Що таке інклюзивність на виборах? Наскільки виборчі дільниці, які зазвичай знаходяться в публічних будівлях та спорудах, є інклюзивними для людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення? Чи змінить ситуацію  Виборчий кодекс?

Запис програми також можна переглянути на сторінці ОПОРИ у Facebook

Що таке інклюзивність на виборах? Сьогодні ми говоримо, що право обирати і бути обраним – це серце демократії і будь-якої демократичної виборчої системи. Це видається нам природним правом. Але це право не завжди було для всіх, тобто інклюзивним.

На початку XX століття жінки мали право голосу лише в 6 країнах: Данії, Норвегії, Ісландії, Фінляндії, Австралії, Новій Зеландії. Минуло сто років, а ці країни постійно очолюють рейтинг найкращих країн для життя, лише змінюють позиції. Ми зараз згадували про права жінок, але й у чоловіків донедавна не все було так просто. 200 років тому, у 1817 році, у Франції вперше запровадили прямі вибори, але брати участь у голосуванні могли лише чоловіки. При чому тільки ті з них, які офіційно сплатили за рік податків не менш як на 300 франків. Коли Франція у 2003 році переходила на євро, то 300 франків була вже невелика сума – середній чек у кафе. Але у 1817 році в теперішньому еквіваленті це було б 50 000 доларів. Йдеться не про те, що Ви маєте таку суму, а про те, що Ви сплатили на таку суму податки. І це в же було після Великої французької революції, як бачите. Тобто загальне виборче право – досить нове надбання для світу. Ми швидко звикаємо до доброго.

Насправді, навіть сьогодні, для цілих груп населення лишаються проблеми з реалізацією своїх виборчих прав. І тут ми говоримо про проблеми з інклюзивністю. Хто ці люди і хто ці групи? По-перше, люди, яких називають маломобільними, з інвалідністю.

За даними Міністерства соціальної політики, в Україні 2,6 млн людей з інвалідністю. Також до маломобільних груп населення можуть відноситись люди похилого віку; вагітні жінки; батьки з немовлям у дитячому візочку; батьки з дітьми дошкільного віку; люди, які тимчасово втратили мобільність та пересуваються, наприклад, за допомогою милиць через перелом ноги та інші. Таких виборців може бути до 40%.

Що для них гарантує закон? Чого вони в праві вимагати? Наприклад, на дільниці принаймні одна кабінка для голосування має бути завширшки не менше 110 см, а в ній – столик заввишки не більше 75 см і з простором знизу, щоб в такій кабінці могла зі зручністю розташуватися людина на візку. Крім того, з 1 квітня 2019 року в Україні набули чинності нові державні будівельні норми (ДБН «Інклюзивність будівель та споруд»). Вони вимагають, щоб на шляху до дільниці була встановлена система інформування та орієнтування. Тобто, окрім візуальних вказівників, мають бути тактильні елементи або аудіовказівники для незрячих виборців. Проходи на дільницю мають бути не менше 1,8 метра завширшки, щоб могли розминутися двоє людей на візках. Самі доріжки мають бути ріні, без нахилів, тротуари мають бути обладнані місцями з пониженими бордюрами, які позначаються тактильною плиткою. Дверні проходи, якщо вони є, також повинні бути не менше 90 см завширшки. Біля дільниць для голосування мають бути місця для паркування для виборців з інвалідністю, на території дільниць – спеціально обладнані туалети. І, звичайно, кожна дільниця, де є сходи, повинна бути обладнана пандусом. Здавалося б, це вже обов’язкова вимога.

Проте моніторинг Громадянської мережі ОПОРА під час виборів 2019 року показав, що близько 3000 дільниць не були обладнані пандусом, тобто були недоступні для людей з інвалідністю. Серйозні проблеми з доступністю для маломобільних  виборців були зафіксовані на понад 16% дільниць, тобто на кожній шостій. Це узагальнені дані за офіційними відповідями органів влади. Коли ж представники Національної асамблеї людей з інвалідністю України відвідали 1269 дільниць у Полтавській області, то доступними за всім критеріями виявилося лише 3 виборчі дільниці.

Чому так стається? Звідки ця погана статистика? За законом обов’язок перевіряти оснащення та готовність виборчих дільниць лежить на місцевих органах влади. Але відповідальність чітко не прописана. Тому там, де з відповідальністю є проблема, виходить ось така картина.

