Зображення: hromadske

Вступ

Як свідчить історія, занепад демократії, який призводить до формування авторитарних і тоталітарних режимів, є загрозливим не лише для громадян цих країн. Недемократичні правління кидають виклик цивілізованому світу, розпочинаючи гібридні або навіть відкриті повномасштабні акти агресії, окуповуючи території, депортуючи громадян, вчиняючи інші міжнародні злочини та грубо порушуючи міжнародне гуманітарне право. Авторитарні й тоталітарні країни руйнують світовий порядок, заснований на ліберально-демократичних цінностях.

Водночас у зарубіжному інформаційному просторі й на різних дискусійних майданчиках у демократичних країнах світу час від часу поширюється риторика з тиском на Україну щодо необхідності проведення виборів в умовах війни. Цю позицію аргументують тим, що Росія свої “вибори” проводить. Тому виникає необхідність пояснити, чому російські вибори не мають нічого спільного зі справжніми демократичними виборами, а тому вони не призводять до формування легітимних органів влади не тільки на окупованих територіях, а й на всій території Росії. Для цього потрібно зупинитися на трьох ключових тезах.

  1. Незмінюваність або формальна змінюваність влади

Владімір Путін офіційно є президентом РФ уже 20 років. Тільки у 2008–2012 роках цю посаду номінально обіймав Дмітрій Мєдвєдєв, тому з урахуванням перебування Путіна у кріслі прем'єр-міністра останній керує Російською Федерацією вже близько 26 років.

Протягом цього часу конституційні зміни спрямовувалися на користь однієї людини. У 2008 році строк президентських повноважень збільшили з 4 до 6 років задля зменшення кількості виборів і, як наслідок, обмеження можливості громадян змінювати владу. Згодом, у 2020 році на основі пропозиції космонавтки Тєрєшкової Путіну дозволили балотуватися ще двічі. Варто зауважити, що останні конституційні зміни суто індивідуальні: повноваження інших президентів після Путіна будуть обмежені двома строками в цілому, а не поспіль — якщо, звісно, російська влада з традицією авторитарного лідерства знову не змінить Конституцію чи взагалі не відмовиться від її існування.

У своїй “Доповіді про обмеження строків повноважень. Частина 1. Президенти” Венеційська комісія наголошує, що у президентській та напівпрезидентській системах обмеження терміну повноважень президента є фактором, який стримує небезпеку зловживання владою з боку глави виконавчої влади.

Обмеження терміну повноважень зазвичай застосовують до глави держави/президента республіки, а щодо членів парламенту їх застосовують рідше. Ця різниця обумовлена різною природою виконавчої й законодавчої гілок влади, а також відмінностями у відносинах між ними. У літературі наголошують на "небезпеці зловживання владою з боку чинних посадових осіб, які прагнуть продовжити свій термін повноважень". Деякі автори стверджують, що президентські режими надають чинному президенту надмірні переваги у висуненні своєї кандидатури на переобрання; тому обмеження терміну повноважень "покликане не допустити, щоб чинний президент скористався перевагами свого становища для того, щоб залишитися при владі" та гарантувати рівні умови гри для інших кандидатів. Говорячи словами Венеціанської комісії, "у президентській системі необмежений мандат створює небезпеку появи "республіканських монархів". Росія є яскравим прикладом такої небезпеки, адже після 2014 року чітко простежується прагнення Путіна відновити позиції Росії як імперської держави, а конституційні зміни 2008 та 2020 років тільки підтверджують його намагання зберегти свою владу якомога довше.

Таким чином, правління Путіна фактично пожиттєве, що суперечить демократичному духу змінюванності влади. Вибори в РФ виглядають як формальність, оскільки переможець із високою ймовірністю відомий заздалегідь.

Цікавим у цьому контексті є досвід США, Конституція яких у редакції 1787 року не встановлювала обмежень на кількість строків повноважень президента. Один із творців Конституції США Олександр Гамільтон пояснював це тим, що “ми завжди бачитимемо людей видатних здібностей і чесноти”, тому “президент має обиратися терміном на чотири роки і підлягає переобранню стільки разів, скільки вважатиме за необхідне народ Сполучених Штатів надавати йому довіру”. Тут потрібно наголосити: в основі такого підходу лежало переконання, що такі вибори будуть демократичними, зокрема конкурентними.

