Вибори Президента у 2004 році стали четвертими президентськими виборами в Україні.

Законодавчі зміни, висування та реєстрація кандидатів

Вибори проводилися на основі Конституції України, прийнятої у червні 1996 року, Закону України „Про вибори Президента України”, який набрав чинності в квітні 2004 року, та Закону України „Про ЦВК”, прийнятого у червні 2004 року.

Закон про вибори Президента отримав значну підтримку серед парламентарів, 18 березня 2004 року Верховна Рада України прийняла його у першому читанні. Основні новели закону: висування кандидатів здійснюється партіями (виборчими блоками) або шляхом самовисування; тривалість виборчого процесу скорочено з 180 до 120 днів; змінено порядок формування виборчих комісій та виборчих фондів кандидатів (добровільний внесок фізичної особи до виборчого фонду одного кандидата не може перевищувати двадцяти п’яти розмірів мінімальних заробітних плат, на той час 5 125 грн., та можливість поповнення виборчих фондів кандидатів у Президенти, які вийшли у другий тур голосування). Окрім того, зазнали змін підстави відмови у реєстрації кандидатів у Президенти та скасування рішення про реєстрацію кандидатів, але таке рішення повинно прийматись не Центральною виборчою комісією, а Верховним Судом України. З’явилася грошова застава як одна з підстав реєстрації кандидатів. Її розмір сягав 500 000 грн (за тодішнім курсом близько 80 000 євро), але вся сума поверталася за умови отримання кандидатом не менше 7% голосів виборців. Також було змінено строки початку і тривалості передвиборної агітації: вона може бути розпочата з наступного дня після реєстрації кандидата і повинна завершитись о 24 годині останньої п’ятниці перед днем виборів (повторного голосування). Закон закріпив низку норм, спрямованих на забезпечення рівності можливостей кандидатів у Президенти у доступі до ЗМІ – засіб масової інформації не може надавати знижки на оплату окремим кандидатам чи партіям (блокам), що висунули кандидата. Законом було передбачено проведення теледебатів усіх кандидатів перед першим та другим турами голосування.

Ще 18 квітня 2003 року Президент Леонід Кучма в інтерв'ю британській службі Бі-Бі-Сі наголошував: “А те, що від сьогоднішньої більшості, умовно кажучи, в парламенті, від тих політичних сил, які представляють цю більшість, може бути висунутий один кандидат – у мене в цьому плані немає жодних сумнівів”. Тоді ж Президент указав, що таким кандидатом “від влади” може бути прем'єр-міністр Віктор Янукович. У квітні 2003 року Янукович очолив "Партію регіонів України", що трактувалося тоді в контексті початку майбутньої президентської гонки.

30 грудня 2003 року, незважаючи на те, що Конституцією встановлено обмеження у два строки президентських повноважень, Конституційний Суд України постановив, що Президент Кучма мав право балотуватися на третій п’ятирічний строк. Згідно з цим рішенням, Кучма виконував президентські повноваження не вдруге, а вперше. Але зрештою Кучма не став балотуватися. А вже 14 квітня 2004 року лідери депутатських фракцій і груп («За єдину Україну!»), а також політичних партій, що входили в парламентсько-урядову коаліцію, на засіданні за участю президента Кучми ухвалили рішення про висування прем'єра Януковича єдиним кандидатом у президенти на виборах 2004 року.

Кандидат від опозиції Віктор Ющенко (перебував на посаді прем’єр-міністра з грудня 1999 по весну 2001 року) пішов шляхом самовисування, яке відбулося 4 липня на Співочому полі в Києві – в цій акції взяли участь майже 100 тисяч осіб. Його підтримували дві парламентські фракції – блок “Наша Україна” та “Блок Юлії Тимошенко”, сформувавши коаліцію “Сила народу”.

Загалом кандидатів на посаду Президента України висунули 17 політичних партій. Як повідомив Міністр юстиції України Олександр Лавринович, засвідчені копії свідоцтв про реєстрацію отримали "Партія регіонів", Всеукраїнське політичне об’єднання “Єдина Родина”, Слов'янська партія, Комуністична партія робітників і селян, Соціалістична партія України, Ліберально-демократична партія України “Захищена особистість. Приватне – понад усе!”, Комуністична партія України, Прогресивна соціалістична партія України, Організація Українських націоналістів в Україні (ОУНвУ), Народний Рух України за Єдність, Партія промисловців і підприємців України, Всеукраїнська партія “Нова сила”, Політична партія “Громадський контроль”, Партія Зелених України (ПЗУ), Партія реабілітації народу України та Українська партія “Єдність”. „Народна партія вкладників та соціального захисту” двічі засвідчувала в Мін′юсті копії свого статуту та свідоцтва про реєстрацію через відмову Центральної виборчої комісії у реєстрації при першому висуненні кандидата від цієї партії.

