Під час виборчого процесу продукується набагато більше інформації, ніж в інші періоди. Це й агітаційні листівки, газети та білборди, це і офіційна інформація про кандидатів на сайті ЦВК та інформаційні плакати на дільницях, це і медіаматеріали про кандидатів чи пояснення норм законодавства тощо. Але чи кожен виборець може скористатись всіма цими джерелами інформації, щоб мати можливість прийняти виважене рішення за кого саме голосувати? 

На жаль, частина виборців залишається поза цим інформаційним потоком, бо має, наприклад, поганий зір чи слух, або взагалі не може послуговуватися цими органами чуття. І суспільство замість того, щоб спільно підлаштуватись у таких питаннях під формати, які будуть зручними для всіх, залишає людей сам на сам в інформаційному вакуумі.

Та Україна має й позитивний досвід. До Євро-2012 в Україні іноземні експерти підготували волонтерів в якості аудіо-описових коментаторів для живого коментування матчів на 4 стадіонах для незрячих людей. Кожен такий фанат при проході на своє місце отримував від стюартів навушники та невеличкий радіоприймач, налаштований на відповідну радіохвилю. А на коментаторській трибуні кожного з цих стадіонів була пара коментаторів, які за допомогою радіоапаратури переказували події гри.

Принципова відмінність від звичного коментування футбольного матчу була в тому, що треба було не просто переказувати, як один футболіст передав пас іншому, а словами «малювати» картинку в уяві слухача. А щоб картинка ставала ще й кольоровою, то опис варто було рясно приправляти описами зачісок футболістів, кольором форми, орієнтовним метражем пересування гравця полем тощо. На жаль, практика так і не стала системною по завершенні чемпіонату.

Хтось може подумати: «Навіщо незрячій людині йти на стадіон, якщо можна послухати телевізійну трансляцію вдома?». Насправді ж – для того ж, навіщо і зрячій людині. Адже як вдома «уявити» телетрансляцію, якщо вона не адаптована під потреби незрячих людей та не містить аудіо-описового коментування? Як вдома можна пережити ейфорію, яка вирує на всій чаші стадіону після перемоги улюбленої команди? Та як вдома відчути співпричетність до великих і знакових подій у суспільстві?

Те саме і з виборами – як незрячій людині відчути, що вона впливає на політику своєї держави, якщо виборча агітація, бюлетені та територія дільниці, не адаптовані для голосування людей з інвалідністю? Як відчути себе громадянином та частиною суспільства, коли змушений залишатись голосувати вдома? І звісно ж це питання актуальне для людей з різними типами інвалідності.

Позитиви Виборчого кодексу

З 1 січня 2020 року почав діяти Виборчий кодекс, де передбачені норми, які частково враховують питання інклюзивності та доступності виборчого процесу в різних аспектах. Зокрема, вже детально говорили про архітектурну доступність виборчих дільниць та прилеглих територій для людей з інвалідністю. Та вибори – це не лише день голосування, а й виборча кампанія. І на кожному з цих етапів громадяни мають право бути достатньо проінформовані про перебіг подій. Але наскільки це закріплено в чинному законодавстві для повноцінної реалізації на рівні всіма громадянами?

У частині 1 статті 47 Виборчого кодексу зафіксоване право для виборців із порушенням зору та слуху на доступ до різнобічної, об’єктивної та неупередженої інформації, потрібної для здійснення усвідомленого вільного вибору. А також передбачено, що цим виборцям така інформація «може надаватися із використанням доступних форматів у порядку та обсягу, визначених Центральною виборчою комісією». Тобто, законодавство визначає рамку, а Центральна виборча комісія має деталізувати та створити ефективні алгоритми дій та процедури окремим документом, який також потім має затвердити на своєму засіданні.

Також важливими новелами Кодексу є закріплення у частині 7 статті 55 норми про обов’язкове титрування або переклад українською жестовою мовою матеріалів передвиборної агітації, які поширюються на телебаченні та інших електронних аудіовізуальних ЗМІ. А детальні вимоги для цього має встановити Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.

А частина 10 статті 51 Кодексу передбачає, що всі суб’єкти виборчого процесу (а це і кандидати, і партії, і виборчі комісії, і спостерігачі) мають сприяти доступу виборців до агітаційних матеріалів без дискримінації. Що, зокрема, передбачає виготовлення друкованих та аудіо-візуальних матеріалів у доступних форматах, приведення офіційних вебсайтів у відповідність зі стандартами доступності тощо.

Позитивом також є встановлення обов’язку для дільничних виборчих комісій розміщувати інформаційні матеріали так, аби вони були доступними для ознайомлення, в тому числі й для людей з інвалідністю. Ця норма передбачена для всіх видів виборів та закріплена у статтях Кодексу 116, 171, 246 відповідно. Та знову ж таки дані норми також є фіксацією підходу й потребують додаткових роз’яснень та деталізації з боку ЦВК.

Загалом, зрозуміло, що вирішення проблеми інформаційної доступності не вичерпується, а лише починається із закріплення на рівні Кодексу певних механізмів. Для справжньої ж реалізації потрібне системне виділення бюджетних коштів та щоденна  робота спеціалізованих державних інституцій.

Які недоліки?

Проте частина норм Кодексу потребують суттєвого доопрацювання, оскільки вони або сформульовані в доволі дискусійній формі, або скопійовані з попереднього виборчого законодавства. Наприклад, одним з найголовніших недоліків є те, що у Кодексі так і не було врегульовано питання виготовлення виборчих бюлетенів для осіб з інвалідністю з порушеннями зору. У тексті закону немає норми щодо порядку виготовлення трафаретів із шрифтом Брайля чи із використанням іншого розумного пристосування, що зробили б їх доступними для незрячих людей. Варто зазначити, що попередні закони про президентські та місцеві вибори також не містили подібних положень. Натомість частина 6 статті 85 Закону України «Про вибори народних депутатів» передбачала забезпечення виборчих комісій трафаретами за методом Брайля з розрахунку по два трафарети на дільничну виборчу комісію звичайної виборчої дільниці. Але на позачергових парламентських виборах 2019 року вона так і не була реалізована на практиці.

Приклад бюлетеня та трафарету зі шрифтом Брайля, які використовувались на парламентських виборах у Німеччині в 2013 році

Попри те, що в Кодексі є норма про необхідність для всіх суб’єктів виборчого процесу сприяти доступу виборців до агітаційних матеріалів без дискримінації, на жаль, відсутні норми, які б чітко встановлювали такий обов’язок та санкцію за його невиконання. А це означає, що, наприклад, сайти кандидатів, партій та органів влади, де розміщується інформація про вибори та виборчий процес, можуть залишитись недоступними для слабозорих та незрячих людей. Також відсутні норми, які б встановлювали відповідальність у випадку дискримінації виборців за будь-якими іншими ознаками (у разі незабезпечення архітектурної доступності виборчої дільниці, інформаційної доступності матеріалів, належних умов для голосування, зокрема й трафаретів зі шрифтом Брайля тощо).

Частина норм потребує додаткових роз’яснень або розробки підзаконних документів. Зокрема, у Кодексі закріплено обов’язок виборчих комісій інформувати громадян про порушення або обмеження виборчих прав внаслідок дій чи бездіяльності виборчих комісій, органів влади, підприємств, установ, посадових та службових осіб тощо. Водночас, ця норма Кодексу потребує додаткових роз’яснень щодо визначення відповідальних осіб за збір, обробку, систематизацію та порядку передачі інформації про такі факти обмеження чи порушення виборчих прав. Крім того, частину норм законодавства у форматі окремих документів має уточнити Центральна виборча комісія, а саме: встановлення форм та форматів інформаційних буклетів, агітаційних матеріалів, відомостей про кандидатів, порядку голосування, роз’яснення порядків та процесів надання інформації про порушення виборчих прав, прийняття заяв від виборців про бажання голосувати самостійно чи за місцем перебування, оскарження дій чи бездіяльності виборчих комісій тощо. Тому, якщо в останню неділю жовтня відбудуться місцеві вибори, то всі ці нові процедури мають бути якомога раніше чітко прописані, прийняті, а також стати частиною навчальної програми для членів виборчих комісій.

Крім того, досі триває дискусія щодо формату відмітки у списку виборців. Так, у частині 6 статті 39 Кодексу, як і в попередньому виборчому законодавстві, йдеться про те, що у графі «Примітки» списку виборців проставляються відмітки про постійну нездатність виборця пересуватися самостійно. В заветованій редакції Кодексу була запропонована відмітка з ширшим переліком відомостей, зокрема про наявність у виборця інвалідності, пов’язаної з вадами зору, опорно-рухового апарату, а також постійну нездатність виборця самостійно пересуватися. З одного боку, подібні примітки могли б допомогти виборчим комісіям краще організувати виборчий процес для таких виборців. Наприклад, у слабозорої людини може бути позначка: «Для голосування потребує використання збільшувального скла (лупи)», для незрячої людини: «Для голосування потребує трафарет зі шрифтом Брайля», для людини, яка пересувається за допомогою крісла колісного: «Для голосування потребує дотримання норм архітектурної доступності (пандус, відповідна ширина та глибина кабінки для голосування)» тощо. А отже, члени виборчої комісії могли б заздалегідь подбати про всі потреби виборців з інвалідністю та облаштувати виборчу дільницю із застосуванням форм розумного пристосування: якщо в будівлі немає постійного пандуса – передбачити тимчасовий, якщо немає лупи – передбачити фінансування на придбання тощо. З іншого ж боку такі позначки можуть призвести до розголошення чутливих персональних даних виборців. Тому механізм повідомлення виборчих комісій щодо необхідних для виборця розумних пристосувань потребує детального регулювання у виборчому законодавстві.

Також може виникнути ряд проблем у процесі реалізації частини 2 статті 17 Кодексу, де йдеться: «Допомога виборцю, який внаслідок інвалідності та/або стану здоров’я не може самостійно заповнити виборчий бюлетень чи опустити його у виборчу скриньку, у виконанні цих дій відповідно до його волевиявлення у випадках, встановлених цим Кодексом, не вважається порушенням вимоги особистого голосування». Адже, як і в минулому виборчому законодавстві деталізуюча норма про те, що скористатися допомогою іншого виборця особа з інвалідністю «має право з відома голови або іншого члена дільничної виборчої комісії» (ч. 3 ст. 118, ч.5 ст. 173, ч. 5 ст. 248). Профільні громадські організації неодноразово виступали проти такого формулювання норми, оскільки слабозорі виборці не завжди довіряють допомозі сторонніх осіб в кабіні для таємного голосування. У той же час для уникнення незаконного впливу на волевиявлення не може зобов’язувати комісію дозволяти таку допомогу лише з боку офіційно супроводжуючої особи. Тому ці норми потребують змін, а формулювання необхідно напрацювати в ході публічної дискусії із залученням профільних організацій. Крім того, з технічних огріхів цих статей також варто відзначити періодичне вживання некоректної термінології щодо виборців з інвалідністю, а також неповний перелік осіб, яких заборонено залучати для допомоги у такому голосуванні (члени виборчих комісій, кандидати, їхніх довірені та уповноважені особи, офіційні спостерігачі). Наприклад, у переліку осіб, які не можуть надавати допомогу виборцю на президентських виборах, відсутня уповноважена особа кандидата на пост Президента України у Центральній виборчій комісії.

Кілька слів про інформаційну доступність онлайн та її формати

Коли ми говоримо про інформаційну доступність, то мова тут не лише про те, що інформаційні плакати кандидатів мають висіти на такій висоті, аби всі виборці мали реальну можливість з ними ознайомитись (хоча, звісно, й про це також). А взагалі про формати подачі інформації як на друкованих плакатах, в телевізійних передачах, так і в мережі інтернет (інтерфейс сайтів із голосовим супроводом, збільшеними елементами, інверсійними кольорами тощо).

Наразі в Україні немає єдиних законодавчо закріплених стандартів для адаптації вебресурсів під потреби людей з інвалідністю різного типу (слабозорі, незрячі, нечуючі, із аутизмом та іншими ментальними порушеннями). Тому найбільш доцільним виглядає підхід використання відповідних міжнародних рекомендацій. Можна виділити такі найбільш важливі документи, що фіксують або деталізують такий досвід:

  1. Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю – рамковий документ, який фіксує необхідність використання певних форматів та форм, зручних для використання людям з інвалідністю;

  2. WCAG 2.0 від W3C (The Web Content Accessibility Guidelines 2.0 від World Wide Web Consortium) – методичні рекомендації, розроблені міжнародною організацією, яка працює в сфері онлайн-розробок;

  3. Розділ 508 Закону про Реабілітацію США (Section 508 of the Rehabilitation Act) – нормативний акт, що заборонив федеральному уряду США закуповувати товари та послуги без урахування потреб людей з інвалідністю, у тому числі й послуги з вебдизайну. Пізніше на базі цього документу були розроблені відповідні стандарти.

Варто також зазначити, що з 2018 року в Україні почали впроваджувати Дизайн-систему державних сайтів України, яка базується на вищеназваних міжнародних рекомендаціях та пропонує набір шаблонів, за допомогою яких можна стандартизувати сайти органів влади. Зокрема, одним із принципів такої дизайн-системи є доступність сайтів для людей з інвалідністю.

Крім того, з 25 червня 2019 року, коли вступив у дію Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», у статті 18 почала діяти норма про адаптування всієї передвиборчої агітації, політичної реклами та теледебатів для сприйняття жестомовними особами (тобто переклад українською жестовою мовою або субтитрування українською мовою). А 12 червня також були внесені зміни до Постанови КабМіну «Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади». Відповідно до пункту 4 оновлених вимог щодо створення або модернізації офіційних веб-сайтів органів виконавчої влади йдеться: «Офіційні веб-сайти повинні бути доступними для користувачів з порушеннями зору, слуху, опорно-рухового апарату, мовлення та інтелектуального розвитку, а також з різними комбінаціями порушень відповідно до ДСТУ ISO/IEC 40500:2015 «Інформаційні технології. Настанова з доступності веб-контенту W3C (WCAG) 2.0» не нижче рівня АА».

Через те, що початок дії цих нормативних актів припав на середину позачергового виборчого процесу, то про їхню реалізацію на той момент говорити не можемо. Проте виборча кампанія місцевих виборів восени 2020 року має проводитись майбутніми суб’єктами виборчого процесу вже з повноцінним урахуванням нових положень.

Якщо звести в загальних рисах всі ці об’ємні документи та поради до кількох пунктів, то можна сформулювати такий список:

  • Текст має бути простим, з використанням формату «спрощеного читання», вирівнювання по лівому краю, шрифт читабельний (комфортний для сприйняття), колір контрастний у порівнянні з фоном;

  • Кнопки та вказівники мають бути підписані та розміщуватись у контексті загальної навігації (наприклад, не у випадаючих списках), області для кліків мають бути просторими, із можливістю використання «гарячих клавіш» та різними способами введення команд (через клавіатуру або голосом, а не лише мишкою чи за допомогою тачскріну);

  • Матеріал необхідно надавати у різних форматах (не лише текст, а й аудіо, відео із субтитрами);

  • Текст треба розділяти підзаголовками, зображеннями, відео, та всі ці елементи повинні мати опис;

  • Розмітка сайту має бути адаптивною (однаково комфортно та коректно читатися з різних типів екранів та пристроїв).

Існує також багато різних інструментів, аби перевірити будь-який онлайн-ресурс на рівень доступності для людей з інвалідністю.

Ризики інформаційної недоступності онлайн у виборчому законодавстві

Що ж стосується інформаційної доступності у виборчому процесі, то чинна версія виборчого Кодексу лише декларує широкі можливості для забезпечення інформаційної доступності для людей з інвалідністю. А от прямих норм, які б визначали порядок та обсяг такої інформаційної доступності, немає. Натомість повноваження із визначення всіх цих деталей покладено на Центральну виборчу комісію (вимоги до інформаційних буклетів та плакатів тощо), Кабінет міністрів України (технічні вимоги до створення та модернізації сайтів), Національну раду з питань телебачення і радіомовлення (вимоги до аудіо-візуального контенту виборчої агітації). Але і щодо цього є певні перестороги.

Так, чіткі вимоги інформаційної доступності сайтів для безперешкодного доступу користувачів із порушенням зору та слуху визначені виключно для сайту Центральної виборчої комісії у перехідних положеннях Кодексу. Щодо решти офіційних вебсайтів, то частина 10 статті 51 Кодексу про приведення у відповідність зі стандартами доступності має уповноважувальний, а не зобов’язальний характер, а отже залишається на розсуд суб’єкта. І загалом вона встановлена лише в контексті сприяння доступу виборців до агітаційних матеріалів без дискримінації. 

Крім того, відповідно до статті 23 Кодексу Центральна виборча комісія буде невідкладно публікувати на своєму сайті, окружні комісії також мають публікувати свої рішення на сайті ЦВК. А от територіальні виборчі комісії на місцевих виборах натомість мають оприлюднювати власні рішення на своїх сайтах або на сайтах відповідних місцевих рад (у випадку їх наявності). Таким чином, у Кодексі закладено ризики того, що сайти ТВК або відповідних місцевих рад не будуть відповідати критеріям інформаційної доступності для виборців з інвалідністю.

І якщо оперативно впродовж весни внести зміни та уточнення до виборчого законодавства не вийде, то ще одним із заходів для попередження цих ризиків міг би стати, наприклад, публічно підписаний меморандум про особисті зобов’язання. Так, усім політичним партіям – суб’єктам виборчого процесу можна запропонувати підписати меморандум, де б вони добровільно взяли на себе зобов’язання дотримуватися стандартів доступності під час ведення своєї агітаційної кампанії. Така ініціатива була б вигідна всім сторонам. Адже, з одного боку, сприяла б поширенню підходів інформаційної доступності на більш широке коло суб’єктів виборчого процесу, а не лише на сайт ЦВК, що допоможе виборцям бути більш обізнаними та поінформованими щодо виборчого процесу. А з іншого боку – це могло б стати одним із елементів агітаційної кампанії політиків, які б продемонстрували свій інклюзивний підхід до всіх виборців. 

Зараз при ЦВК працює робоча група з питань забезпечення реалізації і захисту виборчих прав осіб з інвалідністю, куди разом із профільними громадськими організаціями входить – регіональний координатор громадських виборчих омбудсменів ОПОРИ з питань доступності, активність яких підтримує ЄС. Робоча група формує пропозиції, що мають увійти в підзаконні акти Центральної виборчої комісії щодо архітектурної та інформаційної доступності.

Загалом же Громадянська мережа ОПОРА задля інформаційного охоплення якомога більшої кількості виборців також планує переробити сайт організації з урахуванням доступних форматів. Це – і крок назустріч широкому колу виборців, які зможуть дізнаватися оперативну та якісну інформацію про перебіг виборчого процесу в своєму регіоні, і організаційний внесок у розвиток громадянського суспільства в країні. Тож попри те, що законодавство не зобов’язує сайти громадських організацій та медіа використовувати технічні елементи доступності інформації, такий крок з боку всіх таких структур однозначно наблизив би реалізацію інклюзивного підходу в суспільстві.

Доступність – спільна відповідальність

Чому важливо не відгороджувати людей з інвалідністю від виборчих процесів, звісно, окрім того, що в сучасному світі немає місця будь-якій дискримінації? Бо активна участь усіх громадян у демократичних процесах країни робить життя всього суспільства більш повним та якіснішим.

Просто уявіть ситуацію, коли люди з інвалідністю спочатку мають повноцінну можливість дістатися виборчих дільниць, аби голосувати та мають повноцінну можливість використовувати всю інформацію про виборчий процес. Потім починають активніше залучатися в суспільно-політичне життя, контролювати обрані органи влади, відстоювати громадянські права. І, зрештою, приходять до усвідомлення себе як рушія змін, який, наприклад, готовий почати змінювати владу зсередини. А це вже можна оцінити не лише як зміни в житті однієї конкретної людини, а як зміни в підходах та принципах, які ця людина впроваджуватиме на загальносуспільному рівні.

Тому, забезпечення реалізації виборчих прав тієї чи іншої групи людей – це як футбол, адже тільки зусиллями всієї команди, де хтось захищає ворота, хтось відволікає суперника, хтось передає пас, а хтось забиває гол, можна здобути перемогу. Тому доступність виборчого процесу – завжди командна гра.

Катерина Жемчужникова,

комунікаційна менеджерка Громадянської мережі ОПОРА

 

Підготовлено в рамках проєкту “Виборча реформа задля посилення впливу агентів змін та підтримки публічного діалогу”, який реалізує Громадянська мережа ОПОРА за підтримки ЄС ombudsman.oporaua.org/about_project