Фракція "Слуга народу" станом на початок листопада має в парламенті монобільшість у 242 депутати. Це дозволяє їй самостійно, без участі інших політичних партій ухвалювати потрібні законопроєкти, бюджет та кадрові рішення.

Так є в теорії. Натомість, як показує практика, все трохи інакше.

У більшості випадків фракція "Слуга народу" не може обійтися без допомоги дружніх чи навіть опозиційних партій. У неї в парламенті є свої "11 друзів Оушена", які готові прийти на допомогу будь-якої миті.

І тут йдеться не лише про випадки, коли передвиборчі обіцянки опозиції та влади збігаються. Часто спільні голосування є результатом політичних домовленостей. Наприклад, низка партій обіцяли виборцям скасувати депутатську недоторканність чи запровадити відкриті виборчі списки, а потім голосують за це в парламенті.

Не завжди 226

І хоча до фракції "Слуга народу" входить 241 депутат, практика показує, що політсила не завжди знаходить 226 голосів "за".

В перші два роки роботи Верховної Ради партія президента лише у 23% випадків ухвалила рішення силами своїх депутатів.

Коли голосів не вистачало, найчастіше на допомогу "Слугам народу" приходили група "Довіра" та "Голос".

І хоча група "Довіра" формально не заявляла про свою опозиційність, але її представники з парламентської трибуни часто критикують дії влади.

"Голос" же офіційно заявив про перехід в опозицію у липні 2020 року. Проте відкритим залишається питання, в якому статусі перебувала партія за рік до того, якщо у більшість вона не входила.

Рівень спільних голосувань "слуг" із "Довірою" складає 27%, з "Голосом" — 24%.

З одного боку, це невеликий відсоток, з іншого — він демонструє, що "Слуга народу" змушена шукати голоси серед інших парламентських партій.

Кадри, бюджет та підтримка ініціатив Президента

Окремо ми проаналізували голосування, які визначають життєздатність коаліції. Це голосування за "кадрові рішення", "бюджет" та "реалізацію власного політичного курсу". Всього 151 голосування за 95 законів та постанов. 44 з них стосувалися кадрових рішень, 30 — бюджету, 21 — політичного курсу Президента. Їх список можна переглянути за посиланням.

Якщо з першою і другою групою законодавчих ініціатив все більш-менш зрозуміло, то до третьої категорії ми віднесли законопроєкти, спрямовані на виконання передвиборчої програми Президента України Володимира Зеленського.

Чому Президента, а не партії "Слуга народу"?

Відповідь проста. Саме Президент має ключовий вплив на законодавчий процес, а програма "Слуги народу" дублює передвиборчу програму Володимира Зеленського.

Хто найбільший союзник "Слуги народу"?

Лише під час 38% голосувань депутати зі "Слуги народу" давали 226 і більше голосів. Результат голосування інших партій був надзвичайно важливим для ухвалення того чи іншого законопроєкту.

Головним союзником "Слуги народу" стала група "Довіра", яка станом на листопад складається з 20 депутатів. Парламентарі з цієї групи у 81% випадків голосують "за" ініціативи монобільшості.

Довіра, За майбутнє, Голос чи Батьківщина: хто найбільший друг монобільшості? 01

Другий, менш системний союзник президентської партії — група "Партія ‘За майбутнє’", до якої входить 21 депутат. Рівень підтримки нею ініціатив монобільшості становить 47%. Депутати цієї групи часто підставляють плече президентській партії під час важливих для неї голосувань. Наприклад, група підтримала ухвалення державного бюджету на 2020 та 2021 рокиобрання Олексія Гончарука, а згодом Дениса Шмигаля на посаду Прем'єра, закон про олігархів тощо.

Не знаю, чи це збіг, але на округи мажоритарників із цих груп системно "заходять" кошти субвенцій на соціально-економічний розвиток. У середньому — по 30 мільйонів гривень щороку.

