Кримінальну відповідальність за співпрацю з окупаційною владою мають нести силовики і військові, які перейшли на службу до окупаційної влади; організатори псевдореферендумів та псевдовиборів на окупованих територіях, а також ті, хто балотувався на цих так званих “виборах”.
Такими є результати дослідження ставлення до громадян України, які взяли російські паспорти, кримінальної відповідальності за співпрацю з окупаційною владою для різних категорій громадян, а також обмеження їхніх виборчих прав. Дослідження проведено на замовлення Громадянської мережі ОПОРА.
Майже всі українці (94,5%) сходяться на думці, що кримінальну відповідальність за співпрацю з окупаційною владою мають нести представники силових структур і військові, які перейшли на службу окупаційній владі. Трішки менше респондентів переконані, що кримінальна відповідальність має чекати на тих, хто допомагав російській адміністрації організовувати на окупованих українських територіях так звані “вибори” й “референдуми” (92,8%) і балотувався них (92%). Більше третини українців вважають (80,3%), що перед законом мають відповідати ті, хто погодився посісти керівну посаду в окупаційній адміністрації. Такі тенденції спостерігаються у всіх без винятку макрорегіонах країни.
Більшість опитаних вважає, що нести кримінальну відповідальність мають і люди, які голосували на “референдумах” та “виборах”, організованих Росією на ТОТ (65,8%); місцеві бізнесмени, що зберігали робочі місця й надавали товари чи послуги, але платили податки окупаційній адміністрації (59,1%); вчителі, які продовжують навчати дітей, але погодилися викладати предмети за російською програмою (53,7%). Варто зазначити, що тут спостерігаються деякі відмінності на рівні регіонів. Наприклад, на Заході спостерігається більший, ніж всюди по Україні, рівень підтримки ідеї, що кримінальну відповідальну відповідальність мають нести бізнесмени та вчителі.
Найменше українці підтримують думку, що до кримінальної відповідальності слід притягнути лікарів, які надають медичні послуги за російськими стандартами (21,7%);. пенсіонери, які подали документи на отримання російських соціальних виплат (27,4%); співробітники комунальних підприємств, які підтримують роботу критичної інфраструктури, отримуючи заробітні плати від окупаційної адміністрації (33,9%). Ще 34,5% українців вважають, що до кримінальної відповідальності слід притягнути мешканців ТОТ, які отримали російські паспорти.
Найбільше українців (76,5%) вважають, що окремі люди на окупованих територіях змушені брати російські паспорти з питань фізичної безпеки. Вдвічі менше опитаних (36,2%) вважають, що українці приймають громадянство країни-агресора з фінансових міркувань (щоб мати можливість працювати та отримувати соціальні виплати); 31,7% — через те, що підтримують Росію, ще 14,5% — для виконання завдань національного спротиву.
Ставлення до громадян України, які взяли російські паспорти в окупації, практично не відрізняється у різних регіонах. Єдиний виняток — це західні області, де другим за популярністю (40,3%) є переконання, що люди беруть російські паспорти через свідому підтримку країни-агресора. У те, що громадянство РФ приймають через фінансові міркування, вірять 33,4% тих, хто живе у західній частині країни.
Дослідження проводив Київський міжнародний інститут соціології на замовлення Громадянської мережі ОПОРА з 19 до 29 червня 2023 року. Методом телефонних інтерв’ю з використанням комп’ютера (computer-assisted telephone interviews, CATI) на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів (із випадковою генерацією і подальшим статистичним зважуванням) опитано 2004 респондентів, що мешкають у всіх регіонах України, крім АР Крим.
Респонденти — дорослі (віком від 18 років) громадяни України, які на момент опитування проживали на території України (у межах, які українська влада контролювала до 24 лютого 2022 року). До вибірки не ввійшли жителі територій, які влада України тимчасово не контролювала до 24 лютого 2022 року (АР Крим, м. Севастополь, окремі райони Донецької та Луганської областей), а також громадяни, які виїхали за кордон після 24 лютого 2022 року.
Статистична похибка вибірки (з імовірністю 0,95 і з врахуванням дизайн-ефекту 1,1) не перевищує 2,4% для показників, близьких до 50%, 2,1% — для показників, близьких до 25%, 1,5% — для показників, близьких до 10%.