До 6 серпня ЦВК зареєструвала 26 кандидатів. Вісімнадцяти кандидатам було відмовлено, в основному через недотримання вимог законодавства щодо подачі документів. Процес збору підписів був суперечливим. Міжнародні спостерігачі, зокрема від ОБСЄ, наголошували, що отримували інформацію про те, що громадян, особливо працівників державного сектору, примушували ставити свої підписи на підтримку певних кандидатів. Так, за результатами голосування у першому турі, 16 кандидатів, за яких проголосувало найменше виборців, разом набрали менше ніж 500 000 голосів, тоді як загальна кількість підписів, начебто зібраних на підтримку цих кандидатів, перевищує 10 000 000. ЦВК перевірила 13 000 000 підписів протягом 10 днів. Список кандидатів до виборів 31 жовтня був завершений 30 вересня. На той час з виборчих перегонів вибули два кандидати (Віталій Кононов та Григорій Черниш), тож у виборах Президента України взяли участь 24 кандидати, серед них лише одна жінка.

 

 

Базилюк Олександр Філімонович

1942 року народження, освіта вища, проживає в м. Донецьку, пенсіонер, член Слов’янської партії, висунуто Слов’янською партією

Бойко Богдан Федорович 1954 року народження, освіта вища, проживає в м. Києві, Голова Секретаріату Народного Руху України за Єдність, висунуто Народним Рухом України за Єдність

Бродський Михайло Юрійович

1959 року народження, освіта вища, проживає в с. Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області, Голова Політичної партії "Яблуко", самовисування

Вітренко Наталія Михайлівна

1951 року народження, освіта вища, проживає в м. Києві, тимчасово не працює, Голова Прогресивної соціалістичної партії України, висунуто Прогресивною соціалістичною партією України

Волга Василь Олександрович

1968 року народження, освіта вища, проживає в м. Києві, Голова Всеукраїнської громадської організації "Громадський контроль", член політичної партії "Громадський контроль", висунуто політичною партією "Громадський контроль"

Грабар Микола Федорович

1962 року народження, освіта вища, проживає в м. Києві, адвокат адвокатури м. Києва, самовисування

Душин Ігор Леонідович

1961 року народження, освіта вища, проживає в м. Києві, приватний підприємець, голова Ліберально-демократичної партії України "ЗАХИЩЕНА ОСОБИСТІСТЬ. ПРИВАТНЕ – ПОНАД УСЕ!", висунуто Ліберально-демократичною партією України "ЗАХИЩЕНА ОСОБИСТІСТЬ. ПРИВАТНЕ – ПОНАД УСЕ!"

Збітнєв Юрій Іванович

1963 року народження, освіта вища, проживає в м. Києві, Голова Всеукраїнської партії "Нова сила", висунуто Всеукраїнською партією "Нова сила"

Кінах Анатолій Кирилович

1954 року народження, освіта вища, проживає в м. Києві, Голова Партії промисловців і підприємців України, висунуто Партією промисловців і підприємців України

Козак Роман Миколайович

1957 року народження, освіта вища, проживає в м. Львові, Голова Організації Українських Націоналістів в Україні, висунуто Організацією Українських Націоналістів в Україні

Комісаренко Сергій Васильович

1943 року народження, освіта вища, проживає в м. Києві, академік-секретар Відділення молекулярної біології, біохімії, експериментальної і клінічної біології Національної академії наук України, самовисування

Корчинський Дмитро Олександрович

Корчинський Дмитро Олександрович, 1964 року народження, освіта повна загальна середня, проживає в м. Києві, Президент Інституту проблем регіональної політики і сучасної політології, самовисування

Кривобоков Владислав Анатолійович

1968 року народження, освіта вища, ТОВ "Східно-Український Центр", м. Луганськ, вул. Корольова, 78, начальник юридичного відділу, член Народної партії вкладників та соціального захисту, висунуто Народною партією вкладників та соціального захисту

