Мета Закону про деолігархізацію досягається й люди, які могли потрапити до переліку олігархів, вже зараз за власної ініціативи позбавляються свого бізнесу та впливу на політику. Про це повідомив Міністр юстиції України Денис Малюська під час онлайн-дискусії «ОПОРА.Live» у середу, 13 липня. За його словами, наприклад, Рінат Ахметов здійснив вихід одразу з-під двох критеріїв потрапляння до переліку олігархів – щодо участі в політичному житті країни через втрату мандату його бізнес партнером Вадимом Новинським, а також щодо впливу на медіасферу через відмову від ліцензій на телерарадіотрансляції «Медіа Групи Україна».
«Олігархи не просто намагались впливати на політику протягом цих років, вони визначали весь політичний ландшафт, вони творили політичних зірок, вони знищували політичні фігури. Вони були визначальним двигуном української влади і політики протягом всіх цих років. Тому тут роль не треба особливо пом’якшувати – вона очевидна і зрозуміла. Власне, і мета цього закону була – прибрати настільки великий вплив олігархів. Як мінімум з тим, щоб вони перестали на цьому заробляти значні кошти. А як максимум, щоб вони перестали спотворювати сприйняття реальності, яке вони могли цілком здійснювати шляхом маніпулювання засобами масової інформації. При чому, це здійснювалось не напряму, ми нікого ні до чого не примушували – ми створювали стимули, щоб олігархи самостійно втрачали свій статус», - зазначає Малюська.
Міністр зауважує, що ще з моменту розробки Закон отримав дві великі хвилі критики, щодо яких зараз вже можна стверджувати, що це була умисна дезінформаційна кампанія, щоб не допустити прийняття та імплементацію цього Закону.
«Можна зараз підняти відео політиків і аналітиків, які тоді це прогнозували, що це сміх та й годі, без жодного якогось серйозного результату. Потім з часом критика змінилася і фраза «сміх та й годі» перейшла в «грубе порушення прав людини», що це не європейські практики, що це заступ за усі межі розумного і дозволеного, що це тотальне нівелювання основоположних прав людини. Де була друга хвиля критики. З теперішнього моменту можна цілком спокійно стверджувати, що обидві хвилі є і були дезінформаційною кампанією умисною з тим, щоб не допустити прийняття Закону і його імплементацію. Тому що це не було пустопорожніми балачками, олігархи дійсно налякались і вклали величезну купу грошей в дискредитацію Закону. Влили їх через свої медіа і через медіа споріднені, або ті, які були готові підтримувати такого роду медійну хвилю», - зазначив він.
А частина аргументів критиків щодо неєвропейських практик, на думку Міністра, була знівельована численними заявами європейських політиків і, зокрема, останньою заявою Єврокомісії.
«Єврокомісія навіть поставила умовою початку переговорів щодо членства України в Євросоюзі імплементацію Закону про олігархів з наступним врахуванням висновків Венеційської комісії. Тут важливо зрозуміти, що висновків Венеційської комісії ще немає, їх ще ніхто не бачив. Однак факт, що Єврокомісія вважає закон про олігархів основоположним, важливим для того, щоб Україна довела, що вона є частиною Європейської Спільноти й поділяє спільні цінності, – це дуже важливий фактор. Зокрема, в своєму виступі перед парламентом Урсула фон дер Ляєн вказала, скажімо так, на численні цілі, які ще слід досягти українській владі. А серед позитиву, який уже досягнутий, був єдиний момент – це якраз прийняття Закону єдиною країною у всій Східноєвропейській Спільноті, який спрямований на обмеження олігархів. Це була похвала щодо того переліку реформ, який був здійснений чи ще має бути здійснений у виконанні Урсули фон дер Ляєн. Тому мета, за великим рахунком, уже досягається», - підкреслив Міністр.
На його думку, зараз відбувається, наприклад, вихід Ріната Ахметова одразу від двох критеріїв, які б давали можливість віднести його до Реєстру олігархів. Так, відбувається вихід з-під критерію участі в політичному житті через втрату мандату його бізнес-партнером Вадимом Новинським, а також вихід з медійного бізнесу як критерію впливу на медіасферу. Ці два критерії якраз усувають найбільші подразники, найбільший вплив окремої особи на політичне життя країни.
