Насильницька риторика в українських Telegram-каналах: методологія дослідження

Російське повномасштабне вторгнення суттєво змінило українське суспільство. Відмінні, часто травматичні досвіди проживання війни й різноманіття поглядів на суперечливі суспільно важливі питання створюють сприятливий ґрунт для зростання напруги в публічному просторі — зокрема через поширення взаємних звинувачень, мови ворожнечі та приниження інших на основі їхнього досвіду. У демократичних суспільствах подібна риторика становить особливу загрозу, адже підриває єдність громадян, зменшує довіру до інституцій і знижує ефективність суспільного діалогу, чим ускладнює пошук консенсусу й можливість мирного розв’язання конфліктів.

У таких умовах медійні платформи, особливо соціальні мережі та месенджери, які є ключовими джерелами інформації для українців, стають не лише майданчиками для комунікації, а й полем боротьби за інтерпретацію подій, формування образів “своїх” і “чужих”, конструювання ідентичностей і суспільних поділів. З огляду на це, постає необхідність системного спостереження за контентом, який поширюється на найбільш важливих для українського суспільства платформах, зокрема й у Telegram. 

Регулярний моніторинг найпопулярніших каналів комунікації дозволяє вчасно виявляти прояви дискредитації влади, ворожості до певних суспільних груп, приниження або знецінення досвіду різних людей. З липня 2025 року Громадянська мережа ОПОРА проводить такий моніторинг. У цьому тексті ми розповімо про методологічні засади нашого дослідження. 

Насильницька риторика: трохи теорії 

За визначенням будь-який політичний процес є змагальним і передбачає постійну конкуренцію різних акторів — держави, політичних партій, рухів і навіть окремих громадян — за владу, вплив і ресурси. У демократичних суспільствах ця конкуренція зазвичай відбувається відкрито, в межах інституційно визначених правил та процедур, зокрема шляхом виборів, парламентських дебатів, публічних обговорень чи мирних протестів. Водночас у певних ситуаціях політичні актори можуть робити висновок, що встановлені механізми не дозволяють їм досягти мети. За таких умов вони вдаються до радикальніших стратегій політичної поведінки, серед яких особливе місце посідає політичне насильство.

Політичне насильство — це ворожі, агресивні або насильницькі дії, зумовлені політичними мотивами чи прагненням прямо або опосередковано вплинути на політичні процеси в країні або на систему її управління. Ключовою ознакою політичного насильства є наявність політичної мотивації: прагнення обмежити діяльність певних суспільних груп, змінити баланс сил у суспільстві, вплинути на ухвалення політичних рішень, підірвати легітимність державних інституцій тощо. Політичне насильство можуть використовувати різні політичні актори — і державні, і недержавні.

Політичне насильство охоплює широкий спектр практик — від нападів чи замахів на вбивство представників влади та різних суспільних груп до масових заворушень, тероризму, етнічних чисток і геноциду. Водночас політичне насильство слід розглядати як континуум, у межах якого різні політичні актори можуть поступово переходити від менш насильницьких до більш руйнівних дій, і навпаки. Аби людина перейшла від негативного ставлення до певних груп суспільства чи політиків до підтримки насильства або навіть скоєння насильницьких дій, вона має пройти певний шлях, тобто радикалізуватися. Ключова ідея концепції радикалізації полягає в тому, що ніхто не народжується радикалом. Справжнім фізичним випадкам політичного насильства передує “зміна переконань, почуттів та поведінки в напрямку, який дедалі більше виправдовує насильство” (McCauley & Moskalenko, 2008) або “процес, через який люди стають дедалі більш мотивованими використовувати насильницькі засоби проти членів іншої групи для досягнення змін у поведінці та політичних цілей” (Doosje et al., 2016). Крім того, як зазначають Bosi & Malthaner, “насильство виникає в результаті динаміки відносин, що розвивається як послідовність взаємодій, у яких взаємні реакції [акторів] сприяють поступовій ескалації насильства”. 

