• Методологія дослідження
  • Розділ 1. Адаптація в країні перебування
    • Порівняння життя в Україні й за кордоном
      • Бюрократія
      • Медицина
      • Транспорт
      • Сфера обслуговування та якість послуг
      • Освіта
      • Робота і доходи, соціальне становище
      • Житло
      • Знання мови
      • Стосунки українців з місцевими
    • Причини та наміри повертатися в Україну 
    • Перепони для повернення до України 
  • Розділ 2. Громадсько-політична активність
    • Участь у політичному житті України
    • Робота дипломатичних установ
    • Участь у виборах за кордоном
    • Намір голосувати та довіра до процедури виборів
    • Довіра до різних форм голосування (електронне, поштове, голосування на дільниці) 
    • Обізнаність із процедурою виборів за кордоном
  • Розділ 3. Медіаспоживання
    • Інтерес до подій в Україні та країні перебування
    • Джерела інформації про Україну
    • Месенджери
    • Соціальні мережі
    • Новинні сайти 
    • Телебачення
    • Родичі, знайомі
    • Довіра до ЗМІ
    • Інформація від офіційних органів влади
    • Неправдива інформація про Україну 

Методологія дослідження

У квітні-травні 2023 року Громадянська мережа ОПОРА спільно з Соціологічною групою Рейтинг провела соціологічне дослідження медіаспоживання та громадсько-політичної активності українців за кордоном. Мета — виявити рівень залученості та інтересу до політичного і громадського життя України серед українців у Великій Британії, Ізраїлі, Іспанії, Німеччині, США, Угорщині та Чехії. Також дослідників ОПОРИ цікавило, як і з яких джерел отримують інформацію українці у цих 7 країнах. Дослідження було проведене за аналітичними напрацюваннями й на замовлення ВГО «Громадянська мережа "ОПОРА"» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). 

Дослідження складалося з 3 етапів: онлайн-опитування 1000 респондентів щодо громадсько-політичної активності на платформі Rating Online, онлайн-опитування 2000 респондентів щодо медіаспоживання на платформі Rating Online і 43 глибинних інтерв’ю. Аналітичний звіт за першими двома етапами дослідження доступний українською й англійською мовами.

У цьому звіті Громадянська мережа ОПОРА представить детальні результати третього етапу дослідження — глибинних інтервʼю. Польовий етап відбувся 11–19 травня 2023 року. Всього за час дослідження опитано 43 респонденти. У вибірці представлені українці, що перебувають в усіх 7 країнах, включених до дослідження: Великій Британії (7 респондентів), Іспанії (6), Німеччині (6), США (6), Угорщині (6), Чехії (6) та Ізраїлі (5). Вибірка збалансована за віковими групами: 16 респондентів віком від 18 до 35 років, 13 респондентів віком від 36 до 50 років та 14 респондентів, старших за 51 рік. З огляду на те, що наразі за кордоном перебуває більше українських жінок, до нашої вибірки потрапило 33 жінки і 10 чоловіків. Середня тривалість глибинних інтерв’ю — 37 хв 31 с. 

Розділ 1. Адаптація в країні перебування

Перша частина опитувальника стосувалася того, як українські переселенці влаштувалися на новому місці. Нас цікавило, який досвід отримали респонденти і як змінилося їхнє сприйняття рівня життя країн, де вони перебувають, та України. Крім того, нас цікавили складнощі, з якими стикнулися українці: зниження соціального статусу, незнання мови, пошук роботи і доступ до медицини. Окреме важливе питання стосувалося того, чи планують учасники дослідження повертатися до України і які фактори вони вважають ключовими для цього.

Порівняння життя в Україні та в країні перебування

Успішна адаптація неможлива без перебування в комфортних умовах та можливості відчути себе вдома. За словами респондентів, вони часто порівнюють Україну з країною, в якій вони перебувають. І хоча можна було очікувати, що переїзд за кордон для наших співвітчизників буде здебільшого позитивним досвідом, насправді українці багато говорять про проблеми та перешкоди, які зʼявляються в новій країні. Водночас українці за кордоном ознайомилися з корисними послугами, які тепер хочуть побачити і в Україні.

Бюрократія

Найчастіше українці за кордоном згадувати про надто бюрократизовану систему державного управління в країнах, де вони перебувають. При цьому українці, які живуть за кордоном уже довгий час, вважають, що державна служба в Україні працює гірше, ніж в інших країнах. Так, респондентка, яка понад 5 років живе в Іспанії, відгукується про бюрократію в Україні як про надзвичайно повільну та корумповану.

«Коли ми приїжджали до України, все було дуже затягнуто: ми ледве отримували будь-які папірці. Загалом не було розвитку і була корупція: як в Києві, так і у Донецьку — всюди». 

Жінка, 48 років, Іспанія

 

Натомість серед тих, хто виїхав з України вже після повномасштабного вторгнення, частіше трапляються твердження про те, що отримати державні послуги або необхідні папери в Україні набагато легше. Основною перевагою респонденти вважають діджиталізацію більшості державних послуг та відносно швидшу роботу органів державної влади.

«В Німеччині відчуття, що ми перебуваємо в 90-х роках, тобто як вони розвивалися і досягли свого піка розвитку в 90-х роках, на початку 2000-х, так і в них адміністративна частина країни й налаштована. Якщо потрібно змінити адресу [в Україні], ти в “Дії” її можеш змінити, якщо ти переїжджаєш, а в Німеччині потрібно … зробити appointment, тобто зустріч в якийсь час призначити, потім прийти й поміняти адресу. Є такий міф про ефективність німців, але, на жаль, в тих моментах, що я бачив, це не дуже ефективно. В Україні набагато ефективніше». 

Чоловік, 28 років, Німеччина

 

«В Україні кращі всі сфери послуг, взагалі все, що стосується державних послуг для громадян. Багато чого відбувається швидше, без бюрократії, простіше. Наприклад, в Угорщині зробити якесь посвідчення чи документ займає місяці, в Україні це можна зробити за тиждень-два». 

Жінка, 32 роки, Угорщина

 

«Тут велика бюрократія, все за паперами, ось ці всі листи, листи, листи. Ми вже забули, що таке пошта і що таке писати листи. А тут всі відповіді писати вручну, надсилати, купувати марки, це якийсь жах. Я їм постійно показую: дивіться, я зайшла у “Дію”, натиснула на кнопку — мені прийшов будь-який документ, натиснула на кнопку — мені прийшов рецепт, я пішла отримала [ліки]». 

 Жінка, 56 років, Німеччина

Опитані вказують, що державна служба і послуги в інших країнах менше орієнтовані на допомогу окремій людині. Деякі респонденти скаржаться, що їм важко отримати консультацію, якщо в них виникають непорозуміння щодо оформлення документів чи сплати податків. 

«Якщо людина в офісі, ти приходиш до неї, починаєш питати — вона відповідає за букву А. Вона, в принципі, розуміє, що є буква Б і буква В, і вони там десь співпрацюють і взаємопов'язані. Але якщо вона відповідає за букву А, вона про букву Б вам нічого не скаже зовсім, тобто навіть не направить тебе у певному напрямку… В новій країні, де завжди є якісь моменти, які тобі складні, і ти порівнюєш з Україною: там все простіше, все зрозуміліше, все якось більше для людей». 

Жінка, 50 років, США

 

«Є контакт є між державним працівником і людиною у нас [в Україні]». 

Жінка, 20 років, Німеччина

Крім того, для деяких респондентів бюрократична система інших країн стала справжньою проблемою, оскільки через довгі процеси оформлення документів вони не могли отримати виплати, знайти житло чи роботу.

«Дуже тяжко було з документами, дуже довго йшов процес і з оформленням картки для виплат, і з оформленням дозволу на проживання, все було дуже довго й затягнуто. Ми не мали змогу ні знайти роботу, ні проживання». 

Жінка, 36 років, Іспанія

 

«Я не можу працювати, бо у мене немає німецького паспорта. Мені давали тимчасовий німецький паспорт на пів року, він закінчився 19 січня… Документи я надала ще у листопаді, вони кажуть: чекайте, ми Вам надішлемо відповідь. Відповіді немає. У січні я поїхала, мені їхати 6 годин, нагадала про себе. Кажу, ви розумієте, мені виплати потрібні… Досі цих коштів немає».

Жінка, 56 років, Німеччина

Також українці за кордоном згадують, що в Україні набагато краще розвинені фінансові послуги. Зокрема, йдеться про неможливість скористатися онлайн-банкінгом та навіть блокування банківських карток через переїзд до інших регіонів країни.

«Іноді замислююся про те, наскільки цифрові деякі технології, в Україні вони розвинуті набагато краще. Той самий онлайн-банкінг… Багато чого зручніше у нас».

Чоловік, 18 років, Німеччина

 

«Банківська система в Україні просто ідеальна. Я думаю, що Ви вже чули від тих, хто виїхав за кордон, що тут дуже складна й обмежена банківська система. Наприклад, мені видали картку в Індіані. Я спробувала без попередження банку розрахуватися цією карткою в Нью-Йорку, мені картку заблокували і сказали, що не можна користуватися в іншому штаті цією карткою без попередження. Перекази, коли ми кидаємо [гроші] з картки на картку, — тут це неможлива історія».

Жінка, 50 років, США

Медицина

Важливі відмінності українці помітили й у медичних системах України та країн, в яких вони перебувають. Багато респондентів, згадують, що в інших країнах набагато важче отримати первинну консультацію лікаря. Основні переваги української системи, які відзначають респонденти, — це можливість швидко отримати первинну медичну допомогу, зручна система запису до лікарів та вища якість деяких медичних послуг (наприклад, стоматологічних).

«Ми вже звикли до нашої медичної системи, от нам і краще. Бо тут є черги, коли ти записуєшся до лікаря, то треба довше чекати. А в нас якось все відбувається швидше, простіше потрапити до лікаря, здати якісь аналізи. Тут все складніше. І, мені здається, у нас якось більше лікують, а тут особливо не лікують. Можливо, якісь складні випадки лікують, а так… Це все норма, кажуть, показники всі в нормі». 

Жінка, 39 років, Велика Британія

 

«Я розумію, що в нас кращі стоматологічні послуги, ну хоча б тому, що не треба чекати так довго, чекати можна місяцями на стоматолога. Те саме стосується термінів до лікаря. І мені здалося, що в Україні система профілактики краща, ніж у Британії». 

Жінка, 53 роки, Велика Британія

 

«Тут [в Іспанії] достукатися до лікаря дуже важко. Тут треба брати наперед, як вони кажуть, “сіту”. Чекати на цю “сіту” можна і тиждень, і два, і три. У нас ні, у нас йдеш до сімейного лікаря, зазвичай він тебе послухає і приймає». 

Жінка, 36 років, Іспанія

 

«У нас, якщо щось сталося, ти в будь-який момент можеш піти до лікаря. Я в Києві частіше ходила в приватні лікарні, але запис для мене взагалі не був проблемою. Плюс у мене була страховка, я нею постійно користувалася і це взагалі було класно. В Штатах я чекала запису до свого сімейного лікаря, який потім дає мені направлення до наступного лікаря, більше ніж 2 місяці».

Жінка, 26 років, США

Крім того, респонденти відзначили недорогий доступ до базової медичної допомоги в Україні та можливість знайти кваліфікованого лікаря. Українці за кордоном говорять, що в цілому не проти страхової медицини, однак найбільшою перешкодою для них є ціна, що часто є непідйомною для тих, хто не має стабільного доходу за кордоном.

«Тут, оскільки я самозайнята людина, я маю сама сплачувати собі медичну страховку, і це достатньо дорого. З іншого боку, це гарантує допомогу, але це набагато дорожче, ніж в Україні».

Жінка, 32 роки, Угорщина

 

«Деякі питання краще вирішити в Україні, ніж в Іспанії, оскільки в Іспанії набагато дорожче коштує медицина, якщо в тебе немає страховки. Стоматологія не підлягає страхуванню. А ще тут в три рази дорожче, ніж в Україні, хоча працюють майже на таких самих препаратах».

Жінка, 52 роки, Іспанія

 

«В Україні можна зробити дешевше якісь речі. Навіть якщо самому заплатити, якщо ти хочеш більше обстежитись. Тут я відчував, що лікарі працюють зі страховими компаніями й, звісно, страхова компанія не хоче дуже багато витрачати грошей. І лікарі знають, якщо є певні симптоми, то не потрібно робити щось дороге. Потрібно спочатку те, що дешевше. Вони такими рівнями обслідують, або якісь [дешевші] ліки прописують. Якщо брати європейську зарплату і приїхати в Україну, можна, в принципі, порівняно не дорого обстежитись, чи знайти якогось кваліфікованого лікаря, якому ти довіряєш».

Чоловік, 28 років, Німеччина

Хоча українська первинна медицина отримала багато позитивних відгуків серед українців за кордоном, до вторинної медицини в Україні ставлення значно гірше. Багато респондентів кажуть, що вторинна медицина в інших країнах на значно вищому рівні: якісніше обладнання у лікарнях, кращі спеціалісти і догляд за пацієнтами, прогресивніше лікування хронічних хвороб тощо. 

«Хороша вторинна медицина. Тут хороші операційні, я знаю зі спілкування з іншими людьми. Якщо ти тут потрапляєш до лікарні з чимось серйозним, то від України сильно відрізняється. Тому що тут від тебе нічого не вимагають: ні мила, ні відер, ні бинтів, ні ліків, ні грошей, нічого. Тебе просто лікують, годують, роблять усе, щоб ти видужав».

 Жінка, 51 рік, Чехія

 

«Медицина у них дуже на високому рівні. Тому що, якби мій чоловік перебував в Україні, його б не витягли. А от чеська медицина його витягла з того світу».

Жінка, 53 роки, Чехія

 

«Я маю хронічну хворобу, мені більше подобається тут. В Україні мені довелося багато по лікарях ходити, і наша система далека до цього. Ну, відносно моєї хвороби, мені краще підходить тут».

Жінка, 68 років, Іспанія

Транспорт

Ставлення до транспортної інфраструктури серед опитаних дещо розділилося. Так, респонденти зі США, Великої Британії й Ізраїлю скаржилися, що система громадського транспорту незручна, а єдина можливість комфортно почуватися — це купувати власне авто. 

«Тут всі користуються машинами. На транспорт розраховувати не можна».

Жінка, 64 роки, Велика Британія

 

«В п'ятницю та суботу тут не ходить міський та міжміський транспорт. Якщо в тебе немає власної автівки, ти не можеш нікуди поїхати. Ти вимушений сидіти вдома або ходити пішки».

Жінка, 50 років, Ізраїль

 

«Відсутність громадського транспорту в Штатах — це просто катастрофа. В маленьких містечках громадський транспорт хоч і є, але не до всіх точок. По місту ходить цей транспорт, а доїхати в сусіднє село чи місто — ні. Тут один потяг ходить на Вашингтон вдень з цього містечка, і все. Тобто громадський транспорт тут відсутній, потрібне якесь авто. Тому тут проблеми з доступом до якогось конкретного міста. Наприклад, запросили у сусідній університет приїхати, а доїхати нічим, тобто немає громадського транспорту».

Жінка, 50 років, США

Натомість серед українців, які перебувають у Європі, враження від транспортної системи зовсім інші. Багато з них говорять, що транспорт в інших країнах набагато зручніший за український. Особливо відзначають кращий стан самого транспорту, його інклюзивність для старших людей та людей з інвалідністю, чіткий рух за розкладом, можливість придбати єдиний квиток на всі види транспорту тощо.

«Громадський транспорт. Хоча з ним теж є певні проблеми, але це не порівняти з населеним пунктом, звідки я родом. Навіть ті самі електрички, це навіть електричкою назвати язик не повертається. В Україні я їздив 30 кілометрів з обласного центру. З Татабаньї до Будапешту така сама відстань, але я її проїжджаю вдвічі швидше».

Чоловік, 24 роки, Угорщина

 

«Тут перевага в тому, що громадський транспорт дуже пристосований для людей похилого віку, для інвалідів. Якщо людина пересувається на інвалідному візку, то можна вільно зайти в автобус, водій допоможе опустити пандус, щоб людина зайшла, завезе коляску абощо. Автобуси, незалежно від того, повний він чи ні, якщо він курсує між населеними пунктами, між містами, в нього інтервал 10, 20, 30 хвилин, година між рейсами. Він їде, тому що в нього рейс на цей час. Скільки людей прийшло — стільки поїхало». 

Жінка, 56 років, Ізраїль

 

«Тут набагато краще розвинений громадський та міжміський транспорт, він зручний. Є загальна система і завжди можна подивитись, дізнатись, куди що їде. Набагато зручніше тут».

Чоловік, 18 років, Чехія

 

«Проїзд подобається. Купуєш один квиток і їздиш по ньому і в автобусі, і на метро, і у потязі».

Жінка, 56 років, Німеччина

Сфера обслуговування та якість послуг

Багато респондентів також згадували, що, порівняно з іншими країнами, в Україні значно вищий рівень якості обслуговування і послуг, а також значно краще працюють різні сервіси ((доставка, інтернет-покриття тощо) та комунальні служби.

«По якості обслуговування і послуг Україна виграє. Якщо брати косметичні процедури, ресторанний бізнес або якість продуктів — в Україні смачніше. Це моя суб’єктивна точка зору».

Жінка, 28 років, Чехія

 

«Насправді у нас швидші доставки, доступніші сервіси».

Жінка, 26 років, США

 

«В Україні кращий рівень цифровізації, кращий рівень мобільного зв’язку і мобільного інтернету, як не дивно. Мені іноді здавалося, що в метро інтернет має кращу якість, ніж тут». 

Жінка, 53 роки, Велика Британія

 

«У нас чисто. Я з Києва, й у нас чисто в місті, чисто на вулицях, тут такого нема. Тут може лежати сміття. Це помилкове мислення, що в Європі краще, ніж у нас. В Європі інколи навіть гірше, ніж у нас. Прибирають, але сміття лежить. Можуть іти, кинути папірчик і піти далі. Якщо у тебе закладено те, що ти культурна людина, навіть якщо буде лежати ця купа сміття, ти все одно донесеш її туди, куди можна викинути».

Жінка, 57 років, Угорщина

Водночас респонденти згадують, що в європейських країнах дещо краще ставлення до працівників сфери обслуговування, ніж в Україні. Зокрема, на свята більшість магазинів у Європі зачинені, щоб працівники також могли провести час з родинами.

«Мені дуже подобається, що люди, які працюють у супермаркетах та будь-яких інших магазинах, що у них так: якщо це державне свято — у всіх вихідний. Люди мають чітко розуміти, що вони мають зробити покупки до цього дня, а потім всі гуляють. А не так, як в нас, що навіть 31 грудня всі магазини працюють до 10 години вечора».

Жінка, 57 років, Угорщина

Освіта

Також українці за кордоном згадували про відмінності в освітніх системах. Респонденти, які мали досвід відвідування школи за кордоном або чиї діти ходять до школи, говорять, що їм більше подобається підхід до навчання в інших країнах, ніж в Україні. Зокрема, згадують про більшу повагу до вчителів, цікаві предмети та краще ставлення до учнів. Натомість, на думку опитаних, вища освіта в Україні на рівні інших країн, однак гостро відчувається брак фінансування цієї сфери внаслідок повномасштабного вторгнення.

«Мені сподобались їхні школи, там більше спрямування на гуманітарні предмети. У них є фінансова грамотність на уроках. У них є філософія, це корисно для загального розвитку».

Чоловік, 18 років, Чехія

 

«Я приїхала з сестричкою, їй 14 років. Їй дуже сильно подобається школа: як ставлення до дітей в школі, так і взагалі. У нас більше вчать в школі, що ти маєш вивчити щось і скласти іспит, а їх більше вчать мислити креативно».

Жінка, 26 років, США

 

«В нас до вчителя ставляться як до чогось нижчого. Дуже зневажливе ставлення. А тут мене ніхто вислуховувати не буде. Я о 9 годині дитину привела, до 2-ї години доступу до школи не маю. Я прийшла о 2-й годині, дитину забрала, вчителька розвернулась і пішла. У неї є конкретні години та дні, в які можна спілкуватися».

Жінка, 36 років, Іспанія

 

«Після повномасштабного вторгнення в моєму університеті в Києві дуже змінилося ставлення до студентів, стало набагато гірше з освітою. Але, якби я порівнювала освіту до повномасштабного з чеською, то, я вважаю, якби нам те саме фінансування, ми б були навіть краще. Освіта тут краща, тут більше фінансових можливостей і можливостей працевлаштування, підробітку. Але що стосується ставлення до студентів і якості освіти, якби не повномасштабне, ми були б краще».

Жінка, 19 років, Чехія

Робота і доходи, соціальне становище

Одна з найбільш болісних тем для українців за кордоном — це наявність роботи, рівень доходів і соціальний статус у новій країні. При цьому відповіді респондентів дуже різняться залежно від багатьох показників: скільки часу вони провели в країні перебування, втратили вони роботу в Україні чи продовжують працювати віддалено, чи змогли знайти співмірну з Україною роботу, чи отримали посаду з меншою зарплатою та престижем, чи отримують вони допомогу від держави тощо. 

Багато українців, які втратили роботу в Україні й так і не змогли знайти її за кордоном, покладаються на соціальну допомогу. Респонденти говорять, що підтримка, яку вони отримали від держав, в яких вони опинилися, була для них дуже потрібною.

«Так, державна підтримка така для нас дивовижна».