«Мова не тільки про заяву, яку зробив пан Ахметов, були й інші дії окремих осіб з тим, щоб уникнути дії Закону про олігархів. З останнього, наприклад, вихід пана Новинського з членів парламенту. Це не було озвучено, принаймні медійно, що це якось зв’язано з Законом про олігархів, але нагадаю, той, хто розуміє конструкцію Закону про олігархів, той зрозуміє, що пан Новинський це був прямий зв’язок для того, щоб визнати олігархом пана Ахметова. Тому що вони є партнерами по бізнесу, а пан Новинський як народний депутат є політичною фігурою. І тому тут у випадку продовження статусу пана Новинського як народного депутата спрацьовувала б ознака участі у політичному житті, що додавала б і автоматично перетворювала б пана Ахметова у олігарха. Тому в даному випадку відмова від мандату, була це метою чи не була це метою – не знаю, судити не буду, але прибрала прямий зв’язок пана Ахметова з парламентом і прибрала найочевиднішу ознаку участі у політичному житті для пана Ахметова. Тобто, він ніколи не хотів потрапити у список олігархів, був рішуче налаштований. Остання його заява це якраз ознака того, що своєї думки він не змінив, і він вважає цей Закон небезпечним і не хотів би туди потрапляти. Власне, ще щодо пресрелізу, який зробила компанія, і Рінат Леонідович ще звернув увагу, що окремі положення цього пресрелізу явно коментувались чи писались юристами по пунктам. То явно якась «нога в дверях» залишилась, щоб якщо що, потім йти в суди і оскаржувати. Мова йде про частину пресрелізу, де озвучено про те, що «я не встиг продати у надто короткий строк встановлений законом і росіяни теж своєю війною завадили продати». Ця фраза не має комунікаційного особливого сенсу, має тільки юридичний, щоб створити собі запас потім для подальшого оскарження можливого в судах, в міжнародних судах, де завгодно з тим, щоб повернути або собі активи, або їх грошову компенсацію з посиланням на те, що або влада, або росіяни поставили в скрутне становище, де цінний актив довелось віддавати безкоштовно. Іншої характеристики окрім як юридичної я поки що не бачу, можливо комунікаційники бачать у цьому щось інше. Це моя суб’єктивна думка, не готовий говорити, що це так, але видається, що юридично це «нога в дверях» з тим, щоб не закрити собі повністю юридичні механізми повернення в бізнес назад», - розповів Малюська.
Денис Малюська підкреслює, що розробники Закону, партія «Слуга народу», ніколи не стверджувала, що його імплементація одразу автоматично прибере олігархів чи їхній вплив на політичне життя, але саме цей Закон є фундаментом для прибирання олігархів з політичної сцени та зупиненням їх збагачення на державному бюджеті. Окрім Закону потрібен ряд інших заходів для регулювання діяльності, в т.ч. діяльності тих, хто уникатиме статусу олігархів, виходячи з-під критеріїв. Зокрема, є антиолігархічний план, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України, де є перелік заходів набагато ширший, ніж лише імплементація Закону про олігархів.
Міністр юстиції також розповів, на які обмеження варто очікувати тим, хто потрапить до Реєстру олігархів: «Ззовні виглядає, що функціонал чи обмеження досить м’які. В першу чергу, мова йде про заборону на окремі операції, як то фінансування політичних партій офіційне чи участь у приватизації, так само з оборони. Є жорсткіші обмеження, наприклад, будь-які зустрічі з державними топовими чиновниками, суддями чи аналогічними людьми на аналогічних посадах повинні декларуватись. Тобто, будь-який депутат, який зустрінеться з олігархом, повинен буде одразу подати декларацію з описом, з ким він зустрівся, коли і в чому був предмет розмови, що також визначає дискомфорт. Але найскладніше для поважних людей, які могли б потрапити у список олігархів, це сам статус олігарха. Тому що такий статус призводить автоматично до певних ускладнень для ведення бізнесу, чого їм вкрай не хотілося б. Якщо хочете, це певною мірою табуювання у суспільній свідомості, що для нормального бізнесмена, який хоче бізнес вести нормальним чином, або який зазнав істотних збитків внаслідок російської агресії і хоче скористатись цивілізованими інструментами для отримання компенсацій, як то похід в ЄСПЛ чи в Арбітраж, їм потрібно довести, що вони є чесним бізнесом, який заслуговує на чесну компенсацію і отримав цей бізнес чесним і порядним шляхом, тому компенсація має бути повною, а не частковою або взагалі відмова в компенсації. Нагадаю, що, наприклад, інша особа, яку суспільство часто усвідомлює як олігарха, Ігор Валерійович, так само намагався судитись вже з Україною в Арбітражі, де вимагав стягнення мільярдів доларів США. І йому це не вдалось в першу чергу з огляду на те, що Арбітражний суд в Стокгольмі критично поставився до такої особи і до того шляху, яким він набув свої активи, а саме шляху, який трохи нагадує використання корупційних зв’язків, і відмовив у розгляді його заяв і вимог щодо України про стягнення компенсацій. Для іноземних Арбітражів, для західного бізнесу, для міжнародної спільноти чистота репутації особи – це ключовий фактор. Особа, яка не має чистої репутації, міжнародні організації, міжнародні фінансові організації чи навіть вже на даному етапі міжнародні суди не будуть мати справу, будуть максимально відходити від такої кооперації, що зводить можливість ведення бізнесу практично до нуля у сучасному світі. Репутація – це все. Власне, тому ми спостерігаємо максимальний відхід від режиму олігархів, добровільний, як ми того і сподівались. Ми дуже сподіваємось, що це не єдиний приклад буде відходу від олігархічних методів ведення політичної боротьби чи ведення бізнесу, що така практика продовжиться і нам не доведеться використовувати ті інструменти, які покладені в Законі про олігархів, а й надалі ми будемо плавно, але швидко переходити до цивілізованого ведення політичної дискусії і політичної боротьби».
Варто зазначити, що під час повномасштабної війни росії проти України вплив олігархів в Україні відчутно зменшується природним чином, наприклад, через втрату активів внаслідок бойових дій. Але Міністр юстиції вважає, що вплив олігархів не відновиться після війни.
«Дійсно, 100% правда, на час війни актуальність закону істотно зменшилася. Війна зменшує вплив олігархів автоматично – їхні активи знищуються, вплив медійний обмежений телемарафоном. І решту так само впливів потенційних, які були, вони істотно зменшені. Разом із тим, Президент Зеленський неодноразово стверджував, що країна після війни не буде такою, як вона була до війни. Вплив олігархів ніколи не відновиться. І так само додатковим аспектом, який надав поштовх до імплементації Закону, став згаданий мною раніше висновок Єврокомісії, яка сказала: хочете вести переговори щодо вступу в члени ЄС – імплементуйте Закон про олігархів з врахуванням висновку Венеційської комісії. Закон імплементується, висновку Венеційської комісії ми очікуємо, будемо розглядати й імплементувати. Знову ж таки, поки що чіткого розуміння, що напише Венеційська комісія у нас немає, так само немає чіткого розуміння в Єврокомісії. Але знову ж таки будемо працювати й дивитися на аналіз і висновки», - зазначив Малюська.
На його думку, в наших реаліях фактично є два мотивуючі фактори для олігархів прагнути мати політичний вплив – це заробіток на бюджеті та можливість захистити своє майно від посягань системи. Але цих стимулів можна позбавити через відрізання від державних потоків, а також через створення повноцінного механізму захисту, зокрема, в судах, що потребує проведення судової реформи.
«Потрібно створювати механізми належного захисту майна і право власності, не пов’язані з участю в політиці. В першу чергу, безумовно, це те, що вже набило оскомину, судова реформа. На щастя, зараз вона перебуває вже на тому етапі, де найскладніший етап, а саме – процеси формування комісії з добору членів Вищої ради правосуддя ОК і КС пройдені вже, можна ставити крапку. Розуміння є на тому, що членами таких комісій є незалежні дійсно достойні люди, які жодним чином не пов’язані з владою і зацікавлені лише в створенні незалежних судових інституцій, які будуть гарантувати їх належне функціонування. Тому ми тут в принципі на непоганому горизонті і бачимо імплементацію належним чином судової реформи. Є окремі інші елементи, пов’язані з захистом права власності. Можу говорити, наприклад, з впевненістю за ту сферу, яка знаходиться в моєму віданні. Історії з рейдерством, активним рейдерством, «віджимом» майна і внесенням змін просто так у Реєстр, щоб змінити право власності, коли примудрились навіть будівлю парламенту, переписати на якогось безхатька, який проживав типу в Донецькій області, – цей період давно минув. Відповідно, на цьому етапі права власності, що стосується реєстраційних дій, я готовий гарантувати безпеку. З іншого боку, олігархи теж розуміють прекрасно, що їхня участь у політичному житті часто не стільки генерує безпеку, скільки генерує небезпеку. Тому що тоді, для того, щоб отримати якісь певні голоси за той чи інший законопроєкт, наприклад, або за те чи інше політичне рішення чи підтримку того чи іншого політичного кандидата, у влади є, скажімо так, стимул трошки «посмикати» бізнес такого олігарха. І це створює лише додаткові ризики для бізнесу олігарха, який би працював спокійніше, якби олігарх не приймав участі у політичному житті. Тому, в контексті України, я не думаю, що захист права власності це настільки зараз вагомий аргумент для олігарха, щоб він залишався в політичному житті. Мені здається, що спати спокійніше він буде без такої участі і просто користуючись інструментами – гарними юристами в першу чергу, міжнародними судами і правильною структуризацією права власності з тим, щоб можна було опиратись не лише на вітчизняні суди, а й міжнародні Арбітражі та Європейський суд з прав людини. Хоча, знову ж таки, маю бачення того, що зараз судова система – не та судова система, що була, наприклад, ще 5 років тому чи 3 роки тому. Зараз є ланки судової системи, які працюють дуже і дуже непогано, і з гарними юристами можна досягти прекрасних результатів. А гарних юристів багаті бізнесмени точно можуть собі дозволити», - підкреслив Міністр.
На його думку, обмежити вплив олігархів – це лише перший етап антиолігархічної роботи. Другий етап – розумно і справедливо розпорядитися наявним ресурсом, щоб штучно не створити якісь еліти: «Теоретично такі ризики існують. Для цього існують виборці, громадянське суспільство, щоб проконтролювати владу, щоб влада не зловживала можливістю чи надмірним доступом до окремих ресурсів. Так само це і порядність влади з тим, щоб бути прозорою, зрозумілою і пояснювати свої вчинки. Так само є питання і до окремих осіб, які могли б потрапити у список олігархів, чому окремі активи передаються державі, наприклад, а не за 1 грн якійсь міжнародній з гарною репутацією медійній компанії, наприклад, BBC чи щось подібне. Не обов’язково все концентрувати на державі. Так само громадськість спокійно має просити, вимагати чи держава може сама визначитись з подальшим конструктом, щоб цей механізм антиолігархічний не породжував нових олігархів чи не породжував стимулів для влади зловживати своєю владою. З тим, щоб забезпечувався і надалі, з одного боку, якісний продукт, а, з іншого боку, продукт, який би не займався промиванням мізків для громадян, тільки в інший спосіб чи в іншому напрямку, як це робили раніше олігархи. Однак, у будь-якому випадку, яка б доля не спіткала ліцензії на телерадіотрансляцію, точно рівень небезпеки знизиться з однієї тої простої причини, що у держави немає стільки коштів, щоб створювати яскравий мегацікавий продукт, у який можна було б точково вкрапляти певні політичні нотки, які б створювали політиків або знищували політиків. Тобто, продукт можливо, теоретично, буде менш цікавим, в нього будуть вкладатись менші гроші не тому, що це просто якась буде жадібність власника, а тому що телебачення перестане бути інструментом політичних воєн і в нього втратить сенс вкладати гроші, які не підтверджує будь-яка бізнес модель. Хоча, знову ж таки, можу сказати лише комплімент для тих бізнесменів, які ризикували потрапити у реєстр олігархів, це те, що вони дійсно спрямовували свій бізнес на те, щоб він став самоокуповуватись за рахунок, наприклад, реклами. Є чимало історій, де бізнеси, або вже вийшли, або могли вийти на самоокупність у найближчий період часу. Тому дійсно, такі великі компанії намагалися на горизонті 3-4-5 років вийти на нормальний медійний бізнес. Але при цьому вони все ще дозволяли продовжувати грати у політичні ігри і маніпулювання свідомістю громадян таким інструментом, поки він не вийшов на бізнес модель. Але й після виходу на бізнес модель теж не було очевидного прогнозу, очевидного розуміння, що ця бізнес модель не передбачала б активної участі у політичній грі чи зловживання ресурсом».
Із позиціями всіх учасників дискусії можна ознайомитись за посиланням.
Колаж: vybory.pravda.com.ua