Побачити всім, як Конституційний суд України вирішує, чи був конституційним закон, що скасував депутатську недоторканність, – таку ініціативу висловлює представник Президента України у Конституційному суді Федір Веніславський і пропонує провести усне слухання. Про це та про аргументи на користь того, що Верховна Рада України дотрималася всіх конституційних підстав і процедур, фахівець у галузі конституційного та муніципального права розповів під час онлайн включення «ОПОРА Live». Окрім того, народний депутат привідкрив завісу щодо долі низки інших законів, які отримали позитивні висновки Конституційного Суду з певними застереженнями. Також обговорили конституційність чинних карантинних обмежень в Україні. Розмову підтримувала Ольга Коцюруба, радниця з юридичних питань Громадянської мережі ОПОРА.
Ольга Коцюруба: Доброго дня, шановні глядачі! Сьогодні ефір ОПОРАLive. Карантин вносить обмеження, ми стаємо менш мобільні фізично, але більш мобільні в обговоренні певних нагальних питань. Дуже дякуємо Федору Володимировичу, який погодився сьогодні виділити час і поговорити про роботу Конституційного суду. Доброго дня!
Федір Веніславський: Доброго дня всім!
Ольга Коцюруба: Ми ведемо трансляція на Youtube та Facebook, тому будь-хто може залишати питання під відео, на котрі ми намагатимемося відповісти під час ефіру. Отже, перше питання стосується вчорашнього дня [29 квітня, Велика палата Конституційного суду розпочала розгляд подання 50 народних депутатів щодо конституційності закону, яким скасовано депутатську недоторканність – ред.]. Юридична спільнота намагалася слідкувати за розглядом подання народних депутатів щодо конституційності закону, яким скасовано депутатську недоторканність. Ми знаємо, було рішення, що Конституційний суд розглядатиме цю справу шляхом письмового подання. Однак представник парламенту в Конституційному суді і Ви як представник Президента висловлювали позицію, що це мало бути в усному провадженні, чи принаймні певні елементи мали би бути в усному провадженні. Поясніть свою позицію. І поділіться, будь ласка, також своїми аргументами щодо конституційності внесених змін.
Федір Веніславський: Дякую, дійсно вчора було обговорче слухання справи про неконституційність закону про внесення змін до Конституції України, до статті 80, якою Верховна Рада ІХ скликання скасувала те, що намагалися скасувати, вірніше декларували бажання скасувати, всі попередні скликання, але ніхто не наважився це зробити на практиці. Мова насправді йде про досить цікавий кейс. Юристи пам’ятають ті події, які супроводжували рішення Конституційного суду щодо неконституційності закону про внесення змін до Конституції за номером 2222 від 8 грудня 2004 року. Йшли жаркі дискусії і серед наукової спільноти, і серед політиків чи може апріорі Конституційний суд розглядати на відповідність Конституції саму частину Конституції. З точки зору юридичної, наукової і практичної сторони закон, який стосується внесення змін до іншого закону, має специфічні особливості, він фактично зникає як закон з моменту, коли набуває чинності. Його текст імплементується і стає невід’ємною частиною того закону, у даному випадку Конституції, до якого він вносив зміни. Тому питання дуже цікаве, навіть з точки зору чи може Конституційний суд перевіряти на предмет відповідності одним нормам Конституції інші норми Конституції. Але це питання науково-теоретичне і дискусійне. Що стосується Вашого питання про аргументи. Думаю, хто цікавився, той дивися аргументи суб’єктів права на конституційне подання народних депутатів від опозиції. Позиція влади, позиція Офісу Президента полягає в тому, що Верховна Рада України, приймаючи закон, повністю дотрималася всіх конституційних підстав і процедур, які висувають вимоги до цього законопроєкту. По-перше, Верховна Рада України мала відповідно до Закону про регламент включити до порядку денного законопроєкти про внесення змін до Конституції, які залишились не розглянутими, навіть без голосування до порядку денного. Тобто, питання про внесення змін до Конституції щодо недоторканності ВР мала включити і включила абсолютно правомірно до порядку денного сесії. Це перше і найголовніше, що жодних порушень з точки зору того, чи мала право Верховна Рада розглядати чи ні – звичайно мала право. Більше того, цей законопроєкт був підтриманий Верховною Радою