За даними Мінрегіонбуду, на сьогодні в Україні нараховується близько 656 об’єктів будівництва, по яких порушено терміни введення в експлуатацію; з цих об’єктів 208 визначені як проблемні. Ці цифри подали до міністерства обласні державні адміністрації. Але за якими саме критеріями будівельний об’єкт зараховували до числа довгобудів та проблемних довгобудів ні в самому міністерстві, ні в облдержадміністраціях сказати не можуть. Єдиний чіткий критерій, названий чиновниками: «будівництво об’єкта стоїть на місці більше дев’яти місяців», лише тоді він визнається довгобудом.
Але невідомо, чи всі з поданих обладміністраціями будівельні об’єкти підпадають саме під цей критерій. Невідомо, і скільки всього осіб постраждали внаслідок дій забудовників, управителів фондів, банків, а іноді – і держави. Бо інформацією про те, скільки людей вклали кошти в будівництво об’єкта, володіє лише забудовник, і ділиться нею він, як правило, бажання не має.
Проблема тягнеться ще з кінця 90-х, і реальне вирішення даного питання навіть не видніється на горизонті – бо все впирається в українське законодавство, котре не може навіть визначити статус постраждалих громадян. Та й займатись вирішенням проблеми українські чиновники елементарно не хочуть.
Незважаючи на це, Кабінет Міністрів України у 2009 році затвердив постанову «Про затвердження Державної цільової соціально-економічної програми будівництва (придбання) доступного житла на 2010-2017 роки». Програма повинна була вирішити проблему підвищення рівня житлових умов за порівняно меншими, ніж ринкові, відсотковими ставками за кредитами. Та в цій добрій волі Кабміну було одне «але»: за рахунок коштів держбюджету вони хотіли добудувати об’єкти незавершеного житлового будівництва. Такі об’єкти, за версією української влади, виникли через світову фінансову кризу.
Через ту ж кризу швиденько було ухвалено і Закон України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», який заборонив розірвання договорів інвестування житлового будівництва. Зрештою, лише у березні 2012 року Конституційний суд визнав це положення неконституційним. Для реалізації програми інвестиційні проекти відбиралися на конкурсній основі, замовника з забудовником визначали в такий же спосіб. Але ж хотіли, як краще, а вийшло, як завжди - до бюджетних коштів добрались горе-забудовники, котрі «добудовують» об’єкти по цей день. На перший погляд, були створені ідеальні умови: іпотека 70 на 30 відсотків, «перевірений» забудовник з замовником і знак якості «держава гарантує». Та коли на деяких об’єктах інвесторами було проведено аудит, з’ясувалося, що з будівництва «на сторону» було виведено просто шалені кошти.
Відповідь на питання, як саме потрапили до державної програми такі горе-забудовники, здогадатися не важко. Всі все розуміють, про цю проблему говорять, але гроші на добудову таких об’єктів від того не знаходяться.
Не вирішивши цю проблему, наша влада і далі діє за принципом «бачимо ціль – не бачимо перешкод» та починає популяризувати нову програму, «Соціальну ініціативу Президента України: Доступне житло». За існуючою в Україні практикою, коли законопроект не проходить туди додають два абзаци та трошки змінюють назву, при цьому не змінюють структури та суті. З ініціативою по житлу було зроблено аналогічно.
Перед парламентськими виборами ця соціальна ініціатива красувалась на всіх біг-бордах країни з емблемою Партії регіонів та була одним з елементів «покращення». Для того, щоб вона запрацювала, «примусово-добровільно» було залучено і банки, і забудовників – постарались на славу. Для громадян, котрі мріють покращити свої житлові умови – це просто мрія, а не умови. Де ще дадуть іпотеку під 3%і все ті ж «державні гарантії»?! Щоправда, громадянам при цьому не розповідають про тристоронні договори та іпотеку в банках під 16%, про те, як саме перевіряють доброчесність забудовника - але вибору людям їм не надають.
Так, держава декларує, що буде покривати 13% за кредитом за рахунок держбюджету. От при цьому не пояснює, за якою схемою це відбуватиметься, і не наголошує, що «часткова компенсація процентів здійснюється у межах коштів, передбачених на цю мету в державному бюджеті на відповідний рік». Хто саме з громадян-інвесторів потрапить до кола щасливчиків, звісно ж, невідомо.
Зрозуміло, що громадяни, котрим пощастило брати участь у цій програмі на таких умовах можуть залучити юристів до аналізу договорів, і більше дізнатися про самого забудовника. Але практика свідчить, що майже ніхто себе цим не обтяжує. Тому головне - пам’ятати, що будь-яка інвестиція (а у первинне будівництво громадяни роблять саме інвестицію) не застрахована від фінансового ризику.