Як так стається, що люди або групи людей радикалізуються? Що стає ключовим чинником, який змушує їх змінювати свої погляди й ставати більш лояльними до насильства?

Описуючи причини радикалізації, Bjørgo, Della Porta et al. зазначають, що вона часто виникає та поширюється у середовищі, де панує відчуття несправедливості, соціального виключення та реального чи уявного приниження. На їхню думку, “ніщо не створює такого родючого ґрунту для політичної радикалізації, як відчуття належності до табору тих, хто залишився позаду” порівняно з іншими людьми чи групами. Автори підкреслюють, що відчуття несправедливості формує глибоку взаємну недовіру, яка своєю чергою живить парадигму “ми проти них” і підсилює готовність окремих осіб або груп підтримувати насильницькі дії чи вдаватися до них. Подібним чином, як наголошують Jahnke, Abad Borger та Beelmann, ключовим мотиваційним джерелом радикалізації є потреба “бути кимось”. Вона може виникати з різних причин — особистої дискримінації, травматичного досвіду чи приниження (зокрема й групового) — і призводить до того, що “люди, які прагнуть підвищити або відновити свою значущість, можуть вдаватися до політизованого насильства”. 

Натомість McCauley та Moskalenko виокремлюють кілька ключових чинників, поєднання яких сприяє радикалізації: “Ми — особлива або обрана група (вищість), з якою поводилися несправедливо та яку зрадили (несправедливість); ніхто інший не піклується про нас і не допоможе нам (недовіра); ситуація є катастрофічною — наша група й наша справа перебувають під загрозою зникнення (вразливість)”. Дослідники наголошують, що радикалізація може відбуватися на різних рівнях: особистісному — коли людина реагує на власну образу або загрозу своїй ідентичності; груповому — коли переживається колективна несправедливість щодо спільноти; і суспільному — коли радикалізацію підживлює міждержавний чи політичний конфлікт.

Як так стається, що люди починають сприймати людей як “своїх” і “чужих”? Чому звичні соціальні чи політичні процеси раптом починають здаватися несправедливими й ворожими?

Пояснюючи, як формується сприйняття загрози від інших, Stephan et al. (2015) зазначають, що для виникнення ворожого чи упередженого ставлення не обов’язково має існувати реальна загроза людині або групі, до якої вона належить, — достатньо її сприйняття. Навіть уявлення про те, що “зовнішня” група може загрожувати владі, ресурсам чи безпеці “своєї” групи (реалістична загроза) або ж її цінностям, культурі й способу життя (символічна загроза), здатне викликати негативні емоції та підсилювати міжгрупову напругу. Водночас відчуття загрози може існувати на груповому рівні (наприклад переконання, що мігранти становлять небезпеку для економіки чи культурних цінностей країни) й на індивідуальному (страх втратити роботу або відчуття знецінення з боку суспільства).

Одним із ключових чинників, які формують сприйняття “своєї” групи, інших груп та відчуття справедливості загалом, є те, як про ці групи говорять у медіа та публічному просторі. Публічна комунікація не лише описує реальність, а й конструює її: вона визначає, кого сприймають як “свого” або “чужого”, які інститути викликають довіру чи знецінюються, які групи стають легітимними об’єктами критики, насмішок чи ненависті, а також наділяє події, людей і групи певними рисами. Так медіа відіграють вирішальну роль у формуванні сприйняття інших людей, груп, влади, суспільства й відчуття справедливості. Аналіз публічної комунікації важливий для розуміння механізмів насильства, адже воно часто починається не з дії, а з мови, яка робить його можливим або прийнятним.

Зокрема, як стверджує Butler, мова може не лише відображати, а й породжувати насильство, оскільки саме через мову закріплюються форми дегуманізації, тобто позбавлення певних людей їхніх людських характеристик. Вона пише, що мова “дає початок фізичному насильству, яке в певному сенсі лише передає повідомлення про дегуманізацію, уже закладене в культурі”, підкреслюючи, що фізичне насильство часто є лише продовженням того, що вже відбулося на символічному рівні. 