попереднього скликання. Для остаточного затвердження він до порядку денного не ставився. Тобто, говорити про те, що Верховна Рада розглядала і не прийняла цей закон юридичних підстав немає. На це б’ють автори конституційного подання, вони говорять, якщо ВР його не розглянула, то це означає, що вона розглядала і не прийняла рішення. Тут є певна маніпуляція нормами Регламенту, які, на наше переконання, були написані якраз для того, щоб дозволити у випадку необхідності ними маніпулювати. В тому числі йде запитання, про яке Ви говорили перед ефіром, з приводу застережень Конституційного суду, які висловлені у висновку щодо законопроєкту. Особливо цікавими є якраз застереження, які висловлені щодо цього законопрєкту про внесення змін до Конституції, до статті 80. Тому що в ньому застереження стосувалися лише того, що існуюча правова, тобто судова, система не може забезпечити абсолютну незалежність народних депутатів України, якщо буде скасовано недоторканність. Але цей аргумент з точки зору змістовного наповнення такий, що ми завжди зможемо шукати певні загрози, які є в практиці діяльності судів, котрі гіпотетично певним чином можуть призвести до порушення прав народного депутата, до порушення його свободи волевиявлення під час голосування і т.д. Тут теж може бути широка дискусія лише з приводу цього одного закону, тому що його підписали і представники тих політичних сил, які перебували у попередньому парламенті. А попередній парламент якраз дотичний до судової реформи. Якщо подивитися стенограму засідання Верховної Ради України, то навіть представники колишньої владної більшості, зокрема представники партії «Європейська солідарність» заявляли про те, що спочатку треба запровадити таку судову систему, яка не буде становити загроз для депутатів. Якщо судова реформа відбулася з 2016 по 2019 роки, то яких загроз ви боїтеся? Вона ж є результатом діяльності тодішньої влади, яка про це заявляла. В даному випадку юридичних аргументів для того, щоб сумніватися в тому, що ВР діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, який закріплено у Конституції щодо процедури внесення змін до Конституції, у нас немає. Чому ми, представник у Конституційному суді Верховної Ради та я як представник Президента, клопотали про усне слухання? Питання про зняття депутатської недоторканності дуже давнє, має тривалу історію, і дуже багато політичних сил обіцяли зняти цю депутатську недоторканність. Оскільки Верховна Рада цього скликання: наша коаліція – монобільшість, та інші політичні сили, які давали відповідні обіцянки, проголосували, то ми хотіли би, щоб аргументи як представників права на конституційне подання, так і нас були заслухані в суді, і щоб це транслювалося в прямому ефірі, як це робиться під час усних слухань, щоб кожний громадянин України міг послухати і подивитися хто, які цінності і які ідеї з точки зору статусу депутата відстоює, хто більш переконливий. Тому и і заявили таке клопотання, будемо чекати, яким чином Конституційний суд розгляне і чи дослухається, чи ні цього клопотання.
Ольга Коцюруба: Дійсно, є дуже багато дискусійних нюансів, про які зазначено в поданні. Окрім того, питання, на якій сесій мав би розглядатися законопроект: наступній черговій, черговій, – і коли був фактично розглянутий. Будемо чекати продовження цієї історії.
Федір Веніславський: З приводу того, як Ви правильно говорите, що один із аргументів суб’єктів права на конституційне подання був про те, що ми прийняли цей закон на першій сесії. А Конституція вимагає, щоб закон був прийнятий на наступній черговій сесії. Це занадто формулістичні зачіпки, які свідчать про те, що спотворюється мета цієї конституційної вимоги щодо ухвалення на черговій сесії. А мета дуже проста – дати час між попереднім схваленням цього законопроєкту народним депутатам подумати, чи дійсно його варто було ухвалювати, чи дійсно він внесе якісь позитивні новели в правове врегулювання. І тому, з точки зору мети та сутності конституційно-правового врегулювання, ми абсолютно дотрималися всіх тих застережень, які Конституція містить. Тому будемо чекати, що скаже Конституційний суд. Але на наше переконання аргументів, які б дозволяли сумніватися в конституційності наших дій, практично немає.
Ольга Кацюруба: Тобто Ви вважаєте, якщо з 2000 року всі думають про зняття недоторканності, то все вже продумано?
Федір Веніславський: Я маю на увазі не це. Законопроект, який ми схвалили 30 липня 2019 року, попередньо був схвалений ще в 2016 році. Тому три роки – це достатній термін для того, щоб дотриматися конституційних запобіжників щодо ухвалення важливих змін до Основного закону.
Ольга Коцюруба: Як щодо інших змін до Конституції, і до тих висновків, які виніс Конституційний суд. Ми знаємо, що є три негативних висновки КС щодо змін, які пропонувалися, зокрема щодо уповноважених в окремих справах, щодо розширення статусу Президента, його можливості формувати певні регуляторні органи чи призначати керівника та заступників НАБУ. Що з цими законопроєктами? Чи буде Офіс Президента з врахуваннями зауважень, негативного висновку Конституційного суду, повторно вносити подібні законопроєкти, де вже, наприклад, чітко визначати сферу дії цих уповноважених? Що Ви знаєте з цього приводу?
Федір Веніславський: Можу відкрити Вам таємницю, що законопроєкти вже підготовлені. Один з них стосується процедури призначення директорів Державного бюро розслідувань та Національного антикорупційного бюро. На переконання Офісу Президента та нашої фракції у ВР максимальна незалежність цих правоохоронних органів буде забезпечуватися тим, що вони призначатимуться не Кабінетом міністрів України, де з одного боку найбільші корупційні ризики, а з іншого боку їх діяльність, якщо будуть скоєні якісь злочини, буде розслідуватися ДБР. Треба, щоб процедура призначення цих осіб і особливо процедура припинення їх повноважень були максимально віддалені від тих, чию діяльність ці правоохоронні органи розслідують. Звичайно, ми врахували зауваження, які висловив Конституційний суд у своїх негативних висновках, головне з яких, що порушується баланс у взаємовідносинах законодавчої і виконавчої влади на користь Президента, і це не зовсім коректно. Хоча питання теж дискусійне і мають багато проявів. Вчені по-різному ставляться до висновків Конституційного суду України. Але Президент України поважає КС, поважає рішення суду і вважає, що їх треба виконувати. Тож ми передбачили у законопроєктах, які найближчим часом будуть внесені на розгляд парламенту, і, сподіваємося, направлені до Конституційного суду і потім ухвалені. Процедуру, що збалансовує повноваження ВР України та Президента у призначенні цих посадових осіб, ми витримали. І так само мова йде про незалежні регуляторні органи, які раніше були в тому ж законопроєкті, а зараз розділені, тому що має місце різна сфера правового регулювання, і різні юридичні аспекти можуть бути на користь одного чи іншого законопроєкту. Про незалежні регуляторні органи, які здійснюють державне регулювання, моніторинг в різних сферах господарської діяльності, а мова йде насамперед про ті сфери, в яких найперше можуть виникати загрози для забезпечення соціально-економічних прав людини, наприклад, сфера природних монополій: газорозподільчі, газопостачальні, електропостачальні кампанії мають монополії. Всі ж знають, хто є постачальником значної частини електроенергії для населення. Коли мова йде про такі монопольні сфери, де відсутня природня конкуренція, мають діяти незалежні регулятори, котрі будуть регулювати цінові апетити монопольних організацій, які не мають фізичної конкуренції. Це, в свою чергу потребує, щоб ці органи були максимально незалежними, а Президент є гарантом додержання конституційних прав в свобод людини і громадянина, тому логічно, щоб саме він мав можливість створював ті органи, які контролюватимуть діяльність виконавчої влади в сфері природних монополій. Ми ж знаємо, що Кабінет міністрів України має певні повноваження в сфері формування тарифів, цінової політики відповідно до Конституції України. Якщо ми говоримо про те, що контролювати діяльність органу виконавчої влади має орган виконавчої влади, то це абсурд. Має бути орган незалежний від того суб’єкта, який він буде контролювати. Також на розгляд парламенту буде внесено законопроєкт про внесення змін до статті Конституції України, яка передбачає підстави для дострокового припинення повноважень народного депутата України. На наш погляд, з історії українського парламентаризму, якщо деякі депутати за весь час каденції з’являлися в сесійній залі лише декілька разів, це зовсім ненормально. В той час як відповідно до Кодексу про працю разова відсутність на робочому місці 3 години протягом дня вже є підставою для звільнення, а народний депутат, згідно з негативним висновком Конституційного суду з цього питання, який пропусти третину засідань ВР України, не може бути звільнений фактично з точки зору юридичної природи. Тобто його повноваження не припиняються так, як це непропорційне обмеження. Тому ми збільшимо термін. Якщо депутат протягом половини сесії на пленарних засіданнях відсутній, або на засіданнях комітетів, або спеціальних тимчасових слідчих комісій, то для нього мають все ж наступити негативні наслідки. Що ж, якщо людина не хоче працювати, йде відстоювати свої особисті інтереси, а не працювати народним депутатом, відстоювати інтереси громадян? Мають бути механізми, які змусять або працювати, або нести відповідальність. Нехай на його місце прийде інший, який буде працювати. Президент налаштований ці законопроєкти вносити, тож спільнота побачить найближчим часом і пояснювальні записки, і тексти законопроєктів.
Ольга Коцюруба: Привідкрийте, будь ласка, завісу – має бути переформатування Антимонопольного комітету, чи це має бути абсолютно новий орган?
Федір Веніславський: Це мають бути незалежні регуляторні органи, які здійснюють державне регулювання, моніторинг і контроль у сферах природніх монополій чи дотичних до природніх монополій, наприклад, в Україні це – Укрзалізниця. Також вразливими є державне регулювання ринку фінансових послуг, державне регулювання ринку інформативних послуг, тобто мова йде про ринки, від діяльності яких можуть залежати права і свободи людини і громадянина. Саме вони потребують незалежного регулятора. Окрім того, запровадження незалежних регуляторних органів – це вимога наших західних партнерів, в багатьох країнах Європи вони діють і забезпечують той баланс між природніми монополіями, тобто з власниками тих сфер, де можна отримувати істотні прибутки, і суспільними інтересами.
Ольга Коцюруба: Дякую. А що з висновками, які містять певні застереження, хоча є позитивними за своїм характером? Наприклад, щодо народної ініціативи, де Конституційний суд сказав, що не можна затвердити розмите поняття, де не зрозуміло, скільки громадян можуть внести цю ініціативу.
Федір Веніславський: Дійсно, Конституційний суд в своїх позитивних висновках висловив застереження. Сама природа застережень цікава і неоднозначна, якщо є позитивний висновок, то він з точки зору Конституції дозволяє Верховній Раді цей законопроєкт ухвалювати і попередньо, і в цілому, тож він може стати частиною Конституції. З іншого боку, КС висловлює застереження, що треба конкретизувати, скільки громадян України зможе реалізувати, в якій процедурній формі, своє право законодавчої ініціативи. І має рацію. Але при дотримання цього застереження неможливо цей законопроєкт ухвалювати, потрібно починати всю процедуру спочатку, тобто вносити відповідні конкретизації, знову реєструвати у ВР, направляти до КС. Бо будь-яка зміна, навіть внесення коми, має отримати схвальний висновок Конституційного Суду України. Ще один цікавий момент: в Законі про Конституційний суд Україні не йдеться про права КС робити будь-які застереження, в Конституції України теж немає жодного слова, це є лише в Законі про Регламент Верховної Ради України. Тому відкрите питання, а чи повинен КС робити застереження, і де вони мають бути: в мотивувальній частині чи в резолютивній частині рішення? У згаданих позитивних рішеннях застереження містяться в резолютивній частині. Тож яким чином можна їх виконати, адже рішення є обов’язковим і без цього ми не можемо продовжувати процедуру. Багато таких дискусійних питань. Попередньо ми схвалили цей законопроєкт, а зараз тривають консультації з керівництвом парламенту, лідерами фракцій, депутатами, Офісом Президента: як діяти далі в тих висновках, де є застереження. Хоча формально юридично ВР може їх приймати абсолютно спокійно, оскільки Конституційний суд дав висновок про відповідність статтям 157 та 158. Жодних негативних наслідків їх прийняття за собою не тягне, якщо будуть дотриманні всі процедурні моменти, які прописані в розділі 13 Конституції України. Зараз я ще не можу Вам повідомити остаточне бачення, як будуть розвиватися події, але, я думаю, що законопроєкти, які отримали попереднє схвалення, будуть прийняті. Наприклад, законопроєкт про адвокатську монополію. Ті, які були схвалені, але не набрали відповідну кількість голосів, вважаються такими, що розглядалися, і не можуть знову бути розглянуті протягом року. Тому ми будемо думати, які механізми використати для досягнення тієї, на наш погляд, легітимної мети, щоб внести ті законопроєкти, які будуть враховувати позицію Конституційного суду, і будуть мати підтримку в залі серед депутатів.
Ольга Коцюруба: Дякую. Тепер перейдемо до питання, яке всіх хвилює, яке найбільше обговорюють, – карантин. Всі слідкують за рішенням конституційних суддів, навіть загальних щодо карантинних обмежень. Чого слід очікувати нам? Яка Ваша думка як фахівця у галузі конституційного та муніципального права щодо конституційності запроваджених чинних карантинних обмежень в Україні? Чи слід нам очікувати конституційних скарг або подань від громадян, якщо вони пройдуть всі інші інстанції? Яким може бути рішення Конституційного суду?
Федір Веніславський: Звичайно, виключати відсутність конституційних скарг чи подань щодо конституційності тих чи інших законів чи постанов Кабінету міністрів України, якими запроваджувалися обмежувальні заходи на період карантину, не можна. Якщо людина вважає, що на її думку (це ключове слово), її права порушуються, то вона може звернутися до суду. Також, якщо вона буде вважати, що закон чи постанова неконституційні, то вона може звернутися із конституційною скаргою до КСУ, так само суб’єкти права можуть зробити конституційне подання. Що ж стосується юридичних оцінок всіх цих дій, то для мене як фахівця з конституційного права України деколи дивно чути оцінки окремих фахівців. Вони говорять, що треба вводити надзвичайний стан, повідомляти у порядку визначеному Міжнародним пактом про громадянські та політичні права про відступлення від прав людини пропорційне, непропорційне тощо. Все це дуже добре, але ми повинні пам’ятати, що окрім Закону про правовий режим надзвичайного стану в нас є ціла низка законодавчих актів, які регламентують дії органів державної влади якраз в умовах отаких загрозливих ситуацій, які не є достатньою підставою для запровадження надзвичайного стану. Натомість може бути запроваджена надзвичайна ситуація відповідно до Кодексу цивільного захисту населення або відповідно до Закону про захист від інфекційних хвороб населення або Закону про санітарно-епідеміологічне благополуччя населення. Є ціла низка законів, які дозволяють органам державної влади, зокрема Кабінету міністрів України ухвалювати певні рішення. Тут питання треба ставити по-іншому. Стаття 64 Конституції України передбачає, що конституційні права і свободи не можуть бути обмежені, крім випадків передбачених Конституцією. Але майже в кожній статті Конституції, яка закріплює права і свободи людини і громадянина, зазначається, що окремі випадки можуть встановлюватися законом або судом і обмежуватися. Тобто в багатьох нормах Конституції є посилання, що, наприклад, право на свободу пересування, яке найбільше постраждало під час карантину, може бути обмежене законом. Закон про свободу пересування та вільний вибір місця перебування також передбачає критерії для можливості встановлення певних обмежень. Питання: чи передбачені ці обмеження Конституцією? Так, вони передбачені. Тому що Конституція передбачає, що законом можуть встановлюватися певні обмеження.
Ольга Коцюруба: Майже в кожній статті Конституції – так. А як щодо свободи мирних зібрань? В статті, яка говорить про свободу мирних зібрань, вказано, що за рішенням суду. На моє особисте переконання, якщо хтось хоче зробити мирне зібрання навіть політичного характеру і він дотримується соціальної дистанції, як ми бачили в Ізраїлі чи Німеччині, то таке мирне зібрання не мало би бути заборонене постановою Кабінету міністрів. І теж є питання щодо обґрунтованості обмеження за віком: звідки взялися ці межі – 14, 18 чи 60 років, які не встановлені жодними нормативними актами? Позиція нашої організації цілком збігається щодо свободи пересування, але є питання щодо віку і щодо зібрань.
Федір Веніславський: Тут треба виходити ще з одного дуже важливого конституційного положення. Коли виникло це питання, я просив багатьох колег, які часто працюють з текстом Конституції, процитувати частину першу статті 19 Конституції України, яка відноситься до засадничих речей, засад конституційного ладу фактично. Правовий порядок в країні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити, те, що … а далі найцікавіше слово… не передбачено законодавством. Якби було «законом», то я би погодився. А так Конституція говорить про те, що ми, громадяни України, можемо бути змушені робити те, що передбачене законодавством. Пам’ятаємо рішення Конституційного суду 1998 року (7 липня, якщо не помиляюся) щодо тлумачення терміну «законодавство», де чітко сказано, що законодавство – це … в більшості статей Конституції мова йде про закон, а в ст.19 про законодавство.
Ольга Коцюруба: Так, саме про законодавство, але чи може встановлюватися відповідальність на цій підставі?
Федір Веніславський: Я погоджуюся, що нюанс про право на мирні зібрання дуже дискусійний. Якщо почитати Закон про правовий режим надзвичайного стану, то там сказано, що в умовах надзвичайного стану можуть запроваджуватися окремі обмеження, крім тих, заборону на які встановлює суд. Тобто з точки зору юридичного розуміння, коли мова йде про надзвичайний стан, запроваджений указом Президента, затверджений Верховною Радою, обмежити право на мирні зібрання не можна, тому це буде суперечити статті 39, яка передбачає, що виключно суд. Виходить у нас занадто ліберальне правове регулювання цього права. Тому про право на мирні зібрання можна дискутувати і ставити питання чи мав право Кабінет міністрів його обмежувати. Якщо ж ми говоримо про інші права, то термін законодавство включає в себе відповідно до рішення Конституційного Суду постанови Верховної Ради, постанови Кабінету міністрів України, укази Президента. В широкому сенсі Кабінет міністрів України, реалізуючи свої законодавчі повноваження, які закріплені Законом про захист населення від інфекційних хвороб, які закріплені розділом шостим Конституції України, мав право приймати ті обмеження, які необхідні, щоб захисти права та свободи людей. Також варто враховувати, що ці карантинні заходи не є самоціллю, вони мають на меті захист прав та свобод інших людей, які можуть постраждати через недотримання тих чи інших обмежень, які запроваджує Кабінет міністрів. З точки зору права, окрім права на мирні зібрання (статті 139), у мене взагалі немає сумнівів, що Кабінет міністрів діяв відповідно до своїх повноважень. І сумніватися, що Конституційний суд може сказати, що ця постанова була неконституційною, підстав у мене теж немає. Ті юридичні аргументи, які я навів, є достатніми, для того, щоб засвідчити, що Кабмін діяв у межах своїх повноважень.
Ольга Коцюруба: Крім того держава має обов’язок охорони.
Федір Веніславський: Так, стаття 3 Конституції України говорить, що права, свободи, забезпечення безпеки, а це і є безпека здоров’я, життя. Тому тут питання таке багатопланове. На мій погляд, грубого непропорційного обмеження прав і свобод людини і громадянина, яке допускають міжнародні документи і стандарти в галузі прав людини, у даному випадку не було. Більше того, такі самі обмеження ми бачимо у всьому світі. Є й більш жорсткі, де свобода пересування навіть здорових людей, які перебувають на карантині, відстежується за допомогою електронних засобів, смартфонів, додатків. У нас дуже ліберальний режим карантину. От в арабських країнах людині здоровій, яка немає підозр на хворобу, для того, щоб вийти з дому в магазин за продуктами, необхідно зареєструватися через спеціальний додаток на зразок нашої «Дії», де зазначити з якого і по який час і за яким маршрутом вона буде пересуватися. Якщо вона відхилиться від маршруту або вийде за межі часу, отримає штраф 300 доларів.
Ольга Коцюруба: Добре, давайте будемо продовжувати жити в країні ліберальної демократії. Дякую Вам дуже за участь, за змістовну дискусію. Сподіваємося на майбутні контакти і онлайн, і онлайн. Дякую за роз’яснення і ґрунтовний ефір.
Федір Веніславський: Вам дякую. Всім здоров’я. Думаю, що карантин скоро закінчиться і ми увійдемо в нормальне русло. Але психологічні та юридичні наслідки він матиме також і на державу, і на органи державної влади. Це – цінна школа для всіх.
Ольга Коцюруба: Дякую.
Федір Веніславський: До побачення.
Відеозапис ефіру на Facebook-сторінці ОПОРИ:
Або на YouTube-каналі ОПОРИ:
Детальніше розібратись із тим, що таке карантин, надзвичайна ситуація та надзвичайний стан можна за допомогою довідки юридичного департаменту ОПОРИ.