27–28 жовтня у столиці Сербії відбулася Белградська безпекова конференція (Belgrade Security Conference) на тему “Авторитаризм як причина війни та обов’язок протистояння”. Цю подію відвідали Настя та Оля, фахівчині з моніторингу соціальних мереж та дезінформації у команді ОПОРИ. Нижче публікуємо їхню розповідь про цей захід та думки про сучасні виклики для сербського суспільства.

Конференція з такою промовистою назвою в самому серці Сербії — дуже неочікуваний та надихаючий крок. Він і залишає по собі неоднозначні, але переважно оптимістичні враження, як і сама Сербія. Як ми пам'ятаємо, під час виборів 2022 року на другий термін переобрався чинний президент Александр Вучич, який очолює Сербську прогресивну партію. Ця ж політична сила отримала більшість голосів на парламентських виборах. Як розповідають сербські колеги з громадського сектору, правління Вучича стійко асоціюється з обмеженням громадянських прав та свобод, свободи ЗМІ, тиском на громадянське суспільство і намаганням балансувати між проєвропейським напрямком держави та міцною сербсько-російською дружбою.

Втім, фокус конференції охоплював не лише локальний, а й загальноєвропейський контекст. Причина тому, як зазначив у вітальній промові голова аналітичного центру Belgrade Centre for Security Policy (BCSP) Ігор Бандович, полягає в тому, що “в якій би державі не постала авторитарна влада, врешті-решт авторитаризм усюди може призвести до війни та страждань”. Імовірно, саме тому перша дискусійна панель конференції була присвячена війні росії в Україні з погляду самих українців. Узагалі про війну, що досить очікувано, згадували буквально на кожній панелі заходу.

Белградська безпекова конференція, спадкоємиця Белградського безпекового форуму, — це щорічна подія, яка відбулася вже водинадцяте. Однак, як поділилися з нами її постійні учасники, вперше програма конференції є настільки опозиційною до сербського уряду. Так, у попередні роки серед запрошених гостей можна було побачити представників влади, але цьогоріч вони проігнорували захід. Традиційно переважна більшість учасників конференції представляє країни Балканського півострова, однак у 2022-му до них долучилося дуже багато дослідників, аналітиків та активістів з усього світу.

Хоча організатори конференції сформували однозначно проукраїнську програму, у приватних розмовах за кавою нам усе ж не раз доводилося доводити іноземним колегам з академічного середовища, чому Україна не складе зброю, та спростовувати російські пропагандистські наративи на кшталт “варто погодитися на умови росії, щоб зберегти життя та безпеку цивільного населення”, “НАТО спровокувало росію” чи “варто надати ЛДНР автономний статус і настане мир”.

У межах панелі “Як побороти дезінформацію на Західних Балканах” про досвід ОПОРИ розповіла Анастасія — єдина представниця небалканської країни в цій частині конференції. Хоча Україна вирізняється з-поміж інших держав тим, що тут соціальні мережі перемогли телебачення за популярністю, проблема поширення дезінформації онлайн об’єднує нас із представленим досвідом Монтенегро та Сербії. Ключова спільна проблема — це обмежені способи впливу маленьких ринків на техногігантів, що володіють онлайн-платформами, і труднощі врегулювання соціальних мереж у національних законодавствах. Одним із ключових меседжів доповіді Насті стало те, що за умови докладання чималих зусиль, послідовності та експертизи навіть такі маленькі ринки, як Україна, можуть впливати на на зміну політик глобальних компаній. Другим основним меседжем стало те, що законодавчі ініціативи та інституційна підтримка з боку ЄС не зможе і не має бути розв'язанням проблеми дезінформації на рівні окремих держав, особливо поза юрисдикцією ЄС. Найбільш ефективні рішення для кожного окремого місцевого контексту можуть бути вироблені лише локально. Втім, ЄС активно працює над розробкою найкращих практик, щоб допомагати державам-партнерам на цьому шляху.

 

А що там серби? Як нас зустріли вулиці Белграда

Навіть озираючись назад, складно до кінця визначитися, яке відчуття залишає по собі Сербія. Атмосфера Белграда змушує почуватися трохи дивно: у центрі міста поруч із архітектурою, натхненною впливом Австро-Угорської імперії, бачимо звичні бетонні “коробки” — яскраву ознаку російсько-радянської експансії на Балканах, а з руїн Белградської фортеці можна споглядати сучасні хмарочоси на іншому березі Дунаю. Провівши кілька днів у місті, починаєш розуміти, що цей химерний мікс культур та історій не лише залишив свій відбиток на будівлях, а й глибоко вкорінився у сербському суспільстві.