Як зазначає Floss, політична культура суспільства формується через інститути та практики, що визначають, які саме погляди на світ стають домінантними. У цьому сенсі медіа є ключовим каналом, через який політичні цінності, упередження та норми поширюються серед громадян. Саме вони визначають, які теми отримують публічну увагу, які голоси підсилюються, а які — маргіналізуються. Held також підкреслює, що медіа не лише інформують про насильство, а й активно формують рамку його сприйняття, вказуючи, кого суспільство сприйматиме як “терориста”, а кого — як “борця за свободу”. Таким чином, медіа не просто відображають реальність, а впливають на суспільне розуміння насильства та його допустимості.

Роль медіа як каталізатора радикалізації та формування толерантного ставлення до насильства стає особливо відчутною у цифрову епоху, коли соціальні мережі створюють нові можливості для поширення насильницьких і поляризаційних наративів. Як зазначено у звіті NDI, онлайн-насильство може проявлятися у різних формах — від кампаній дискредитації політичних опонентів до створення дегуманізації на основі політичної орієнтації, гендеру, сексуальної ідентичності чи етнічної приналежності. Такі наративи можуть формувати негативне середовище онлайн, а в крайніх випадках — сприяти закликам до насильницьких дій проти конкретних осіб чи груп.

За спостереженнями NDI, перші сигнали ескалації насильства часто з’являються саме у соціальних мережах. Онлайн-простір дає багато можливостей для поширення риторики, яка поступово нормалізує насильство як політичний інструмент. Моніторинг поведінки акторів і груп у соціальних мережах дозволяє завчасно виявляти тенденції й ранні ознаки потенційної ескалації. Цифрові платформи стають зручним простором для створення і поширення закликів до політичного насильства, що вимагає системного моніторингу та швидкого реагування з боку влади, правоохоронних органів і громадянського суспільства.

Як виникло це дослідження

Описані вище теоретичні підходи демонструють, що фізичне насильство, зумовлене політичними поглядами, ніколи не виникає раптово — воно формується поступово, через мову та наративи, які нормалізують і виправдовують агресію. В українському контексті ця проблема особливо відчутна. Повномасштабна війна, глибокі соціальні зміни й абсолютно різні досвіди переживання воєнного часу створили умови, в яких мова насильства стала постійною частиною публічного обговорення. Справді, у медіа, а особливо в соціальних мережах і Telegram-каналах усе частіше зʼявляються прояви насильницької риторики: від приниження честі й гідності інших людей та мови ворожнечі до закликів до повалення влади. 

В українському контексті додатковим викликом стають платформи, на яких поширюється інформація. Соціальні мережі залишаються найпопулярнішим джерелом новин в Україні: у 2025-му там споживали новинний контент 86% українців. Провідне місце посідає Telegram — тут читають новини 72% користувачів. Специфіка цієї платформи — анонімність власників каналів, відсутність ефективних механізмів модерації та можливість здійснювати медійну діяльність поза межами державного регулювання і журналістських стандартів — робить її особливо вразливою до маніпуляцій. У таких умовах Telegram перетворюється не лише на зручний майданчик для отримання інформації, а й на простір, де легко формуються радикалізуючі наративи, поширюється ненависть і поступово зростає толерантність до насильства.

З огляду на це, виникла потреба системно дослідити, наскільки поширеними в українському медіапросторі є наративи, які містять іншування суспільних груп і дегуманізацію або легітимізують насильство. Моніторинг таких наративів дозволяє не лише зафіксувати ключові “проблемі зони” або виявити групи людей, які найчастіше піддаються приниженню чи висміюванню, а й розуміти ширші суспільні тенденції, зокрема відстежувати зміни у міжгруповій довірі, ставленні до влади та державних інституцій, а також зростання толерантності до насильства.