Жінка, 51 років, Чехія

 

«У них велика підтримка для незахищених верств населення. В них ми отримували допомогу, нормальні виплати і страховку медичну, поки ти не знайдеш роботу». 

Жінка, 26 років, США

Старші люди, яким здебільшого важче вивчити нову мову, адаптуватися до нових умов та знайти хорошу роботу, говорять, що відчувають власну соціальну незахищеність через фінансову залежність від інших людей та країн. 

«Мені дуже важко працювати, бо робота фізична й англійську мову треба вивчати. Якби стабільність була в мене і не така важка робота. Я працюю три дні, а потім два дні я не можу піднятися, а потім два дні в коледжі вивчаю мову…. Чекаю на перемогу. До пенсії мені ще близько двох років, пенсія буде тут, вони призначають всім, хто приїхав і кому більше ніж 66 років. Це соціальна пенсія, так вони всіх підтримують. Якщо буде квартира, буду знімати, потрібне соціальне житло, з нього не виженуть. Щодо доходу: я поки нічим не зайнялась, бо я вивчаю мову. Я хочу вже зі знанням мови піти на роботу, але взагалі роботи дуже багато».

Жінка, 64 роки, Велика Британія

 

«Тут немає роботи та доходів, і житло у мене прекрасне в Україні. Я лікар, в мене була прекрасна успішна практика, і доходи нашої сім’ї високі. Тут у нас доходів просто немає, тому все змінилось». 

Жінка, 46 років, Німеччина

 

«Я безхатько. Без копійки грошей вже 8 місяців. Єдине, що я пішла до Червоного Хреста і кажу: дайте мені хоч щось поїсти. Вони мені дають раз на тиждень продукти. Але дають тільки яблука, помідори, огірки, 2 картоплини. Мʼясного нічого, якщо колись дадуть ковбаску — це для мене велике щастя».

Жінка, 56 років, Німеччина

Українці, які мали віддалену роботу в Україні ще до початку повномасштабного вторгнення, здебільшого говорять, що їхні доходи не змінилися або дещо зменшилися. Також деякі респонденти говорять, що такий віддалений режим створює їм складнощі у роботі.

«Я працюю там, де й працював, коли виїжджав. Фактично перебуваю тут як у відрядженні, нема географічної прив’язки, тому в цьому плані ніяких змін. Доходи не змінилися фактично, але інколи стають меншими. Скажімо так, якщо враховувати глобальний довоєнний період, доходи зменшилися суттєво, а якщо враховувати з моменту від’їзду і тут загалом вже не було. Тобто зміна відбулася ще ось із початком війни, а не через переїзд».

Чоловік, 42 роки, Іспанія

 

«Я поки не працюю тут. Доходи ті ж самі, доходи деякі в мене з України». 

Чоловік, 47 років, Велика Британія

 

«Важко знайти роботу, тобто я не хочу йти працювати офіціанткою, бо я працюю у сфері IT, і виходить, що це не подобається. Доводиться працювати віддалено, це різні часові зони, і це важко». 

Жінка, 26 років, США

Думки тих, кому все ж вдалося знайти роботу за кордоном, сильно різняться. Так, частина українців говорять, що їхні доходи і можливості в новій країні порівняно з Україною відчутно зросли: тепер вони можуть дозволити собі більші витрати, частіше подорожують та можуть більше заощаджувати. Водночас багато українців за кордоном зазначають, що, хоча їхні доходи зросли, суть їхньої роботи змінилася на гірше: хтось втратив в Україні власний бізнес і тепер працює у сфері обслуговування, хтось змушений піти працювати на завод тощо. Часто українці за кордоном дивуються, що в Україні значно нижчі зарплати, ніж у Європі, особливо в державному секторі.

«Я працюю part-time — це три дні на тиждень, але при цьому заробляю десь тисячу фунтів. І хоча це робота бариста і рівень роботи знизився, тому що я працювала в Україні адміністратором приватної клініки, але зарплатня збільшилась в 4 рази. Тому так, соціально покращилось».

Жінка, 21 рік, Велика Британія

 

«Порівняно з Україною, то кардинально змінилося. В Україні я не міг собі дозволити купити їжу, яку я хочу. Були кошти на їжу, яку я можу собі дозволити, та й все. Тут все по-іншому. Тут я можу дозволити собі набагато більше». 

Чоловік, 32 роки, Ізраїль

 

«Для мене краще в Іспанії те, що я можу собі купити те, що хочу. Попри те, що я людина з другого класу, обслуговуючий персонал. Ціни, співвідношення цін до продуктів, до товарів у нас. Я, працюючи вчителем, не могла дозволити чогось купити — чи одягу, чи ще щось. Тут я працюю у двох вчителів, я прибираю їм хату, вони мають змогу оплачувати ще й мене. Я порівнюю рівень життя». 

Жінка, 36 років, Іспанія

 

«Я думаю, що зарплата [в Україні] не відповідає дійсності. Я, коли працювала, завжди була на зборах з моїми менеджерами та порівнювала зарплату, яку отримують в Європі, і в Україні вона набагато нижча. Ціни на житло чи на продукти, залежно від сезону, в Україні дешевше, але основна маса — це імпортні товари. Чому така зарплата низька в приватних і державних підприємствах, я не розумію. Вона зараз набагато вища, ніж була 8 років назад, коли я працювала, але вона все одно не відповідає тому рівню, на якому вона має бути».

Жінка, 52 роки, Іспанія

 

«Дуже сумно те, що у нас дуже гарна країна, але ми живемо, напевно, в 10 разів бідніше, ніж та сама Велика Британія. У нас набагато більше можливостей в країни, але завдяки корупції ми просто небо і земля за рівнем життя, рівнем зарплатні. Наприклад, я зараз дивлюся на ціни, і вони один в один як в Україні на продукти, одяг, на все, але зарплата наша там в 7–10 разів менша. Доходи змінилися, звісно, бо тут мінімальні зарплати набагато більші, ніж в Україні, легше знайти роботу, навіть без доброго знання мови».

Жінка, 31 рік, Велика Британія

Інша частина респондентів, навпаки, вказала, що їхнє фінансове становище після переїзду за кордон значно погіршилося. Серед причин називають відсутність роботи або її нижчий рівень порівняно з тією, яку вони мали в Україні, високі ціни, податки тощо. Багато українців за кордоном зараз можуть дозволити собі лише найнеобхідніше, але не заощаджують і не роблять великих покупок. Багато опитаних відчули зниження свого соціального статусу.

«В Україні я більше могла зберігати, тому що я менше витрачала, бо ціни нижчі. Тобто тут з того ж доходу я можу набагато менше відкладати або мати якихось заощаджень».

Жінка, 32 роки, Угорщина

 

«Значно менші в мене зараз можливості, я собі зараз покриваю необхідні потреби. Ми отримали як українці допомогу в оплаті житла на рік, от вона закінчується. Ми отримали можливість вивчати безкоштовно мову. Ми отримали допомогу на цей рік, але мінімальну. Я живу в дуже незручному місці. Я не можу собі дозволити якісь поїздки. Коли я жила в Україні, я була приватним юристом. Зараз я працювала і в їдальні, і нянькою в реабілітаційному центрі. Дуже багато роботи, по 12 годин». 

Жінка, 50 років, Ізраїль

 

«Вдома я була вчителем англійської мови. А тут це сфера обслуговування. І з мовою важкувато. Я працюю, в основному прибирання. В кінці тижня у ресторані мию посуд. Звичайно, я б хотіла щось краще, але знання іспанської шкутильгає, а на навчання часу не вистачає». 

Жінка, 36 років, Іспанія

 

«Ми не можемо тут отримувати такий дохід, якого б нам вистачало на достойне життя, як в Україні, де ми за все життя заробляли певне положення». 

Жінка, 51 рік, Чехія

 

«В Україні в мене були заощадження великі. В Україні я б могла на це заощадження довго жити та планувати якісь великі покупки, мати інший рівень життя. Тут за ці заощадження я підтримувала такий самий рівень життя, як в Україні. За стипендію, яку я зараз отримую, і за допомогу від держави, то трошечки, може, гірше, в тому плані, що в Україні я могла планувати більші покупки, мати заощадження. Фінансове положення дозволяє просто комфортно жити приблизно на такому самому рівні, але нічого більше, ніяких для задоволення покупок або неочікуваних витрат». 

Жінка, 19 років, Чехія

 

«Доходи вищі, звичайно, вищі. А якщо саме соціальний рівень, тобто яку я посаду займала в Україні та тут, то навпаки, я дуже опустилась».

Жінка, 57 років, Угорщина

 

«В Україні не треба стільки платити різних рахунків, люди хіба платять податки за хату. А тут дуже багато рахунків платити. Хто має хату, той і податки за землю, і за хату, в банкові позики. В Україні так нема, в Україні люди не мусять постійно так сильно працювати, вони можуть менше працювати, менше заробляти та в них може бути рівень якщо і не кращий, то точно не гірший».

Чоловік, 35 років, США

Серед основних проблем, які заважають українцям за кордоном знайти роботу, опитані відзначили мовний барʼєр, бюрократичні труднощі та необхідність підтвердити кваліфікацію.

«Оскільки у моєї мами є 2 вищі освіти, то вона має ще зробити так, аби її освіта тут була визнана, і тоді вона може працювати за своїм фахом».

Чоловік, 18 років, Німеччина

 

«Дуже багато наших сюди приїхало, дуже багато без роботи сидить, тому що немає роботи. Люди не знають мови, не мають, де влаштуватись».

Жінка, 62 роки, США

Житло

Пошук помешкання в іншій країні — також важлива проблема для громадян України за кордоном. За їхніми словами, знайти житло їм було не дуже складно — здебільшого завдяки волонтерам, які допомагали зорієнтуватися на ринку, а також державним програмам та громадянам інших країн, які надавали знижку на оренду або взагалі дозволяли переселенцям жити безкоштовно. Водночас багато наших співгромадян відчувають невпевненість у своєму майбутньому, адже не знають, а саме чи буде в них можливість і надалі жити в житлі, яке їм наразі надають безкоштовно або частково оплачує держава. 

«З житлом тут ситуація така, що запамʼятається на все життя. В Україні це майже неможливо, а тут — це фантастика. Ми живемо другий рік взагалі безкоштовно, ось люди просто дали нам будинок і нічого не просять натомість, взагалі». 

Жінка, 51 рік, Чехія

 

«Постійно з хвилюванням. Стосовно житла. Наразі я ще живу у спонсора. Вони цікаві люди, допомагають, але ж тут затримуватися не можна. Я повинна шукати житло, яке не дешеве. Я наразі працюю прибиральницею. У мені зараз один план: не залишитися без даху над головою. Мої спонсори ввічливі, посміхаються, а потім у них якась проблема виникає, наприклад, родичі з Америки приїдуть, і вони можуть сказати: “Все, час вичерпаний”». 

Жінка, 64 роки, Велика Британія

Водночас у тих, хто шукав квартиру самостійно, виникали складнощі з тим, аби знайти гарне помешкання, адже в деяких країнах для оренди квартири необхідно надавати документи про наявність роботи і стабільного доходу. Крім того, українці за кордоном скаржаться, що ціни на оренду житла доволі високі.

«Ми знімаємо, але житло в Іспанії знайти важко. Через те, що тут вимагають зарплату, доходи за останній рік. Вони тут кажуть “номіна”. І контракт із місця, де ти працювала. Вони укладають з тобою контракт. Якщо ти ніде не працюєш, не маєш документів, дуже важко знайти квартиру. Ніхто не хоче тобі здати квартиру».  

Жінка, 36 років, Іспанія

 

«На ті гроші, що я тут знімаю маленьку кімнатку в чотирикімнатній квартирі, я могла в Києві знімати трикімнатну квартиру майже в центрі».

Жінка, 19 років, Чехія

 

«Дуже дорого, я живу в Джерсі-Сіті, це Нью-Йорк, дві станції до центру, й у мене кожний місяць це 2 тисячі доларів за квартиру». 

Жінка, 37 років, США

Знання мови

Ще один важливий чинник, який впливає на адаптацію за кордоном — це знання мови. Хоча частина респондентів знають англійську, її виявилося недостатньо — здебільшого в інших країнах говорять місцевими мовами, які нашим співгромадянам довелося оперативно опановувати. За словами опитаних, без знання мови їм було дуже важко знайти роботу чи навчання, отримувати послуги, а також спілкуватися з кимось поза українською діаспорою.

«Всі розмовляють німецькою, як глухонімий ходиш з цим перекладачем, не знаєш, як звернутися, не знаєш, куди піти, це якийсь жах. Дуже складно мені тут знаходитися».

Жінка, 56 років, Німеччина

 

«Я взагалі хотів навчатися в університеті, але наразі це неможливо, на жаль. Я відвідую курси мовні. Я точно не знаю, коли вступ в Німеччині. Якщо буде нагода встигнути навчатись восени, то це буде просто чудово. А так не знаю, бо зараз рівень В1, а мені потрібно ще 2 рівні осягнути». 

Чоловік, 18 років, Німеччина

 

«Я виїхала в Румунію на 2-3 тижні. Так вийшло, що аж до Іспанії дійшла, люди тут мало спілкуються англійською. Англійська не так щоб допомогла, довелось екстрено шукати, як вивчити мову».

Жінка, 29 років, Іспанія

 

«Мови не знаєш, роботи файної не найдеш. Без знання мови тут інтегруватися дуже важко». 

Жінка, 64 роки, Велика Британія

 

«Угорська мова дуже складна, я скільки тут живу, стільки її й вчу. Тому навряд чи можна сказати, що в мене було безліч друзів, з якими можна спілкуватися». 

Жінка, 32 роки, Угорщина

Втім, респонденти все ж здебільшого намагаються вивчати місцеву мову, здебільшого — завдяки мовним курсам, які оплачують місцеві волонтери, громадські організації або держава.

«Мову вивчила. Стало, звісно, легше, коли вивчила мову. Стало простіше спілкуватися з державними установами». 

Жінка, 20 років, Німеччина

 

«В коледжах є безкоштовні групи з англійської мови, їх обов'язково відвідувати. Я вже два курси пройшла. Звичайно, ще на початковому рівні, до А1. І заохочують вчитися. Я не вивчала взагалі: в школі німецька, в інституті німецька, а тут з нуля почала вивчати англійську мову. Два рази на тиждень по дві години заняття безкоштовні. Потім ще два рази на тиждень по дві години — в церкві. Там такі вчителі, вони скачуть перед нами, до такої міри хочуть нам донести свою мову».

Жінка, 64 роки, Велика Британія

Стосунки українців із місцевими

Важливим чинником адаптації українців є ставлення до них місцевого населення. Здебільшого переселенці відчувають до себе приязнь: їм пропонують допомогу, співчувають, намагаються полегшити перебування далеко від дому, допомагають вивчити місцеву мову.

«У Великій Британії дуже гарне ставлення до українців. На кожному кроці українські прапори, якщо почули, що я з України — всі співчувають. Я проживаю в Сатані, район Лондона, в нас є спілка, дуже дружня. І нам дуже допомагає консул, допомагає їхня громада. Безкоштовне вивчення англійської мови, безкоштовно надають раз у тиждень їжу. В церкві абсолютно всі гуртки, які тільки можна: і вишивання українське, і спів, і навіть пілатес. Все безкоштовно. Для діток взагалі дуже велика програма — від народження до 18 років, дуже задоволені всі. Є ”Український віночок” — клуб, і вони займаються раз на тиждень у суботу. Там і ліпка, і малювання, і вишивання, і художня самодіяльність. Для мене ніяких негативних нюансів не було. Все дуже організовано. Мені зараз 64 роки, країна надає безкоштовний проїзд, надає допомогу соціальну, надає допомогу з житлом, влаштовує на роботу. Особливе це ставлення. Чесно, я була здивована їхнім теплим ставленням».

Жінка, 64 роки, Велика Британія

 

«Люди забувають, втомлюються від України. Воює і воює, відправляємо гроші, та й відправляємо. І хоча це місто трампівське, але вони до нас зле не ставляться, у нас прапори жовто-блакитні висять, в магазинах підтримка якась відбувається». 

Жінка, 50 років, США

 

«Я хочу сказати, що нас добре прийняли, дуже добре. Спочатку нам волонтери допомагали з житлом, потім з іншим».

Жінка, 43 роки, Угорщина

 

«Не подобається, що вимушено, але те, як нас люди приймають, то це просто чудово. Те, як люди до нас відносяться, запамʼятається на все життя. Це запамʼятається». 

Жінка, 51 рік, Чехія

Водночас у деяких країнах українці все ж помічали не дуже добре ставлення до себе — як особисте, так і загальне, на рівні суспільства.

«[Погане] ставлення Угорщини до українців через позицію не тільки їхнього прем'єр-міністра, уряду та правлячої партії “Фідес”, а й переважної більшості угорців, які її обирали».

Чоловік, 24 роки, Угорщина

 

«Останнім часом тут дуже важко жити в моральному плані. Іноді тут і до фізичного насилля доходить, деяким людям малюють свастики на дверях, записки з погрозами кидають у поштові скриньки, доходило й до того, що й фізичні розправи були».

Жінка, 36 років, Ізраїль

Опитані вказують і на інші відмінності між українцями та мешканцями країн, куди вони переїхали. Зокрема, частині респондентів важко встановити близькі контакти з іноземцями.

«Ставлення непогане, але відчувається фальшивість. Тут завжди треба сказати, що в тебе все добре. Тобто якщо у тебе є такий друг тут, в Європі, якому можна поплакатись в жилетку, то це дуже добре. Твої погані новини дуже швидко розносяться, це мені не подобається. Тому я можу поділитися тільки з чоловіком і буквально 2-3 людини, які дуже близькі, і я знаю, що вони не підуть розголошувати те, що мені наболіло». 

Жінка, 52 роки, Іспанія

 

«У нас люди грубіші на початку, але потім ти здружуєшся і стає легше в комунікації. Ти знаєш, хто твій друг, хто не друг. А в Штатах з цим складніше, бо в них інші норми. Вони всі дружні, але в них немає ось цих таких близьких стосунків, і море людей, помішаних на грошах».

Жінка, 26 років, США

 

«Люди мого віку чи трохи молодші, вони більш безтурботні, мені здається, ніж наші. Люди тут переважно посміхаються, переважна більшість людей ввічлива. Тут дуже багато ввічливих людей».

Чоловік, 18 років, Німеччина

Психологічний стан

Багато опитаних говорять, що їм важко адаптуватися через власний психологічний стан. Респонденти, які отримують психологічну підтримку з дому, оцінюють свій стан як хороший. Однак для багатьох українців за кордоном розлука з близькими та рідними, туга за Батьківщиною, звичним стилем життя, власним будинком — дуже важливі фактори, які заважають їм адаптуватися у нових умовах. 

«Я виїхала з Маріуполя, там я таке бачила, стільки перенесла. Я плачу досі, в мене стрес. Тут вони заспокійливе тільки призначають, звертатись в медичні центри. Там обстеження провели, і все. Коли я працюю, мені легше на душі, я забуваю. У мене син в Україні. Зранку прокидаєшся — телеграм, новини, вдень — новини, ввечері — новини. Я не вимкнула повідомлення про тривоги. Мене серед ночі може будити повітряна тривога. Я живу життям України і я повернуся, це 100%. І в мене такий психологічний стан з початку. Психологи з нами працюють, два безкоштовні психологи, раз на тиждень можна до них звернутися, і вони організовують зустрічі з громадою». 

Жінка, 64 роки, Велика Британія

 

«Добре, підтримка з дому є, звичайно».

Жінка, 53 роки, Ізраїль

 

«Це важка для мене тема. Душа моя зосталась в моїй країні». 

Жінка, 50 років, Ізраїль

 

«Я дуже прив'язана до свого села, своїх рідних, до всього мого, і зараз це дуже важко переживати. Особливо зараз дуже погано. Ми залишились без всього. Мій дім там, де я народилась, це дуже важко».

Жінка, 48 років, Іспанія

 

«Було дуже важко ментально, скажімо так. Я вчусь в чеському хорошому ВНЗ, маю свою кімнату, стипендію отримую, допомогу, але при цьому ментально дуже важко в університеті пристосуватись, почати життя». 

Жінка, 19 років, Чехія

Причини та наміри повернутися в Україну 

Серед важливих причин, які спонукають українців за кордоном повернутися в Україну, — нездатність відчути себе «своїм». Так, на думку багатьох опитаних, попри хороше ставлення в країнах, де вони зараз перебувають, вони все ж почуваються чужими. Натомість Україна для них — це місце рідних людей.

«Ніколи ми не будемо своїми. До нас всі ставляться нормально, але мігрант вже ніколи щасливим повністю бути не може».

Жінка, 48 років, Іспанія

 

«Не подобається, що я тут не свій, не своя людина». 

Чоловік, 28 років, Угорщина

 

«Абсолютно всім [краща], там люди рідні. І не лише рідні, а просто люди, українці, хочеться бачити їх, а не угорців». 

Жінка, 36 років, Угорщина

 

«У нас немає такої сильної різниці між людьми. У нас я не стикалася з моментами нерівності й сексизму — те, що я побачила в Штатах. Ти почуваєшся інакшим, чужим, бачиш дуже велику диференціацію у фінансах і ставленні людей». 

Жінка, 26 років, США

Також респонденти говорять, що Україна — їхній справжній дім, і, попри всі складнощі та проблеми, своє життя в Україні вони вважають кращим, ніж за кордоном. 