Мороз Олександр Олександрович

1944 року народження, освіта вища, проживає в м. Києві, народний депутат України, член Комітету Верховної Ради України з питань правової політики, член Соціалістичної партії України, висунуто Соціалістичною партією України

Нечипорук Володимир Павлович

1949 року народження, освіта вища, проживає в м. Києві, народний депутат України, Голова підкомітету Верховної Ради України з питань парламентського контролю за діяльністю правоохоронних органів України, самовисування

Омельченко Олександр Олександрович

1938 року народження, освіта вища, проживає в м. Києві, Київський міський голова, Голова Української партії "Єдність", висунуто Українською партією "Єдність"

Ржавський Олександр Миколайович

1959 року народження, освіта вища, проживає в м. Києві, голова об’єднання "Всеукраїнське політичне об’єднання "Єдина Родина", висунуто Всеукраїнським політичним об’єднанням "Єдина Родина"

Рогожинський Микола Володимирович

1965 року народження, освіта вища, проживає в м. Києві, Голова Центру дитячої творчості "Зорепад", самовисування

Симоненко Петро Миколайович

1952 року народження, освіта вища, проживає в м. Києві, народний депутат України, член Комітету Верховної Ради України з питань правової політики, перший секретар ЦК Комуністичної партії України, висунуто Комуністичною партією України

Черновецький Леонід Михайлович

1951 року народження, освіта вища, проживає в м. Києві, народний депутат України, член Християнсько-ліберальної партії України, самовисування

Чорновіл Андрій В'ячеславович

1962 року народження, освіта вища, проживає в м. Львові, Львівський державний медичний університет ім. Д. Галицького, доцент кафедри інфекційних хвороб, самовисування

Ющенко Віктор Андрійович

1954 року народження, освіта вища, проживає в м. Києві, народний депутат України, член Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, самовисування

Яковенко Олександр Миколайович

1952 року народження, освіта вища, проживає в м. Києві, тимчасово не працює, Голова Ради Комуністичної партії робітників і селян, висунуто Комуністичною партією робітників і селян

Янукович Віктор Федорович

1950 року народження, освіта вища, проживає в м. Києві, Прем’єр-міністр України, член "Партії регіонів", висунуто Партією регіонів

     

Як показали результати опитувань громадської думки з наближенням дня виборів, лише Віктор Ющенко та Віктор Янукович користувалися широкою підтримкою населення. Двома іншими кандидатами, лідерами партій, що подолали 4-відсотковий бар’єр у парламентських виборах 2002 року, були: Петро Симоненко (Комуністична партія) та Олександр Мороз (Соціалістична партія). Серед інших помітних кандидатів слід назвати Наталію Вітренко (Прогресивна соціалістична партія), колишнього прем’єр-міністра Анатолія Кінаха та мера Києва Олександра Омельченка.

Передвиборча агітація: провокації та політична гра на міжнаціональних і мовних мотивах

Передвиборна агітація, яка розпочалася 3 липня і тривала до 25 грудня, була дуже поляризована та сповнена ворожнечі. Часто розповсюджувалися агітаційні матеріали і лунала риторика провокаційного змісту.

На початковому етапі передвиборної агітації набагато поширенішими були матеріали за Віктора Януковича завдяки його майже монополії на рекламні площини, зокрема білборди. На місцевому рівні опозиційні партії („Наша Україна”, Соціалістична партія та Комуністична партія) скаржилися на труднощі, з якими вони стикалися при спробах розмістити власні рекламні матеріали. Із розгортанням передвиборної агітації більш помітними стали агітматеріали на підтримку Олександра Мороза та Петра Симоненка, меншою мірою – Леоніда Черновецького, Наталії Вітренко та Анатолія Кінаха. Агітаційних матеріалів інших кандидатів майже не було.

 