У цьому дослідженні Громадянська мережа ОПОРА провела моніторинг публічної комунікації в українських Telegram-каналах для виявлення ознак насильницької риторики, а також наративів, що сприяють дискримінації й соціальному виключенню різних суспільних груп та легітимізують насильство щодо інших людей і держави.

Де шукати насильницьку риторику?

Як зазначалося вище, завдяки своїй популярності серед українців та відсутності дієвих механізмів модерації контенту Telegram може мати значний вплив на процеси радикалізації й поширення насильницької риторики. Задля того, аби охопити ключові наративи й відмінності контенту, який поширюють різні групи акторів, Громадянська мережа ОПОРА провела моніторинг публічної комунікації в таких категоріях Telegram-каналів:

• 15 загальнонаціональних анонімних новинних каналів із найбільшою кількістю підписників;
• 5 каналів популярних блогерів із найбільшою аудиторією, а також канал Мирослава Олешка;
• 46 регіональних анонімних новинних каналів — по два з кожної області, крім тимчасово окупованих Луганської області й АР Крим.

Повний список Телеграм-каналів, обраних для дослідження, можна переглянути у Додатку 1.

Для аналізу було використано велику мовну модель Ollama Gemma 3, розгорнуту локально через середовище Ollama CLI. Модель застосовувалася для автоматизованого виявлення повідомлень, що містять мову ворожнечі, заклики до насильства або токсичну політичну риторику у публікаціях з Telegram-каналів. Перед класифікацією здійснювалося попереднє очищення корпусу повідомлень за допомогою Python (бібліотека pandas). Із загального масиву даних було вилучено повідомлення про повітряні тривоги. 

Як виокремити насильницьку риторику?

У межах цього дослідження Громадянська мережа ОПОРА зосередилася на насильницькій риториці, спрямованій проти окремих громадян, соціальних груп, державної влади чи інституцій. Аналіз сфокусовано на публікаціях, які містять повідомлення про насильство, толерують або виправдовують агресію, а також формують образ “іншого” або підривають довіру до держави й інституцій. 

Ми відстежили весь контент, що сприяє маргіналізації різних груп населення, нормалізації порушення їхніх прав та приниження їхньої гідності, а також заклики до законодавчого обмеження їхніх прав та свобод і загалом виключення їх із політичного процесу. Також ми відстежили контент, що дискредитує й делегітимізує представників влади та державні інституції, як такий, що може бути використаний для ескалації протестів, державного перевороту, політичних замахів чи вбивств тощо. 

До того ж нас цікавило, як насильницька риторика еволюціонує: від побутової дискримінації та проявів неповаги на підставі пережитого досвіду війни, релігійної чи етнічної належності, мови, політичних поглядів тощо до закликів бити чи вбивати для досягнення політичної мети. Саме тому ми розглядаємо різні рівні й виміри насильницької риторики: нормалізацію насильства, приниження інших в публічному просторі, публічні погрози, розпалювання ворожнечі й дегуманізацію окремих людей чи цілих груп суспільства. 

Ми розділили зафіксовані кластери насильницької риторики за рівнем загрози ескалації суспільно-політичних конфліктів: високий, середній і низький. Для цього ми керувалися двома критеріями:

1. Чи присутні в цьому контенті заклики до насильницьких дій або чи зображає контент насильство як виправдану чи нормальну дію. 
2. Масштаб та системність поширення такого контенту.

Рівень ризику визначався за сукупністю ознак, таких як:

• наявність дегуманізуючих чи демонізуючих висловлювань, 
• використання мови ворожнечі,
• наявність закликів до або схвалення насильства, 
• формування образу держави та її представників як ворожих і небезпечних для своїх громадян, 
• іншування соціальних груп і зображення їх як менш вартісних, небезпечних, негідних тощо
• підтримка дискримінації різних суспільних груп, 
• нормалізація самосуду та проявів фізичного та вербального насильства як засобу для вирішення конфліктів, зміни поведінки інших та досягнення інших цілей у суспільстві

Повний перелік аналітичних категорій цього дослідження наведено у Додатку 2.