«Україна — це в першу чергу моя Батьківщина, там я народилась, дві доньки, це наш дім. І він завжди буде найкращим, як би не було добре, як би нас не приймали, вдома завжди буде краще. Я б не сказала, що тут мені краще, ніж вдома. Тут нас добре прийняли, житло дали, але хочеться додому». 

Жінка, 43 роки, Угорщина

 

«В Україні я була в шоколаді, зараз в мене нічого немає. Мені навіть в Україну нема куди їхати. Місто моє наразі окуповане. Дім зруйновано. Я виїхала, тільки кішку взяла в сумку і поїхала. В мене професія була, я ж лікар, а тут я ніхто. Я б хотіла повернути своє життя, українське. В мене все було. В мене була квартира, дача, робота. Місто наше дуже гарне».

Жінка, 64 роки, Велика Британія

Важливою причиною для повернення є рідні та друзі опитаних, які лишилися в Україні.

«У мене там [в Україні] дуже багато друзів та родичів залишилось. Коли тобі вже 33 роки, дуже важко знаходити друзів, а в Україні залишились всі найближчі друзі». 

Чоловік, 32 роки, Ізраїль

 

«Один мінус — що далеко від друзів, від батьків». 

Чоловік, 47 років, Велика Британія

 

«В плані безпеки тут все добре, але сім'я моя залишилася в Україні. Чоловік і донька в Україні, служать в армії».

Жінка, 50 років, США

Загалом багато українців за кордоном говорять, що в Україні вони мали краще життя.

«В Україні життя було яскраве, а тут робота — дім, дім — робота».

Жінка, 36 років, Угорщина

Перепони для повернення до України 

Однією з найголовніших перепон, які зупиняють українців за кордоном від повернення додому, є корупція. Багато наших співгромадян вважають, що саме вона призводить до бідності. Для цих респондентів корумпованість української влади та суспільних відносин часто переважає прагнення повернутися додому. Крім власне корупції, респонденти кажуть, що не бачать жодних змін та реформ всередині України причому не лише в законодавстві, а й у суспільних нормах і правилах.

«[Україна] краща тим, що там не настільки багато бюрократії, менше бумаг треба заповняти, а гірша тим, що корупції дуже багато». 

Жінка, 18 років, Німеччина

 

«Я народилася в Україні, і для мене це дім, душа лежить до цього, бо це все рідне. Але я б сказала, що, напевно, все тут краще, ніж в Україні. Я вважаю, що завдяки корупції, депутатам, президентам. Особливо зараз, під час війни, люди більш злі. Бо коли ти думаєш, що тобі купити, на що взяти гроші, то настрій і рівень щастя буде менший».

Жінка, 31 рік, Велика Британія

 

«По-перше, корупція на кожному кроці. Якщо хочеш щось зробити, то знаєш, що тобі треба занести». 

Чоловік, 32 роки, Ізраїль

 

«Я можу відмітити корупцію, тому що я працювала з місцевою владою, і були корупційні схеми. В Ізраїлі немає такої корупції. Ніхто не може сказати, що ти повинен ось таку грошову оплату передати або закласти, або ще щось». 

Жінка, 50 років, Ізраїль

 

«Україна — дуже корумпована країна. Єдине, що тебе тягне до села, до своїх рідних, а так, якщо чесно, нічого хорошого не було, жодних перспектив». 

Жінка, 46 років, Іспанія

 

«Я зрозумів, що з України нічого не буде. Практично нічого не змінилося, якби відбувались якісь реформи, то ще можна було б зрозуміти. Поки що реформ не бачу».

Чоловік, 58 років, Чехія

 

«В мене знайомий виїхав ще до війни з дружиною, вони переселилися на постійне проживання в Канаду. Він казав, що просто не може в Україні далі продовжувати жити, що він хоче в іншу країну, якщо він планує дітей. Наприклад, він припаркувався десь, а якийсь мужик вийшов і почав казати, що то його місце, той мужик виявився якась шишка в Києві. Ці моменти йому дуже не подобались, і, я так зрозумів, їх було багато, тому він переїхав».

Чоловік, 28 років, Німеччина

Також українці за кордоном зазначають, що важливою перепоною для повернення додому є економічне становище України. Деякі з тих, хто виїхав, відчувають, що в інших країнах вони мають кращі шанси бути успішними, мати гідне життя та оплату праці.

«Було вдома краще, це рідна земля, рідна хата, рідне спілкування з людьми. Але дуже тяжко зараз в Україні викарабкуватися нагору».

Жінка, 53 роки, Чехія

 

«В Україні все краще, аби ми в Євросоюзі були, аби зарплати вищі були. Мені тоді подобалось би набагато більше. На той момент, коли виїжджав з України, я собі не бачив майбутнього, як би я забезпечував сім’ю, як би я в суспільстві в себе почував. Не було заробітку, не було нічого. Купити автомобіль в Україні я не міг собі дозволити, грошей вистачало тільки на комунальні послуги, поїсти, одягнутися і з друзями погуляти. А тут накопичення, з зарплати до зарплати гроші залишались. Плюс мандрівки, можна по всій Європі мандрувати».

Чоловік, 28 років, Угорщина

Розділ 2. Громадсько-політична активність

​​Громадська активність

Ми запитали в респондентів, чи залучені вони до громадської активності в Україні — як на місцевому, так і на загальнонаціональному рівні. Більшість опитаних говорять, що намагаються долучатися до громадського життя в Україні — одні у формі донатів або участі у мітингах на підтримку України за кордоном, інші діють більш точково і допомагають конкретним громадам. Так, частина українців за кордоном намагаються віддалено розвивати власні громади чи обʼєднання — підлаштовують будинки під нові реалії, організовуючи закупівлі генераторів чи інших необхідних речей, беруть участь у житті місцевих шкіл тощо. 

«Я проживав біля Києва у кооперативі, то я беру пасивну участь у житті товариства. У нас проходять якісь наради: що треба зробити, покращити, обговорюємо і за можливості матеріально допомагаємо. Це місце, де ми жили, де ми будемо жити, [воно] продовжує розвиватися, покращуватися». 

Чоловік, 47 років, Велика Британія

 

«Ми співпрацюємо зі школою, інколи допомагаємо, якщо вони просять. Вони проводять ярмарки для допомоги ЗСУ, ми беремо участь, якщо є можливість. [Громадських організацій, благодійних фондів] великих немає. Ми беремо участь, коли знайомі організовують допомогу військовим, просять кошти на автомобіль або ще на щось». 

Жінка, 39 років, Велика Британія

 

«Я голова правління будинку. Я вважаю, що я можу зробити на своєму рівні, наприклад, встановити окремий збір сміття. Я розмовляю з людьми, я висловлюю свою думку. Якщо це стосується нашого будинку — я все ще голова. Я знаходжу інформацію, яка може допомогти людям на місцях, якось от утримувати наші будинки. Коли я ще була в Україні — ми організували підвал. В мене був досвід, я провела туди свій інтернет. Облаштували підвал, щоб люди могли використовувати його як бомбосховище, перевірили що в нас є різні можливості дихання, якщо завалить. Зимою відкрили там теплову рамку, щоб люди з малими дітьми могли там знаходитися. Організувала життя, ми там воду провели». 

Жінка, 50 років, Ізраїль

 

«Не в місті, в рамках свого об’єднання співмешканців я беру участь і займався віддалено організацією, закупівлею тих же генераторів». 

Чоловік, 42 роки, Іспанія

До розвитку своїх міст серед наших респондентів майже ніхто не долучений. Частина респондентів походять з тимчасово окупованих або знищених внаслідок російських атак регіонів, інші відзначають, що брати участь у громадському житті міста, адже внаслідок дії воєнного стану демократична участь та вплив для них стали менш доступними. Крім того, деякі опитані українці, які вже вдруге втратили дім внаслідок російської агресії, не розуміють, яка громада є для них справжнім домом, тож вони не схильні брати участь у громадському житті в тому регіоні, де вони проживали до початку повномасштабного вторгнення.

«Там [у Вугледарі] вже нікого не залишилось, все розбите. Все згоріло».

Жінка, 48 років, Іспанія

 

«В громаді міста — ні, тому що вона зараз практично не працює. Це військова адміністрація на Донбасі, на це неможливо практично впливати. Це не демократична структура».

Жінка, 50 років, Ізраїль

 

«Ні, [у житті] громади, міста ні. Ми виїхали у чотирнадцятому році, потім жили у Дніпрі, після Дніпра переїхали до Києва. Я не встигаю обрости зв’язками на місці». 

Жінка, 53 роки, Велика Британія

 

«Я з Донецька. Коли досягла можливості голосувати, якраз почалися зміни в державі. Кожного разу, коли наставав час голосувати, я була або не в своєму регіоні, або не з документами. Я ще в жодних виборах не брала, на жаль, участі. [Зараз] у мене онлайн-волонтерство в плані донату. Я не можу, на жаль, донатити на умовний United24, іспанська карта не проходить. Не можу купити облігації — іспанська карта не проходить. Є якісь збори блогерів, Притули. Я не думаю, що це громадська діяльність, але це єдина діяльність, яка в мене є. По-друге, складно брати участь в житті громади, якщо не знаєш де твоя громада. Я в Одесі не так давно живу, до цього жила у Львові, а взагалі я з Донецька — де мені брати участь?» 

 Жінка, 29 років, Іспанія

 

«Я не можу, він окупований вже 9 років. В житті Києва — ні. Щодо Горлівки, то всі 9 років я читаю місцеві новинні сайти, щоб знати, що там відбувається. А в Києві живу своє звичайне життя. Зараз дистанційно беру участь у житті свого будинку, якщо потрібно щось матеріальне. Якщо є збори для військових з нашого двору — теж». 

Жінка, 51 рік, Чехія

Також багато опитаних намагаються брати участь у громадському житті України, використовуючи доступні їм можливості. Найчастіше респонденти згадували, що переказують гроші Збройним Силам, підписують петиції, долучаються до збору гуманітарної допомоги, допомагають з евакуацією.

«Я з початку війни волонтерила, займалась евакуацією. Дистанційно, я думала, це неможливо, але в принципі була можливість. Зараз це складніше, хоча здавалося б, на початку війни могло бути важче, але важче зараз. Я постійно намагаюсь допомогати, чим можу».

Жінка, 36 років, Ізраїль

 

«Раніше брала участь, плела носочки, а як поїхала, то тільки грошима допомагаю. Невеликими сумами, але допомагаю».

Жінка, 64 роки, Британія

 

«Як потрібно зібрати якісь кошти захиснику чи ще щось — я долучаюся, а більше ні до чого. Нещодавно у першої вчительки мого сина згоріла хата. Я долучилася. Йшов наш сусід на фронт. Я теж долучилася. Це не публічно, я не хочу це розголошувати. Це армія в тилу: хтось мусить допомагати, я чим можу, тим допомагаю».

Жінка, 36 років, Іспанія

 

«Ні, на жаль не беру, немає можливості такої. Мій чоловік постійно з пенсії на допомогу надсилає: Притулі, Дім Добра в Чернівцях. Але в мене пенсія невелика. Я збираюся в червні їхати додому, піду в банк і зроблю так, щоб вони перераховували з пенсії кожен місяць на допомогу. Коли почалася ця війна, ми їздили в Гандії організовували мітинг. Ми підготувалися, взяли мікрофон, онука зробила англійською багато плакатів. Ми ходили до мера, інтерв’ю давали газетам після того мітингу в Гандії, нас фотографували».

Жінка, 68 років, Іспанія

 

«Переказ коштів. Але, напевно, дуже індивідуально, конкретним людям. Наприклад, я знаю, що поранений хтось або просто якась допомога [потрібна]. Буває хтось поширить, кого я знаю з мого міста — тоді я допоможу, але це не на систематичному рівні».

Жінка, 28 років, Чехія

 

«Я інколи надсилаю кошти на різні благодійні фонди, а ще я брав участь у електронному голосуванні про перейменування районів Одеси. Щодо фондів, то хочеться підтримати щось із гуманітарною допомогою, медициною, військових. Щодо голосування — там голосування за район, в якому я жив. Хочеться брати участь у політичному житті свого міста і країни. Від однієї людини вплив маленький, але людей багато, тому виходить, що десь вплив великий. У фондах кожна людина впливає, коли надсилає небагато, бо загалом виходить велика сума. На рішення шляхом електронного голосування ти теж можеш впливати, бо у тебе є голос, всі голоси рівні, шанс є». 

Чоловік, 18 років, Чехія

 

«Ми організували збір допомоги українцям, нашій армії. У сина мого був найбільший логістичний центр у Східній Словаччині по допомозі Україні. Кожен день він відправляв в Україну по 4-5 трильйонів. На кордоні він зустрічався з ще з одним моїм сином, який живе в Ужгороді, він забирав гуманітарку і відвозив в Україну, а далі вони її віддавали там. В нас є невеличка неформальна група українців, які вже два роки поспіль проводять дні української культури. Їздили на мітинги в Прагу».

Чоловік, 58 років, Чехія

Крім того, опитані згадують про те, що провадять активну громадську діяльність в країнах, де вони перебувають — організовують фестивалі, мітинги, збори коштів на підтримку українського війська та цивільних.

«Наші люди згуртувались, фестивалі у нас будуть українські, української вишиванки. Ходимо усюди. Збір коштів постійно в церквах, і ми допомагали, чим могли».

Жінка, 62 роки, США

 

«Ми тут познайомилися з місцевими українцями на маркеті. Просто проходили, дивлюсь — палатка з жовто-блакитним прапором. Підійшли, познайомилися, там наші емігранти стоять, збирають на армію українську. Спочатку інформацію різну надавали, майстер-класи проводили, гроші збирали. Тоді створили хор. Нас почали запрошувати багато різних церков, ми почали ходити з лекціями про українську культуру, співати їм, збирали гроші. На всякі державні свята ми виходимо на акції підтримки України. Ще ініціатива від самої громади американської. Вони написали листа на університет, ми допомагаємо Україні, а тут українці приїхали. Ми хочемо з ними познайомитися, що це за люди, хочемо на них подивитися. І от перша організація благодійна нас запросила. Їм хочеться чути про Україну від живих людей. Ми не можемо щось негативне тут собі дозволяти. Маємо формувати такий позитивний імідж. Раз на три місяці ми ще проводимо український сніданок в парках, млинці їмо. Вони приходять, ми їм майстер-класи, якісь стікери. Ми проводили виставку, люди приходили. Це все на особистому рівні, як в маленькому селі. Воно важливо, коли так з рук в руки передається». 

Жінка, 50 років, США

Втім, частина опитаних респондентів все ж не провадять активну громадську діяльність. Серед основних причин — відсутність такої звички (багато респондентів і до повномасштабного вторгнення не брати активну участь у громадському житті), відсутність контакту з населеним пунктом, з якого вони походять, або ж незнання, як саме вони можуть долучитись до громадського життя України.

«В Ірпені — ні, я не бачу цих заходів. Підписана на кілька пабліків, але не звертаю уваги, та мені й не цікаво. Одяг я свій віддавала в Ірпені волонтерам, людям, яким потрібно, а так більше ні». 

Жінка, 21 рік, Велика Британія

 

«На жаль ні, і до від’їзду не брала участі».

Жінка, 32 роки, Угорщина

 

«[Я не беру участь] в якійсь асоціації волонтерів, в мене немає такого. Зараз по якійсь логістиці чи закупівлям, мені здається, вже налагоджено, дуже багато людей займаються цим». 

Чоловік, 28 років, Німеччина

 

«Ну як я можу брати участь? Я там не живу. Як би я і не можу брати». 

Чоловік, 35 років, США

 

«Не беру я участь. Звʼязку з містом немає. Тому ніяк». 

Жінка, 43 роки, Угорщина

 

«А яким чином я можу брати участь зараз, за кордоном? Та й до цього – скоріше ні, якщо не враховувати вибори, звісно».

Чоловік, 24 роки, Угорщина

Участь у політичному житті України

Більшість опитаних вважають, що єдина можливість мати вплив на політичне життя України — це участь у виборах або підписання петицій. Натомість про інші шляхи політичної участі вони або не згадують, або говорять, що вони їм тепер не доступні через воєнний стан.

«Думаю, так. Якісь голосування чи опитування. Можливо, мій голос допоможе».

Жінка, 29 років, Велика Британія

 

«Петиції, звичайно, і петиції в “Дії”, і опитування в “Дії”. Я думаю, це має [вплив], крапля камінь точить». 

Жінка, 64 роки, Велика Британія

 

«На цей момент — ні. Мій вплив як громадянина — це волевиявлення на виборах».

Чоловік, 42 роки, Іспанія

 

«Петиції, звісно. Я думаю, що це дуже дієво, особливо в Європі, бо держава дивиться на те, як громадяни висловлюють свою думку декількома способами: мирними мітингами або петиціями».

Чоловік, 28 років, Німеччина

 

«Якщо будуть петиції, ініціативи щось створювати, організовувати і я буду про це знати, я можу в цьому взяти участь. Обов’язково вибори, це важливо. Я за те, щоб люди цим правом користувались повноцінно». 

Жінка, 46 років, Німеччина

 

«Якби були вибори, я могла б тут голосувати в посольстві або в консульстві. Або можу подавати петиції, якщо потрібно щось запропонувати». 

Жінка, 32 роки, Угорщина

 

«Думаю, ні. У довоєнному житті якось впливати можна було: мітинги та інше. Зараз через війну і воєнний стан більшість політичних рішень закриті. Тому впливати на них складніше, але на щось менше (наприклад, голосування за перейменування району), вплинути ще можна. В однієї людини вплив маленький, але людей багато, тому можна отримати великий вплив. Наприклад, благодійні фонди — там кожна людина трохи надсилає, а виходить велика сума. На якісь рішення шляхом голосування теж можна вплинути, бо у тебе є голос, і всі голоси рівні». 

Чоловік, 18 років, Чехія

Багато респондентів вважають своїм найважливішим вкладом в українську політику те, що вони поширюють інформацію про Україну за кордоном — шляхом мітингів або розмов із мешканцями інших країн про ситуацію в Україні.

«Я можу популяризувати Україну за кордоном. Розповідати, які ми добрі люди і яка у нас гарна країна. Займаюся волонтерством, разом з англійцями збираємо речі, пакуємо, відправляємо в Україну на декілька організацій».

Чоловік, 47 років, Велика Британія

 

«Ми маємо говорити тут про Україну, про наші відчуття з людьми, які чують чи бачать новини по телебаченню. Навіть не потрібно обговорювати президента чи мерів міст, де ми живемо, а просто нашу культуру. [Також це] участь в виборах. Якщо українці, які живуть за кордоном, зацікавлені в майбутньому України, вони мають бути на виборах».

Жінка, 52 роки, Іспанія

 

«Мені здається, я більше можу впливати на видимість України за кордоном. Звісно, бачу [результат свого впливу]. Я працювала з темою захисту активістів, і в мене були такі кейси, які мали дуже конкретний позитивний результат як для мене, так і для героїв публікації. Українці за кордоном мають бути видимі та мають працювати на позитивний образ українця задля видимості України і для того, щоб не втомлювались від України». 

Жінка, 53 роки, Велика Британія

 

«Тут дуже багато залежить від виборця. Якщо виборець буде на твоєму боці, він буде впливати на політику в Америці».

Жінка, 50 років, США

Водночас багато респондентів не розуміють, як саме можуть брати участь у політичному житті України чи впливати на нього, перебуваючи за кордоном:

«Не знаю, як я можу впливати? На що впливати?»

Жінка, 56 років, Ізраїль

 

«Звісно ні. Як я можу впливати на політичне життя? Ні». 

Жінка, 57 років, Угорщина

 

«Ні, звісно, як я можу брати участь, впливати? Якщо, припустимо, мені щось не подобається, я маю висловити свою думку, щоб мене почули. А де я можу таке знайти?» 

Жінка, 56 років, Німеччина

Також деякі опитані говорять, що їм важко впливати з-за кордону через відсутність потрібних інструментів:

«Я політикою ніколи не цікавилась, хоча багато знаю про неї. У виборах я не можу брати участь, петиції українські я теж не можу підписати. Там доступ тільки через ID, якщо немає “Дії”, не можна підписати петицію. На мітинги ходимо постійно. Але я не вважаю, що мітинг — це політична діяльність, бо мітинг — це на підтримку життів людей, я там не підтримую політиків». 

Жінка, 36 років, Ізраїль

 

«Сьогодні, на жаль, держава Україна надає не дуже багато інструментів. Я не кажу, що це неможливо, але я вважаю, що якби держава заохочувала і надавала інструменти, то було б ще крутіше. Коли були вибори, мені для того, щоб проголосувати, потрібно було поїхати в посольство, записатися, відстояти чергу, щоб повідомити їм, що мені не прийшло запрошення на голосування. Я не можу залишити онлайн-заявку або написати в технічну підтримку».

Чоловік, 32 роки, Ізраїль

 

«На це складно повпливати, навіть перебуваючи в Україні. У нас маленькі перемоги над владою святкуються як тотальні. За кордоном нікому [до України] немає діла взагалі. Брати участь у громадських організаціях з Іспанії — ні. Волонтерити, збирати гуманітарну — можливо. Або донатити. Голосувань ніяких [немає], голосуй, не голосуй—– нічого це не дасть, петиції підписувати — нічого це не дасть. Має бути системна поміч від влади».

Жінка, 29 років, Іспанія

Робота дипломатичних установ

Від тих респондентів, які зверталися за допомогою до дипломатичних установ, ми почули здебільшого негативні відгуки про їх роботу. За словами опитаних, туди складно потрапити через великі черги та відсутність слотів для запису заздалегідь. Також респонденти скаржилися, що очікувати на результат свого звернення можна дуже довго, тож інколи було простіше отримати довідку в Україні, ніж чекати на результат у дипломатичній установі. 

«Я ще не звертався, але вже 3 тижні намагаюся зловити слот, вільний час, щоб записатися на реєстрацію нашої майбутньої дитини. Це неможливо, тут українці сидять місяцями, ловлять ці слоти. У когось паспорт закінчився, у когось дитина народилась, хтось став повнолітнім чи щось інше. Це тут велика проблема, бо українців 150 тисяч, а в посольстві працює 2 людини. Люди їдуть в Польщу чи іншу країну, там виготовляють паспорти і повертаються назад». 

Чоловік, 47 років, Британія

 

«Я кілька разів зверталася в посольство, і, чесно кажучи, була дуже незадоволена. Коли ми з дитиною виїжджали з України, ми не мали закордонних паспортів. Щоб стати у чергу в посольство, треба мінімум три місяці. Намагаєшся зловити ці слоти, потім можна місяцями чекати своєї черги. Потім, якщо ти дочекався черги, то по три місяці та пів року люди чекали паспорти. Це не вина співробітників, до них приходиш, вони там всі скажені, злі, агресивні, бо люди приходять агресивні, стільки місяців чекати черги. Я вважаю, що можна було б якось розширити ці посольства і консульства. Було б всім працівникам легше працювати й люди могли б швидше послуги отримати».

Жінка, 31 рік, Велика Британія

 

«Я зараз допомагаю другу туди потрапити, і дуже важко замовити чергу. Ми вже 4 місяці намагаємось отримати чергу, немає навіть можливості її замовити. Я не знаю, чому. Можливо, не вистачає працівників, у нас одне консульство на весь Ізраїль».

Жінка, 36 років, Ізраїль

 

«Буду це робити, бо у сина закінчився закордонний паспорт. Я телефонувала, але не можу записатися — немає вікон». 

Жінка, 50 років, Ізраїль

 

«Мій близький друг звертався, я йому допомагала з реєстрацією. Дуже важко допомагали. Зараз дуже багато людей, і люди в посольстві втомлені».

Жінка, 28 років, Чехія

 

«Я мала проблеми. Під час воєнного часу посольство не працює нормально. Я вирішила [питання] в Україні. Мене була потрібна довідка з РАЦС. Ви можете замовити довідки з України, але насправді ви не можете їх отримати. Тому я платила адвокату в Україні і робила так».

Жінка, 37 років, США

Водночас звернення частини опитаних були опрацьовані швидко. Коли респондентам вдавалося потрапити до дипустанови, з ними спілкувалися привітно. Також, якщо в них виникали термінові потреби, їм здебільшого надавали потрібні послуги швидше. 

«Дуже легко, я знайшла інформацію, приїхала. Вся інформація правдива, коли відкривається, де знаходиться. Дуже приємні люди, вислухали, допомогли». 

Жінка, 52 роки, Іспанія

 

«Так, одного разу мені треба було продовжити закордонний паспорт. Черга була достатньо велика, хоча всі приходили згідно з прописаним часом. Але загалом претензій у мене не було, хіба що в приміщенні було дуже спекотно. Але загалом було дуже приємно, і людина була дуже приємною. [Чекав] годинку-півтори, але це не відчувалося як нескінченна мука».

Чоловік, 18 років, Німеччина

 

«Я паспорт отримувала у консульстві, тут хороші люди, ввічливі. Приймуть у призначений час». 

Жінка, 62 роки, США

 

«Колега зверталась, в неї загинув чоловік. Вони звертались до уряду і консульства за дозволом, щоб виїхати на поховання чоловіка і повернутись в Америку. Допомогли дуже швидко, за два тижні вирішили».

Жінка, 50 років, США

 

«На самому початку, як ми переїхали, ми звертались. Ми їздили туди, черг не було, з першого разу [все вирішили]».

Жінка, 36 років, Угорщина

 

«Дотично вирішувалось питання, чи можу я бути на Еразмусі, якщо я візьму академічну відпустку в Україні. Мій університет звернувся, надійшла відповідь від консула, дуже швидко».

 Жінка, 19 років, Чехія

Вибори

Поведінкова модель голосування

Більшість опитаних говорять,, що для них голосування — це важливий спосіб виявити власну думку й одна з найпотужніших можливостей впливати на політичне життя в Україні. Респонденти здебільшого стверджують, що намагаються щоразу брати участь у виборах.

«Я завжди ходила на вибори, крім одного разу. Я не ходила на останні вибори, де були Зеленський і Порошенко, бо для мене обидва не були кандидатами, і я не змогла змусити себе піти на ці вибори. Але я завжди брала участь у виборах і планую це робити, навіть перебуваючи за кордоном».

Жінка, 53 роки, Велика Британія

 

«Насправді дієво, бо якщо кожен піде, проголосує за того кандидата, якого хоче бачити при владі, я думаю, що більшість вибере розумну людину, яка потім допоможе Україні встати на ноги».

Жінка, 28 років, Чехія

 

«Звичайно, вибори — це дуже важливо! Для мене це навіть не обговорюється». 

Жінка, 26 років, США

Намір голосувати

Більшість опитаних декларують бажання взяти участь у наступних виборах. При цьому вони зазначають, що готові витратити час і гроші, аби дістатися до найближчої дипломатичної установи. Також багато респондентів говорять, що черги для них не будуть проблемою, і якщо вони все ж приїдуть, то готові чекати на можливість проголосувати. Деякі опитані для участі у виборах готові приїхати в Україну.

«[Найближче посольство] в Лондоні, [добиратись] дві з половиною — три години. [Якщо будуть вибори], так, поїду. [У черзі готова стояти] години дві». 

Жінка, 21 рік, Велика Британія

 

«Якщо буде можливість, 100% голосуватиму. Всі мої знайомі в Лондоні говорили, що будуть брати участь».

Жінка, 64 роки, Велика Британія

 

«Так, [знаю, де розташоване посольство, добиратись] півтори-дві години. [Якщо буде черга], можу день відстояти». 

Чоловік, 32 роки, Ізраїль

 

«[Їхати] три з половиною години, звісно, поїду. [Буду чекати своєї черги], скільки потрібно».

Жінка, 50 років, Ізраїль

 

«Так, [поїду]. Це не найбільша жертва, яку можна зробити. [Буду чекати своєї черги], скільки потрібно. Якщо вже приїхали, ми не просто так приїхали».

Жінка, 29 років, Іспанія

 

«Так, обов’язково поїду. Скільки треба, стільки постою. Я думаю, що вони там облаштують якось, будуть розраховувати, бо в Мадриді дуже багато наших». 

Жінка, 68 років, Іспанія

 

«[Добиратись] десь 2 з половиною — 3 години. Так, [я поїду і чекатиму], скільки буде потрібно». 

Жінка, 20 років, Німеччина

 

«Я піду! Якщо будуть вибори, я сходжу в посольство і проголосую, обовʼязково». 

Жінка, 57 років, Угорщина

 

«Наступні вибори — обов’язково. Для мене важливо голосувати». 

Жінка, 32 роки, Угорщина

 

«Я обов'язково буду голосувати. Якщо можна буде прилетіти в Україну, я прилечу». 

Жінка, 57 років, США

 

«Якщо вони все ж таки будуть, я приїду в Україну. Я активно налаштована, що голосувати треба».

Жінка, 19 років, Чехія

 

Натомість для респондентів, які ще сумніваються у тому, чи братимуть участь у голосуванні, найбільший вплив на їхнє рішення мають такі фактори: наявність кандидата, за якого вони хочуть проголосувати; час і вартість проїзду до місця голосування; можливість взяти вихідний на роботі.

«Я знаю, де розташоване, хвилин 40 добиратися до посольства. Напевно, поїхала б. Якщо кандидат мені не подобається, то я, напевно, чи не поїхала би, чи поїхала просто використати свій бюлетень. [Якщо будуть черги], теж залежить від кандидата. Я би не витрачала час».

Жінка, 31 рік, Велика Британія

 

«Мені далеко їхати. Я нікуди не поїду, у мене грошей на це немає. 40 євро лише автобус до консульства в Берліні. [Їхати мені] десь години три. Якби посольство було недалеко від мене, я би поїхала, проголосувала. Далеко я не поїду. [Чекати своєї черги] також не буду, ані секунди не стоятиму, у мене хворі ноги».

Жінка, 56 років, Німеччина

 

«Залежить від того, за кого можна буде голосувати. Якщо мені не сподобаються кандидати, то я довго чекати не буду. Я думаю, що все це триватиме не більше 3 годин. Мені здається, що ці вибори за кордоном треба зробити максимально перевіреними через кількість москалів, які є в Німеччині, щоб вони якось не вплинули на вибори».

Чоловік, 18 років, Німеччина

 

«Ні. Це дуже дорого».

Жінка, 46 років, Німеччина

 

«Від нас [до посольства] 200 кілометрів. Ми не маємо своєї машини, то для нас трошки проблематично. На автобусі — а як, роботу втрачати чи два дні лишатися без роботи? У нас тут немає вибочої дільниці. У великих містах є, нам треба їхати в Мадрид. Багато людей їдуть, хто має власне авто. Я навіть не знаю, яка ціна квитка на автобус. А машиною — недорого, євро 50 треба, щоб заправити машину, щось з’їсти. Стояти для мене не проблема. Якщо я зможу відпроситися з роботи і доїхати, я б поїхала». 

Жінка, 36 років, Іспанія

 

«Тут 50 на 50. Я не воджу машину, я залежу від транспорту. У мене є бажання, але є моменти, які мене можуть зупинити. [Якщо буде черга, буду стояти]? скільки треба. Якщо я приїхала, то буду стояти. До перемоги».

Жінка, 52 роки, Іспанія

Обізнаність із процедурою голосування за кордоном

Більшість опитаних не знають, як саме відбуваються вибори за кордоном. Багато з них припускають, що голосувати слід у дипломатичних установах — посольствах і консульствах України. Деякі також вважають, що оскільки зараз за кордоном перебуває багато українців, буде можливість проголосувати онлайн або поштою. Однак детальніше про голосування респонденти планують дізнаватись ближче до виборчої кампанії, здебільшого — з офіційних каналів інформації.

«Мабуть, треба їхати в консульство і там голосувати. Можливо, у зв’язку з тим, що до Британії приїхала велика кількість людей, буде можливість проголосувати поштою чи в електронному вигляді».

Чоловік, 47 років, Велика Британія

 

«Я не знаю, напевно, будуть якісь пункти в містах і треба туди поїхати голосувати. Буду слухати інформацію, де будуть, туди поїду голосувати. Я сподіваюсь, це буде не тільки в Лондоні, а десь ще. Тут же графства, може там, де адміністративний центр цього графства». 

Жінка, 64 роки, Велика Британія

 

«Я цікавилась, але на 100% не знаю. Я знаю, що при посольствах потрібно буде якимсь чином спочатку зареєструватися». 

Жінка, 64 роки, Велика Британія

 

«Ні, не знаю. Я сподіваюсь, що про це будуть повідомлення через канали офіційних представників влади». 

Жінка, 29 років, Іспанія

 

«Я не брала участь у виборах, але я читала, що можна зайти онлайн і проголосувати. Конкретно не знаю, але думаю, якщо вони були б — я би зайшла і поцікавилась». 

Жінка, 52 роки, Іспанія

 

«Ще ні, але я б дізнавалася перед самими виборами. Я слідкую за новинами, я знаю, коли вони відбуваються. Я знаю, що якось через посольства можна голосувати».

Жінка, 26 років, США

 

«Ні, але, напевно, треба буде зареєструватись, як на ЗНО. Спочатку вказати, де ти перебуваєш, тут сформують якийсь штаб для голосування, потім іти голосувати. Думаю, якось так. Не знаю». 

Жінка, 36 років, Угорщина

 

«Ні, я не знаю. Я думаю, це все буде онлайн. Напевно, будуть якісь сайти, де можна буде зайти і проголосувати. Це я так думаю, насправді я не знаю». 

Жінка, 43 роки, Угорщина

 

«Я піду до українського посольства, і там мені все пояснять».

Жінка, 38 років, Чехія

Натомість ті, хто вже певний час перебуває за кордоном, про процедуру голосування знають набагато більше.

«Потрібно отримати запрошення для того, щоб проголосувати, як і в Україні. Тобі приходить запрошення, ти з цим запрошенням йдеш і голосуєш на дільниці».

Чоловік, 32 роки, Ізраїль

 

«Так, процедуру в Ізраїлі я знаю. Я приходжу до посольства, отримую картку для голосування і голосую». 

Жінка, 50 років, Ізраїль

 

«Ми зареєстровані в посольстві. Оскільки я зареєстрована, то можу приїхати і проголосувати. Я вважаю, що вони повинні обов’язково розсилати листи-запрошення так само, як і в Україні, якщо ти зареєстрований і проживаєш там. Я тільки один раз отримала такого листа, а у інших виборах я брала участь, бо дізнавалась через знайомих». 

Жінка, 68 років, Іспанія

 

«Так, знаю. Треба стати на облік в консульстві, заявити про те, що хочеш брати участь у виборах, і надалі голосувати». 

Жінка, 32 роки, Угорщина

 

«Звичайно. Можна в посольствах, можна в окремо відведених для цього місцях. Будуть представники української влади, які будуть збирати бюлетені з підписами і передавати в Україну для підрахунку». 

Чоловік, 28 років, Угорщина

 

«Так, я знаю. Потрібно піти в посольство, стати на тимчасовий або постійний облік. Коли я буду зареєстрована, буде на моє ім’я бюлетень, треба прийти в призначений час і проголосувати». 

Жінка, 28 років, Чехія

 

«Ми голосували електронною поштою. Нас запрошує наш начальник і записує, нас ставлять в електронну чергу. Ми приходимо, на їхньому комп’ютері проходимо опитування і голосуємо».

Жінка, 53 роки. Чехія

Типи голосування

Ми запропонували респондентам три потенційні варіанти організації голосування: особисте на дільниці, електронне (на окремому сайті або в “Дії”) та поштове — і попросили озвучити, чи довіряють вони цьому виду голосування, а також причини довіри чи недовіри.

Поштове голосування

Здебільшого респонденти ставляться до поштового голосування доволі скептично. Воно викликає багато сумнівів, особливо щодо можливих фальсифікацій. Опитані часто порівнюють поштове голосування з електронним та зазначають, що в ньому надто багато «людського фактору». Також вони сумніваються, чи будуть їхні голоси у безпеці.

«Більше не довіряю. Виглядає, що там більше можливостей підробити інформацію, неправильно її порахувати. Вона спочатку має пройти пошту, а вже потім потрапить у центр підрахунку голосів». 

Чоловік, 18 років, Чехія

 

«Я довіряю цій [системі] не в українському виконанні. Буде спаплюжено результат. Електронній системі, кіберзахисту — так. А там, де є людський фактор, не довіряю». 

Чоловік, 58 років, Чехія

 

«Я не довіряю пошті, у мене був дуже поганий досвід з чеською поштою. Я би краще поїхала в Україну. Я не була би впевнена, що з моїм голосом все добре».

Жінка, 19 років, Чехія

 

«Мені здається, шо це не найбезпечніший спосіб голосування. Якщо прийти на дільницю, за [голосуванням] слідкують люди. Лист може загубитись, може не туди потрапити, тобто мій голос пропаде».

Чоловік, 28 років, Німеччина

 

«Мені здається, є дуже багато ризиків. Не довіряю з технічної точки зору. Голос може бути втрачений через технічні проблеми. Я не можу сказати, що саме пошта буде винною, може статися будь-що. Я довіряю цьому, але мені здається, що це найризикованіший спосіб втратити голос». 

Жінка, 32 роки, Угорщина

 

«В Америці довіряють пошті, вони все надсилають через поштову скриньку: паспорти, документи, ідентифікаційні номери. В Україні я би не довірила всі ці речі. У мене було два досвіди участі: один раз я була спостерігачем, один раз членом виборчої комісії. Мені подобається більше електронне голосування, бо воно автоматично підраховує. Що в поштовому голосуванні, що в особистому підраховує людина, тому завжди є якийсь людський фактор. Людина не ідеальна, вона може робити помилки». 

Жінка, 50 років, США

 

«Я знаю, як проходили вибори, коли був персональний підпис, і навіть тоді підмінювали. Я не можу проконтролювати, коли я відправила [лист]. Коли я підписую бюлетень, я розумію, що його можуть не зарахувати. Але я розумію, що цей бюлетень ніхто не зможе використати».

 Жінка, 50 років, Ізраїль

 

«Це дуже довгий процес, і відсоток людей, які б використали листи, не дуже великий. Я думаю, що це незручно і займе дуже багато часу. Якщо чесно, відсоток довіри дуже низький, бо лист може відкрити будь-яка людина і змінити будь-які показники в [потрібну їй] сторону».

 Жінка, 52 роки, Іспанія

Багато респондентів також говорять про негативний досвід із поштою України або країни, в якій вони перебувають, що також підважує їхню віру в чесність такого голосування.

«Ні, не довіряю. Треба, щоб пошта добре працювала. Як в селах працює зараз пошта? Раз на тиждень? Як голосування можна проводити?»

Жінка, 56 років, Ізраїль

 

«В Німеччині все відбувається поштою, але тут так губляться і не приходять листи, тут такий хаос, що мені це не подобається. Велика вірогідність, що лист загубиться на шляху». 

Жінка, 46 років, Німеччина

 

«Поштою — 50 на 50. Дуже довгий шлях має пройти бюлетень з Чехії до України. Якщо іншого варіанту немає, то так, але якщо є простіший варіант, то я би обрала його». 

Жінка, 28 років, Чехія

 

«Ні, категорично ні, в нас сусіди крадуть пошту».

Жінка, 36 років, Ізраїль

 

«Ні, не довіряю. Я знаю, як працює у нас в селі пошта».

Жінка, 57 років, США

Також частина респондентів вважає такий тип голосування надто складним та не розуміє, скільки це буде коштувати.

«Я не бачу сенсу робити це поштою. Мене більше хвилює доцільність цього, в тому числі і фінансова. За кожен лист, який буде надіслано, повинен хтось заплатити, і цей хтось — громадянин України».

Чоловік, 42 роки, Іспанія

 

«Напевно ні, бо зараз є все в електронному вигляді. Навіщо папірці?»

Жінка, 36 років, Угорщина

 

«Я не вважаю, що є потреба користуватися принтером, коли є комп’ютер. Це небезпечно, бо з конвертом, який ти надішлеш, по дорозі може відбутися все, що завгодно, це не відстежити».

Чоловік, 32, Ізраїль

Втім, серед опитаних є й ті, хто цілком підтримує поштове голосування. Здебільшого таку оцінку ми почули від респондентів, які мали позитивний досвід користування поштою.

«Теж без проблем. Тут пошта добре працює. Як вони підроблять? Це буде мій лист, запечатаний». 

Жінка, 38 років, Чехія

 

«Поштою, мені здається, це можливо. Так, [довіряю]. Більше, ніж електронному голосуванню».

Чоловік, 28 років, Угорщина

 

«В Англії дуже багато листування. У них листування на дуже високому рівні, тому в Англії я довіряю листуванню». 

Жінка, 39 років, Велика Британія

 

«Я звичайному голосуванню довіряла, можна і лист надіслати. Довіряю. Якщо так потрібно — я зроблю». 

Жінка, 64 роки, Велика Британія

 

«Я маю певний рівень довіри саме до таких комунікацій за кордоном. Я думаю, що це не проблема». 

Жінка, 53 роки, Велика Британія

 

«Дуже добре ставлюсь. Було би гарно, якби можна було проголосувати з будь-якого міста у світі. Тут дуже багато українців, і якщо всі підуть на одну дільницю, то тижня не вистачить, щоб можна було дочекатись. Великобританія дуже гарна, тут дуже гарно працює пошта. Всі документи, паспорти надсилаються поштою і доходять без питань. За це ніхто навіть не переживає. Тому організувати поштове голосування для українців у Великобританії — це ніякої важкої праці. Оголосити голосування за тиждень, за тиждень всі надішлють листи до консульства, їх там приймуть в один день, відкриють і прочитають. Мабуть якийсь механізм існує, щоб почати голосування за тиждень. У Великобританії листи за тиждень дійдуть з будь-якого місця до будь-якого місця».

Чоловік, 37 років, Велика Британія

 

«Так, нормально, чому ні. Довіряю. Бо Німеччина, вони тут такі чесні. Вони ці листи вважають святими. Тому я впевнена, що лист з Німеччини дійде до України». 

Жінка, 56 років, Німеччина

Електронне голосування

Для багатьох респондентів найпривабливішою формою голосування виявилось електронне. На думку респондентів, голосування онлайн розв’зало б одразу кілька проблем. По-перше, тоді українцям не потрібно було б довгий час добиратися до посольства або стояти у черзі. По-друге, онлайн-голосуванню здебільшого довіряють більше, ніж голосуванню поштою (а інколи — й голосуванню на дільниці)

«Понад 90% людей, які виїхали за кордон, мають доступ до смартфонів, і, мені здається, більшість з них має “Дію”. Тому технічно дуже просто зробити голосування через “Дію”. І [воно] більш захищене технічно, як джерело волевиявлення громадянами, мені так здається».

Чоловік, 42 роки, Іспанія

 

«Краще, щоб це можна було зробити в електронному вигляді. Електронному я довіряю більше, ніж поштовому. Якщо буде можливість у застосунку “Дія” проголосувати — то це взагалі буде дуже зручно та ефективно. В таких умовах, як ми зараз, всією Україною можна проголосувати тільки в електронному вигляді. Найбільше я довіряю електронному голосуванню».

Чоловік, 47 років, Велика Британія

 

«Я вважаю, що все має перейти на електронне голосування. Саме таке голосування можна зробити найбільш технологічно захищеним». 

Чоловік, 32 роки, Ізраїль

 

«Так, довіряю. Мені здається, що це важче підробити, ніж лист».

Жінка, 36 років, Іспанія

 

«Ми живемо у ХХІ столітті, я думаю, зараз всі в електронному форматі. Для мене це краще, я майже все роблю електронно». 

Жінка, 37 років, США

 

«”Дія” — це хороший варіант. У мене [може не бути] в моменті грошей, щоб поїхати в Україну. Проголосувати в “Дії” було б добре, я б довіряла такому варіанту».

Жінка, 19 років, Чехія

 

«Мені здається електронне було б краще, якщо рахує комп’ютер, а не люди».

Чоловік, 35 років, США

 

«Я б проголосувала [через “Дію”], думаю, все нормально. Можна було б взяти участь, бо ми далеко знаходимось, не зможемо приїхати. Так можемо взяти участь, свій голос використати. Бо я вважаю, що ходити треба, ми весь час ходили та висловлювали свою думку».

Жінка, 43 роки, Угорщина

 

«Через “Дію”, думаю, так. “Дії” довіряю. Якщо я маю змогу прийти особисто — прийду особисто. Якщо немає такої змоги — “Дія”». 

Жінка, 57 років, США

 

«Довіряю так само як і особистому, але це набагато зручніше. [Якби була можливість обирати, я б обрала] електронно». 

Жінка, 18 років, Німеччина

Електронне голосування отримало доволі високий кредит довіри від респондентів. Найбільше опитаним подобається те, що електронне голосування зменшує вплив «людського фактора», а також вища ефективність системи ідентифікації особи. яку воно передбачає.

«”Дію” я б поставив на 1-ше місце щодо довіри, на 2-ге місце — консульство, а на 3-тє — листування».

Чоловік, 18 років, Німеччина

 

«Я проголосувала б у “Дії”, але довіряти чи не довіряти — 50 на 50. Мені подобається електронне голосування. Воно автоматично підраховує. Що в поштовому, що в особистому голосуванні, підраховує людина, тому завжди є людський фактор. Електронний має менше [помилок]». 

Жінка, 50 років, США

 

«Було б зручно, якби зробили через “Дію”. Обов’язково обрала б “Дію”, чудова і зручна платформа. Якщо ми кажемо, наскільки довіряли, наскільки настільки взагалі можна довіряти виборам. Чому хтось вирішив, що паперу можна довіряти більше, ніж смартфону».

Жінка, 29 років, Іспанія

 

«Я б обрала або на дільниці, або електронно. [Електронне] було б класно. Я користуюся “Дією”. Знаю, що вона дуже добре ідентифікує особу. Не обов’язково в “Дії”. Ті, хто запустив проєкт електронного голосування, мають пояснити, як це працює, як ідентифікуються особи, як зберігаються дані тощо. Так, [мене б зацікавило таке голосування]. Перед тим, як користуватися “Дією”, я прочитала багато документації, тому вона в мене викликає довіру». 

Жінка, 32 роки, Угорщина

 

«Так, це було б оптимально. Так, я довіряю “Дії”. Я думаю, що безпекова частина “Дії” на дуже хорошому рівні, тому я б голосував, напевне, саме таким чином. Це перший варіант був би, якби була б така можливість».

Чоловік, 28 років, Німеччина

Показово, що респонденти схильні більше довіряти голосуванню в додатку «Дія», аніж на окремо створеному для голосування сайті.

«Електронному голосуванню я б менше довіряла, але якщо говорити про додаток «Дія», здається, можна довіряти». 

Жінка, 39 років, Велика Британія

 

«[Найбільше довіри до виборів у] “Дії”. Не знаю, чому». 

Жінка, 64 роки, Велика Британія

 

«Я вважаю, що це найкращий варіант! Проголосував, і там все підтягнуло, всі документи. Я дуже довіряю “Дії”. Я думаю, що вона захищена». 

Жінка, 38 років, Чехія

 

«В мене немає “Дії”. Якщо можна було б, то я б там зареєструвався і проголосував. Якщо створили інший сайт для голосування — ні. Якщо в “Дії”, це більш-менш захищений простір для голосування, і більш-менш достовірна інформація з нього буде витягнута».

Чоловік, 28 років, Угорщина

 

«Я довіряю, лише якщо це буде голосування в додатку “Дія”. Знову ж таки, через авторитет Федорова. Я бачила зсередини систему ПриватБанку, вона мені подобалась, тому я вважаю, що він не міг взятися за щось погане».

Жінка, 28 років, Чехія

 

«”Дії” я довіряю трошки більше. Цікава [процедура голосування]. Я сподіваюсь, що я зможу проголосувати наживо або в “Дії”. Так, [“Дію” вважаю надійною]». 

Чоловік, 18 років, Німеччина

 

«Мені “Дія” дуже подобається, це дуже зручно! Там важче підробити, ми там всі ідентифіковані, і буде одразу видно, хто за кого проголосував. Якщо проранжувати, то найбільше, напевне, “Дія” — і зручність, і довіра. Бо у нас бували моменти, коли області переголосовували». 

Жінка, 26 років, США

 

«Я б більше довіряла електронній пошті та онлайн опитуванням, чи онлайн голосуванням. В Дії — мене б дуже зацікавило. Довіряю в “Дії”. Стовідсотково довіряю».

Жінка, 64 роки, Велика Британія

Водночас для багатьох респондентів електронне голосування видається ризикованим. Вони говорять, що не впевнені, чи можуть довіряти такому голосуванню, чи не буде зовнішніх втручань до виборчого процесу і чи достатньо захищена електронна система для того, аби не зазнати впливу ззовні. Крім того, частина респондентів ніколи не користувалась додатком Дія (частково через те, що вони не можуть встановити його без українського номера чи рахунку в банку). Серед багатьох респондентів немає впевненості у тому, що електронний виборчий процес буде достатньо прозорим, аби вони могли не перейматись про те, що їхній голос буде враховано.

«Це легше, але теж не впевнена, чи можу я довіряти цьому. Теж може бути фальсифікація».

Жінка, 21 рік, Велика Британія

 

«Через “Дію” теж більш-менш довіряю, але я не дуже розуміюсь в ІТ-сфері. Можливо, в “Дії” все можна зламати якось. Тому, напевно, трохи менше довіряю, ніж поштовому голосуванню».

Жінка, 31 рік, Велика Британія

 

«У нас немає можливості зареєструватися у “Дії”, тому ні. Якби у нас була така можливість, тоді так, а там потрібен і український номер, і рахунок в українському банку. Тому це не можливо. Так само, як можна викинути папери з голосуванням, так само і з електронним. Якщо люди хочуть щось фальсифікувати, вони це зроблять».

Жінка, 36 років, Ізраїль

 

«Я не знаю, як це працює, як можливо це підробити, як рахуються голоси. І мене дуже непокоїть ситуація, в якій може статися збій, може [щось] згоріти. Я не знаю, наскільки [ця процедура] захищена від зовнішнього впливу. Якщо я це роблю в інтернеті, я не знаю, як проходить опрацювання цього процесу. Наприклад, все проходить правильно, але є зовнішній вплив: DDOS-атаки, кладуть сервер чи ще щось. Що, голосування не відбулося?»

Жінка, 50 років, Ізраїль

 

«Ні, я не чула [про “Дію”]. Я б проголосувала, якби можна було голосувати лише так. Не залишила б голос невикористаним». 

Жінка, 48 років, Іспанія

 

«Я не знаю. Якщо є паспорт людини та прописка, то так, звичайно, я довіряю і це зручно. Я не користувався, не можу сказати, чи довіряю». 

Чоловік, 35 років, США

 

«Зараз мене в “Дії” немає і я її не використовую. Довіра, якщо чесно, не дуже, бо я не дуже розумію, наскільки це буде прозоро». 

Жінка, 51 рік, Чехія

 

«”Дією” я активно користувався, але електронному голосуванню, якщо говорити про вибори президента, я б все ж таки не довіряв. Завжди є ймовірність, що це підроблять. Я не знаю, яка у “Дії” безпека, але якщо там все контролюється, то я б довіряв. Але зараз я не знаю, як воно, тому не можу бути впевненим». 

Чоловік, 18 років, Чехія

 

«Особисто додатку “Дії” – ні. Якщо воно буде забезпечуватись, наприклад, технологією блокчейн, як вже зараз використовується в Естонії, тоді так». 

Чоловік, 24 роки, Угорщина

Голосування на дільниці

Загалом респонденти схвально відгукуються про можливість віддати свій голос у звичний спосіб — особисто на дільниці в посольстві чи консульстві, адже це найбільш зрозуміла та зручна процедура. Крім того, для респондентів важливий сам ритуал голосування — так вони відчувають свою причетність до прийняття політичних рішень в країні.

«Я людина старої формації, і мені б це принесло задоволення. Я б знала, що я теж взяла участь. Я б 100% пішла в посольство і проголосувала». 

Жінка, 64 роки, Велика Британія

 

«Довіряю, вже звикли до такого. До консульства мені далеченько, півтори-дві години, але якщо випаде така нагода і треба буде, я постараюсь обов'язково. Але це треба завчасно домовлятись, щоб взяти вихідний». 

Жінка, 56 років , Ізраїль

 

«Позитивно, бо людина так показує, що їй не все одно, бо це вартує зусиль. Прокинутись, доїхати». 

Чоловік, 24 роки, Угорщина

 

«Я вважаю, що це найбільш продумана та захищена система. В ній немає підробок, немає лівих бюлетенів, зараховані всі думки. Я відштовхуюся від ідеальної системи й намагаюся придумати, як її можуть зруйнувати зовні. Про листи й пошту я навіть не буду говорити. Інтернет-голосування — це дуже цікаво, але ми не розуміємо, наскільки це захищена система».

Жінка, 50 років, Ізраїль

 

«Хотілось би прийти на дільницю і в скриньку закинути бюлетень». 

Жінка, 20 років, Німеччина

 

«Я б обрала або на дільниці або електронно. За умови того, що є спостерігачі з різних країн, є вільна преса, яка за цим наглядає, всі протоколи дотримані. Якщо не буде електронного голосування, то особисто на дільницю».

Жінка, 32 роки, Угорщина

Також респонденти здебільшого декларують, що довіряють голосуванню на дільниці.

«[Довіряю] так само, як і будь-яким іншим результатам. Чим посол принципово відрізняється від вчительки в школі?»

Жінка, 29 років, Іспанія

 

«В мене нема 100% довіри до жодного з варіантів. Але якби був цей варіант, я б скористалась ним». 

Жінка, 51 рік, Чехія

 

«Обрав би звичайне голосування, бо не впевнений в інших варіантах. Особисте голосування мені здається більш чесним. Де немає можливості щось підробити. Мені здається, що там контроль підрахунку голосів — найкращий з варіантів. Такому я більше довіряю». 

Чоловік, 18 років, Чехія

Основною перепоною, яка змушує людей задумуватись щодо участі в голосуванні на дільниці, є відстань до неї й час, потрібний на те, щоб до неї дістатися. Натомість черги є перепоною лише для деяких респондентів: більшість говорить, що якщо вони вже доїхали до дільниці, то залишатимуться там стільки, скільки потрібно. Водночас потенційні виборці очікують, що процес голосування буде організований так, що їм не доведеться довго чекати у чергах.

«Якби це проводилося в кожному місті. Але, я так розумію, що за кордоном це будуть столиці або великі міста. Тоді я більше підтримую варіант електронного або поштового голосування, бо з маленького містечка добиратися буде складно. У нас в Лондоні, нам десь дві години добиратись. Ми хотіли б потрапити, але у мене є діти, можливо б, і не потрапили. [Там я готова чекати], поки б не дочекалися. Якщо приїхали, то треба проголосувати». 

Жінка, 39 років, Велика Британія

 

«У нас одне консульство і якщо людина живе на іншому кінці країни, туди неможливо доїхати. Плюс там величезні черги. Стояти в черзі з дитиною — це нереально, це дуже незручна система. Можливо, якби відкривались точки, де можна проголосувати. Коли не потрібно далеко їхати».

Жінка, 36 років, Ізраїль

 

«Швидше за все, я не братиму участі, бо ставлення українців, які працюють [в консульствах], не найкраще. По-друге, я впевнений на 100%, що організація не буде нормальною, будуть черги, враховуючи кількість людей, яка перебуває за кордоном. Бо кількість консульств чи посольств не збільшилась. Більшість просто не зможе взяти участь. Дуже довго це. Стояти в черзі по 10 годин можна, але лише якщо я бачитиму в цьому перспективу». 

Чоловік, 42 роки, Іспанія

 

«Якщо в адміністративному центрі, то це недовго їхати. А якщо це Единбург, то я туди не доїду, п'ять чи сім годин їхати. В Лондон — теж навантаження буде. До Лондона їхати три години, а до адміністративного центра — недалеко. Якщо в адміністративних центрах, то недалеко, година. Поїду, якщо треба. [У чергах] мені все одно, скільки стояти, якби я могла, мала час і мала автобус повернутись додому. Хоч день можу стояти».

Жінка, 64 роки, Велика Британія

 

«Посольство знаходиться за Мадридом. Ми можемо з’їздити, але туди досить далеко їхати. А як будуть голосувати ті, хто не в Мадриді? Багато хто живе в селах, щоб доїхати до нормального міста, їм треба проїхати по 100-200 км. А хто не знає іспанської?» 

Жінка, 29 років, Іспанія

 

«Це найважчий варіант, бо до посольства ще доберись. Вони не всюди близько, доїжджати важко буде». 

Жінка, 26 років, США

 

«[Якщо будуть черги], мені до Праги їхати 150 кілометрів, то я вже мусив би почекати».

Чоловік, 58 років, Чехія

 

«Можливо, доцільно було б розділити ці вибори на кілька днів, щоб було зручніше. Я навіть не знаю, скільки я готова чекати, щоб проголосувати, але хотілося б якнайменше. Це мій обов’язок — чекати, але що  менше, то краще». 

Жінка, 28 років, Чехія

 

«Для мене це незручно. Якби я жила [біля консульства], я б залюбки пішла. Я любила ходити на вибори. Це моя думка, я її поважаю, тому завжди залюбки ходила на вибори».

Жінка, 52 роки, Іспанія

 

«Ну раз уже приїхав, то максимально довго. Цілий день, може, просто не витримаю стояти, але годину-дві — так. Бо народу дійсно багато».

Чоловік, 35 років, США

 

«Скільки треба буде — стільки й будемо стояти». 

Жінка, 36 років, Угорщина

 

«Треба витратити цілий день, не впевнений, [чи братиму участь]. Якщо будуть якісь дільниці в містах поближче, то так. В черзі можна й почекати, 6 годин готовий чекати. Не буде користі від цього голосування, бо тут дуже багато українців. І якщо всі підуть на одну дільницю, то тижня не вистачить, щоб дочекатись. Або голосування починати за кілька тижнів чи місяць». 

Чоловік, 47 років, Велика Британія

 

«Я у великому місті проживаю, то не проблема. Я думаю, якось організують, [щоб не було черг]». 

Жінка, 38 років, Чехія

 

«Ми, емігранти, копійки рахуємо. У нас ані хорошої роботи, у нас недостатньо грошей. Треба це все спростити, щоб проголосувати було легко. Нам лише дорога туди-назад до Мадриду буде коштувати понад 100 євро. Ніхто не буде викидати такі гроші, це неможливо. Ціни дуже високі, а зарплати — дуже низькі. Люди не поїдуть. Нам [їхати] 4,5 години. Дорого, 70-80 євро за поїздку. Але проголосувати ми б хотіли».

Жінка, 48 років, Іспанія

 

«Я думаю, було б непогано створити якусь систему запису. Ми тут дуже часто стояли по 8-9 годин, поки не налагодили систему з гуманітарною і фінансовою допомогою». 

Жінка, 19 років, Чехія

Розділ 3. Медіаспоживання

Інтерес до новин з України

Більшість респондентів говорять, що приділяють чимало уваги новинам з України. Для багатьох опитаних читання новин перетворилося на звичку або частину режиму дня. Вони стверджують, що для них важливо залишатися в контексті подій, які відбуваються в Україні, оскільки це їхня рідна земля, де живуть їхні рідні та близькі.

«Часу я завжди однаково приділяю. Коли є вільний час, всю інформацію, яка мені надходить на вайбер, на телеграм, я обов’язково прочитую. Якщо більше подій стається, то я додатково читаю укрнет. Все, що приходить, — я прочитую». 

Жінка, 39 років, Велика Британія

 

«Я перечитую деякі телеграм-канали. Хвилин 15-20, максимум пів години ввечері перед сном, або вранці хвилин 15, або і вранці, і ввечері. Політичне життя, обстановка на фронті, хід війни».

Чоловік, 47 років, Велика Британія

 

«Я десь посередині. Я приділяю однакову увагу кожен день новинам в Україні. Є телеграм-канали, які я дивлюся, новини в фейсбуці, в ютубі, які я дивлюсь кожен день. Я відслідковую, що відбувається на фронті, які політичні рішення приймають, яка міжнародна реакція на те, що відбувається в Україні. Я дуже хвилююся і за Україну в цілому, як країну, і за моїх близьких. Я хвилююся, мені цікаво знати, що відбувається, і я дуже сподіваюся на те, шо будуть правильні політичні рішення, які дозволять Україні найшвидше перемогти і вийти з цієї історії, в яку вона потрапила».

Чоловік, 32 роки, Ізраїль

 

«Я майже кожен день заходжу, читаю новини. Зі своїми спілкуюся, питаю, як там обстановка, чи були десь обстріли, чи багато людей померло».

Жінка, 18 років, Німеччина

 

«Багато, кожного дня читаю новини, кожного тижня зв’язуюся з рідними, які залишилися. В курсі усіх подій: і регіональні якісь новини, і загального масштабу, якісь закони, соціальні питання. Я намагаюсь перевіряти з різних джерел інформацію, блогерів чи коментаторів я намагаюсь не слухати. Мені подобаються сухі факти і новини, особливо від офіційних представників».

Жінка, 20 років, Німеччина

 

«Я весь час багато приділяю цьому увагу, бо у мене сім’я в Україні, я чекаю на можливість скоріше повернутися в Україну, для мене дуже важливо. Мене цікавить загальна безпекова ситуація. Я дивлюсь на те, що відбувається в моєму місті, в моїй області, і є приємне відчуття, коли щось відбудовується. Я з Київської області, наш регіон був окупований, тому це приємне відчуття».

Жінка, 46 років, Німеччина

 

«Дуже багато. Тільки вільна хвилинка — це новини про Україну. Я прокидаюсь серед ночі, якщо бачу, що йде ракетна атака, я обов'язково дивлюсь новини. Перше, що я роблю зранку, це передивляюсь новини, слухаю ютуб. Обстріли і соціальне життя, думки про те, що буде з Україною після перемоги, Бахмут. Ви там, всередині, а ми ззовні, і тому для нас важлива кожна [новина], бо є відчуття провини, що всі там, а я тут».

Жінка, 57 років, США

 

«Цілий день, 24 години на добу. Ти працюєш і все одно перериваєшся постійно. Постійно стежу, все читаю. Все, що я читала в Україні, свої улюблені новинні сайти, аналітику, я все це продовжую читати тут. Але це мультиплікується новинними телеграм-каналами. Постійно стежу, що відбувається, які нові закони, що куди прилетіло, до кого потрапило, що зруйноване».

Жінка, 51 рік, Чехія

 

«Я приділяю багато уваги. У мене це перейшло у щось систематичне: у вільний час я відкриваю і гортаю новинну стрічку, читаю новини. Після початку війни я почав більше стежити за новинами, і це закріпилося. Найбільше звертаю увагу на події на фронті, на політику, хто куди поїхав, коли які саміти. Читаю про своє місто. Є бажання стежити, що відбувається у рідній країні, бо я звідти поїхав, але треба отримувати новини. Читаю з різних джерел. Мені і до цього подобалось стежити за політикою, але я ніколи не читав стільки новин».

Чоловік, 18 років, Чехія

Частина респондентів зазначили, що останнім часом зменшили споживання новин. Для деяких опитаних новини не є достовірним джерелом інформації, інші вважають, що кількість інформації про Україну в тих джерелах, через які вони переважно споживають новини, зменшилася. Деякі респонденти свідомо зменшують споживання новин, оскільки занадто засмучуються через погані новини з України.

«Точно менше, ніж три місяці назад. Новини дуже тривожні, плюс я не вірю всьому, що пишуть.. У мене є знайомі на війні, яким я вірю. Цікавить завжди, хто підтримує Україну, надає зброю чи фінансову допомогу. Успіхи наші на фронті. Я б не сказала, що мені чогось бракує».

