Чому в Україні найнижчий у світі рівень довіри до влади? Чому рейтинги політиків стрімко падають наприкінці їхніх каденцій, а українці в усьому звинувачують владу? Наскільки могли б змінитися результати виборів, якби на минулих парламентських виборах явка виборців не стала найнижчою в історії країни? Переглядайте перший випуск третього сезону інформаційно-просвітницької програми "Вибори навиворіт".

Цей випуск присвячено питанням розбудови держави через вибори та проблемі із недовірою до державних інституцій.  

Запис програми також можна переглянути на сторінці ОПОРИ у фейсбук

Українці – найбільш недовірливі до влади у світі

Ми в Україні часто повторюємо – у нас погана влада. Це така собі універсальна відповідь на всі наші негаразди. Можливо, це пов'язано з тим, що українці дуже довго не мали власної держави і тому будь-яку владу сприймають як чужу. Існують дослідження, які доводять, що хоч свою державу ми маємо вже як 30 років, але досі ставимося до неї так, ніби це окупаційний режим.

Подивіться, що відбувається з рейтингами всіх без винятку українських політиків і партійних проєктів. З яким би результатом вони не фінішували на виборах, наприкінці каденції рівень довіри до них падає нижче плінтуса. Феномен Зеленського, звичайно, вніс певні корективи до абсолютних цифр, але не до існуючої тенденції. Уряд Гончарука, який починав із 67% підтримки, наприкінці всього за пів року діяльності "здувся" до 23,5 %.

Наприкінці 2018 року міжнародна соціологічна компанія Gallup офіційно проголосила Україну світовим антилідером з найнижчим ніж будь-де рівнем довіри до уряду – 9%. У світі – а це понад 200 країн – середній показник був 56%.  Можливо, в нас синдром пострадянської країни? Але теж ні. На просторах СНД (країн колишнього СРСР мінус балтійські республіки) рівень довіри до урядів складав 48%. Тобто це факт – українці є найнедовірливішими до влади у світі.

Однак коли ми говоримо влада – що ми маємо на увазі? Імовірно, йдеться про збірний образ певного чиновника, бюрократа, політика. Він не персоналізований, але якого ми наділяємо цілком конкретними рисами: 

  • Влада краде. В опитування Gallup в цьому були переконані 91% респондентів. 
  • Влада егоїстична і не дбає про народ. Мовляв, якби дбали, то чи була б Україна – найбіднішої країною Європи?

Це все, напевно, так. Але нумо візьмемо Конституцію, де в статті 5 вказано: "Носієм суверенітету і єдиним носієм влади в Україні є народ". Виходить, що влада все-таки в народу. Чи ні?

Як працює виборча демократія?

Виборці обирають політиків, які обіцяють вирішити ті чи інші проблеми – тобто представити інтереси свого виборця на рівні держави.

В ідеалі – всі громадяни беруть активну участь у виборах, всі добре розбираються в партійних програмах і точно знають, за кого і чому голосують. При цьому, політики, яких вони обирають, є відповідальними, компетентними, а не цинічними злодіями і брехунами. Тоді будується чудова і ефективна держава. Але, на жаль, ми живемо не в ідеальному світі, тому демократія може працювати в Україні не так добре, як би хотілося.

Ольга Айвазовська, координаторка політичних програм громадської мережі "ОПОРА" відзначає, що за роки незалежності Україна еволюціонує від мажоритарної системи до пропорційної з відкритими списками: "Зараз ми знаходимося в період перехідного періоду до пропорційної системи з преференцією, єдиним неперехідним голосом. Звучить доволі складно. Але є певна провокація: наскільки якісно і стабільно працює уряд буде залежати від того наскільки ефективно буде обраний сам парламент, тобто чи буде можливість створити коаліції, напрацювати певну програму дій і делегувати цю програму реалізовувати уряду. Тому до пропорційної системи переходять дуже багато європейських демократичних держав".

"Ключовим є те, як до свого волевиявлення  підходить сам виборець. Громадянин іде голосувати в день виборів і ставить галочку напроти партії чи кандидата-мажоритарника. Але чи питає він себе, що лежить в основі його вибору? Чи звертає увагу на програмні цілі, які озвучуються цією політичною силою або одноосібно кандидатом? Чи вивчає спектр пропозицій? Чи базується лише на тому, який слоган/заклик або який колір рекламує політична сила або одноосібно кандидат? Виборча система не дає відповідь на це питання, тому що все залежить від громадянина," – коментує Айвазовська.

Демократія не працює на повну, бо не всі ходять на вибори

Не всі виборці ходять на вибори. Це проблема. Візьмімо парламентські вибори 2019 року, в яких президентська партія "Слуга народу" взяла фантастичні для України 43,16% голосів, що разом з перемогою в багатьох мажоритарних округах дало їм вперше в українській історії монобільшість – тобто можливість ухвалювати закони без створення коаліції з іншими політичними силами. Грандіозний успіх. Вибори 2019 року цікаві ще одним показником – найнижчою в історії явкою. В голосуванні взяли участь вперше від проголошеної незалежності менше від половини зареєстрованих виборців. З 29 з половиною мільйонів виборців, які мають право голосу, скористалися ним 14,7 мільйонів, а приблизно 14,8 – не прийшли на дільниці. За "Слугу народу" проголосували 6,3 мільйона виборців. Це в 2 з залишком рази менше ніж ті, хто не прийшли.

Уявіть, що всі ті, хто не голосував, проголосували б за якусь одну партію. Та партія б не просто отримала більшість –  це була б тотальна конституційна більшість. Ці виборці могли б змінити будь-що в цій країні. Але вони просто не прийшли, залишилися вдома нарікати на погану владу. Цього, звісно, ми не знаємо. Але точно знаємо, що через них демократія спрацювала менше, ніж на половину своєї ефективності.

Ще аргумент для молодих виборців, які кажуть, що не цікавляться політикою. Просто зрозумійте, якщо парламент обиратимуть пенсіонери – не дивуйтеся потім, що уряд підвищує пенсії за ваш рахунок, а не думає про створення робочих місць чи доступну якісну освіту. Депутати захищають інтереси свого виборця. А ваш депутат просто не пройшов до парламенту.

Український виборець не довіряє самим інститутам влади

Немає нічого дивного, що люди можуть розчаруватися в політиках, які не виправдали їх сподівань, не виконали передвиборчих обіцянок, заплямували себе корупційними і кумівським зв’язками. Можна розчаруватися в Президенті, прем’єрі,  міністрі внутрішніх справ, депутаті на окрузі. Але наша проблема глибша і серйозніша – український виборець не довіряє самим інститутам влади.

Є цікаве опитування, яке з 1994 року проводив Інститут соціології Національної академії наук. Респонденти за 5-бальною шкалою оцінювали рівень довіри до різних соціальних інститутів. За 24 роки дослідження тенденція така – українці більше схильні довіряти прогнозам астрологів, аніж парламенту, уряду, президенту як інституціям.

У лютому 2020 року 65% не довіряли Верховній Раді, 64,5% не довіряли уряду. Позитивний баланс довіри був лише у Президента – 51,5% довіри. Але це тому, що це – персоніфікована посада, це довіра до Володимира Зеленського. Адже до державного апарату, частиною якого є й Зеленський, недовіра складає 77%. Більше недовіри лише до російських ЗМІ. Але державні інституції – це і є держава. Можна не довіряти конкретному клерку, до якого ви прийшли на прийом. Але не довіряти всій системі означає не вірити власній державі.

Як це позначається на виборчих процесах

Як це позначається на виборчих процесах? В країні не працює весь виборчий цикл. Коли ми говоримо про виборчий цикл, то розуміємо, що в демократичних країнах вибори фактично ніколи не завершуються. І це нормально. Це не означає, що прийшовши до влади пів  своєї каденції звинувачувати в усіх промахах попередників, другу половину займатися безсоромним піаром на всіх медіа. Йдеться про інше, а саме про безперервність виборчих процесів, таке колесо, що вічно обертається. Кампанія завершується підрахунком голосів, потім політичні сили формують стратегію в залежності від того стали вони владою чи опозицією, влада змінює бюджет, запускає обіцяні реформи, а опозиція контролює і критикує. Цей післявиборчий період плавно переходить у передвиборчий, коли треба пояснювати зміни, оцінювати результати вже зробленого, залучатися підтримкою виборців, готувати нову програму на наступні 5 років.

Очевидно, що саме через недовіру у суспільстві більшість громадян не вважають, що демократія – це найкращий варіант. На півдні і сході прихильники демократії взагалі опиняються у меншості. Це навряд чи здорові цифри.

Ми маємо велике досягнення як демократична країна. З 2005 року вибори в нашій країні є вільним і ніхто не може передбачити їх результати. А це означає, що насправді в усіх наших успіхах і поразках винна влада, частиною і джерелом якої є і ми – виборці. Час взяти відповідальність за цю країну, для початку – повірити в неї.

 

Трансляція програми «Вибори навиворіт» відбувається в ефірах hromadske.ua та 24 каналу. Нагадаємо, що програма мала перший та другий сезон.

Програма «Вибори навиворіт» підготовлена завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID), в рамках проєкту USAID "Місцеве спостереження за політичними процесами в Україні. Позиція USAID може не співпадати з думками, висловленими у програмі.