Технічні аспекти методології

Збір даних із Telegram-каналів відбувався автоматизовано за допомогою Python-скрипту Громадянської мережі ОПОРА, що працює на основі бібліотеки Telethon. Дані експортувалися за кожен місяць окремо та зберігалися у форматі CSV для подальшої обробки.

Перед класифікацією ми попередньо очищували повідомлення за допомогою Python (бібліотека pandas): зокрема, було вилучено повідомлення про повітряні тривоги. 

Для аналізу ми використали велику мовну модель Ollama Gemma 3, розгорнуту локально через середовище Ollama CLI. Модель застосовувалася для автоматизованого виявлення повідомлень, що містять мову ворожнечі, заклики до насильства або іншу насильницьку риторику у публікаціях з Telegram-каналів.

Для кожного повідомлення модель отримувала окремий запит через промпт, у якому її просили визначити ступінь наявності ворожого або насильницького змісту. Результатом обробки було числове значення у діапазоні від 0.0 до 1.0, де 0.0 означало повністю нейтральне повідомлення (відсутність негативної емоційної чи насильницької конотації), а 1.0 — виражений ворожий або насильницький контент, що містить образи, приниження, заклики до насильства або політичну дискредитацію. Для подальшого аналізу до вибірки ми включили повідомлення, у яких рейтинг перевищував або дорівнював 0.2. Такий поріг дозволив охопити не лише відвертий хейтспіч, а й більш м’які форми агресивної чи зневажливої риторики та критику різних рівнів влади. Усі результати зберігалися у форматі CSV для подальшої ручної перевірки та контекстного аналізу.

У Додатку 3 наведено приклад тексту промпту, який застосовувався до кожного повідомлення. Під час роботи модель отримувала одне повідомлення як вхідні дані та повертала оцінку рівня хейтспічу (число від 0.0 до 1.0), коротке пояснення і за потреби зазначала ціль (об’єкт або групу), проти якої спрямовано ворожі висловлювання.

Класифікація відбувалася засобами Python 3.11. Модель gemma:3 працювала в інструкційному режимі з параметром temperature = 0.0 для забезпечення стабільності результатів і відтворюваності рішень. Обробка відбувалася послідовно: кожне повідомлення надсилалося до моделі окремим запитом, а результати зберігалися у CSV-файл з полями text, rate, target, rationale, channel та date.

У випадках, коли кількість повідомлень, позначених алгоритмом як такі, що містять насильницьку риторику, не перевищувала 9000, увесь масив контенту аналізувався вручну. Якщо кількість таких повідомлень перевищувала поріг, формувалася стратифікована вибірка, що забезпечувала пропорційне представлення різних Telegram-каналів і часових періодів. Подальший контент-аналіз також здійснювався вручну.

Обмеження дослідження

Попри системність нашого моніторингу насильницької риторики в обраних Telegram-каналах, це дослідження має низку обмежень, пов’язаних як з особливостями вибірки, так і з природою самого контенту в соціальних мережах.

