Вже цієї неділі, 14 травня, у Туреччині відбудуться президентські й парламентські вибори. Нинішній президент Реджеп Таїп Ердоган очолює країну вже два десятиліття: упродовж 2003-2014 років він був премʼєр-міністром (тоді Туреччина була парламентською республікою і премʼєр мав більше повноважень, ніж президент), а у 2014 та 2018 роках році його обирали президентом. І хоча Конституція Туреччини забороняє балотуватися на цю посаду більш ніж двічі, цьогоріч Ердоган знову змагатиметься за президентське крісло. 

Річ у тім, що 2017 року у країні відбувся Конституційний референдум, на якому громадяни схвалили 18 поправок до Основного Закону. Як наслідок, країна перейшла від парламентської форми правління до президентської республіки, посаду прем'єр-міністра скасували, кількість депутатів парламенту збільшили, а Верховну раду прокурорів та суддів реформували. 

Одна з поправок передбачала, що у випадку дострокового завершення повноважень президента він може балотуватися на виборах тричі. Через зміну політичного устрою Туреччини повноваження президента у 2017 році завершилися достроково, тож він справді має право балотуватися на виборах втретє. 

За словами самого Ердогана, внаслідок конституційної реформи 2017 року було створено нову систему політичного устрою, тож президентський строк варто рахувати саме з 2018 року, коли він став “першим президентом оновленої Туреччини”. 

Ці вибори, напевне, стануть одними з найскладніших в політичній карʼєрі Ердогана та його “Партії справедливості та розвитку”. Нездатність адміністрації ефективно впоратися з наслідками землетрусів, що забрали життя понад 50 тисяч людей, а також економічна криза, яка за останній рік лише поглибилася, похитнули впевненість громадян Туреччини в тому, що стара влада заслуговує на ще один шанс. За соціологічними опитуваннями, Ердоган має рівні шанси на обрання з його основним конкурентом — Кемалем Киличдароглу. 

Втім, якщо опозиція справді здобуде перемогу, вона зробить це не завдяки, а радше всупереч системі. Останніми роками Ердоган активно перешкоджав опозиційним лідерам та “закручував гайки” в інформаційній сфері, аби заборонити громадянам Туреччини вільно обговорювати владу. Цензура, блокування медіа та навіть соціальних мереж — усе це характеризує становище опозиції в країні. 

У цьому матеріалі ОПОРА дослідила, як турецька влада роками ізолювала інформаційний простір та змушувала замовкнути опозицію.

Медіацензура в Туреччині

Нині Туреччина не вирізняється високим рівнем свободи слова та самовираження. За рейтингом політичних прав і свобод Freedom House, у 2022 році Туреччина отримала 1 з 4 балів у категорії “Чи існують вільні та незалежні медіа?”. За Індексом свободи преси, який щорічно складають “Репортери без кордонів”, у 2023 році Туреччина опинилася на 165 сходинці зі 180. Автори рейтингу свободи інтернету (також від Freedom House) у 2022 році визнали Туреччину “не вільною країною” — вона отримала 34 бали зі 100. Найбільші проблеми, на думку спостерігачів, виникають із порушенням прав користувачів (8 балів з 40) та обмеженнями контенту (10 з 35), а от із доступом до інтернету в країні справи кращі (14 з 25 балів). Такі позиції Туреччини у рейтингах свободи слова та доступу до інтернету свідчать лише про одне — опозиційним лідерам набагато складніше, ніж владі, висловити власну позицію та привернути увагу потенційних виборців.

Найпопулярнішим нині способом отримання новин у Туреччині залишається телебачення, яке загалом важко назвати незаангажованим. Більшість турецьких телеканалів входять до медіахолдингів, які залежать від публічних тендерів або тісно пов’язані з президентом Ердоганом. Найбільша медіагрупа — дружня до уряду Demiroren, яка володіє популярними газетами Hurriyet і Posta, а також телеканалами CNN Turk і Kanal D. Основні турецькі ЗМІ відображають винятково позицію уряду, а показником контрольованості може бути те, що часто вони мають ідентичні заголовки. 

Одним із прикладів потужного впливу уряду на медіа може бути реакція ЗМІ на теракт у Стамбулі в листопаді 2022 року. Тоді Вища рада радіо й телебачення (RTÜK) на близько 10 годин заборонила будь-які публікації в медіа на цю тему. Показово, що RTÜK — державний регулятор медіа в Туреччині — також повністю залежить від президента. Членів цієї ради призначає парламент, який наразі контролює Партія справедливості та розвитку на чолі з Ердоганом. 

Основна тема проурядових видань — заяви офіційних осіб, зокрема Ердогана. Попри те, що незалежні ЗМІ існують, вони часто страждають від політичного тиску, поліцейських обшуків, штрафів та інших перешкод у своїй діяльності. До того ж більшість незалежних ЗМІ зазвичай малотиражні та не можуть говорити до широкої аудиторії. 

Окрема проблема, з якою постійно стикаються незалежні турецькі журналісти, — арешти та увʼязнення. Наприклад, у січні 2022 року затримали журналіста Седеф Кабаша, який розкритикував Ердогана у прямому ефірі. Вже в березні його засудили до 2 років та 4 місяців увʼязнення. За даними “Репортерів без кордонів”, станом на травень 2023 року в країні увʼязнено 38 журналістів та 1 медіапрацівник. Турецький Комітет захисту журналістів зазначає, що у 2022 році влада заарештувала і звинуватила у звʼязках із терористичними групами 25 курдських журналістів. Загалом репортерів курдських ЗМІ регулярно арештовують за схожими звинуваченнями.

Коли телебачення розповідає єдину проурядову точку зору, незалежні ЗМІ недоступні, а незалежних журналістів убивають, небагато варіантів доступу до альтернативної інформації лишається небагато. Один із них — соціальні мережі. 

Цензура у соціальних мережах

Оскільки інтернет та соціальні мережі зазвичай вважаються вільним простором, ми вже звикли до того, що можемо розповісти в інстаграм-історії або твіті про будь-яку подію в нашому житті. Однак у Туреччині ситуація інша. Уряд ретельно контролює інтернет та цензурує дописи, які порушують турецьке законодавство. 

Через це в країні регулярно може зникати доступ не лише до окремих сторінок чи дописів, а й до самих платформ — YouTube, Facebook або Instagram. Наприклад, YouTube уперше заблокували на території Туреччини у березні 2007 року через відео грецького студента, яке містило “образливий контент” про першого президента Туреччини Мустафу Кемаля Ататюрка. Також турецький уряд критично ставиться до публікацій у соціальних мережах, які містять зображення або іншу інформацію з місць масових трагедій. Так, після спроби державного перевороту у 2016 році влада заблокувала Twitter, YouTube та Facebook, а після вибуху у Стамбулі у жовтні 2022-го — обмежила доступ до Twitter, Instagram, Facebook, YouTube і деяких серверів Telegram.

Логічним продовженням такого підходу стала низка законів, які надали уряду контроль та широкі повноваження для регулювання контенту соціальних мереж. Так, у серпні 2019 року онлайн-компанії змусили під загрозою блокування реєструватися у Вищій раді радіо та телебачення (RTÜK) та отримувати ліцензію на мовлення. 

Другий закон, ухвалений у 2020 році, вимагає від соціальних мереж, які відвідують понад 1 мільйон користувачів щодня (Facebook, Instagram, Twitter, YouTube тощо), відкрити в Туреччині офіційні офіси. Основне їхнє завдання — оперативно реагувати на вимоги уряду та окремих користувачів щодо видалення неприйнятного, образливого чи недоречного контенту. Соціальні мережі мають 48 годин, аби видалити контент, на який надійшла скарга. За ігнорування таких запитів їм світить штраф на суму понад 700 тисяч доларів. Крім того, кожна соцмережа має зберігати дані турецьких користувачів винятково на території Туреччини. 

Більшість соціальних мереж виконали вимоги уряду, оскільки їм загрожували величезні штрафи, заборона трансляції реклами або ж сповільнення пропускної здатності сайтів, що зробило б їх майже недоступними для турецьких користувачів. У лютому 2022 вимога отримання ліцензії на мовлення поширилась на міжнародні новинні сайти: вони мали 72 години, аби зареєструватись у RTÜK. У липні 2022 RTÜK заблокував турецькі версії Deutsche Welle (DW) і Voice of America (VOA) після того, як канали відмовилися отримати ліцензії на мовлення.

Станом на кінець 2021 року в країні заблокували 467 000 вебсайтів, серед яких — новинні сторінки, що публікують контент про військові операції Туреччини, курдські новини та критику уряду. Основним регулятором у сфері соціальних мереж стало Управління інформаційно-комунікаційних технологій (BTK). 89% вебсайтів заблокували саме за його поданням. У 2022 році обмежили доступ до сайтів незалежних ЗМІ, наприклад, PIRHA та Yeni Yaşam. 

Обидві вимоги — зберігання даних користувачів та можливість уряду блокувати будь-який контент — призвели до того, що уряд може дізнаватися необхідну йому інформацію про користувачів. Тож хоча соціальні мережі залишаються відносно вільними та дають мешканцям Туреччині можливість дізнаватися альтернативні новини, поступово це стає все більш небезпечно. 

Ще одна проблема турецького медіасередовища — це самоцензура. За критичні формулювання в дописах або картинки, що не відповідають нормам, людину можуть покарати. Через це багато турків уникають відвертих обговорень у соціальних мережах, особливо тих, що стосуються політичного та суспільного життя. До самоцензури також вдаються й турецькі медіа: часто вони вважають за краще продублювати статтю або сюжет провладного медіа, ніж критично їх осмислити. Така самоцензура може працювати й у сфері політики: ймовірно, для багатьох турків голосування за опозиційного кандидата також може видаватися надто ризикованою дією.

Втім, попри всі ці блокування, станом на липень 2022 року 84% населення Туреччини мали доступ до інтернету. Близько 75% турків використовували соціальні мережі як джерело альтернативних новин, які не відображають точку зору проурядового телебачення. 

Погіршення ситуації перед виборами 2023 року

Своєрідна “підготовка” до виборів у Туреччині розпочалася ще в жовтні 2022 року. Тоді парламент проголосував за закон, запропонований Партією справедливості та розвитку, який передбачає ув’язнення журналістів і користувачів соціальних мереж на термін до трьох років за навмисне поширення “дезінформації” або фейкових новин. За словами парламентарів, неправдиві новини “поширюють паніку, загрожують безпеці та загальному здоров’ю турецького суспільства”, а отже, мають бути обмежені. Закон також передбачає, що вироки можуть бути подвоєні, якщо для поширення дезінформації використовують анонімні облікові записи. 

Крім того, закон зобов’язує соціальні мережі передавати уряду будь-яку особисту інформацію про всіх, хто поширює неправдиву інформацію. Якщо соціальна мережа не виконуватиме цих вимог, Вища рада радіо та телебачення (RTÜK) може заборонити їй транслювати на території Туреччини рекламу на термін до 6 місяців, а також скоротити пропускну здатність її вебсайту. Одна з найбільших проблем із цим законопроєктом полягає в тому, що закон не визначає, що таке дезінформація. Рішення про визначення певної інформації як неправдивої прийматиме суддя. А в системі, створеній Ердоганом, важко уявити, що той не погодиться з урядом, який подає скаргу на користувача за поширення дезінформації. Так сталося у грудні 2022 року: за рішенням суду курдського журналіста арештували через допис у Twitter про ймовірне сексуальне насильство з боку поліцейських і солдатів щодо 14-річної дівчини.

Ба більше, на початку березня цьго року стало відомо, що Управління інформаційних технологій і зв’язку заблокувало доступ до сайту Ekşi Sözlük. Це турецька онлайн-енциклопедія, яка також має функції соціальної мережі. Як і у Вікіпедії, будь-який користувач може опублікувати на сайті статтю та доповнити своєю інформацією інші статті. Однак Ekşi Sözlük також дозволяє користувачам коментувати статті та ділитися ними на власних сторінках — на зразок Facebook чи Twitter. Сайт створений 1999 року і є одним із найпопулярніших у країні: за останні пів року його щомісяця відвідувало близько 100 мільйонів унікальних користувачів. Цей сайт — один із небагатьох осередків “вільного інтернету” в Туреччині. Керівництво Ekşi Sözlük відмовилося модерувати контент, тому на порталі часто зʼявляються дописи з критикою влади, її дій та рішень. І хоча відсутність модерації сприяла тому, що на сайті активно поширювали політизовану дезінформаці., він все ж лишався ресурсом, де мешканці країни могли більш-менш вільно висловлювати свої погляди.

Вища рада радіо та телебачення (RTÜK) також перешкоджає вільній журналістській діяльності. У квітні міжнародна правозахисна організація Article 19 звітувала, що RTÜK регулярно штрафує турецьких мовників за критичні репортажі про владу. Скажімо, RTÜK оштрафував телеканал Halk TV на три відсотки місячного доходу від реклами за “перешкоджання вільному формуванню думки” після того, як ведуча та її гість процитували новинну статтю, в якій стверджувалося, що Управління з ліквідації наслідків стихійних лих Туреччини (AFAD) зобов’язало тих, хто пережив землетрус, самостійно орендувати техніку, щоб допомогти врятувати їхніх родичів із-під завалів.

Триває й цензурування інтернет-середовища. Наприклад, у березні 2023 року стало відомо про блокування Twitter-сторінок деяких новинних видань на запит турецького уряду. 

Тож цензура — це помічник чи перешкода?

1991 року в турецькому місті Ізміт стався землетрус, який забрав життя 17 тисяч людей. 20 тисяч будинків були зруйновані. Тодішній уряд не зміг впоратися з наслідками катастрофи, тож за кілька років на країну чекала потужна фінансова криза. Саме критика попередників привела до премʼєрського крісла Реджепа Таїпа Ердогана, а вже за 10 років він став президентом. Згодом, з огляду на досвід попередньої влади, Ердоган та його політичні соратники намагалися створити систему, де жодне критичне слово не зможе дійти ані до вух владних кіл, ані до потенційних виборців, аби це не стало причиною його усунення від влади. 

Однак сила свободи слова полягає ще й у тому, що будь-яка критика — це шлях до розвитку та змін. Демократичні цінності передбачають змінність влади, що, зрештою, оберігає країну від повторення масштабних трагедій. Створення альтернативної реальності у телевізорі не означає, що така сама реальність існує насправді. Однією з причин масової загибелі людей під час землетрусу, який стався у лютому 2023 року, стала корупція. Якби опозиція могла відкрито критикувати політику Ердогана та його оточення, ймовірно, природне лихо не стало б настільки смертоносним, а сам Ердоган мав би значно вищі шанси знову отримати посаду президента. Цензура може бути помічником авторитарного уряду тоді, коли ситуація в країні більш-менш стабільна, але як тільки картинка за вікном стає надто відмінною від картинки в телевізорі, позиції влади починають хитатися.