Уся активна стрічка фейсбуку вже кілька днів обговорює результати голосування в “Дії” про те, чи варто залишати 8 березня вихідним. І це питання справді цікаве з огляду на різні контексти.
Контекст законотворчий
13 лютого авторський колектив народних депутатів та депутаток на чолі з позафракційною “свободівкою” Оксаною Савчук зареєстрували законопроєкт №9009. Вони запропонували скасувати низку офіційних вихідних, які, на їхню думку, не відповідають українському погляду на світ. Натомість пропонують запровадити низку інших вихідних, спрямованих на визнання усталених традицій і вкорінення історичної пам’яті в українському культурному просторі. У переліку небажаних свят опинилось і 8 березня.
“Досі на державному рівні визначено вихідним днем 8 березня — так званий “Міжнародний жіночий день”, встановлений окупаційним московським режимом з метою популяризації власного погляду на роль і місце жінок. Його впроваджено за ініціативи Клари Цеткін у 1921 році, з прив’язанням до початку Лютневої революції в росії 1917 року. На противагу вважаємо більш доцільним відзначати “День української жінки” в дату народження найвідомішої української письменниці та громадської діячки — Лесі Українки, а саме 25 лютого”, — йдеться у пояснювальній записці до законопроєкту.
Після активної дискусії в соціальних мережах у застосунку “Дія” з’явилось опитування щодо подальшої долі 8 березня. Народна депутатка від “Слуги народу” Марина Бардіна закликала користувачів разом вирішити, чи варто залишити цей день офіційним вихідним, як у пострадянських країнах, чи скасувати його. “У 1977 році Генасамблея ООН ухвалила резолюцію про Міжнародний день захисту прав жінок. Цей день присвячений боротьбі за рівність жінок та чоловіків”, — зазначила вона.
Опитування тривало до 6 березня. Більшість опитаних, (61,96% або 1 325 327 людей) підтримали ідею залишити 8 березня вихідним днем. 32,88% (703 347 людей) проголосували за те, що цей день має бути робочим. А ще 5,15% (110 164 людини) не змогли визначитися. Загалом в опитуванні взяли участь 2 138 838 людей. Можна припустити, що депутати врахують його результати під час подальшого розгляду відповідних законодавчих ініціатив.
Контекст феміністичний. Особистий
На моє глибоке переконання, напускна “святковість” вихідного дня, посилена радянською пропагандою про “жінку-товаришку”, яку треба привітати раз на рік, зрештою допомагла перетворити 8 березня на “свято весни та краси” і тюльпанчика в целофанці. Обирати будь-який інший день календаря, називати його якось не по-радянськи, а патріотично, але переносити на нього всі стереотипні уявлення про “жіноче свято” — ведмежа послуга для українського жіноцтва. Будьмо чесними: суть цього дня має бути не в тому, щоб привітати людину за те, що вона народилася з певним типом статевих органів. Це день, коли ми маємо публічно говорити про те, чи дотримуються права цієї людини в суспільстві.
Особисто для мене цей день — про боротьбу за права жінок. У минулі роки я ходила на Марш жінок, який відбувався 8 березня. Адже навіть у XXI столітті ми все одно стикаємося з жахливими атрибутами минулого — стереотипами про “не жіночу” справу, особливо в контексті точних наук та фізичних навантажень, “скляною стелею” в керівних посадах, розбіжностями в зарплатах між жінками і чоловіками на однаковій позиції, сексизмом та іншими упередженнями щодо жінок, репродуктивним тиском, гендерно зумовленим насильством тощо.
Для мене тут очевидно, що права жінок — це права людини. 10 грудня ми говоримо про важливість захисту базових прав людини. 19 листопада, в Міжнародний день чоловіків, нагадуємо всім про культурні, політичні та соціально-економічні досягнення чоловіків і їхній внесок у розвиток суспільства. Так само і 8 березня ми мали б вести дискусію про важливість внеску жінок, а також шукати рішень для подолання перепон, які цей внесок уповільнюють. Саме тому зробити і цей день робочим мені видається логічним та виправданим кроком. Хоча я особисто також знаю жінок, які голосували за вихідний із позиції “Мені ж у цей день на Марш жінок ходити — треба, щоб на роботу це не впливало”. І я їх теж певною мірою розумію в цьому прагненні.
А зараз, коли під час повномасштабного вторгнення Росії українки активно стають на захист Батьківщини, говорити про роль жінок та дотримання їхніх прав як ніколи на часі. Варто зауважити, що наразі в Збройних Силах України служить більше 59 тисяч жінок.
Контекст електронно-голосувальний
Звісно, слід розуміти, що таке опитування через онлайн-інструмент “Дія”, попри його зручність для користувача, точно не є репрезентативним чи таким, результат якого має беззаперечну довіру в суспільстві або втілення в життя як наслідок. Та якщо уявити, що такі опитування — це тестування системи інтернет-голосування на майбутніх виборах чи референдумах — все виглядає інакше.
До повномасштабного вторгнення українські законотворці розглядали різні опції електронного голосування. Центральна виборча комісія вивчала різні типи машин для голосування, а в парламенті створили робочу групу для напрацювання законопроєкту щодо пілотного електронного голосування. Однак 24 лютого 2022 року змінило риторику щодо е-виборів. Так, на початку цього року віце-прем'єр-міністр та міністр цифрової трансформації Михайло Федоров вже зазначав, що для виборів у “Дії” потрібна готовність людей, довіра до цифрової держави, судової системи та правоохоронних органів. І, за його словами, перед нами ще великий шлях реформування цих інституцій.
У зв'язку з масовими міграційними процесами всередині країни та значним приростом виборців на закордонних дільницях на перших повоєнних українських виборах постане багато викликів щодо організації виборчого процесу. Адже порахувати точну кількість українських виборців за кордоном не можуть ні державні інституції, ні міжнародні організації. Також варто згадати і про навантаження на українські посольства в країнах, де кількість виборчих дільниць, можливо, доведеться збільшувати — наприклад, у 5 разів.
Крім того, окремою історією буде також інклюзивність голосування. З одного боку, люди з інвалідністю, яких через російську агресію стає все більше, могли би бути краще включеними в процеси волевиявлення (не потрібно пересуватися недоступними приміщеннями, можна використати допоміжні функції телефона для озвучки тексту чи збільшення шрифтів тощо). З іншого ж боку, наявність смартфона і необхідність встановлювати певний застосунок стануть дискримінаційним елементом. Навіть на сайті “Дії” опції проголосувати за це питання не було — виключно через застосунок. На початку цього року кількість користувачів “Дії” становила 18,6 млн громадян України із населення в майже 41 млн громадян, як порахували станом на 1 лютого 2022 року в Державній службі статистики. Якщо навіть порівняти з кількістю виборців у Державному реєстрі на місцевих виборах 2020 року, яка становила більше 28 млн громадян, то відсоток тих, хто долучився до голосування щодо 8 березня, — незначний. А це наразі було найпопулярніше голосування в “Дії” з усіх запропонованих.
Не забуваймо і про потенційні маніпуляції — скажімо, інформаційний вакуум для тих, чия позиція буде невигідною. Умовно кажучи, якщо людина в звичайних опитуваннях голосувала не мейнстримно, то про якісь голосування додаток міг би її просто не сповіщати. А встановити особу такої людини не мало б бути складно, бо всередині сервісу немає таємниці голосування. Або, наприклад, можна фальсифікувати результати, адже немає прозорості самої системи опитувань (ніхто не бачив код) та результатів у розрізі голосів (публікується лише загальний результат). На виборах це ще могло б супроводжуватись відсутністю паперового сліду для можливості незалежної перевірки результатів чи ймовірністю застосування адміністративного ресурсу для контрольованого голосування. Крім того, залишається багато опцій для зловмисного втручання — від шкідливого програмного забезпечення на пристрої користувача до впливу на роботу серверів.
Тож як людина, яка багато років працює в темі громадського спостереження за виборчими процесами, вивчивши багато матеріалів про електронні вибори в різних країнах світу, я можу сказати одне. Наразі всі плюси від зручності, доступності та швидкості інтернет-голосування нівелює велика кількість ризиків. І світові тенденції — зовнішнє втручання Росії, вплив пропаганди, підрив довіри до легітимності процедури, постійні кіберзагрози — демонструють, що Україні точно не варто поспішати. Адже навіть Естонія, яку зазвичай вважають мірилом ефективності інтернет-голосування, на останніх парламентських виборах 5 березня 2023 року зіткнулася з новими для себе викликами.