У листопаді фракція "Слуга народу" поповниться трьома новими депутатами. Сергій Кострійчук зайде в парламент замість Ірини Верещук, яка тепер працюватиме в уряді. Ще двоє кандидатів від "Слуги народу" перемогли на проміжних виборах у мажоритарних округах, які відбулися 31 жовтня 2021 року: Сергій Козир — у №184, Віталій Войцехівський — у №197. Входження трьох нових депутатів до фракції "Слуга народу" дещо зміцнить її позиції під час голосувань, але навряд чи дозволить їй відмовитися від дружби зі своїми теперішніми союзниками.

Однією з причин, чому так може статися, є Дмитро Разумков. 8 листопада колишній спікер парламенту опублікував список із 25 депутатів, які увійшли до Міжфракційного об'єднання "Розумна політика". Серед них 21 депутат є членом фракції "Слуга народу", двоє — "Батьківщини", ще двоє — позафракційні. Це поки що не депутатська групи, а лише міжфракційне об'єднання, але вже певний небезпечний дзвіночок для "Слуги народу". Особливо якщо депутати цього об'єднання будуть координувати свої голосування. Хто-хто, а Дмитро Разумков на цьому розуміється.

А що там у "Голосу", "Батьківщини", "ЄС" та "ОПЗЖ"?

Ці політичні сили публічно оголосили про свою опозиційність.

Рівень підтримки ініціатив більшості у цих фракцій нижчий, ніж у депутатських груп "Довіра" та "Партія ‘За майбутнє’".

Втім, періодично вони також голосують із більшістю.

Тут більше йдеться про ситуативні союзи, коли інтереси влади та опозиції збігаються або їм вдається домовитися між собою, голосування за передвиборчі обіцянки, окремі кадрові ротації та рідкісні голосування за бюджет чи внесення в нього змін.

Найбільш опозиційними силами в парламенті є "ОПЗЖ" та "ЄС".

"Європейська солідарність" на 33% підтримує ініціативи монобільшості, "ОПЗЖ" — на 17%. У "Голосу" цей показник становить 42%, у "Батьківщини" — 35%.

Довіра, За майбутнє, Голос чи Батьківщина: хто найбільший друг монобільшості? 02

"Країні потрібен Литвин"

Звичайно, ситуація може змінитися. Фракції та групи, які перебувають сьогодні в опозиції, можуть "прокачати свій статус на якісно новий рівень". В українському парламенті декілька разів уже було так, що партія спершу перебувала в опозиції, а потім ставала частиною парламентської більшості.

Тут не можна не згадати "Блок Литвина", який у 6 скликанні (2007-2012) парламенту був в опозиції, у 2008 році став частиною коаліції разом з "НУНС" і "БЮТ", а в 2010 році — пішов на союз із Партією регіонів та комуністами.

Чому всі так хотіли бачити Литвина в коаліції?

Можна припустити, що на всіх подіяло передвиборче гасло, з яким його партія йшла на парламентські вибори у 2007 році. Воно звучало так: "Країні потрібен Литвин".

Проте насправді причина успіху Литвина в іншому — його фракцію запрошували в коаліцію, щоб не було підстав для розпуску парламенту, бо для існування коаліції потрібно щонайменше 226 голосів.

Якщо коаліції немає, то позачерговим виборам бути. Тут варто згадати нещодавній випадок. У травні 2019 року Президент України Володимир Зеленський розпустив Верховну Ради та призначив позачергові вибори. Причина розпуску полягала саме у відсутності більшості в парламенті, точніше, у тому, що фракції "БПП" та "Народний фронт", які формально були коаліцією, не мали 226 голосів.

Висновок

Подібний сценарій також може бути реалізований у парламенті цього скликання. Він можливий в разі, якщо у фракції "Слуга народу" залишиться менше 226 депутатів, а на вибори вони йти не захочуть.

Питання лише в тому, хто стане для "Слуги народу" новим "Блоком Литвина".

Якщо це місце залишиться вакантним, то на нас чекають позачергові парламентські вибори.

Тим більше, що такий досвід в Україні вже був.

Анатолій Бондарчук, Андрій Савчук, для Цензор.НЕТ