводилось повертатись із ОВК і робити уточнений, чи, не дай Бог, робити його десь на задвірку самої ОВК під світлом з телефонів.
І що Ви думаєте?

– Ви будете користуватись програмою? – запитую в голови своєї ДВК.

– Якою?

Пояснюю.
– А! Нєт! Думаю ми і самі справимся.

До слова, на дільниці і близько не було комп’ютера. Забігаючи наперед, скажу, що програмою користувались одиниці. Переважно зі своїх особистих ноутбуків.

20:00

Голосування завершене. Свої голоси на дільниці віддали 142 виборці. Ще 15 проголосували удома. Це із загальної кількості 1019. Але, як люблять типу жартувати члени комісій різного рівня, приписуючи сентенцію комусь із високих радянських чинів, головне не як проголосують, а як порахують.

Тож розпочався підрахунок. Пам’ятаю, як представники однієї з комісій у Кривому Розі, яка розташувалась у дитячій театральній студії чи типу того, повдягали на підрахунок маски різноманітних звірят. Вовчиків, овечок та кізоньок. І рахували голоси так. Добре, що друг тоді зробив фото, бо просто так би точно ніхто не повірив. Моя ж теперішня комісія мене аж настільки не порадувала. Хоча було б цікаво, які костюми вони могли б познаходити у підсобках водоканалу.

Отже. Встановлення кількості виборців, що взяли участь у голосуванні. Списки виборців. Контрольні талони. Пакування. Але наступний цікавий для мене етап – це погашення невикористаних бюлетенів. Для цього треба відрізати від них правий нижній куточок. І тут члени комісії зазвичай проявляють чудеса кмітливості. Я бачив, як від стосу в кількасот бюлетенів епічно відрубують кутики сокирою, чи мачете; відпилюють пилою типу “ножовка” чи й навіть болгаркою виробництва авторитетної контори «Макіта». Тут же понад 800 бюлетенів позбавляли від правих нижніх куточків звичайними ножицями. Нє всьо коту маслєніца, какґрітса.

Наступним потенційно цікавим етапом особисто для мене є виявлення зіпсованих бюлетенів під час підрахунку. Там теж співгромадяни, шановні виборці, проявляють, буває, креатив.

Тож комісія почергово висипає бюлетені зі скриньок на стіл. Колись було у селі Лозівок на Черкащині, під час, здається, парламентських 2019-го, для підрахунку внесли більярдний стіл і це мало вигляд “доволі по-багатому”, як у казино.

Зіпсованих було десяток. Із 1019 лише 157 рішень, при тому 10 із них – зіпсувати бюлетень. Пісюнів, матюків, художніх звитяг чи інших мантр на бюлетенях тут не розміщували, як бувало. Тут написали “вор” напроти одного з кандидатів і внесли більше ніж одну позначку, люто і з завзяттям (ми аж чули як то було) повикреслювали усіх кандидатів, написали “за СРСР”. Ще було, що проголосували одразу за двох кандидатів з однаковим прізвищем. Є така технологія відтягування голосів – “двійники”. Ось дослідження ОПОРИ про те, як вона спрацювала на парламентських 2019-го. На моїй дільниці, крім оцього зіпсованого, потенційно відтягнуто на двійника було лиш два голоси. Дивуюсь... Виборці хочуть жити краще, подолання корупції, того-сього, а не можуть прочитати повністю ім’я кандидата. Ну... соррі. Але й інших виборців у мене для вас нема. А якщо і є, то вони чомусь на дільниці не дуже ідуть. Думають, що це дуже розумно. Ні-ні. За СРСР!

Підрахували голоси вголос. Помітно виділяється одна купка. Пакують. Добре, що це, наприклад, не місцеві вибори, бо там бюлетенів набагато більше. Тут один. Швидше.

Нарешті можна фіналізувати протокол. Комісії зазвичай затягують із підрахунком до півночі, аби поставити на протоколі дату, наступну за днем виборів, щоб їм заплатили і за наступний день. Буває вони завершують і раніше, але тоді просто ставлять дату протоколу з майбутнього. Навіщо ці зайві рухи?

Близько півночі і я ставлю підписи у першому та інших примірниках протоколів. Отримую свою копію, дякую і прощаюся, нагадавши, що печатка має залишитись на дільниці, а не їхати із головою до ОВК. Деякий час ще залишаюсь, але коли починають пакуватись, щоб везти бюлетені та документацію на ОВК – йду.

Повертаюсь до готелю одразу після півночі. Невдовзі починають сходитись і колеги. До третьої ночі обмінюються враженнями. Акцент спостереження поступово переміщується на ОВК, окружну виборчу комісію, куди зносять бюлетені. Там теж на варті наші спостерігачі.

"День голосування на окрузі 179 пройшов відповідно до стандартів виборів, хоч і з незначними порушеннями", – стверджує наступного дня харківський координатор Микола Зінченко. Спостерігачі ОПОРИ фіксували випадки видачі бюлетенів одним членом комісії, спроби завчасно заповнити виборчу документацію, наявність агітаційних матеріалів у невідведених для агітації місцях у день голосування. Ось повний попередній звіт. Зверніть там увагу на цікавий випадок, що стався на ДВК № 630558.

Рокіровка – шаховий хід, при якому туру переміщують впритул до короля, який ще не рухався з місця, а короля переносять через туру й ставлять поряд.

Пам’ятаєте Юлію Світличну із прологу? Голову ОДА, яку зняли і призначили на її місце депутата СН. Вона, самовисунувшись, перемогла на всіх 189 дільницях. Явка виборців становила 27,31%; У селі Іванівське (неподалік Хрестителевого, де у 1972 році відбувся промисловий ядерний вибух) 38,8% виборців проголосували на дому.

Юлія Олександрівна, отримавши 77,5% голосів виборців, формально побила рекорд підтримки нардепа чотирьох останніх скликань Антона Яценка, який уже тричі поспіль балотується на 200-тому окрузі з центром в Умані Черкаської області. На виборах у липні 19-го, навіть не користуючись популярним брендом СН, але й не маючи гідного конкурента від нього, одіозний Яценко набрав 69,4%.

Рекорд побитий формально – тому що кількість голосів більша тільки у відсотках. Явка на Черкащині тоді була куди вищою і в кількості саме голосів у цій парі рекордсмен і рекордсвумен попереду, авжеж, Антон Володимирович Яценко.

Нам, якщо можна так сказати, “байдуже”, хто переміг. Слід приймати вибір народу. Як не крути, а це основний постулат демократії. А самі вибори – це її головний важіль. Якою б недосконалою вона не була, але нічого кращого поки не придумали. Тож наше завдання сприяти тому, щоб це відбувалось чесно та згідно з міжнародними стандартами, й зробити виборчий процес більш якісним, більш публічним та дати йому належну оцінку.