Зі старту передвиборчої кампанії відразу ж чітко окреслилась тенденція до застосування адмінресурсу на користь провладного кандидата. Не дивлячись на заборону, яка міститься в пункті 1 статті 63 Закону України “Про вибори Президента України”, посадовим і службовим особам органів виконавчої влади та місцевого самоврядування брати участь у передвиборчій агітації, працівники структур виконавчої влади всіх рівнів склали потужний агітаційний корпус кандидата Віктора Януковича. Хоча Президент Кучма схвалив кандидатуру Януковича, він не вів активної агітації за нього, але також і не вжив жодних заходів для запобігання чи засудження явних зловживань державними ресурсами на користь чинного прем’єр-міністра. У східних регіонах команда Віктора Януковича широко використовувала документи, що називалися „соціальними договорами”, які пропагували деякі громадські організації. За допомогою цих документів громадяни могли звертатися з проханнями до Януковича про поліпшення своїх умов життя. Водночас розпочинається жорсткий фінансовий тиск на підприємців всіх регіонів. Від початку літа масовими стають звернення з боку підприємців до правозахисних структур зі скаргами на жорсткі податкові перевірки тих, хто не підтримує “єдиного кандидата від влади” та не платить на пів року вперед податки. Окрім того, після оголошення результатів першого туру 10 листопада Президент Кучма звільнив 15 голів облдержадміністрацій в областях, де переміг Ющенко. Офіційно ці звільнення здійснювалися “у зв’язку з переходом на іншу роботу”, як пояснювалося у відповідних указах Президента.

У серпні штаби Віктора Януковича здійснили “ходіння в народ”. На вулицях міст з’явилися агітатори в уніформі з літерою “Я”, які роздавали агітаційну літературу – листівки з програмами кандидата та книгу про Януковича “Прикоснись к судьбе”.

Сам кандидат проводив агітаційні мітинги по всій країні, під час яких він хвалив економічну політику уряду, підвищення пенсій із вересня та висловлював пропозицію зробити російську мовою другою державною мовою у країні. Віктор Ющенко через погіршення стану здоров’я не міг ефективно вести передвиборчу кампанію протягом чотирьох тижнів напередодні першого туру виборів. Проте агітаційні заходи на його підтримку вела Юлія Тимошенко. Основною темою у кампанії Ющенка була характеристика уряду як корумпованого, необхідність вжиття антикорупційних заходів, якщо Україна прагне приєднатися до Євросоюзу, – ключова мета політики його команди.

Починаючи ще з весни, практично всі державні та комунальні ЗМІ “оспівували” досягнення уряду майбутнього кандидата в Президенти України Віктора Януковича. Перед першим та другим турами виборів ЗМІ, в тому числі державні, демонстрували явну упередженість на користь кандидата Януковича. Провладна преса активно веде кампанію по відбілюванню іміджу Віктора Януковича. Транслюється думка про те, що дві його кримінальні судимості – помилка молодості. Діяльність ЗМІ обмежувалася через так звані „темники”, що містили вказівки щодо висвітлення певних питань, а відповідно означали суворе цензурування. До першого туру виборів основні телеканали тяжіли до висвітлення виборів як змагання між двома кандидатами, не приділяючи багато ефірного часу ні Морозу, ні Симоненку. Протягом тижня після першого туру виборів засоби масової інформації активно висвітлювали діяльність і позиції двох кандидатів, які вийшли у другий тур. Утім УТ-1, Інтер і, меншою мірою, 1+1 продовжували проявляти упередженість на користь Януковича і проти Ющенка. Деякі інші телеканали надавали доступ до ширшого спектру політичних поглядів (СТБ та Новий канал). Один із каналів надавав позитивну інформацію про Ющенка й критично відгукувався про Януковича (5 Канал).

Скани з найпопулярніших газет "Сегодня" і "Факты" можна переглянути тут

ЗМІ також підтримували розпалювання міжетнічної та релігійної ворожнечі. У порушення статті 37 (заборона пропаганди) та статті 2 (цілісність і недоторканність) Конституції України частина передвиборчої агітації була направлена на розпалення конфліктів між україномовним Заходом і російськомовним Сходом. Так, наприклад, канали “Інтер”, “1+1”, ICTV після реклами Віктора Ющенка з брендом “Так”, розміщували рекламний ролик такого змісту: він демонстрував Україну, розколотою на 3 частини. Західна Україна була помічена написом 1 сорт, Центр та Південь – 2 та 3 сортом. Голос за кадром коментував: “Так буде виглядати Україна за часів Ющенка”.

Деякі з менш відомих кандидатів у першому турі, наприклад, Базилюк, Збітнєв, Козак та Яковенко, виступали з рекламними роликами, в яких вони більше критикували Віктора Ющенка, ніж агітували за свої власні кандидатури. У одному ролику кандидат Козак стверджував, що українські націоналісти сподіваються, що коли Ющенко прийде, єдиною пануючою мовою буде українська.  Одночасно регіональні агітаційні видання Козака на Галичині наголошували на тому, що Ющенко – східняк і здав національні українські інтереси. У другому відеоролику, який транслювався на центральних телеканалах, Козак звертався до Ющенка зі словами: “Вікторе Андрійовичу! Ваша дружина – американка”. Інформацію такого ж характеру подавала в передвиборчій агітації Наталія Вітренко. Політична гра на міжнаціональних мотивах призвела до досить жорсткого поділу політичних симпатій за мовною ознакою.