1. Обмеження вибірки каналів. У межах цього дослідження було розглянуто 67 Telegram-каналів, відібраних за типом і кількістю підписників. Сукупна аудиторія цих каналів становить майже 38 мільйонів користувачів, що дозволяє відстежити основні тенденції й закономірності в українському сегменті Telegram. Водночас такий підхід не гарантує повного охоплення всіх особливостей і нюансів насильницького контенту. Існує ризик, що відверто радикальні наративи можуть поширюватися в менших або закритих каналах, у коментарях до дописів, а також у приватних чатах, які не потрапили до вибірки. Виявлення й аналіз таких середовищ потребують окремих досліджень.
2. Обмеження платформ поширення контенту. Дослідження охоплює повідомлення, що публікувалися в найпопулярніших категоріях Telegram-каналів, адже саме ця платформа є нині ключовим джерелом отримання новин для українців. Однак інші соціальні мережі — Facebook, Instagram, YouTube, TikTok, X (Twitter) — також мають значний вплив на формування суспільних настроїв, але не входили до сфери аналізу. Окремо варто зазначити, що радикалізуючий контент може поширюватися й на більш нішевих платформах, таких як Discord, Twitch, Substack або Reddit, які також не досліджувалися в межах цього проєкту. Вивчення таких середовищ становить перспективний напрям для подальших досліджень.
3. Обмеження вибірки контенту. Аналіз проводився на основі автоматизованої класифікації повідомлень. Перед початком дослідження команда вручну позначила приклади контенту з ознаками насильницької риторики, щоб “навчити” штучний інтелект розпізнавати подібні повідомлення у великій вибірці.  Далі до ручного аналізу потрапляли лише ті повідомлення, які ШІ класифікував як потенційно насильницькі. Якщо обсяг такого контенту є помірним (до 9000 дописів), ми аналізували його повністю вручну; у разі великої кількості публікацій одного типу — формували стратифіковану вибірку, що забезпечує рівномірне представлення різних каналів і часових періодів. Такий підхід дозволяє оптимізувати ресурси дослідження, водночас зберігаючи його аналітичну точність. Попередні перевірки показали, що рівень похибки алгоритму тобто помилкового віднесення контенту до насильницького, становить близько 15%, тому фактичний рівень насильницької риторики може бути дещо вищим за зафіксований у вибірці.

Додаток 1. Перелік Telegram-каналів, обраних для дослідження.

Додаток 2. Перелік аналітичних категорій дослідження.

Додаток 3. Промпт для аналізу

Ви — суворий і точний класифікатор шкідливої мови у повідомленнях Telegram. Ваше завдання — визначити, чи містить текст мову ворожнечі, заклики до насильства, особисті образи, дискредитацію або саркастичну політичну критику, а також інші форми токсичного висловлювання (вульгарність, приниження, упереджені або образливі формулювання). Нейтральні дискусії, інформаційні повідомлення та фактологічні новини не вважайте хейтспічем. Якщо текст містить опис або згадку про насильство (навіть без його схвалення), призначайте йому оцінку не нижчу за 0.3, оскільки такі повідомлення також мають значення для дослідження риторики насильства. Надайте числову оцінку рівня хейтспічу, де 1.0 означає відверту ворожість або насильницький зміст, а 0.0 — нейтральне повідомлення. Оцінка не може перевищувати 1.0. Для подальшої класифікації повідомлення з рейтингом 0.5 і вище вважаються такими, що містять хейтспіч. Додайте коротке пояснення (rationale) — максимально стисло, лише одне речення. Якщо оцінка перевищує 0.2, також зазначте, хто або яка група є об’єктом ворожих висловлювань. Якщо ціль незрозуміла, виведіть "target": "невизначено". Приклади:

1. «Ахахахахаха, так це вони вийшли в підтримку президентського законопроєкту?! 😂😂😂» — hate speech, оскільки це саркастичне приниження політичної групи.
2. «Курс ракет на Бровари» — neutral, оскільки це фактологічне повідомлення.
3. «Тільки у Львові можуть собі таке дозволити» — hate speech, оскільки це саркастичне зауваження про регіональні відмінності.
4. «Кацапи вдарили по місту» — hate speech, оскільки слово «кацапи» є образливим етнонімом, спрямованим проти росіян.

Виведіть результат у форматі: { "rate": 0.6, "target": "політична група", "rationale": "саркастична критика уряду" }

Цей матеріал профінансовано в рамках програми міжнародного розвитку уряду Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, але висловлені в ньому погляди не обов'язково відображають офіційну політику уряду Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії.