Якою б була конфігурація Львівської міської ради, якби вибори 2010 року проводилися за пропорційною системою з преференційними списками

По суті, кількісні результати збігаються (є пропорційними), а незначні розходження в кількості отриманих мандатів спричинені тим, що в 2010 році до Львівської міської ради за пропорційною системою обиралося 45 депутатів, тоді як відповідно до Законопроекту №2831-2 буде обиратися 40.  

Ефект відкритих списків:

Відповідно до законопроекту №2831-2, встановлення результатів голосування для Львівської міської ради відбуватиметься на двох рівнях: спочатку в кожному з 4-х багатомандатних округів, на які буде поділено Львів, а потім – в єдиному багатомандатному окрузі, який включає в себе всю територію Львова. На першому етапі розподілу мандати отримують ті кандидати, які набрали найбільше персональних голосів (але не менше 3% від результату партії в окрузі). На другому – мандати отримують ті кандидати, яких партія розмістила найвище в списку, висунутому по єдиному багатомандатному окрузі.    

Таблиця 2. Результат розподілу мандатів за Законопроектом №2831-2 на виборах до Львівської міської ради:

За яких умов виборці впливають на результат? 

Перша умова – вони повинні голосувати не лише за партію, але і за кандидата, щоб він отримав більше 3% голосів в окрузі і міг посуватися в списку догори. Якби вибори до Львівської міської ради 2010 року відбувалися за законопроектом №2831-2, мінімальна кількість голосів необхідних кандидату для просування в списку складала б від 167 до 776 (в середньому 410 голосів) в межах 150-тисячного округу.

Друга умова – виборці мають активно голосувати за улюблену партію, щоб воно отримала хоча б мінімальну підтримку в окрузі. Для виборів 2010 року (за законопроектом №2831-2) мінімальна підтримка означала, що партія хоча б в одному з 4-х багатомандатних округів Львова отримувала 5102 голоси. Саме такою була б в 2010 році виборча квота, необхідна для отримання партією одного мандата в окрузі. Тож, якщо виборці в жодному з 4-х округів не довірили партії (і кандидатам відповідно) більш ніж 5 тис. голосів (в 150 тисячному окрузі!) – то відповідно і не отримували депутата за результатами персонального голосування, а партія не здобувала гарантованого мандата в окрузі.

З Таблиці 2 видно, як міг би виглядати результат Республікансько-Християнської Партії (РХП) і Народного Руху України (НРУ) в 2010 році. Ці партії, набравши близько 13 тис. і близько 10 тис. голосів кожна, шляхом розподілу залишкових мандатів в єдиному багатомандатному окрузі отримали б у раді своїх 3 і 2 депутати відповідно. Однак виборці, не впливали б на порядковість проходження цих кандидатів  через свою низьку активність в округах. Протилежним є приклад ВО «Свободи», яка мала суттєву підтримку у всіх округах, а відтак прізвища 14 з 16 депутатів, які потрапили до Львівської міської ради визначали б виборці, а не партійні лідери. 

Післямова

Нагадаємо, що в 2010 році вибори до Львівської міської ради відбувалися за так званою «змішаною» (пропорційно-мажоритарною) виборчою системою. Половина з 90 депутатів Ради обиралася за закритими партійними списками у багатомандатному виборчому окрузі, інша половина – за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах. За результатами голосування до ради пройшло 12 партій (див. Таблицю 3), а найбільше мандатів здобула партія ВО «Свобода». Явка тоді була рекордно низькою – 49,8%, на виборчі дільниці прийшло лише 296 тисяч львів’ян із майже 600 тисяч.

Найбільші проблеми кампанії були пов’язані із зловживанням адміністративним ресурсом та численними маніпуляціями в ході формування та діяльності виборчих комісій. Основним же наслідком застосування змішаної системи стала проблема кризи легітимності обраної влади. Зокрема, переможець виборів ВО «Свобода», партія яка отримала більшість у Львівській міській раді реально представляла інтереси лиш 17% виборців міста (103 тисяч). Вперше на це звернув увагу (і привів обґрунтовані розрахунки) соціолог Богдан Сольчаник, назвавши новообрану раду «владою виразної меншості, яка, однак, постійно представлятиме себе, як влада більшості». Однією з причин згаданого негативного ефекту виборів була безпрецедентно велика кількість «змарнованих голосів» в ході застосування мажоритарної складової виборів до міської ради, яка склала 80%. Усі кандидати, що перемогли в одномандатних округах, в сумі здобули підтримку лише 20% виборців. Кандидатам-мажоритарникам, які балотувалися до Львівської міської ради вистачало в середньому 1300 голосів, щоб здобути перемогу і представляти в раді інтереси виборців більш ніж 10 тисячного округу. Зокрема Василю Павлюку (ВО «Свобода»), який після виборів став секретарем Львівської міської, для перемоги вистачило 663 голоси.

Таблиця 3. Структура Львівської міської ради за результатами виборів 2010 року:

Обрахунки робилися на основі таких припущень:

Якби вибори до Львівської міської ради в 2010 році відбувалися за системою запропонованою авторами законопроекту №2831-2, то:

1. До Львівської міської ради обиралося б лише 40 депутатів, а не 90 як є сьогодні (ст. 19 законопроекту №2831-2).
2. Депутати обиралися б лише за пропорційною системою з преференційними партійними списками. Ніякої мажоритарки. Партії формували би списки і визначали порядковість кандидатів в списку, однак виборці, голосуючи не лише за партію, але і за кандидата пересувають його/її вверх по виборчому списку і дають шанс такому кандидату потрапити до ради.
3. Вибори до Львівської міської ради відбувалися б в 4-х багатомандатних округах (див. п.3 ст. 27 законопроекту №2831-2). В кожному окрузі налічувалося б приблизно 150 тис. виборців.
4. Партії висували б окремі списки кандидатів в кожному з цих 4-х округів (максимум – 10 прізвищ в кожному), а також список кандидатів у єдиному багатомандатному окрузі, в якому об’єднані ті самі прізвища, що вже включені до списків по 4 округах (максимум 40 прізвищ). 
5. Виборці ставили б в бюлетені дві позначки – номер партії  і номер кандидата від цієї партії. Ті, хто не знають/не пам’ятають відповідних цифр, зможуть знайти пронумеровані списки в кабінці для голосування. 
6. За результатами виборів до Львівської міської ради потрапили б партії, які здобули б найбільшу підтримку виборців і кандидати, які набрали найбільше персональних голосів виборців.