Жінка, 21 рік, Велика Британія

 

«Раніше я більше читала новини, зараз менше. Тому що, якщо чесно, для мене погано, коли обіцяють [і не виконують]. Вони вже пів року обіцяють контрнаступ. Ну, не обіцяйте тоді. Багато я бачу брехні та новин про корупцію в оточенні Зеленського. Засмучують новини, якщо чесно. З новин найбільше цікавили про корупцію і про те, що Росія обстрілює міста, скільки людей там гине, щоб менше людей гинуло і страждало. Переживаю за майбутнє країни». 

Жінка, 31 рік, Велика Британія

 

«Зараз інформації набагато менше, ніж було минулого року. Новин на іспанському державному телебаченні, на британському державному телебаченні набагато менше. Я щодня шукаю інформацію в ютубі, слухаю звіт президента Зеленського, що зроблено за сьогодні. Але вона така відірвана, її треба збирати, немає якісної інформації. Мені допомагають мої друзі, які живуть в Україні, які знаходяться на лінії фронту і говорять те, що вони можуть сказати. Раніше дуже багато [читала новини], було, мабуть, забагато, бо в мене трохи були проблеми зі здоров'ям». 

Жінка, 52 роки, Іспанія

 

«Я намагаюсь сильно не зависати у новинах. По можливості заходжу, читаю. По-перше, не хочеться голову забивати. По-друге, начитаєшся, починаєш засмучуватись. Краще взагалі не дивитись, бо воно сильно впливає на нервову систему, і дуже важко. У мене донька в Києві, я постійно цікавлюсь, чи у них тихо, спокійно. Ми зідзвонюємось щодня».

Жінка, 43 роки, Угорщина

 

«Весь вільний [час]. У мене є знайомі в Україні, постійно обмінюємось інформацією: щось висилають вони, щось знайду і висилаю я. Це як звичка: прокинутися, почистити зуби, зайти в телеграм подивитися, що пишуть».

 Жінка, 29 років, Іспанія

 

«Вже менше, ніж раніше. Фаза війни вже не така гостра, як на початку, нема наступу з тої сторони і не так активно там дії йдуть. Найбільше [цікавить] тема потенційного контрнаступу. Зранку можу на фоні увімкнути блогера, дізнатись головні теми і все, то займає десять хвилин. Якби було більше часу, може тоді би більше цікавився. Втому — ні, [не відчуваю]». 

Чоловік, 35 років, США

Серед тем, які найбільше цікавлять опитаних — стан справ на фронті, контрнаступ, загальні політичні події в Україні, а також події в їхньому рідному населеному пункті.

«Звичайно, війна, звичайно, становище на сході нашої країни. Це найбільше мене [цікавить]».

Жінка, 64 роки, Велика Британія

 

«Багато уваги приділяємо обстрілам. Зараз на слуху у всіх очікування контрнаступу».

Чоловік, 42 роки, Іспанія

 

«Минулого тижня [мене цікавила] Одеса, Труханов, контрнаступ. Будь-яка інформація, яка доходить, по нулю, по Бахмуту І локальні новини Одеси. В Україні щось відбувається, про це голосно кажуть, а потім дуже швидко забувають. Дуже багато скандалів. Я розумію, що це може бути не на часі, але про це теж потрібно розмовляти».

Жінка, 29 років, Іспанія

 

«[Цікавить] тема війни. Звісно, ми не знаємо, скільки загинуло наших хлопців і цивільних. Говорять тільки про росіян».

Жінка, 48 років, Іспанія

 

«[Не вистачає інформації про те], як люди повертаються до життя, чим вони живуть зараз. Інше питання — я майже кожен день бачу звіти про втрати з російської сторони, але й українська сторона втрачає дуже багато щодня. Якщо тільки з однієї сторони інформація, то ти думаєш: у нас все так добре чи у нас так погано, що нам нічого не кажуть?» 

Жінка, 52 роки, Іспанія

 

«Мене завжди цікавить наша перемога, я чекаю контрнаступу. Новини, як ми вступимо чи не вступимо до Євросоюзу, коли ми вступимо і чи вступимо взагалі».

Жінка, 56 років, Німеччина

 

«Я постійно приділяю [увагу] інформації про те, що відбувається в Україні. Я щоранку читаю всі новини, намагаюся тримати себе в курсі. Найцікавіше — це справи на фронті і ситуація в містах, обстріли та атаки дронами. У мене близькі в Києві, тому я постійно намагаюся тримати себе в курсі, чи вони в безпеці. Якщо щось відбувається незвичайне, то моніторю протягом дня». 

Жінка, 32 роки, Угорщина

Більшість респондентів кажуть, що не відчувають втоми від новин з України. І навіть ті, хто втомлюються, говорять, що все одно намагаються залишатися в курсі подій. Багато опитаних відчувають втому не стільки від споживання новин, скільки від того, що рідко бачать позитивну інформацію, і це впливає на їхній моральний стан.

«[Втома] є, звичайно. Хочеться, щоб все вже закінчилося». 

Жінка, 39 років, Велика Британія

 

«[Втома] — так, буває іноді. Дуже багато негативу. Зрозуміло, що позитиву бути не може, але зневірюєшся, що може стати краще. Вганяє в депресію». 

Жінка, 21 рік, Велика Британія

 

«Так, я відчуваю втому, боюсь вставати та неможливо відпочити навіть вночі, бо новини з України». 

Жінка, 53 роки, Велика Британія

 

«[Втома] так, було таке. Бо, я наводила приклад про контрнаступ, коли щось говорять-говорять, а потім ці обіцянки не справджуються. Або бачиш, що ті, хто збирає гроші, той же Притула чи Стерненко, вони такі всі хороші, а потім багато хто наводить докази, що вони немаленькі частки цих зборів собі забирають. Засмучують новини, тому і втомлююсь».

Жінка, 31 рік, Велика Британія

 

«Хвилювання [відчуваю], втому — ні. Буває хвилювання, що надія зникає».

Жінка, 64 роки, Велика Британія

 

«Ні, я не відчуваю втоми. Навіть буває, що передивляюся одну й ту саму новину в каналах в телеграмі. Я живу цим, я живу як ніби з Україною, і ніякої втоми в мене немає». 

Жінка, 64 роки, Велика Британія

 

«Так, [втома є]. На початку війни, коли я просто цілодобово сидів в новинах. Зараз, коли є періоди затишшя, я продовжую дивитися новини в тому ж обсязі і немає нічого нового. Є відчуття втоми від новин, не хочеться дивитись. Але я роблю зусилля і все одно дивлюсь». 

Чоловік, 32 роки, Ізраїль

 

«[Втома] — так, буває. Я дуже нервую, у мене син на фронті й в мене душа болить. Син сказав: два рази на тиждень від пів години до двох годин почитай чи послухай, але я не можу, я слухаю». 

Жінка, 68 років, Іспанія

 

«На початку війни дійсно відчував [втому], тому що мені приходило сповіщення кожні дві хвилини і я кожні 2 хвилини дивився в новини. Перший місяць я постійно в новинах був, це вплинуло і на мій настрій, і на мою продуктивність, але я вважаю, що потрібно дозувати їх. Це демотивує дуже сильно, але все одно потрібно дивитися новини, хоч і не кожні 2 хвилини».

Чоловік, 28 років, Німеччина

 

«[Втому] час від часу відчуваю, але, мені здається, то лінь сприймати інформацію. У мене прокидається совість, бо я розумію, що найменше, що я можу зробить — це знаходитись хоча б поруч із сьогоднішнім контекстом». 

Чоловік, 18 років, Німеччина

 

«[Втома], напевно, була на початку війни? і ми тоді намагались обмежити. Не постійно моніторити, тільки зранку і ввечері або лише в обід. Я могла серед ночі прокидатись і перевіряти, а зараз вже ні. Але я перевіряю новини частіше, ніж до війни. 

Жінка, 26 років, США

 

«[Втоми] немає. У мене брат воює, він каже, що він не втомився. Якщо я буду говорити, що втомилась від того, що читаю? — це не чесно».

Жінка, 36 років, Угорщина

 

«[Втома] — так, однозначно. Ми перетворились на новинних зомбі, людина не повинна так жити. А у нас все життя звелося до цього. Це не нормально». 

Жінка, 51 рік, Чехія

Джерела інформації про Україну

Основними джерелами інформації для респондентів є месенджери та соціальні мережі. Часто вони не обирають конкретні канали, а споживають те, що пропонує їм новинна стрічка чи алгоритми соцмережі. Також респонденти використовують агрегатори новин (Укрнет тощо).

«Телеграм-новини і офіційні джерела. Укрнету довіряємо. Фейсбук кожного дня переглядаємо, все, що там з’являється — все дивимося». 

Жінка, 39 років, Велика Британія

 

«Найбільше телеграм-канали або Інстаграм».

Жінка, 21 рік, Велика Британія

 

«Я дивлюсь телеграм, соцмережі — фейсбук, ютуб, інстаграм. Дивлюся політологів, що вони кажуть, що прогнозують». 

Жінка, 64 роки, Велика Британія

 

«Телеграм-канали, новинні сайти. Укрнет читаю». 

Жінка, 56 років, Ізраїль

 

«Я кожен день заходжу в фейсбук і телеграм на різні канали, з яких я отримую інформацію. У тому числі я залишилася в декількох групах волонтерських. Я підписана на різні канали аналітики, які аналізують події, пов'язані з Україною. Українська правда, Громадське, ТСН, Офіс Президента. В мене десь десять каналів, на які я не просто підписана, я аналізую. Якщо вона сходиться в кількох каналах, я розумію, де вірний напрямок. Я розумію, що військовий стан і пропаганда, зараз українські мережі навчилися правильної пропаганди. Це підтримує дух людей. Ми в своїй мережі волонтерів і моїх друзів обмінюємося інформацією, ми її перевіряємо, ми аналізуємо. Я не аналізую, наскільки всі говорять правду, тому що це неможливо. Я не є учасником подій, не можу з'їздити на фронт. Я можу проаналізувати з різних історій і зрозуміти, що це, напевно, правда». 

Жінка, 50 років, Ізраїль

 

«Найбільше телеграм-канали, намагаюсь за якимись перевіреними медіа слідкувати. Медіа в інстаграмі ще дивлюсь і зрідка якісь вирізки новин в ютубі, якщо хтось із близьких надішле. Вирізки з новин рідко дуже. Якогось лідера думок у мене немає. Зазвичай це ЗМІ». 

Жінка, 19 років, Чехія

 

«Воно там в фейсбуці зʼявляється просто, я не пам’ятаю імена, прізвища». 

Жінка, 38 років, Чехія

 

«Основне джерело новин»це телеграм-канали. В мене є декілька каналів, які я постійно перевіряю і дивлюся, що відбувається в Україні. Інше джерело — це інстаграм, мої знайомі щось виставляють або українські пабліки. Якщо говорити про якісь моменти, які впливають на війну, як інші країни впливають на Україну, яку постачають зброю, яку вони позицію мають стосовно війни, то їх я отримую з інших джерел — ютуб або статті читаю». 

Жінка, 28 років, Німеччина

Деякі респонденти, навпаки, навіть у соцмережах отримують інформацію з офіційних джерел, порівнюють інформацію з різних каналів, щоб побачити обʼєктивну картину подій, або ж сформували собі певну вибірку каналів, яким схильні довіряти.

«Офіційні телеграм-канали Президента, радників Президента — це найперша і найдостовірніша інформація. Дивлюсь відео Президента, читаю його офіційний канал. Я не знаю ніяких блогерів, я їх не споживаю. Я хвилин 15-20 перелистав, послухав Президента. 

Чоловік, 47 років, Велика Британія

 

«Я намагаюся слідкувати за однією новиною в кількох джерелах, щоб можна було співставити. Зазвичай це якісь американські джерела (“Washington UA”, “New York Times”), британські (“BBC”, “Дейрікс”), з наших я довіряю “Суспільному”».

Жінка, 53 роки, Велика Британія

 

«Я користуюся лише телеграм-каналами, які за цей час відфільтрував і маю певний кредит довіри до них. Це ті канали, які за весь період війни фактично жодного разу не скомпрометували себе якоюсь неправдивою чи провокативною інформацією, якимись інформаційними вкидами. Тобто в мене є певний кредит довіри до інформації, яка висвітлюється і подається саме цими каналами». 

Чоловік, 42 роки, Іспанія

 

«Переглядаю телеграм-канали офіційних представників влади, наприклад, Президента, мера або голови облради. Зазвичай тільки офіційні або канал “Новинач” в телеграмі, вони публікують новини. Тікток переглядаю, але там офіційних каналів немає або рідко трапляються мені». 

Жінка, 20 років, Німеччина

Для багатьох респондентів важливим джерелом інформації є також рідні і друзі, що перебувають в Україні.

«Отримую інформацію від знайомих, які в Україні. У мене сестричка і син в Україні, вони мені на місцевому рівні [розповідають]». 

Жінка, 64 роки, Велика Британія

 

«Чоловік мені розповідає, бо він дивиться з усіх можливих джерел. У мене мама живе там, у чоловіка — сестра, тому ми отримуємо новини від сімʼї і друзів. Зранку до вечора я в цій інформації. Також волонтери, від них багато інформації отримую, і часто ця інформація навіть не потрапляє у новини. У мене є подруга, яка працює у швидкій, і вона мені розповідала те, що навіть не потрапляло у новини щодо того, що відбувалося в Харкові». 

Жінка, 36 років, Ізраїль

Деякі респонденти використовують для отримання новин телебачення — переважно іноземне.

«Перше телебачення іспанське в основному дивимось, а так я дивлюсь чати Вугледару в інстаграмі та телеграмі». 

Жінка, 48 років, Іспанія

 

«Я багато каналів дивлюся, мені подобається “9 канал” ізраїльський. Бігус мені подобається, новини слухаю, “Еспресо”, “ТСН”, багато блогерів мені подобається. Я їм більше довіряю. Я фільтрую інформацію. Я все ж більше дивлюсь ютуб і фейсбук». 

Жінка, 68 років, Іспанія

 

«Я дивлюся іноді угорські телеканали для того, щоб зрозуміти, як вони ставляться до подій, що відбуваються в Україні. Але це так, якщо натраплю».

Жінка, 32 роки, Угорщина

Месенджери

Телеграм

Серед респондентів, які споживають новини переважно через телеграм, більшість вважає цей месенджер найбільш зручним та простим у користуванні. Опитані говорять, що їм подобається інтерфейс цього месенджера, також його використовують для спілкування з рідними чи друзями, і поєднання цих функцій в одному додатку видається зручним. Також у телеграмі опитані можуть отримати інформацію, яку не повідомляють офіційні джерела й телебачення. Врешті, на думку учасників дослідження, отримувати інформацію в телеграмі швидше, ніж через новинні сайти чи ютуб.

«[Телеграм] зручніший в користуванні і, підписавшись на певні джерела, маєш їх під рукою. Зручно те, як він побудований, логіка побудови груп, те, що я вимкнув на них сповіщення, вони мене не турбують, і тільки коли я тільки хочу — заходжу і читаю». 

Чоловік, 42 роки, Іспанія

 

«[Телеграм] зручніший через короткий формат новин. Якщо телемарафон дивитись, то потрібно буде дивитися його якийсь час. Якщо телеграм, то повідомлення не такі великі, і я розумію, що відбувається. Якщо мені потрібно в якусь тему заглибитись і почитати, то я можу це робити окремо. А тут зручно саме дізнаватись новини. І навіть якісь деталі, які не показують по телебаченню, тому що це, наприклад, жорстоко. Але я вважаю, що потрібно це знати». 

Чоловік, 28 років, Німеччина

 

«Я інколи читаю статті, але набагато рідше, ніж в телеграмі. [Телеграм виграє через] зручність, доступність, довіру». 

Жінка, 20 років, Німеччина

 

«В телеграмі у мене з’являється новина, відкрила, подивилась, яка інформація надійшла. Фейсбук читаю, коли є вільний час. Але майже все, на що я підписана, я відкриваю щодня». 

Жінка, 39 років, Велика Британія

 

«В телеграмі я маю можливість оперативніше отримати більше інформації. Її вже обробили до тебе і подали, інколи навіть з висновками. Зручніше і більше інформації за менший проміжок часу. У фейсбуці потрібно гортати стрічку, яка періодично перетинається з твоїми друзями, знайомими, і воно не так сконцентровано. А тут в мене всі новинні канали в окремій гілці. І якщо я хочу отримати якусь інформацію, я йду і можу швидко побачити, що мене цікавить».

Чоловік, 42 роки, Іспанія

 

«В телеграмі я підписана на декілька каналів. Легко, швидко і я постійно ним користуюсь, бо спілкуюсь з друзями».

Жінка, 21 рік, Велика Британія

 

«В телеграмі є що почитати, мені зручно. Я спілкуюся з дочкою, у вайберу сигнал гірший, тому я віддаю перевагу телеграму». 

Жінка, 43 роки, Угорщина

 

«Якщо це якісь ЗМІ, то більш стисло, лаконічно, швидко. Можна перевірити, поки їдеш у трамваї». 

Жінка, 19 років, Чехія

 

«Я читаю телеграм-канали. [Телеграм] зручний, функціональний, швидкий. Систематизована інформація, гарний інтерфейс — це мені подобається». 

Жінка, 28 років, Чехія

 

«Переглядаю телеграми, там переглядати інформацію добре. Він ще не дуже [забитий] всякою белібердою. Можна чесні новини дізнатись». 

Жінка, 53 роки, Чехія

 

«Переважно з телеграму. Зручно отримувати інформацію, бо через телеграм я спілкуюсь зі знайомими та друзями, також зручно гортати стрічку новин. Якщо є якась новина, я можу прочитати детальніше, мене за посиланням перекине на новинний сайт чи у фейсбук. [Читаю] канали “Україна 24/7”, ”Труха”. Мені подобається, що є багато різної інформації, вона написана коротко, і є можливість перейти за посиланням і почитати додатково». 

Чоловік, 18 років, Чехія

 

«[Подобається], що можна читати лише заголовки в цілому, але за бажання можна перейти на основний сайт, де будуть подробиці щодо теми, яка зачепила».

 Чоловік, 24 роки, Угорщина

Водночас для деяких респондентів використання телеграму здається не найкращою ідеєю, адже цей додаток створений росіянином.

«Телеграм — це ахіллесова п’ята моєї національної свідомості, бо я нещодавно пригадав, що телеграм заснував росіянин, але ця мережа дуже зручна і нею користується більшість моїх знайомих. Там набагато зручніше і простіше переглядати інформацію, ніж в Інстаграмі чи в якихось інших соціальних мережах».  

Чоловік, 18 років, Німеччина

Серед телеграм-каналів, які найчастіше згадують респонденти, переважають анонімні канали або ж канали офіційних органів влади. Також опитані читають канали публічних осіб і блогерів. Деякі респонденти згадали, що споживають інформацію від представників російської опозиції. Критеріями вибору каналу здебільшого є оперативність та якість контенту.

«”Новини” в телеграмі. Коли почалась війна, його створили, він захищений і найбільш інформативний, тому ми і далі користуємось».

 Жінка, 39 років, Велика Британія

 

«В телеграмі на деяких каналах. “Телеграмна служба новин”, “Україна онлайн”, “12-й канал”. Раніше я була підписана на Зеленського, але зараз я там не так активно сиджу, як раніше. Я в основному в Телеграмі. Зручніше й інформації більше». 

Жінка, 18 років, Німеччина

 

«Які канали я дивлюся? “Україна зараз”, підписана на Зеленського. Офіційні, звичайно, і приватні також: Геращенко, Гончаренко».

 Жінка, 64 роки, Велика Британія

 

«“Труху” я дивлюсь, зараз мало, але раніше більше, бо там інколи трапляються фейки, і мене це тригерить. Зараз я більше дивлюсь “Суспільне”, “Суспільне Харків”. Дивлюсь специфічно про Харків та наш район, бо всю інформацію охопити складно». 

Жінка, 36 років, Ізраїль

 

«У мене є два канали, вони пов’язані. Один називається “Інсайдер UA”, інший — “Реальная война”. Один продержавний, вони підтримують Зеленського, Верховну Раду, а другий підтримує Порошенка. Вони публікують однакові новини, але з різного ракурсу, і вони один одного фільтрують. А [правда] десь посередині, де вони збігаються. Крім цього, я дивлюсь офіційний телеграм-канал Президента, “Київ інфо”, канал Нєвзорова і Арестовича».

 Чоловік, 32 роки, Ізраїль

 

«”Київ інфо”, “Правда Геращенка”, “Оперативний ЗСУ”, “Батальйон Монако”, далі вже локальні». 

Чоловік, 42 роки, Іспанія

 

«В мене декілька телеграм-каналів: офіційний Президента, офіційний канал Ганни Маляр, потім “Лачен пише” і якісь локальні канали. Я не можу їх оцінити, що це за канали, але вони постять новини, я читаю. Глибоку аналітику я не проводила, наскільки вони [правдиві]». 

Жінка, 29 років, Іспанія

 

«Я підписана на телеграм-канали і в них читаю новини. Коли приїхала в Штати, я ще в телеграмі підписалась на “Bloomberg”, щоб читати з іншої сторони. Я читаю буквально декілька, ще на початку війни обрала “Новинач”, “Хріновини” і “КиївІнфо”. Вони досить швидкі, але вони встигають перевірити, або якщо щось виявилось неправдою, вони обов’язково про це пишуть. Раніше була підписана на “Українську правду” — там було багато неправди. В “Київ інфо” постять дуже швидко, швидше за інші ресурси, але менше перевіряють». 