Виборча кампанія 2004 року характеризувалася тенденцією силового тиску і використання органів МВС. Міліцією порушувались кримінальні справи проти активістів штабу «Нашої України», ці органи обмежували свободу пересування, затримуючи з різних причин автобуси з громадянами та журналістами, які прямували на опозиційні мітинги чи просто до столиці.

Ще більше посилили напругу між опозицією та проурядовим блоком такі події:

  • Вибух на одному з київських ринків наприкінці серпня, що призвів до серйозних поранень декількох осіб і загибелі однієї людини. Після цього було затримано осіб, які начебто були членами Української народної партії (входила до блоку „Наша Україна”). Обвинувачення було знято.
  • Отруєння Ющенка. 21 листопада він звернувся до Парламенту і звинуватив владу в причетності до отруєння. Також він нагадав Верховній Раді про низку підозрілих смертей інших громадських діячів за останні роки і заявив про використання державною владою секретних служб та правоохоронних органів для утримання політичного контролю. У грудні міжнародні медичні експерти підтвердили, що Ющенко був отруєний діоксином.
  • 24 вересня під час зустріч зі студентами Прикарпатського університету імені Стефаника Януковича кинули яйцем. Хоча це не спричинило жодних видимих ушкоджень, його було госпіталізовано на декілька годин. Янукович звинуватив в інциденті „оточення Ющенка” та націоналістів.

Два тури: встановлення результатів голосування 

Центральна виборча комісія створила комп’ютерну мережу, яка з’єднувала її сервер з кожною із 225 територіальних виборчих комісій. Починаючи з самого ранку 1 листопада, ЦВК почала подавати на своєму вебсайті часткові сумарні неофіційні результати на основі даних, надісланих електронними засобами від ТВК. 2 листопада, коли було опрацьовано 97,6% результатів і Янукович ішов попереду з незначним відривом, система перестала встановлювати підсумки голосування. ЦВК пояснила це технічними несправностями, виключаючи будь-яку можливість шахрайства, звільнила керівника Відділу програмно-технічного забезпечення і створила робочу групу для розслідування ситуації, що склалася. Опозиція стверджувала, що це була хитрість, щоб не визнати лідерство Ющенка, і що часткові результати, оприлюднені ЦВК, були сфальсифіковані.

Окремою історією при встановленні результатів виборів 31 жовтня стала ситуація у виборчому окрузі № 100 (Кіровоград), де багато членів дільничних виборчих комісій були неправомірно звільнені напередодні дня виборів або відсторонені від виконання своїх обов’язків у день виборів. 9 листопада ЦВК прийняла постанову про припинення повноважень всіх членів територіальної виборчої комісії № 100 за неналежне виконання своїх зобов’язань. Наступного дня ЦВК постановила визнати недійсними результати голосування у всьому виборчому окрузі через те, що протокол ТВК був начебто складений без дотримання норм закону. Ще до визнання результатів голосування недійсними попередні неофіційні результати в тому окрузі показали перевагу Віктора Ющенка. Верховний Суд України скасував відповідну постанову ЦВК та зобов’язав комісію власними силами встановити результати голосування по округу шляхом зведення підсумків голосування за протоколами ДВК. ЦВК не виконала судового рішення до середини грудня, коли був призначений її новий склад.

10 листопада ЦВК оголосила результати виборів 31 жовтня. Жоден із кандидатів не набрав більшості голосів, необхідної для перемоги у першому турі. Тому ЦВК оголосила про проведення другого туру виборів, призначеного на 21 листопада. Проте, на відміну від неофіційних результатів, за офіційними результатами Віктор Ющенко був на першому місці і набрав 39,9% голосів, тоді як Віктор Янукович – 39,26%. Серед решти кандидатів більше 1% набрали лише Олександр Мороз (5,82%), Петро Симоненко (4,97%) та Наталія Вітренко (1,53%).

