Після початку повномасштабної війни протидія російському впливу на внутрішню політику України втратила статус високих дискусій. Це стало питанням виживання тут і зараз. Перспективи проведення фейкових ‘референдумів" на тимчасово окупованих територіях та дестабілізації органів місцевого самоврядування, небезпека появи російських гауляйтерів у Києві — це все було і є у планах Кремля. Формуючи рішення для протидії російській диктатурі, Україна, втім, змушена шукати варіантів дотримання цивілізованих стандартів. Саме в умовах агресії рф і з думкою про своє демократичне майбутнє держава приймала зміни до законодавства про партії.

Ухвалені парламентом зміни — не панацея від втручання росії в українську політику. Вони можуть ефективно спрацювати лише разом із притягненням конкретних порушників до кримінальної відповідальності. Не менш важливо протидіяти тіньовим фінансам та іншим прихованим інструментам впливу, які можуть прямо чи через третіх осіб належати росії.

Виклики від росії безпрецедентні, але Конституція і європейські стандарти дотримані

Першою реакцією держави на нові ризики від російських політичних інвестицій у "партійний ринок" України стало рішення РНБО про призупинення діяльності 11 партій. До переліку "збитих льотчиків" потрапили 11 політичних сил, зокрема і парламентська партія "Опозиційна платформа — За життя".

Механізму тимчасового призупинення діяльності партій як такого у законодавстві немає. Однак Закон України "Про правовий режим воєнного стану" наділяє військове командування та військові адміністрації повноваженням ініціювати питання заборони політичних партій під час воєнного стану. РНБО фактично і зробила такий крок, доручивши Мін’юсту звернутися до суду з приводу заборони названих партій. Утім, рішення консультативно-дорадчого органу при Президентові України не поставило і не могло поставити крапку в існуванні партій, оскільки Конституція передбачає, що заборонити об’єднання громадян можна лише через суд.

Відсутність прямого правового наслідку рішення РНБО залишила неоднозначний "післясмак". Призупинення діяльності 11 партій, безумовно, продемонструвало суспільству і політикам, що толерувати просування російських інтересів не будуть. Це спричинило хвилю виходу з "призупинених" партій та їх фракцій, коли багато локальних лідерів хотіли показати свою позицію. Кейси Володимира Сальдо в Херсоні, окремих депутатів у Маріуполі, Мелітополі, Харківській області, хоча і були поодинокими зрадами серед місцевих депутатів, все ж підтвердили вчасність поданого державою сигналу. Можна навіть припустити, що посил від РНБО зменшив масштаб потенційно нестійкої позиції місцевих депутатів та мерів.

При цьому помітними є завищені суспільні очікування від рішення РНБО. Звернення Мін'юсту до суду не відбулося швидко, і заборона партій, відповідно, — теж, зважаючи на складність процедури та необхідність зібрати доказову базу. Депутати Верховної Ради України та місцевих рад залишилися при своїх мандатах. На рівні парламенту не було алгоритму втілення рішення РНБО щодо фракції "ОПЗЖ", і депутати фактично застосували політико-правовий механізм призупинення її діяльності.

Спробою вдосконалити процедуру заборони діяльності та утворення політичних партій став законопроект 7172-1, за який 3 травня проголосували 330 депутатів парламенту. До речі, голосували "за" навіть колишній лідер "ОПЗЖ" Юрій Бойко та низка парламентарів його нової депутатської групи. Чи стали зміни до партійного законодавства революцією в питанні заборони "проросійських" партій? Спойлер — ні. Вони суттєво посилюють можливості реагувати на порушення у діяльності партій, але базуються на жорстких вимогах Конституції та демократичних стандартах у сфері партій. Все вирішує тільки суд — звісно, за наявності доказів незаконної діяльності партій.

Що змінилося в законодавстві?
  • Розширено підстави для заборони утворення та діяльності партій — деталізовано прояви антидержавної діяльності: виправдовування, визнання правомірною агресії росії та/або республіки білорусь, глорифікація, виправдання рішень, дій або бездіяльності осіб, які здійснюють агресію проти України (сюди входять найманці, окупаційні адміністрації, самопроголошені органи та органи влади агресора).

Нова деталізація дотримується рамок давно прийнятих на рівні Конституції та законів України підстав для заборони політичних партій, таких як спрямованість партійних програмних цілей та дії проти її незалежності, суверенітету і територіальної цілісності, конституційного ладу України. Однак депутати суттєво посилили спроможність держави виявляти і доводити антидержавну діяльність партій.