Жінка, 26 років, США

Вайбер

Вайбер респонденти використовують для споживання новин рідше, ніж телеграм. Тут опитані здебільшого читають офіційні канали і канали ЗМІ.

«У Вайбері — Володимир Зеленський, так і називається». 

Жінка, 39 років, Велика Британія

 

«Я читаю “Суспільне Кіровоград” у вайбері». 

Жінка, 56 років, Ізраїль

 

«У вайбері я підписана на сирени [у місті Дніпро]. В телеграмі не дуже зручно, бо там потрібно якось переключатись. Я підписана на Офіс Президента і кожен день заходжу і дивлюся новини». 

Жінка, 38 років, Чехія

 

«Вайбер у мене є, у вайбері — “Блискавка”». 

Жінка, 56 років, Німеччина

Соцмережі

Ютуб

Ютуб респонденти здебільшого обирають тоді, коли мають багато часу або ж можуть слухати його паралельно з іншими справами. Опитаним подобається, що тут інформацію можна обирати (на відміну від телебачення), також не потрібно витрачати час на читання та є можливість контролювати швидкість відео.

«Ютуб вимагає більше часу, ти повинен приділити увагу конкретному відео і витратити годину, щоб щось там почути». 

Чоловік, 42 роки, Іспанія

 

«Ютуб — за настроєм. Якщо я знаю, що сталося щось гучне — звісно, треба зайти на ютуб і подивитись, а щоб все передивлятись — ні». 

Жінка, 29 років, Іспанія

 

«На ютубі багато доказів наводять, розповідають. Зручніше: можна включити ютуб на аудіо, щось робити і слухати». 

Жінка, 31 рік, Велика Британія

 

«Дивлюсь ютуб, відео різних аналітиків. Це більше якісь прогнози, якщо якась подія стається, мені цікаво, як на неї дивляться різні люди, як відомі люди в Україні або за межами України реагують на певні події. Я можу сама контролювати швидкість подачі інформації, я можу, наприклад, поставити прискорення. Час для мене має значення».

Жінка, 32 роки, Угорщина

 

«Я кожного дня по 2-3 години дивлюсь новини в фейсбуці або на ютубі. На ютубі дивлюся відео, що там [росіяни], просуваються/не просуваються, які у них успіхи чи поразки».

Жінка, 28 років, Угорщина

Натомість перепоною для використання ютубу як основного джерела інформації для респондентів є те, що на на перегляд відео потрібно більше часу, ніж для читання новин через телеграм чи інші соцмережі.

«Іноді на ютубі дивлюсь, але це дуже рідко, мені зручніше зайти в телеграм і все побачити».

Жінка, 36 років, Угорщина

 

«Ютуб іноді дивлюсь, але більше переходжу за посиланнями в інстаграмі або телеграмі».

Жінка, 36 років, Ізраїль

 

«На ютуб більше часу займає подивитися вирізку з новин, ти те саме можеш за пів хвилини прочитати».

 Жінка, 19 років, Чехія

На ютубі українці за кордоном переважно слухають політичних аналітиків, іноді вмикають ефіри українських телеканалів. Також згадують канали російських опозиціонерів.

«Мені подобається слухати Олександра Шелеста, канал “Політека”, іноді слухаю Фейгіна. Ще мені подобається ютуб-канал “Укрлайф”, там дуже цікаві є гості. Мені подобається, що він також швидко обговорює події за день простою мовою. Шелест і “Політека” запрошують більше українців чи опозиційних росіян, а “Укрлайф” запрошують з Латвії, Естонії, Польщі, мені цікаво чути таких експертів». 

Жінка, 32 роки, Угорщина

 

«У мене є кілька людей, яких я завжди слухаю. Канал колишнього співробітника КГБ, він вже давно живе в Америці, у нього проукраїнська позиція, він аналітик, дуже гарні у нього міжнародні огляди. Якщо стосовно ситуації в Україні, то Майкл Накі, Жданов, Березовець».

 Жінка, 57 років, США

 

«Кожного дня я дивлюся ютуб. Гордон, Арестовича я не люблю, тому що він не дає реальну інформацію, я люблю Подоляка, Буданова. А ще я дивлюсь канали “Є питання” і “Freedom”».

Жінка, 37 років, США

 

«Ютуб-канали українські, в тому числі канал ICTV, Курбанова. Блогери різні».

Чоловік, 58 років, Чехія

 

«Вмикаю “Україна сьогодні”, буває, потрапляю на прямий ефір нашого телебачення, я їх слухаю, якщо є така можливість, якщо ні, тоді я шукаю звіт нашого Президента і його помічників». 

Жінка, 52 роки, Іспанія

Фейсбук та інстаграм

Респонденти, які використовують для отримання новин фейсбук та інстаграм, здебільшого обирають їх через зручність і можливість отримати новини, не шукаючи їх (у стрічці). Опитані часто використовують фейсбук, аби почитати статті, дізнатися новини від своїх родичів та друзів. Натомість про офіційні джерела у фейсбуці опитані згадували доволі рідко. 

«Звикла користуватись телеграмом і фейсбуком, тому мені зручно. Зручність — це розуміння, як цим користуватись, і швидкість. Фейсбук у мене й для інших цілей, тому зручно подивитись там новини». 

Жінка, 46 років, Німеччина

 

«Іноді фейсбук, коли стрічку гортаю й мені трапляються прикольні статті, я читаю. Але не моніторю регулярно, як телеграм». 

Жінка, 26 років, США

 

«В фейсбук заходжу, там інколи щось публікують, якісь статті, ще щось читаю. Заходжу і читаю».

Жінка, 43 роки, Угорщина

 

«У фейсбуці, якщо маю час, то дивлюся. У фейсбуці включив — і воно йде вже, всі новини в стрічці». 

Жінка, 38 років, Чехія

 

«Інше джерело — це інстаграм. Мої знайомі щось виставляють або пабліки українські офіційні».

Чоловік, 28 років, Німеччина

 

«Інколи буває, але в фейсбуці я частіше читаю те, що інші люди описують, а не від якихось офіційних джерел». 

Жінка, 20 років, Німеччина

 

«В фейсбуці залежно від того, що з’являється в моїй стрічці, я періодично читаю». 

Жінка, 52 роки, Іспанія

 

«Я весь час у фейсбуці. У мене там прямі ефіри, я весь час туди заходжу і отримую інформацію».

Жінка, 56 років, Німеччина

 

«На фейсбуці є розділ “Відео”, і там сам фейсбук вибирає відео і робить підбірку. Якщо я вчора подивлюсь про Бахмут, мені наступного дня буде Бахмут. Якщо подивлюсь про Маріуполь — ще якесь відео. Такий алгоритм фейсбуку. Я багато дивлюсь у фейсбуці, в мене там немає розважального контенту. Зараз тільки війна і все. Я підписаний в інстаграмі на Зеленського. У Фейсбуці — на Сухопутні війська України, я там дивлюсь, скільки втрат у ворога».

Чоловік, 28 років, Угорщина

Серед того, що змушує українців за кордоном відмовлятися від використання фейсбуку, — незручний інтерфейс для пошуку новин і неоднозначне ставлення компанії Мета до України.

«Я читаю ще на фейсбуці, але на фейсбуці незручно знаходити новини». 

Жінка, 36 років, Угорщина

 

«Фейсбуком я взагалі не користуюся, я там зареєстрований, але я ним не користуюся. Я можу знайти [інформацію] в тих джерелах, до яких я звик, які мені комфортні. Тим паче, що модерація фейсбуку і ставлення до українців зараз одіозне, неоднозначне».

Чоловік, 24 роки, Угорщина

 

«В фейсбуці багато коментарів людей, і вони часто заганяють в депресію». 

Жінка, 28 років, Чехія

Новинні сайти

Респонденти, які отримують новини через новинні сайти, здебільшого обирають саме цей майданчик тому, що там можна отримати новини з різних сфер життя. Крім того, для респондентів важлива якість матеріалів медіа (особливо аналітичних матеріалів).

«Місцеві сайти. [Укрнет], там з різних областей новини можна подивитись». 

Жінка, 56 років, Ізраїль

 

«Постійно стежу, весь час читаю. Я читала в Україні свої улюблені новинні сайти, аналітику, новини. Я все це продовжую читати тут. Із стабільних сайтів, які я читаю — це “РБК Україна”, “Українська правда”, оstro.org – це наше, донецьке видання, Ліга, Цензор. Я різне читаю, щоб зібрати об’єктивну точку зору. “РБК Україна” мені подобається, я читаю там новини, там не потрібно витрачати багато часу. Там є російською мовою, я читаю російською, більш стислі матеріали, статті не затягнуті. “Українську правду” я читаю вже більше 20 років, довіряю. Для об’єктивності картини. “Дзеркало” тижня ще дуже люблю, поважаю. Мені подобаються там матеріали, розслідування, які вони публікують. Це люди з незаплямованою репутацією, і вони роблять величезну аналітичну роботу, перш ніж випустити якийсь матеріал, це видно по їхніх матеріалах. Ці журналісти достатньо глибокі у темі, яку вони висвітлюють. Я дуже довіряю колективу “Дзеркала тижня”, найбільше довіряю». 

Жінка, 51 рік, Чехія

Серед медіа, які найчастіше згадували опитані — «Українська правда», новинний агрегатор «Укрнет», УНІАН.

«На “Укрнет” іноді заходжу, ще “Українська правда”. Стрічку передивляюсь, а якщо якась новина мене зацікавила, то ще можу зайти туди».

Жінка, 57 років, США

 

«Гугл-новини, газети України: УНІАН, “Українська правда”, “Європейська Україна”». 

Жінка, 37 років, США

 

«Українські видання знаю найрізноманітніші. Це і “Українська правда”, і “Цензор”, і УНІАН, і “Укрінформ”». 

Чоловік, 58 років, Чехія

Телебачення

Респонденти, які назвали серед основних джерел інформації телебачення, найчастіше дивляться не українські телеканали, а канали країни, в якій вони перебувають. Натомість для перегляду українських каналів деякі опитані зрідка використовують ютуб. Також телебачення інших країн використовують для того, аби дізнатися позицію щодо подій в Україні.

«Телебачення чеське [дивлюсь] кожного дня. Про Україну дивимося новини кожного дня. Що сталось, де і як. Хто куди поїхав, прийшов». 

Жінка, 53 роки, Чехія

 

«Іспанське телебачення в основному, перший канал, державний». 

Жінка, 48 років, Іспанія

 

«CNN так, як і українські канали, вони показують, говорять приблизно те саме. А от аналіз генералів, наприклад, є чисто в них. [Інформація] більш-менш сходиться з тим, що й українська офіційна влада подає». 

Чоловік, 35 років, США

 

«Чеське телебачення і сюжети телевізійні з марафону». 

Чоловік, 58 років, Чехія

 

«Майже всі новини є на іспанському державному телебаченні, на британському державному телебаченні, я часто дивлюсь BBC, майже щодня». 

Жінка, 52 роки, Іспанія

 

«Я дуже багато каналів дивлюся, мені дуже подобається 9-й канал ізраїльський. Іспанське дивлюсь, воно мені дуже не подобається, це іспанське телебачення. Мені не подобається, як висвітлює наші події іспанське телебачення. Не можна сказати, що воно чисто проросійське, але воно спирається більше на російські події. Довгий період їхній кореспондент давав українські новини з Москви». 

Жінка, 68 років, Іспанія

 

«Деякий час я вмикав ICTV, там прямий етер в ютубі, і я чимось своїм займаюся, паралельно слухаю, намагаюся щось запам’ятати. Або той самий 1+1. Час від часу переглядаю окремі відео 5-го каналу». 

Чоловік, 18 років, Німеччина

 

«Дивлюся іноді угорські телеканали, щоб зрозуміти, як вони ставляться до подій, що відбуваються в Україні. Вони намагаються звучати нейтрально, хоча в них більше проросійські позиції, як мені здається. Вони говорять про те, що просто треба мир і треба просто зупинитись». 

Жінка, 32, Угорщина

Натомість опитані, які не використовують для отримання новин телебачення, найчастіше не мають телевізора, не розуміють місцевої мови або не довіряють інформації з теленовин.

«Телевізор не дивлюся, бо не довіряю і не зручно». 

Жінка, 31 рік, Велика Британія

 

«Телевізора у мене немає, а навіть якби був, тут все угорською, тому нам нічого не зрозуміло». 

Жінка, 43 роки, Угорщина

 

«Ні, не користуюсь. Там, де я працюю, є телевізор, але його не вмикають. Вдома ми теж не вмикаємо телевізор. Мені важко розуміти мову». 

Жінка, 57 років, США

Родичі та знайомі

Значна частина респондентів зазначила, що отримує новини від своїх родичів або знайомих в Україні. Також, оскільки українці за кордоном здебільшого активно стежать за подіями в Україні, вони самі часто є постачальниками новин для своїх рідних в Україні. 

«[Часто обговорюю новини] з чоловіком. Плюс зідзвонююсь з мамою, питаю як вона і чи те, що я прочитала, в них відбувається насправді. З українськими знайомими, тому що відчувається, що [угорці] не дуже розуміють наскільки нам це важливо. А з українськими знайомими — так, але основні якісь новини. Питаю, як у них в регіоні обстановка, як їхні рідні, так далі. Іноді можемо говорити про якісь новини тижня, якщо якісь зміни глобальні».

Жінка, 32 роки, Угорщина

 

«Звісно, ділимось, обговорюємо. Ми зустрічаємося два рази на тиждень з нашими українськими колегами і обмінюємося інформацією».

Жінка, 50 років, США

 

«Це чоловік, який поряд з нами, і тоді вже родина в Україні, з якою ми спілкуємося. Прочитала якусь новину, дзвоню, перепитую, чи у них все в порядку, якщо там, наприклад, обстріли. Прочитали зранку, що вночі пролетіли 30 ракет, от, ми, звичайно, дзвонимо. З батьками — так, частіше обговорюємо». 

Жінка, 39 років, Велика Британія

 

«Зазвичай бабуся, вона з Донецької області і [розповідає] якісь [локальні] новини від знайомих, про які не пишуть e великих медіа. Що гуманітарну привезли в місто, що його деокупували в жовтні, ремонтують світло, що прилетіло поряд. Якщо друзі, то просто в кого як ніч пройшла. Іноді я можу пропустити якусь новину, тоді звертаюся до рідних в України і питаю». 

Жінка, 19 років, Чехія

 

«Ми ділимся або по вайберу, або по ватсапу, інколи в телеграмі мені висилають щось, що я не бачила. Все зв'язане з війною. Можливо, два рази в тиждень. У нашій громаді з усієї України люди, і всі розповідають, що їм розказують їхні знайомі, які залишилися вдома».

 Жінка, 64 роки, Велика Британія

 

«З рідними, з знайомими, з колегами ми обговорюємо і ділимось. Регулярно, я думаю, кожен день щось надсилається». 

Чоловік, 32 роки, Ізраїль

 

«Ми в своїй мережі волонтерів і моїх друзів обмінюємося інформацією, ми її перевіряємо, ми аналізуємо. Ми кожен день з ще однією дівчиною, яка збирає інформацію із джерел різних, які викладають інформацію стосовно або можливої видачі гуманітарної допомоги, або літніх таборів для дітей, або для тварин харчі. Я це викладаю у своєму фейсбуці, і передаю людям у групах, які це можуть вже реалізувати». 

Жінка, 50 років, Ізраїль

 

«Якщо стосується тих міст, де живуть мої родичі і друзі, я їм телефоную чи пишу. Запитую, як вони себе почувають, чи близько до них [щось сталось]. Інколи отримую від моїх друзів, інколи надсилаю своїм друзям, бо знаю, що деякі також цікавляться цією темою».

Жінка, 52 роки, Іспанія

Крім того, респонденти часто говорять, що не можуть обговорювати прочитані новини з місцевими: мешканців інших країн здебільшого не цікавлять події в Україні.

«З українськими друзями, тільки їм буде цікаво це обговорювати».

Чоловік, 35 років, США

 

«З ким зустрінусь, з тим і обговорюю: друзі, близькі, угорці. Угорцям розповідаю, бо політика Угорщини в тому, що в нас нема війни, в нас є маленький конфлікт, який скоро завершиться, бо Росія переможе. Вони так думають».

 Чоловік, 28 років, Угорщина

 

«З чехами я можу поспілкуватися тільки про чеські новини». 

Жінка, 53 роки, Чехія

 

«В основному я все обговорюю з рідними, з якими живу, або з тими, хто лишився в Україні. Бо місцевих не хочеться завантажувати своїми проблемами».

Жінка, 51 рік, Чехія

 

«Зазвичай з друзями в Україні, бо тут не те щоб сформувалося коло друзів, з якими можна поговорити про новини з тієї точки зору політичної, емоційної, яка в мене. З одногрупниками з України, іноді бабусю, яка теж в Україні, я можу поінформувати, з рідними поділитися емоціями». 

Жінка, 19 років, Чехія

Водночас є й ті, хто не обмінюється інформацією з рідними або друзями. Частина респондентів каже, що вони не мають часу чи бажання вести такі розмови, інші — що уникають розмов про політику у товаристві, в якому не впевнені.

«Немає часу дружити сильно, спілкуватися. Але якщо ми спілкуємось, наприклад, з колишніми співробітниками, то ми намагаємось про політику взагалі не говорити. Про побутові проблеми, про дітей, про онуків, але про політику взагалі не йде розмова. Бо у кожного своя думка». 

Жінка, 43 роки, Угорщина

 

«Практично ні. Немає часу обговорювати. Ми не зустрічаємось тут так часто, щоб можна було довго сидіти, розмовляти. Англійцям це не так цікаво, вони все бачать по телебаченню. Українці теж все читають, хто що хоче». 

Чоловік, 47 років, Велика Британія

 

«З синами, з чоловіком, з мамою. Я на політичні теми не розмовляю з тими, хто мене не розуміє, щоб не було конфліктів. Я вважаю, що найважливіше — це родина». 

Жінка, 48 років, Іспанія

 

«Скоріше ні, ніж так. Не можу згадати якихось конкретних прикладів. Можливо, приємними новинами, позитивними можемо обмінятись, або якщо стосується якоїсь персональної інформації, але так, то — ні». 

Жінка, 26 років, США

 

«Її зараз кожному вистачає в телеграм-каналах».

Жінка, 36 років, Угорщина

Довіра до ЗМІ

Здебільшого респонденти говорять, що не можуть назвати медіа, якому вони б довіряли повністю. Загалом опитані схильні критично ставитись до інформації у ЗМІ.

«Ні, [немає такого медіа, яке б я назвала і сказала: “Я довіряю цьому джерелу”]».

Жінка, 21 рік, Велика Британія

 

«Ніколи [не довіряла] на 100%, коли у 2014 почалось все у Донецьку — ніколи не було на 100% достовірно. Я довіряю іспанським репортерам і “Першому каналу”».

Жінка, 48 років, Іспанія

 

«Не скажу. Я їх слухаю, але не можу прямо сказати, що цьому довіряю, а цьому не довіряю».

Жінка, 57 років, Угорщина

 

«Я завжди намагаюсь з 3-4 джерел брати, а потім робити висновки. Інформація завжди подається дозовано. Інформацію не можна подавати всю так, як воно є. Слово може вбити. А тому словом треба вміти користуватися, не можна завжди все викладати. Переважній більшості довіряю».

Чоловік, 58 років, Чехія

Інформація від офіційних органів влади

Багато респондентів сказали, що постійно або час від часу читають повідомлення від офіційних органів влади. Здебільшого згадують акаунти Володимира й Олени Зеленських у різних соціальних мережах, повідомлення від Головнокомандувача Валерія Залужного, радників Президента, очільників місцевих органів влади, а також спеціалізованих каналів Міністерства оборони, ГУР, ДСНС тощо. Респонденти зазначають, що їм важливо отримувати офіційну інформацію, оскільки так вони розуміють стратегічне бачення української влади.

«Я читаю через інстаграм-акаунт Президента. В телеграмі у мене є канал Головнокомандувача. Іноді в фейсбуці або твіттері бачу інші — одеської облради чи якихось інших. Минулого тижня я заходив на фейсбук Міністерства оборони, бо у мене в фейсбуці здебільшого підписки на офіційні джерела, тому у мене в стрічці новини як правило будуть вони. Я зустрічаю короткі вирізки з цієї інформації в телеграмі, а потім у фейсбуці читаю більш детально з офіційних джерел». 

Чоловік, 18 років, Чехія

 

«Канал Володимира Зеленського переглядаю і канал Київської міської адміністрації, і канал Віталія Кличка. Цілеспрямовано я переглядаю те, що пишуть офіційно військові. Я ставлюся до інформації, яка надається державою, для мене це ґрунт, а те, що надають військові, — те, що з цього ґрунту проростає». 

Чоловік, 18 років, Німеччина

 

«Канал Офісу Президента, напевно, пріоритетний. Він є в телеграмі, в інстаграмі, це основний канал. Інший — це канал СБУ, там менше про війну, більше про внутрішні моменти в Україні, а також офіційний канал армії». 

Чоловік, 28 років, Німеччина

 

«Переглядаю телеграм-канали офіційних представників влади, наприклад, офіційний канал Президента, або офіційний канал мера або голови обласної ради. Так, [читаю] офіційні канали цілеспрямовано. З останнього, що можу пригадати — канал Віталія Коваля, голови облради Рівного. Це рідне місто і цікаво, що в ньому відбувається, поки мене там немає».