Після 1999 року, коли відбулася операція НАТО "Союзна сила" (яка передбачала бомбардування Югославії військово-повітряними силами НАТО), сербське суспільство пройняте антизахідними та антинатівськими настроями. Це помітно навіть на вулицях Белграда, де часто можна побачити графіті з сербськими героями війни в Косово та гнівними меседжами щодо НАТО. Водночас на одній із центральних вулиць міста, поруч із сербським парламентом та парком Тешмегдан, на кожному ліхтарі є прапор Європейського Союзу — символ прагнення Сербії доєднатися до цього утворення. Щоправда, самі громадяни ще не досягли консенсусу щодо вступу в ЄС.

Таку невизначеність сербського ставлення до країн Заходу вдало використовує інший зовнішньополітичний гравець — російська федерація. Тут країна-терорист використовує так звану soft power і просуває свої меседжі та політику через медіа, культурні заходи та соціальні мережі. Нариклад, поруч із вулицею з прапорами ЄС, прямо перед будівлею парламенту Сербії, ми помітили невеличке наметове містечко прихильників рф та особисто владіміра путіна.

А у парку Калемегдан (також у центрі міста) можна натрапити на виставку російського географічного товариства, ідея якої — показати, що “росія — найгарніша країна”.       

Наявність таких виставок викликає обурення у будь-якого українця, а ще більше нерозуміння зʼявляється буквально за кілька кроків від цієї локації. Там розташована спільна українсько-польська виставка, профінансована МЗС Польщі. Її суть — показати пересічним сербам малюнки українських дітей про війну в Україні разом із малюнками польських дітей часів Другої світової війни.

Обидві виставки добре демонструють те, наскільки розділене сербське суспільство. Ми бачимо і замальовані слова “россия — самая красивая страна”, і перекреслений постер з інформацією про російське географічне товариство та організовану ним виставку. На сусідній, українській виставці, ми спостерігаємо замальовані українські прапори, написи “крым русский” та літери "Z" (хоча теж здебільшого перекреслені). Складається враження, що в суспільстві так і не визначилися, якої позиції вони дотримуються. Втім, доволі однозначно помітно, проти чого є бодай якась консолідація — десь несприйняття, а десь і ворожість до західного світу, який уособлюють тут ЄС і НАТО.

І ще одна деталь. По дорозі з місця проведення конференції до нашого готелю ми помітили величезне графіті із зображенням Лесі Українки та рядками з пʼєси “Лісова пісня”: “Ні, я жива, я буду жити вічно! Я в серці маю те, що не вмирає”. Цікаво, що портрет Лесі та український прапор залишились неушкодженими, а от текст вірша замалювали чорною фарбою…

Невизначеність на вулицях — це лише відображення невизначеності суспільної й політичної. Сербія сьогодні нагадує Україну часів Януковича. Поруч із сильними антизахідними настроями, які активно підживлюють російська пропаганда і “мʼяка сила”, існує активний прошарок проєвропейського населення, яке намагається просувати країну до Європейського Союзу. Влада намагається балансувати між ними: одночасно домовляється про нові газові угоди з росією, відкидає можливість приєднання до санкцій проти рф та декларує своє прагнення до вступу у ЄС, при цьому ображаючись на “небажання ЄС бачити Сербію у своєму складі”. Водночас у країні процвітають практики взаємодії з громадянським суспільством, надто добре знайомі українцям: футбольних уболівальників залучають до “протидії” мітингам (згадайте сумнозвісних “тітушок” та “антимайдан”), самі мітинги розганяють силовими методами, а організаціям громадянського суспільства піднімають ціни на оренду офісів та всіляко перешкоджають у роботі.

Так само, як і в Україні часів Януковича, в Сербії є організації, що просувають демократичні цінності та вболівають за подальший демократичний розвиток своєї країни. Одна з них — CRTA, представники якої зустріли нас надзвичайно тепло і стали справжнім safe space у дещо недружньому до нас Белграді. Ще зі сходового майданчика біля офісу CRTA стало зрозуміло, що ми серед друзів: через напівпрозору стіну проглядається український стяг.

Певно, найемоційнішою частиною нашої поїздки став момент, коли представники CRTA уточнили, що може бути корисним для нас та команди ОПОРИ для роботи в непростих українських умовах. На наш запит про те, де в Белграді можна купити свічки, колектив CRTA перезирнувся. А вже за годину ми побачили на вході до офісу дві жовто-блакитні валізи, повні свічок, ліхтариків та павербанків, які вже допомагають нам пережити енергетичну кризу в Києві.

До того ж один із найважливіших членів команди CRTA — Бенджі — кілька разів намагався залізти в одну із валіз та поїхати з нами у Київ, аби  ̶ї̶с̶т̶и̶ ̶м̶о̶с̶к̶а̶л̶і̶в̶ зігрівати нас своїм теплом.

Ми щиро сподіваємося, що завершення війни стане нашою спільною перемогою над російським впливом не лише в Україні, а й у Сербії.

Анастасія Романюк, Ольга Снопок