У парламенті зареєстрували законопроєкт №9081, який обмежує право бути обраними до рад усіх рівнів для депутатів від заборонених проросійських партій. І він, і два альтернативні до нього законопроєкти — №9081-1 та №9081-2 — стосуються людей, пов'язаних із “Партією регіонів”, “Опозиційним блоком”, “Опозиційною платформою — За життя”, “Партією Шарія” та іншими забороненими політичними структурами. Однак запропонований парламентарями механізм дає простір для дискусії.

На думку експертів ОПОРИ, загальну рамку таких обмежень варто передбачити законодавчо, але також доречно додати як обов’язкову процедуру судове рішення щодо кожного випадку. Адже перш за все потрібно використовувати механізми саме індивідуальної відповідальності з подальшим обмеженням реалізації пасивного виборчого права і права на участь в управлінні державними справами. Це допоможе і запровадити необхідну українському законодавству процедуру обмеження із дотриманням міжнародних практик, і убезпечити державу Україна як відповідача від потенційних програних справ за позовами в міжнародних судових інстанціях.

У демократичній країні, якою є Україна, будь-які обмеження мають відбуватися коректно, недискримінаційно та з урахуванням міжнародних правових стандартів. Вони повинні ґрунтуватися на фактах вчинення злочину проти держави щодо кожної особи та закріплюватися рішенням суду.

В законопроєктах використано підхід, коли обмеження передбачені безпосередньо в законодавстві для групи людей без обов’язкового судового контролю. При цьому запропоновані критерії обмеження пасивного виборчого права — обрання від забороненої партії чи членство у її фракції — не є усталеними в демократичних країнах.

Наприклад, практика Європейського суду з прав людини схиляється до того, що, крім загальної законодавчої заборони, необхідно використовувати судові рішення щодо кожного випадку. Цей судовий контроль законодавчої норми, по суті, є перевіркою за “трискладовим тестом”. Тобто для того, щоб застосувати обмеження прав людини, слід керуватися таким підходом: чи передбачене необхідне обмеження в національному законодавстві, чи є ця мета легітимною, чи є таке обмеження необхідним у демократичному суспільстві. Аналогічно, Венеційська комісія рекомендує, щоб обмеження в реалізації виборчих прав було пропорційним та проголошувалося в рішенні суду. 

Конституційний Суд України також вважає, що обмеження реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими. Вони мають встановлюватися винятково Конституцією і законами України, мати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими. 

З іншого боку, якщо обмеження виборчого права та заборона партії розглядаються як інструмент “войовничої демократії”, коли є потреба захищатися від тоталітарного режиму, то авторам законопроєкту варто чіткіше виписати запропоновані критерії. Наприклад, зараз у законопроєктах вказано, що обрання людини в представницький орган від забороненої партії або членство в одній фракції є достатнім критерієм для обмеження в правах цієї людини, а от висування кандидатури на виборах (навіть у разі програшу) та одночасне членство цієї людини у забороненій партії — ні.

Відтак, запропоновані законопроєкти потребують або чіткішого визначення критеріїв обмеження права бути обраним, або застосування обов’язкових судових рішень індивідуально по кожній справі. Інакше запропонований підхід може бути визнаним дискримінаційним, таким, що не відповідає Конституції і підриває довіру до демократичності української держави порівняно з державою-агресором.

Повний текст юридичного аналізу експертів ОПОРИ щодо зареєстрованих законопроєктів доступний за посиланням: https://www.oporaua.org/statement/parliament/24632-pozitsiia-opora-shchodo-zakonoproiektiv-za-9081-ta-9081-1