  • Суттєво спрощені процедури судового розгляду питання про заборону партії, яке може бути ініційоване Мін’юстом.

Зокрема, новації стосуються строків. У першій інстанції адміністративна справа за позовною заявою про заборону партії має бути вирішена судом протягом одного місяця після відкриття провадження. Окружний адміністративний суд Києва як перша інстанція, маючи реноме нереформованого, втрачає підсудність у справах про заборону партій. Вона переходить до Апеляційного адміністративного суду в апеляційному окрузі, що включає місто Київ. А під час воєнного стану справи про заборону партій у першій інстанції взагалі переходять до апеляційного адміністративного суду у Львові.

Остаточно питання про заборону партії буде вирішувати Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду без права касаційного оскарження. Позовні заяви щодо заборони партії натомість не потребуватимуть сплати судового збору.

  • Регламент Верховної Ради тепер має процедуру зупинення діяльності фракції партії, якої стосувалося рішення РНБО.

Якщо діяльність партії зупинена рішенням РНБО, затвердженим Указом Президента України, діяльність її фракції завершується після оголошення голови парламенту, а депутати стають позафракційними.

  • У разі заборони політичної партії її майно, кошти та інші активи переходитимуть у власність держави.

Це стосується і всіх осередків/організацій заборонених партій.

  • Забороняється співпраця політичної партії з політичними партіями, громадськими організаціями держави, що визнана відповідно до закону державою-агресором або державою-окупантом.

Перелік політичних партій та громадських організацій — нерезидентів України, які створюють загрозу національній безпеці України, затверджений наказом Служби безпеки України.

Важливо розуміти, що заборона партії у судовому порядку не призведе до дострокового припинення повноважень народних депутатів, місцевих депутатів та інших посадових осіб. У випадку з народними депутатами Конституція визначає виключний перелік припинення їх повноважень, а щодо місцевих депутатів у парламенті ще має відбутися складна дискусія про можливі наслідки заборони партій для них. Після набрання чинності останніх змін КМУ має протягом місяця запропонувати варіант рішення, але вже зараз можна прогнозувати палкі дебати депутатів про ризики для ефективності місцевого самоврядування та демократичного розвитку країни.

Таким чином, після ухвалення змін і в разі їх підписання Володимиром Зеленським держава отримає:

  • ширші можливості виявляти антидержавну діяльність партій на основі деталізованих підстав;
  • шанси швидше розглянути в судах наведені Мін’юстом докази незаконної діяльності партії і у разі їх обґрунтованості покарати антидержавні партії;
  • можливість дотриматися демократичних стандартів у сфері партій, залишаючи остаточне рішення за судом.
Ризики і виклики

Попри позитивні очікування, є в новому законодавстві і виклики. Серед технічних недоліків можна назвати неточності, коли у Законі про політичні партії з’явилися два різних за змістом пункти з ідентичною нумерацією. Більш серйозної уваги може потребувати застосування нових механізмів у мирний час, оскільки вони все ж більш органічно виглядають під час війни. Про це ще рано думати, але теоретично можна очікувати традиційних для довоєнної України спроб політично вмотивовано застосувати такі санкції.

І найголовніше. Нове партійне законодавство не розв’язує проблеми, коли партії на публіці дотримуються вимог законів, але де-факто є "причепом" до російського потяга. Медведчук ніколи не заперечував належність Криму до України, чи не так? Крім того, громадяни можуть здійснювати незаконні дії у партійних інтересах, але без формальної санкції політичних сил. Щодо останнього прикладу важливо пам’ятати про базовий принцип Венеційської комісії стосовно діяльності партій: партія не несе відповідальності за індивідуальну поведінку її членів, не санкціоновану партією.

Це означає, що одночасно з удосконаленням партійного законодавства необхідно забезпечити справжню невідворотність покарання для конкретних порушників. Важливо не допустити повторення ситуації після 2014 року, коли було багато розмов про участь у виборах "мерів-сепаратистів", але мало реальних кримінальних справ. Після війни треба бути готовими і до посилення непрямого або прихованого втручання росії у політичний процес України шляхом впливу на медіа, фінанси та партії за допомогою формально не пов'язаних із нею суб’єктів. Протидія такій активності потребуватиме системного інституційного посилення усіх правоохоронних органів, ЦВК, НАЗК, Нацради з питань телебачення та радіомовлення тощо.

Олександр Клюжев, спеціально для Цензор.НЕТ