Жінка, 20 років, Німеччина

 

«Я не слідкую за каналом президента, іноді в Інстаграмі за президентом слідкувала. На ДСНС я підписана і там зустрічала, що десь загасили пожежу, когось витягли з будівлі. Президента, Офіс Президента — це коли прям катастрофи трапляються. Це допомагає залишатись в курсі подій, вона доступна, достовірна. Я на будь який мій запит можу знайти інформацію, якщо мені треба прогнози — я піду подивлюсь інтерв’ю з Будановим». 

Жінка, 19 років, Чехія

 

«Читаю кожного вечора інформацію від харківських органів влади, але не від українських. Це офіційна інформація, хочеться знати правду про те, що відбувається у Харкові. На Зеленського підписана у фейсбуці та інстаграмі, бо це офіційно підтверджена інформація».

Жінка, 36 років, Угорщина

 

«З Офісу Президента я розумію нашу офіційну лінію. Це для мене важливо, я вважаю, що політики — це люди, які повинні вести країну в конкретному напрямку. Якщо в них є цей напрямок, це добре, бо країна може рухатися, і ми бачимо якісь дії і цілі. І тому я перевіряю, як Офіс Президента або офіційний канали подають інформацію, в політичних аналітиків. Вони [описують] її з різних сторін, і я можу отримати якісь висновки, що до чого, чого ще можна чекати. Якщо в мене є незрозумілі моменти — я можу шукати цю інформацію, але це буває дуже рідко. Далеко не все [достовірне. Я розумію, що офіційна влада не може давати всю інформацію, і це правильно».

 Жінка, 50 років, Ізраїль

 

«Я підписаний на канал нашого Президента, на Залужного. Зеленського в інстаграмі більше відслідковую, а канал Залужного дуже лаконічний і короткий».

Чоловік, 42 роки, Іспанія

 

«Я підписаний на телеграм-канал президента і звідти отримую офіційну позицію української влади. Вона не завжди стовідсотково достовірна, але це офіційна позиція влади. Істина десь посередині, і коли отримуєш інформацію з різних місць, то ти можеш цю істину десь знайти».

Чоловік, 32 роки, Ізраїль

Багато опитаних зазначають, що використовують для отримання офіційної інформації щоденні звернення Володимира Зеленського.

«Я заходжу кожного дня [у вайбер-групу Зеленського], дивлюся, які він зустрічі проводив, які міста відвідав, з якими прем’єр-міністрами домовлявся, які домовленості. Він пише, звітує свою роботу за день, і я бачу це на його сторінці. [Ця інформація] якось піднімає моральний дух. Щось робиться, вони проводять домовленості з іншими країнами, що нас підтримують — і це покращує настрій».

Жінка, 39 років, Велика Британія

 

«Президента весь час дивлюсь і його виступи. Воно в фейсбуці зʼявляється щодня». 

Жінка, 56 років, Німеччина

 

«Я слухаю звіт президента Зеленського, що зроблено на сьогоднішній день. Стараюсь щось знайти з інформації, щодня. Заходжу і дивлюся [в ютубі] звіт [Зеленського] щовечора або щоночі. Так, [ця інформація] дуже корисна, я вірю тим людям, яких слухаю. Якби я їм не вірила — я би не слухала».

Жінка, 52 роки, Іспанія

 

«Я підписана на Зеленського, Зеленську, я їх переглядаю кожного дня. Я вважаю, що органи влади надають офіційну інформацію і чесну, справедливу. Я їм вірю». 

Жінка, 64 роки, Велика Британія

Опитані кажуть, що їм не вистачає інформації про те, скільки українських військових загинуло через повномасштабного вторгнення, а також про полонених та депортованих. Водночас респонденти вказують на брак інформації про те, як українська влада планує подальші реформи, не вистачає й прозорості в ухваленні рішень.

«Стосовно війни, стосовно полонених мені хотілося б більше інформації, тому що для мене це гостре питання. Або полонених, або тих, кого депортували незаконно».

Жінка, 28 років, Чехія

 

«Не вистачає, особливо від мерів, звітів по бюджетам або чогось такого». 

Жінка, 20 років, Німеччина

 

«[Я вважаю, що] іноді недостатньо нагадувань того, що можна викладати, а що не можна викладати. Це шкодить інформаційному полю». 

Жінка, 19 років, Чехія

 

«Мене дуже сильно дивує те, що наша влада жодного разу не сказала, скільки в нас, допустимо, загиблих або поранених. Мені здається, зараз більше інформації позитивної, що ми просуваємось, тримаємось, буде контрнаступ, а про проблеми на окремих ділянках фронту не кажуть. Втрати замовчують. Я стежу [за офіційною інформацією], це першоджерело. Цьому мені більше віриться, чим аналітикам, які можуть щось припускати на майбутнє». 

Чоловік, 28 років, Угорщина

 

«Взагалі в Україні є проблема в комунікації між владою та людьми щодо пояснення якихось реформ, щодо пояснення якихось змін. Такої інформації хотілося б більше». 

Жінка, 50 років, США

 

«Я [офіційну інформацію], якщо чесно, мало бачу. Бачу якісь уривки, наприклад, що домовилися з якоюсь організацією відбудувати школу в якомусь місті. Це класно, але немає бачення загального курсу, стратегії». 

Жінка, 32 роки, Угорщина

 

«Мені не вистачає офіційних трансляцій, засідань комітетів, ця інформація стала більш закритою, більш засекреченою і я не завжди розумію, чому». 

Жінка, 53 роки, Велика Британія

 

«Останніми тижнями нічого такого не читала. [Хотілось би] більше інформації про боротьбу з корупцією, бо офіційна інформація останнім часом — це Зеленський кожен день викладає ролики на своєму каналі. Я вважаю, що вони просто беззмістовні, важливіше щось робити, а не просто розмовляти і щось обіцяти. Менше говорити, але більше робити». 

Жінка, 31 рік, Велика Британія

Водночас багато респондентів сумніваються достовірності інформації, яку вони отримують від офіційних органів влади. Вони розуміють, що під час воєнного стану не можна опублікувати всю наявну інформацію, однак такий підхід змушує їх менше довіряти всьому, що говорить українська влада. Крім того, деякі респонденти зазначають, що офіційна інформація не завжди доступна і зрозуміла для них або їхніх близьких.

«Я не дуже зацікавлена в офіційній інформації. Я не довіряю. Якби вони почали писати щось дійсно правдиве, я б, можливо, і почала вірити, але поки що не вірю. Дуже сильна розбіжність між тим, що говорить влада, і між тим, що відбувається насправді на фронті». 

Жінка, 21 рік, Велика Британія

 

«В стрічці фейсбуку є від Президента. Чесно кажучи, владу читаємо, але віри немає. Бо якщо людина, яка знаходиться там, і можеш з ним поспілкуватися, то бачиш, що інколи інформація недостовірна. Те, що говорить влада, вигідно тільки їй, і лише коли приходить наступна влада, вона розвінчує попередню». 

Жінка, 57 років, Угорщина

 

«Офіційну інформацію, мабуть, ні. Єрмака я не хочу слухати, я до нього погано відношусь. Я дивлюся телеграм-канал КМДА, Кличко, з Миколаєва Віталій Кім. Не дивлюсь від органів влади, мабуть, це недовіра до влади». 

Жінка, 57 років, США

 

«Я не можу сказати, що я не довіряю, я просто не бачу великого сенсу в це заглиблюватись». 

Жінка, 46 років, Німеччина

 

«Ну я не можу оцінити, наскільки правдива [ця інформація]. Можливо, довіряти на 100% не можна, але, здається, правдива. Якщо там пишуть про те, що Зеленський зустрічався з якимось прем’єр-міністром, то, звичайно. я в це вірю. В принципі [цієї інформації] достатньо. Я розумію, що нам всю інформацію не можуть розказати». 

Жінка, 39 років, Велика Британія

 

«З офіційного був тільки Зеленський, але я вже відписалась від нього. Я більше довіряю людям, які зараз на війні і які бачать ситуацію своїм поглядом, ніж офіційним».

Жінка, 18 років, Німеччина

 

«Я довіряю цій інформації, але не на 100%. Я розумію, що в Україні є пропаганда й вона має бути, але я розумію, що саме так подаються новини. Якщо влада вважає, що десь потрібно мовчати і щоб була тиша, то, я думаю, що це правильно. Тому я вважаю, що якщо якась офіційна подається інформація, її достатньо». 

Чоловік, 28 років, Німеччина

 

«Я їх уникаю. Навіть, якщо вона є, за умов військового стану люди не можуть отримати все, чого вони хочуть. Це складне питання про інформованість населення навіть у мирний час. Зараз дуже актуальним є питання свободи слова. За умов воєнного часу, як я уже і сказав, взагалі немає про що думати. В першу чергу це інформація стосовно обміну полоненими. Хоча б приблизних планів стосовно цього. Ну, як я вже сказав, це через мого найкращого друга, він наразі там».

Чоловік, 24 роки, Угорщина

 

«Але є момент недовіри, бо мене напружує монополія на інформацію. Мені здається, що зараз у нашому світі шило в мішку не сховаєш. Всього ми можемо і не знати, але послухаєш владу, потім зайшов, почитав тих, хто з цією владою сперечається. Лише так можна сформувати більш-менш обʼєктивну думку. Бо офіційні спікери мають зацікавлення у тому, щоб не розчарувати, не засмутити. А недовіра — від того, що не вирішуються проблеми простих людей. Обіцяють одне, а коли приходять, займаються виключно своєю кишенею і більше нічим». 

Жінка, 51 рік, Чехія

 

«Коли мене щось зацікавило, я починаю шукати. Минулого тижня говорили про збиття “Кинджалу”. Спершу наші не говорили, то я вже починала шукати на офіційних. А коли [просто], я не переглядаю. Я навіть не знаю, які офіційні канали є, напевно що не підписана. Напевно, вона буде доступна не всім людям. Моя свекруха, наприклад, не зрозуміє багато слів, але то офіційна мова. Я навіть не знаю, якої [інформації] зараз бракує. Про війну багато не хочуть, бо кажуть, що не треба багато розповсюджувати».

Жінка, 36 років, Іспанія

 

«Я розумію, що вона може бути недостовірна, і що вона скоріше за все на 50% недостовірна, але я беру увагу, що в країні воєнний стан і нам кажуть те, що мають, що, умовно кажучи, потрібно знати. Я думаю, що важливо, коли Президент, влада говорить з людьми, це добре. Інколи не зрозуміло. Поговорили з послами Арабських Еміратів — мені це не зрозуміло, що це конкретно дає, але якщо Президент каже — напевно, це важливо».

Жінка, 29 років, Іспанія

Неправдива інформація про Україну 

Поширеність фейків про Україну

Багато респондентів говорять, що їм часто трапляються фейки про Україну в інформаційному просторі України і країн, у яких вони перебувають. Вони відзначають, що основним джерелом таких фейків є російське телебачення та інші джерела російської пропаганди. Також опитані згадують, що фейки часто виникають тому, що медіа або телеграм-канали прагнуть швидше опублікувати інформацію, не перевіряючи її.

«Коли почалась війна в Україні, тут стало неможливо жити через російську пропаганду через те, що Ізраїль прийняв багато росіян, які нібито тікають від війни. Їх виставляють жертвами, але вони і тут пропагують насилля і дуже негативно реагують на українців. Вони пропагують, що Росія — хороша країна, війна — правильна, бо інакше Україна б напала на Росію. Дуже багато пропаганди, а їзраільтяни слухають цю інформацію і живуть з ненавистю до українців. Тут багато ботів, які пишуть на івриті та пропагують інформацію проти України. У мене є сусід, який тут живе дуже давно, він пропитаний “Першим каналом”. Він тут працює, його ніхто не вимикає, люди його дивляться та починають агресивно поводитись». 

Жінка, 36 років, Ізраїль

 

«Сьогодні бачила фейк в групі нашої лікарні [Маріуполя]. Коли до нас привозили поранених, я була в лікарні. Сьогодні я дивлюсь — відео з Маріуполя. Я так зрозуміла, що на відео мати дівчинки, яку нам першу привезли і яка померла, десь п'ять років було. Ця мати каже, що це все була неправда, що дівчинка була мертва і це було шоу. Ну як це можна казати? Вона каже, що я була там, і якісь ліки ще хотіла забрати. А у нас ліки там закінчувались, буквально через два тижні вже не було чим лікувати, бо всі аптеки були розбомблені, всі магазини».

Жінка, 64 роки, Велика Британія

 

«Сьогодні фейк: приходжу додому і чоловік каже, що він розмовляв зі своїми друзями. Вони кажуть, що на заході України висять написані від руки листівки “Вбий росіянина”». 

Жінка, 57 років, США

 

«Мінус в тому, що всі хочуть публікувати якусь інформацію першими. А потім чогось не стається, і це неможливо приховати. Тому фейки є, але варто почекати хоча б дві години і буде зрозуміло, фейк чи ні». 

Жінка, 29 років, Іспанія

Деякі респонденти говорять, що останнім часом їм не траплялися фейки про Україну або вони бачили тільки певні недомовки. Опитані говорять, що після того, як їм траплялась дезінформація, вони перевіряли її в офіційних джерелах.

«Я вважаю, що мені не траплялись. Може, я їх просто не бачу. Може, я їх просто не дивлюсь». 

Жінка, 57 років, Угорщина

 

«Я не можу пригадати таку інформацію, навіть якщо канали в телеграмі я переглядав, то я не бачив, щоб там були фейки». 

Чоловік, 28 років, Німеччина

 

«Серед українських ресурсів, на які я підписаний, то чогось такого за минулий тиждень не було. Якщо глобально брати, то мені здається, що люди якось відфільтрували для себе канали. У моєму інформаційному полі її менше стало набагато». 

Чоловік, 42 роки, Іспанія

 

«Я не думаю, що на офіційному сайті пишуть неправду. Я на іншу інформацію не звертаю уваги. Я, мабуть, зустрічав десь у фейсбуці дурниці, але потім перечитав на офіційній сторінці і прийняв те, що я прочитав на офіційній сторінці. Тут дилема. Що фейк, що не фейк, зараз це питання розділити складно. [Інформація] може бути не фейкова — вона буде така, яка потрібна для нас».

Чоловік, 47 років, Велика Британія

 

«Фейки, не фейки, але якась недосказаність може бути. Намагаються [подати] таке бачення ситуації, яке вигідне владі. Про щось просто не говорять. Це швидше приховування інформації, нерозповсюдження її у публічному просторі». 

Жінка, 51 рік, Чехія

Джерела фейків про Україну

Найчастіше респонденти бачили фейки в російських медіа, від російських блогерів або на російському телебаченні, а також у ЗМІ або блогерів, які перебувають на тимчасово окупованій території України. Серед українських публічних осіб респонденти згадують як джерело фейкової інформації Олексія Арестовича.

«Якщо натрапляєш на російські сайти, новини — то там все фейк, це ж зрозуміло».

Жінка, 46 років, Німеччина

 

«Фейки роблять росіяни, я туди не заходжу, я дивлюсь тільки українську інформацію». 

Жінка, 56 років, Німеччина

 

«Я раніше була підписана на російські канали, але я вже відписалася, тому вже не отримую».

Жінка, 18 років, Німеччина

 

«Я підписана на багато російських ресурсів, і так званих ЛНР, ДНР. Воно настільки якесь мені здається очевидно фейковим». 

Жінка, 53 роки, Велика Британія

 

«Якщо дивитись російських блогерів або ток-шоу, або пропагандистські новини, там зовсім нічого з дійсністю не сходиться». 

Чоловік, 28 років, Угорщина

 

«О, як подивитися російське телебачення, то можна сказати, що зустрічала».

Жінка, 56 років, Ізраїль

 

«Багато фейкової інформації від Арестовича. Ще я не люблю Фейгіна, для мене це кремлівська консерва». 

Жінка, 37 років, США

Також респонденти говорять, що часто зустрічали фейки в анонімних каналах або місцевих чатах у соціальних мережах.

«В інстаграмі. Найбільше я на ютубі читаю неправдивої, в телеграмі по-різному: і правдива, і неправдива».

Жінка, 62 роки, США

 

«Вони на телебаченні, всі ці передачі. Мені абсолютно нецікаво засмічувати свій мозок тим, що у них там відбувається».

Жінка, 48 років, Іспанія

 

«Я вважаю, що якийсь осередок фейків — чати міські, районні. Я в таких є, але я їх не читаю майже ніколи». 

Жінка, 19 років, Чехія

 

«На тих каналах, які я дивлюсь, немає неправдивої інформації. Можливо, якась пропаганда, але це в чеських телеграм-каналах буває якась сумнівна інформація, але я її не беру до уваги». 

Жінка, 28 років, Чехія

 

«Така інформація зʼявляється у мене в телеграмі, бо там у мене немає офіційних джерел. Там просто канали, де багато різної інформації, і там може бути неправдив»а.

Чоловік, 18 років, Чехія

 

«Багато було випадків, коли створювали облікові записи в тому самому Інстаграмі чи в якійсь іншій соціальній мережі, де просили про допомогу фінансову, гуманітарну, чи комусь треба було зібрати на уявний дрон, а насправді це було шахрайством. Або хтось писав, що той-то військовий загинув, потім той військовий зі свого облікового запису пише, що не загинув, і так далі». 

Чоловік, 18 років, Німеччина

Теми фейків про Україну

Серед основних тем фейкової інформації про Україну, яку бачили опитані, переважають традиційні наративи російської пропаганди. Водночас деякі респоденти зазначили, що помітили фейки в українському інфопросторі від українських волонтерів або влади. 

«Це повідомлення ДНР про те, що наші солдати здалися під Авдіївкою, і на те місце українські війська випустили 30 ракет». 

Жінка, 50 років, США

 

«Бачила в телеграмі, що нібито Маріуполь відбудували, хоча насправді це не так. Від російських каналів там постійно якась брехня».

Жінка, 18 років, Німеччина

 

«Про будинок в Умані. Вони показали наші кадри, наш будинок і сказали, що це Україна стріляла в місті Донецьку. А це був будинок в Умані. 

Жінка, 56 років, Ізраїль

 

«Вони розказують, що української армії немає, в нас воює НАТО. Але там можуть бути інструктора, іноземний легіон, які на добровільній основі записалися до лав Збройних Сил України». 

Чоловік, 28 років, Угорщина

 

«Повідомлення про те, шо в Україні живуть нацисти, фашисти». 

Чоловік, 58 років, Чехія

 

«Постійно хтось говорить про контрнаступ, багато зʼявляється інформації, що щось буде у якусь дату. Ще я бачив інформацію, що Труханов, мер Одеси, втік з України, але ця інформація теж не підтвердилась».

Чоловік, 18 років, Чехія

 

«Один волонтер дуже агресивно говорив, що у наших хлопців немає тепловізорів і де витрачаються гроші. Це не ракети, які коштують мільйони, а це конкретні речі, які має бути у кожної людини на лінії фронту. Він дуже агресивно це говорив, я навіть зупинила відео, бо почала думати, що все, що я до того чула, — це неправда?« 

Жінка, 52 роки, Іспанія

 

«Було написано, що збили 23 ракети з 25, але у Харкові було 6 прильотів. Жодної не збили».

Жінка, 36 років, Угорщина

Перевірка фейків  про Україну

Загалом, за словами респондентів, якщо їм трапляється інформація, яка здається їм не надто переконливою, вони перевіряють її в інших джерелах або на офіційних ресурсах. Деякі респонденти не перевіряють таку інформацію, але одразу не вірять в неї, а чекають певний час, поки вона буде підтверджена або спростована іншими джерелами.

«Якщо я бачу якусь новину, в якій я сумніваюсь чи відразу здається, що щось не так, то я можу піти просто погуглити, подивитись, а що інші ресурси пишуть, а де ще опубліковано, на яких ресурсах».

Жінка, 26 років, США

 

«Якщо я щось читаю і мені здається, що це не логічно або цього не може бути, то я собі сама собі в голові фіксую: окей, це, мабуть, комусь вигідно таке написати. Я намагаюся фільтрувати це». 

Жінка, 32 роки, Угорщина

 

«Я їх якось підсвідомо відкидаю. Я не читаю російських чи якихось інших каналів. Я їх одразу видаляю, якщо мені щось там не подобається, щоб мій психологічний стан був нормальний. Якщо я тільки починаю читати й бачу, що це з моїми поглядами не збігається — я видаляю той канал, розумієте? Я не хочу навіть і чути ніяких новин з Москви чи з Білорусі». 

Жінка, 64 роки, Велика Британія

 

«Я розглядаю якісь новини, які надходять, як теорію. Потрібно почекати, наприклад, пів години-годину для того, щоб дізнатися офіційну чи остаточну версію. Це може бути якась дезінформація, це може бути інформація, яка надходить неперевірена. Якщо годину почекати, [інформація] буде набагато достовірнішою». 

Чоловік, 28 років, Іспанія

 

«Не одне й те саме слухати, а слухати з однієї сторони, з іншої. І робиш висновки. Дезінформація жахлива йде. Це найбільша сила. Зброя не потрібна, просто мати в руках телевізор».

Жінка, 48 років, Іспанія

 

«Читаєш новину з холодним розумом і логікою, і розумієш майже одразу, що це фейк або ІПСО».

Жінка, 19 років, Чехія