Разом з тим, перший очільник США Джордж Вашингтон заклав традицію, коли незалежно від своєї популярності президент добровільно йде після другого терміну. Фактично вона проіснувала до Франкліна Рузвельта, який був одним з найпопулярніших президентів США та обіймав цю посаду чотири терміни поспіль. Утім, після його смерті в Конституції США з'явилася 22-га поправка (“Жодна особа не може бути обрана на посаду президента більш ніж двічі”), щоб ситуація, яка склалася з Рузвельтом, не повторилася в майбутньому.

  1. Відсутність демократичних прав і свобод, а, отже, політичної конкуренції та свободи медіа як основи для вільних виборів

The Economist у своєму звіті за 2022 рік звернув увагу, що Росія зафіксувала найбільший спад демократії з-поміж усіх країн світу, опустившись у рейтингу на 22 сходинки до 146-го місця. Це сталося через твердий контроль держави над ЗМІ та придушення антивоєнних протестувальників. Тож політичний режим у Росії визначають як стійкий авторитарний. 

Хоча звіт за 2023 рік поки не опубліковано, жодних демократичних тенденцій у Росії не виникало. Нвпаки, цементування влади на фоні продовження збройної агресії проти України лише посилювало авторитарні (тоталітарні) традиції.

Відсутність політичної конкуренції

Саме у 2023 році в Росії розпочалася кампанія президентських “виборів” 2024 року, під час якої вже політичних конкурентів Путіна не допускають до балотування. Наприклад, ЦВК відмовилася зареєструвати кандидаткою журналістку Єкатєріну Дунцову — за повідомленнями ЗМІ, це сталося через її антивоєнну позицію. Крім цього, ще раніше були усунуті такі політичні конкуренти Путіна, як Алєксєй Навальний (спочатку ув'язнений, а потім вбитий), Міхаїл Ходорковскій і Ґаррі Каспаров (перебувають у вигнанні), Боріс Нємцов (вбитий) та інші.

У п. 13 Доповіді про міжнародно визнаний статус спостерігачів на виборах (CDL-AD (2009) 020) наголошено, що багато “нових” демократій народилися у попередніх авторитарних чи тоталітарних режимах, де вибори були добре відомі, але були інструментом не свободи, а посилення гніту і політичного домінування. У висновку Венеційської комісії щодо проєкту Конвенції ACEEEO про виборчі стандарти, виборчі права та свободи 2004 року вказано (п. 13): “Право голосу добре відоме, проте функціонування усієї системи може бути недемократичним. Наголос робиться не стільки на голосуванні, скільки на виборах в цілому. Звичайно, демократичні вибори вимагають загального, вільного, таємного, прямого, рівного голосування. Проте цього не досить. Без справжнього плюралізму, багатопартійності, свободи не брати участь, без спостерігачів […] голосування може розглядатися як марне у демократичних термінах. Вибори можуть бути шахрайськими”.

Без реальної політичної конкуренції, але з використанням натомість репресивних механізмів (ув’язнення, вбиства тощо) до опозиційних сил російські вибори не можуть вважатися демократичними незалежно від формального дотримання певних процедур.

Контрольоване голосування

У Росії вже оголосили, що, як і під час осінньої кампанії місцевих “виборів”, по всій країні будуть діяти пересувні пункти голосування. Раніше їх використовували для контрольованого голосування і фальсифікацій. Про театр абсурду попередньої кампанії читайте за посиланням.

У Пояснювальній доповіді Кодексу належної практики у виборчих справах Венеційської комісії (п. 27) зазначено, що вільне волевиявлення насамперед вимагає неухильного дотримання встановленої законом процедури голосування. Однак виборці мають бути захищені від залякування або обмежень, які перешкоджали б їм голосувати або віддавати свій голос відповідно до своїх намірів, хоч би від кого виходили такі погрози — від влади або від окремих осіб; держава зобов’язана запобігати такому роду дій і карати за них. Крім того, виборець має право на достовірність результатів голосування, а держава зобов’язана припиняти будь-які порушення в ході виборів.

Відсутність реальних інструментів верифікації достовірності виборів, неупереджених спостережницьких кампаній і незалежних органів адміністрування виборів призводять до фальсифікації результатів голосування та не дозволяють ефективно протидіяти зловживанням і порушенням на виборах.

Відсутність вільних медіа

Держава здійснює повсюдний контроль у медіапросторі через Роскомнадзор, обмежує свободу мирних зібрань і вираження поглядів репресивним впливом правоохоронних та судових органів. У Росії вже знищено всі незалежні ЗМІ, більшість незалежних журналістів були змушені виїхати, а в результаті ухвалення законів, спрямованих проти свободи ЗМІ, журналісти одержують неспівмірні суворі тюремні покарання. Також у Росії заборонені соцмережі Facebook та Instagram, під загрозою заборони залишається YouTube. 

Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ (нині — ОБСЄ) до елементів справедливості, істотно необхідних для повного вираження гідності, властивої людській особистості, і рівних і невід'ємних прав усіх людей, відносить вільні вибори, що проводяться через розумні проміжки часу шляхом таємного голосування або рівноцінної процедури вільного голосування в умовах, які на практиці забезпечують вільне вираження думки виборцями при виборі своїх представників (п. 5.1).

Ні вільне формування волі виборців, ні вільне її виявлення в день голосування як складові принципу вільних виборів не гарантовані в Росії. Адже вільне формування волі неможливе без політичної конкуренції й вільних медіа, а вільне волевиявлення неможливе в умовах контрольованого голосування. Так само переслідування політичних конкурентів, недопущення їх до балотування та обмеження доступу до ЗМІ порушує принцип рівних виборів, адже створює перевагу одному конкретному кандидату, яким є Путін. За таких умов ключовий постулат, закладений у Загальній декларації прав людини та Документі Копенгагенської наради  — воля народу, виражена вільно і чесно в ході періодичних та справжніх виборів, є основою влади та законності будь-якого уряду — не виконується Росією, що призводить до делегітимації її влади.

У Доповіді Венеційської комісії про виборче законодавство та виборчу адміністрацію в Європі 2006 року (п. 90) щодо передвиборного періоду зазначено, що основною ідеєю є те, що політичні партії та кандидати повинні діяти на “полі чесної гри”. Відповідно до Кодексу належної практики у виборчих справах, необхідно забезпечити рівність можливостей для різних кандидатів та партій, принаймні наскільки це можливо. Потрібно, щоб держава була неупередженою щодо партій та кандидатів і однаково застосовувала до них закон. Ця вимога щодо нейтральності застосовується до передвиборної агітації та її висвітлення у засобах масової інформації, особливо державних, а також до публічного фінансування партій та агітації. Ба більше, важливо, щоб політична агітація відбувалася в середовищі, яке забезпечує свободу пересування, свободу вираження поглядів і свободу зборів та об’єднань. Ці свободи необхідно захищати, щоб дозволити політичну організацію й агітацію та інформувати громадян про партії, кандидатів та проблеми. Партії й кандидати повинні мати свободу проголошувати свої програми і політичні позиції для виборців по всій країні. 

Однак у Росії не дотримані такі ключові для принципів рівних та вільних виборів права, як свобода вираження поглядів, пересування, зборів та об’єднання, хоча вони гарантовані не лише документами Ради Європи, а й Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські і політичні права тощо.

  1. Незаконні вибори на окупованих територіях як свідчення нелегітимності російських виборів

По-перше, відсутність в РФ суверенної влади над українськими територіями не дозволяє державі-окупанту призначати і проводити на них легітимні вибори, а всі призначені державою-агресором за межами її юрисдикції на порушення суверенітету, політичної незалежності й територіальної цілісності України вибори на цих територіях апріорі є нелегітимними.  

По-друге, під сумнів легітимність всього результату виборів президента РФ поставить саме включення голосів, отриманих на тимчасово окупованих територіях України, особливо якщо, враховуючи, що це національні вибори, неможливо буде їх відокремити від загального результату або ж їх кількість дорівнюватиме або буде більшою ніж різниця між переможцем та кандидатом, що посяде друге місце.

Висновки

Недемократичні президентські вибори, як, власне, й авторитарний (тоталітарний) режим у Росії в цілому, делегітимізує російську владу. Одним з основних інструментів, якими народ уповноважує владу, є демократичні вибори, адже в їх основі лежить довіра до результатів, а отже, і справжнє визнання влади народом без страху та примусу. Натомість в умовах  незмінюваності влади, відсутності демократичних прав і свобод (зокрема вільної політичної конкуренції та вільних медіа) результат таких виборів не може відповідати справжній волі народу, тому й призводить до нелегітимності Путіна як президента Росії.

У зв'язку з цим, щоб не дискредитувати інститут демократичних виборів в очах всього цивілізованого світу, ми закликаємо Президента, Верховну Раду, Кабінет Міністрів України, іноземні держави та їх органи адміністрування виборів, а також міжнародні організації, міжнародні місії зі спостереження за виборами:

  • не визнавати результати недемократичних “виборів президента Росії”, 
  • не визнавати повноважень самопроголошеного глави держави, 
  • не брати участі в спостереженні.