Конституція України передбачає, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Однак в реальності це право можна втратити…коли воно стикається з українським правосуддям. 

Так, під час парламентських виборів до мене, як громадської омбудсменки із захисту виборчих прав громадян у Волинській області, звернувся 18-річний громадянин, який дуже прагнув проголосувати на парламентських виборах 21 липня 2019 року у місті Луцьку.

Його сім’я переїхала до Луцька з Луганська,  коли йому було 14 років.  Юнак є переселенцем та студентом місцевого навчального закладу. Паспорт він отримав в Луцьку, проте місце реєстрації так залишилось за адресою в Луганську, оскільки там прописані його батьки. Але на теперішний час виборча дільниця за цією адресою розташована на тимчасово окупованій території України.

Юнак звертався до відділу ведення Державного реєстру виборців Луцької міської ради Волинської області про внесення його у списки виборців у Луцьку, проте йому відмовили.

Щоб захистити конституційне право громадянина, який вперше мав право голосу на виборах, я подала позов до суду про включення його до Реєстру виборців. У позові звернула увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про вибори народних депутатів України» мій клієнт є суб’єктом права голосу на виборах 21 липня 2019 року, тому має право бути включеним до списку виборців на виборчій дільниці у Луцьку.

Однак 19 липня 2019 року, за 2 дні до дня голосування,  місцевий суд Луцька безпідставно виніс коротку ухвалу про залишення позову без розгляду. Я одразу підготувала апеляційну скаргу на вказану ухвалу.

Марно ми очікували рішення до дня голосування, адже юнак так прагнув вперше реалізувати своє право голосувати на виборах. Апеляція переглянула справу лише 23 липня 2019 року, коли голосування вже відбулось.

Чому так сталося і чому суди  в порушення всіх норм законодавства не розглянули позов вчасно? Тому що справа із суду першої інстанції до апеляційного суду потрапила і одразу була розглянута лише 23 липня 2019 року, тобто після завершення етапу голосування. 

Вказане порушення  суд апеляційної інстанції не залишив поза увагою та відреагував на нього окремою ухвалою. Одночасно апеляційний суд апеляційну скаргу виборця задовільнив та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи по суті. У вказаних рішеннях апеляційний суд дав чіткі настанови суду першої інстанції, що з огляду на виборчий процес справи про уточнення списків виборців мають розглядатися у визначені законодавством скорочені строки, а неприбуття у судове засідання учасника справи не перешкоджає розгляду справи, присутність позивача в судовому засіданні не є обов`язковою умовою для розгляду справ щодо уточнення списку виборців.

Звичайно, коли вже вибори завершились, то очікувати правосуддя було вже марно. Суд першої інстанції проігнорував вказівки апеляції та повторно залишив позов без розгляду.

Але на цьому суд не зупинився та зробив спробу покарати юнака за неявку до суду, яка згідно з нормами законодавства та висновків суду апеляційної інстанції все ж не є обов’язковою. Таким чином, на завершення всіх подій юнак отримав ще й штраф від суду за неявку в судове засідання (попри явку в засідання його адвоката).

Виникає питання: за що так покарав суд громадянина, який мав лише один намір – реалізувати своє конституційне право проголосувати вперше та з огляду на вік та відсутність досвіду попросив допомоги правозахисників у цій справі?

Звичайно, що й цю ухвалу про штраф ми оскаржили. І тут ми неочікувано зіштовхнулися з іншою проблемою. Так, справу апеляція не розглянула одразу, оскільки суд виніс ухвалу про необхідність сплати судового збору. Це є дуже суперечливою практикою, адже цю ухвалу винесли в межах розгляду справи про включення до списку виборців, а особи в цій категорії справ відповідно до ст. 274 КАС України судовий збір взагалі не сплачують. Вважаю, що таке питання потребує більш детального законодавчого врегулювання та надання роз’яснення судам. Ну і звичайно ми виграли й цю апеляцію та домоглися скасування незаконної ухвали про накладення штрафу за неявку виборця до суду.

На жаль, подолавши на шляху всі процесуальні диверсії та перешкоди, нам не вдалося найголовнішого – допомогти виборцю, внутрішньо переміщеній особі, взяти участь у голосуванні за місцем фактичного проживання.  Наш випадок є унікальним, адже суд так і не спромігся розглянути справу по суті у встановлені строки. Але по всій Україні внутрішньо переміщені особи звертались до судів із вимогами про включення до списків виборців, і результат таких звернень не завжди був позитивним для цих людей (наприклад у справах  № 359/6600/19, № 638/10793/19). Хоча у більшості випадках суди все ж ставали на сторону таких позивачів і задовольняли їхні позови (справи  № 541/1495/19, № 235/4520/19, № 308/8225/19,  № 303/4630/19).

В цьому контексті я хотіла би наголосити на тому, що суди не повинні забувати  про те, що відповідно до ст. 24 Конституції встановлено заборону привілеїв чи обмежень за ознакою місця проживання, тому обмеження права голосу внутрішньо переміщених осіб може розглядатись не лише як порушення активного виборчого права, а й як дискримінація за ознакою місця проживання.

У справі Європейського суду з прав людини «Тлімменос проти Греції» (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06.04.2000р., заява №34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об'єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об'єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, перебуваючих у ситуаціях, що істотно відрізняються.

Хочу також зазначити, що в даній справі у виборця відпало бажання в подальшому йти на вибори, оскільки, шукаючи захисту, він отримав тільки проблеми. Адже після завершення всіх судів, коли юнаку вже хотілось про них забути, відділ державної виконавчої служби  заблокував картки з грошима юнака для стягнення штрафу (адже у виконавчій службі знаходилася лише ухвала суду першої інстанцій про накладення штрафу, а оригіналу рішення апеляції про скасування штрафу служба не отримала). Звичайно, і тут ми допомогли і владнали вказане непорозуміння з незаконним штрафом.

От така довга історія, якої могло б не бути, коли б суд під час виборів своєчасно, справедливо і головне неупереджено чинив правосуддя.

Євгенія Коваленко, громадська омбудсменка з захисту виборчих прав у Волинській області

Активність мережі омбудсменів із захисту виборчих прав ОПОРИ підтримано ЄС ombudsman.oporaua.org/about_project