З 1 січня 2020 року набув чинності Виборчий кодекс. Чи змінить він ситуацію з доступністю на інклюзивністю на виборах? У Кодексі так і не врегульоване питання зі спеціальними трафаретами для незрячих, які існують, наприклад, в Німеччині. Натомість є досить дискусійна норма, що члени виборчої комісії, якщо виборець з інвалідністю не може самостійно заповнити чи опустити бюлетень до виборчої скриньки, можуть йому допомогти, тобто зробити це фактично за нього. І це не буде порушенням таємниці голосування. Багато виборців так не вважають.  Вони мають право не довіряти своє право голосу незнайомій людині на дільниці тільки через те, що в них, наприклад, немає трафаретів і бюлетенів зі шрифтом Брайля.  

Зараз ми говоримо про день голосування, але важливо підкреслити, що виборча кампанія триває довше, ніж один день. Дуже важливою для виборця є її інформаційна складова. Виборчий кодекс гарантує, що виборці не можуть бути дискриміновані у доступі до інформаційних матеріалів. Але жодних санкцій за порушення цієї норми не передбачено. Тому на практиці люди з вадами зору та слуху не мають рівних можливостей з іншими виборцями.

Є кілька простих рекомендацій, які містяться в Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, що можуть покращити ситуацію:

  • У телевізійних передачах мають бути титри і можливість сурдоперекладу.
  • У мережі Інтернет до офіційних сайтів суб’єктів виборчого процесу є також вимоги до інтерфейсу: наявність голосового супроводу, збільшені візуальні елементи, інверсійні кольори і т. д.

Окрім того, громадяни з інвалідністю повинні мати право не лише обирати, а й бути обраними та мати можливість бути членами виборчих комісій. На жаль, у Виборчому кодексі в цьому напрямку інклюзивність також більше декларативна. Прямі норми, які б забезпечували рівні права для всіх громадян, відсутні.

Що позитивного? Тепер у Кодексі є норма про обов’язок місцевої влади у визначений термін усунути всі перешкоди для голосування маломобільних груп. Навіть визначений кінцевий термін – 1 січня 2025 року.

«З досвіду «Доступно.UA», – розповідає Дмитро Щебетюк, засновник ініціативи, – коли я ходив на дільницю у Києві під час першого туру президентських виборів 2019 року, то нічого не змінилося. За останні 8 років нічого не змінилося. Було дуже складно знайти когось, хто б міг допомогти. При чому моя дільниця знаходиться в дитячій поліклініці. Під час другого туру ми голосували у Франкфурт-на-Майні, в українському консульстві. Там ситуація хороша, я зміг спокійно потрапити до дільниці та проголосувати. Ще один негатив минулого року. Я  ніколи не надсилав запит голосувати на дому. Голосував на дільниці. А потім приходить повідомлення, що маю голосувати вдома. Ця функція хороша. У свій час з’явилася для того, щоб в складних умовах з доступністю надати людям з інвалідністю можливість голосувати вдома. Голосування на дому мало б бути тимчасовим виходом, а стало постійною «відмазкою» для держави, яка не забезпечує доступність дільниць для людей з інвалідністю».

«Це принижує гідність людини. Ти живеш так само, як всі. Маєш право на вільне пересування, на прояв свого голосу і т.д. Але не можеш пересуватися. До тебе приходить група людей, і ти маєш голосувати таким чином. Це принизливо. У нас такого багато в державі, зокрема, і через архітектурну доступність. Але ж вибори – це про демократію, коли людина має вибір: голосувати вдома чи голосувати на дільниці», – підсумовує Дмитро.

Згадаємо потреби інших виборців, які з точки зору застарілого законодавства навпаки вважалися занадто мобільними, щоб мати право голосувати. Мова йде про осіб, які з тих чи інших причин мали потребу голосувати не за місцем реєстрації. Перед другим туром президентських виборів у 2019 році, коли дозволили тимчасово змінювати адресу для голосування, цією опцією скористалися 325 000 українців. Це більше, ніж населення таких обласних центрів, як Житомир або Полтава, або Черкаси. Ця цифра може бути більшою, адже далеко не всі могли чи хотіли годинами вистоювати у чергах. Нагадаємо, лише внутрішньо переміщених осіб (ВПО), за оцінками Міністерства соціальної політики, налічується 1 400 000 осіб. Додаємо меншини, такі як роми (47 000 – офіційна цифра). Якби славетний український мандрівний філософ Григорій Сковорода жив зараз, навряд він міг би проголосувати хоч на якихось виборах, урахуванням того, що він не мав нерухомого майна та, відповідно, зареєстрованого місця проживання, так званої «прописки». По суті це непрямий майновий ценз, як у Франції в 19 столітті.

Трансляція програми «Вибори навиворіт» відбувається в ефірах hromadske.ua та 24 каналу. Нагадаємо, що програма мала перший та другий сезон.

Програма «Вибори навиворіт» підготовлена завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID), в рамках проєкту USAID «Місцеве спостереження за політичними процесами в Україні». Позиція USAID може не співпадати з думками, висловленими у програмі.