Відповідно до закону кандидати у другому турі виборів не можуть розпочати передвиборну агітацію раніше, ніж ЦВК офіційно призначить повторне голосування. Оскільки ЦВК вирішила зробити це через 10 днів (максимально можливий термін), кандидати, мали лише 9 днів на проведення кампанії. Після першого туру виборів Віктора Ющенка підтримали Олександр Мороз, Анатолій Кінах, Леонід Чернівецький та Олександр Омельченко. Президент Кучма, Наталія Вітренко та Митрополит Української Православної Церкви Московського Патріархату Володимир підтримали Віктора Януковича. Петро Симоненко закликав своїх виборців голосувати у другому турі проти обох кандидатів.

Стенограма дебатів кандидатів у президенти Януковича та Ющенка в ефірі УТ-1доступна тут

Перед другим туром виборів ЦВК не робила спроб забезпечити більшу безпеку своєї комп’ютерної системи. Знову ж, були твердження з боку опозиції про маніпулювання результатами. Дуже високою була явка виборців у Донецькій області, яку оголосила ЦВК, – понад 96%. Вже через три дні після голосування, 24 листопада, на засіданні, сповненому хаосу, ЦВК оголосила офіційні результати виборів, за якими Віктор Янукович набрав 49,46% голосів, в Віктор Ющенко – 46,61%. Перш ніж оголошувати результати, ЦВК не розглянула великої кількості скарг та звернень від команди Віктора Ющенка. Чотири члени ЦВК відмовилися підписати офіційний протокол про результати виборів.

Що стосується проведення голосування, як 31 жовтня, так і 21 листопада, то міжнародні спостерігачі повідомляли про порушення таємниці голосування; присутність значної кількості працівників правоохоронних органів та інших сторонніх осіб під час голосування та підведення підсумків голосування; випадки перевезень груп виборців від однієї виборчої дільниці до іншої; випадки вкидання у виборчі скриньки фальшивих бюлетенів; багато серйозних невідповідностей у використанні відкріпних посвідчень, які давали змогу виборцям проголосувати не за місцем своєї реєстрації, в тому числі багаторазове голосування за ними; приклади неправдоподібно високої явки виборців. До прикладу, у Миколаєві кількість заяв від осіб, що бажають проголосувати вдома, на окремих ДВК сягала 1000-1500, що складало до 30% числа виборців. Непоодинокими були випадки, коли людей навмисне не включали до списків виборців. Водночас була включена велика кількість померлих, осіб, що виїхали з країни, і навіть не громадян України, які були включені до списків.

Помаранчева революція та “третій тур”

У ніч виборів 21 листопада Ющенко закликав своїх прихильників зібратися на Майдані незалежності в Києві та площах інших міст України. Коли попередні результати ЦВК показали невелику перевагу Януковича, Ющенко оголосив про виборчі фальсифікації й попросив своїх прихильників залишатися на Майдані незалежності до визнання їх перемоги. Сотні тисяч громадян зібралися в Києві, протестуючи проти невідповідностей та маніпуляцій у виборчому процесі.

Під час кризи часто збиралася на засідання Верховна Рада України. 27 листопада ВРУ прийняла постанову про визнання недійсними результатів виборів, оголошених ЦВК. Парламент також висловив недовіру ЦВК і прийняв постанову про звернення до Президента щодо відставки Уряду.

У відповідь на що 28 листопада у Сєвєродонецьку відбувся Всеукраїнський з`їзд народних депутатів усіх рівнів, понад 3,5 тисяч делегатів якого висловили підтримку Віктору Януковичу та прийняли рішення про проведення 12 грудня 2004 року в Луганській і Донецькій областях референдуму стосовно надання цим регіонам статусу автономних республік у складі федеративної України.

26 листопада був ініційований процес переговорів у форматі „круглого столу” за участю міжнародних посередників з метою запобігання подальшої ескалації кризи. У „круглому столі” брали участь: обидва кандидати, Президент Кучма, Голова ВРУ Володимир Литвин, Генеральний секретар ОБСЄ Ян Кубіш, Верховний представник з питань спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС Хав'єр Солана, Президент Республіки Польща Александр Кваснєвський, Президент Литовської Республіки Валдас Адамкус, Міністр закордонних справ Республіки Польща (і Голова Комітету міністрів Ради Європи) Влодзімеж Цімошевич та Голова Державної Думи Російської Федерації Борис Гризлов. 1 грудня учасники підписали спільну заяву, що включала, серед іншого, зобов’язання сторін дотримуватися очікуваного рішення Верховного Суду України, не вдаватися до застосування сили і прийняти поправки до Закону про вибори Президента в пакеті з конституційною реформою щодо розподілу повноважень між президентом та парламентом.

Віктор Ющенко у Верховному Суді оспорював постанову ЦВК про офіційні результати виборів. Слухання справи за цією скаргою тривало п’ять днів і транслювалося по телебаченню. Свої свідчення дали п’ять членів ЦВК. Верховний Суд України, визнавши численні факти порушення законів і Конституції України, оголосив результати другого туру недійсними і призначив повторне голосування. Для його проведення 8 грудня за ухвалами Верховної Ради був оновлений склад ЦВК. Також ВСУ зобов’язав ЦВК призначити повторне голосування на 26 грудня.

Після рішення Верховного Суду України 8 грудня Верховна Рада прийняла тимчасові поправки до Закону “Про вибори Президента” з метою зменшення потенціалу для нових виборчих фальсифікацій. Ці поправки мали застосовуватися лише під час повторного другого туру виборів. ТВК та ДВК мали бути реформовані шляхом призначення однакової кількості членів та керівного складу від обох кандидатів. Крім того, ці поправки забезпечували більшу прозорість виборчого процесу завдяки вимозі обов’язкового оприлюднення такої важливої інформації, як кількість виборців, зареєстрованих на кожній виборчій дільниці, а також кількість виборців, які подали заяви про голосування переносними виборчими скриньками або взяли відкріпне посвідчення.

На виконання постанови Верховного Суду України 16 грудня Центральна виборча комісія нарешті провела повторний підрахунок результатів голосування першого туру виборів, включивши результати голосування в ТВК № 100 в Кіровограді, що були скасовані попереднім складом ЦВК.

Зважаючи на високу громадянську та політичну активність суспільства після другого туру виборів 21 листопада, агітаційна кампанія ніколи й не переривалась, а прибічники обох кандидатів завжди зберігали високий рівень мобілізованості. Протягом агітаційної кампанії обидва кандидати запекло протистояли один одному, що було особливо помітно під час теледебатів 20 грудня, новий формат яких дозволив двом кандидатам безпосередньо ставити питання одне одному.

Янукович взяв відпустку та проводив свою агітаційну кампанію головним чином на півдні та сході країни. В період передвиборчої агітації, що передував повторному голосуванню 26 грудня, Янукович заявив, що він знаходиться в опозиції і до Президента Кучми, і до Ющенка.

До проведення повторного голосування другого туру виборів міжнародні медичні експерти встановили, що Ющенко був отруєний діоксином. Кандидат публічно заявив про свою впевненість в тому, що його отруїли за наказом органів влади України. В агітаційній кампанії Віктора Ющенка було використано нові телевізійні ролики та зроблено публічні заяви про те, що громадяни матимуть змогу вивчати та використовувати російську мову. Протягом своєї кампанії він неодноразово наголошував на важливості хороших стосунків із Росією, які, як він сподівався, покращаться під час його майбутнього президентства. Прибічники Ющенка організували конвой автомашин, які подорожували від міста до міста (так званий “Потяг дружби”) головним чином областями, які підтримали Януковича в попередніх турах виборів.

26 грудня 2004 року відбулося переголосування другого туру виборів Президента України, в якому взяло участь 77,19% виборців (у другому турі — 80,4%, першому — 74,5%). Найбільша явка була у чотирьох західних областях, за якими слідували Луганська і Донецька області; найменшу активність виявили виборці Одеської і Закарпатської областей. Надвечір 10 січня 2005 року ЦВК затвердила протокол про результати виборів і постанову про обрання Президентом України Віктора Ющенка, за якого було віддано 51,99% голосів.

Після 26 грудня Янукович подав до ЦВК майже 100 скарг. Більшість з них були залишені без розгляду з процедурних мотивів. Проте ЦВК все ж розглянула скаргу, в якій оскаржувалися результати виборів, але визнала непереконливими представлені Януковичем докази й відмовила у задоволенні скарги. Ця та інші постанови ЦВК були оскаржені у Верховному Суді України. Розгляд скарги Януковича на законність постанови ЦВК "Про підсумки повторного голосування 26 грудня 2004 року" тривав 17-19 січня 2005 року і за його підсумками близько третьої ночі 20 січня Верховний Суд відмовив у її задоволенні.

23 січня 2005 року під час урочистої інавгурації у Верховній Раді Віктор Ющенко був оголошений третім Президентом України.

 

Використана інформація: