Інститутами безпосередньої демократії в державному праві є референдум, народне вето, народна законодавча ініціатива. Розглядаючи питання про сутність і особливості народного вето, не можна не зазначити його зв’язок з референдумом, оскільки між ними багато спільного з позиції прав громадян на участь в голосуванні з питання про скасування того чи іншого правового акта. При цьому народне вето є різновидом відхиляючого референдуму. Основною метою народного вето, або, як його ще називають, аброгативного референдуму – є заборона, тобто недопущення реалізації законопроєкту, який до цього підтримав парламент.

Інститут народного вето може бути впроваджений як на загальнодержавному рівні, так і на рівні окремих суб'єктів федеративних держав, адміністративно-територіальних одиниць, на муніципальному рівні. Народне вето може бути загальним або частковим. Реалізація права загального вето тягне повне скасування правового акта (власне, аброгація). Реалізація права часткового вето означає скасування окремих положень правового акта (дерогацію).

Ініціатива народного вето може належати встановленій кількості громадян (петиційне народне вето) або органам державної влади (органам місцевого самоврядування), адміністративно-територіальним утворенням, встановленому числу депутатів. Право на участь в голосуванні з питання про скасування того чи іншого правового акта, як правило, мають виборці, які беруть участь у формуванні представницького органу влади, що прийняв відповідний правовий акт[1].

Перші згадки про інститут народного вето датуються Французькою революцією XVIII ст. Якобінська Конституція від 9 серпня 1793 р. надала народу право протесту («reclamation») проти законів, прийнятих народними представниками. Громадяни могли заявити свій протест протягом 14 днів після оприлюднення закону. Але цей протест міг мати силу тільки в тому випадку, якщо він був заявлений в половині департаментів і, як мінімум, десятою частиною первинних зборів кожного департаменту. При дотриманні цього правила закон передавався на загальне голосування. Конституція передбачала, що право протесту могло бути застосоване до актів про оголошення війни, по бюджету республіки, до міжнародних договорів. Проте Конституція 1793 року так і залишилась на папері[2].

У сучасному світі народне вето не є доволі популярним серед світових демократій. У досить невеликій частці країн можливе проведення відхиляючих референдумів, у більшості випадків можливість накладати вето на законодавчі акти є лише у голів держав. Ще меншою є кількість країн, в Конституціях яких прямо зазначені засади проведення аброгативних референдумів – це Австрія, Данія, Італія, Латвія, Швейцарія в Європі, Колумбія, Уругвай, Венесуела в Південній Америці, а також 24 штати Сполучених Штатів Америки, законодавство яких дозволяє проведення референдумів за відміну певних законів.

Найчастіше інструмент народного вето використовують громадяни Італії. Як зазначено вище – можливість аброгативного референдуму закладена в Конституції країни 1947 року. Згідно зі ст. 75 Конституції Італійської республіки, для проведення аброгативного референдуму потрібно зібрати підписи 500 000 виборців або рішення 5 регіональних рад. Вищевказана стаття дозволяє як відміняти закони в цілому, так і окремі статті цих законів. Варто відзначити, що податкові й бюджетні закони, питання амністії та помилування й закони про ратифікацію міжнародних угод не можуть бути винесені на голосування загальнонаціонального референдуму. Результати аброгативного референдуму вважаються дійсними (тобто скасовують певний закон у повному обсязі або його частину) у тому випадку, коли виконується основна вимога кворуму участі: більше ніж 50% голосів «за» загальнодержавного електорату[3].

У законі № 352 від 25 травня 1970 р. уточнюється, що 500 000 підписів для ініціації національного референдуму можна вільно збирати на вулицях держави протягом 90 днів до 30 вересня кожного року.

Для збору підписів щодо народної ініціативи визначаються так звані “промоутери ініціатив” (мінімум 10), що повинні надати документи, що підтверджують їх реєстрацію у виборчих списках муніципалітету Республіки або в списку громадян Італії, які проживають за кордоном, про яких йдеться в законі про здійснення права голосу громадян Італії.

Щоб зібрати підписи використовуються бланки на штампованому папері, кожен з яких повинен містити інформацію про народну ініціативу. Після опублікування в Офіційному віснику оголошення про запуск ініціативи, аркуші повинні бути представлені промоутерами чи будь-яким виборцем муніципальним секретаріатам або судовим бюро. Посадова особа, що відповідає за вищезазначені офіси, проставляє на аркушах штамп офісу, дату та підпис та повертає їх до волонтерів протягом двох днів після подання.

Поруч з підписами також мають бути вказані повні ім’я, прізвище, місце та дата народження, а також муніципалітет, в списках якого зареєстрований виборець. Для громадян Італії, які проживають за кордоном, - їх реєстрація у виборчому реєстрі громадян Італії, які проживають за кордоном.

Самі підписи повинні бути завірені нотаріусом або мировим суддею, або канцелярією магістратського суду чи апеляційного суду, в окрузі якого муніципалітет, де зареєстрований підписант. Для виборців, які проживають за кордоном, автентифікацію проводить компетентний італійський консул. При аутентифікації має бути вказана дата, в яку вона відбувається. Державна посадова особа, яка засвідчує підписи, визнає прояв волі осіб, що не мали змогу підписати петицію самостійно. За послуги нотаріуса, реєстратора, мирового судді та муніципального секретаря передбачено плату, яка окремо регулюється місцевим законодавством.

По суті процедура збору підписів є ідентичною аналогічній процедурі щодо законодавчої ініціативи.

Також цим Законом установлено, що аброгативні референдуми можуть проходити в період з 15 квітня до 15 червня наступного року після збирання необхідної кількості підписів. Якщо референдум не отримав підтримки серед виборців, то повторно його можна буде провести не раніше ніж через 5 років. За наявності потрібної кількості підписів чи рішень – Конституційний суд Італії уповноважений перевіряти юридичну відповідність ініціативи та питання, що виносяться на аброгативний референдум. В проміжку з 1974 по 1995 рік, наприклад, всього було ініційовано 75 спроб провести аброгативний референдум, серед яких 29 було визнано неконституційними, ще у 8 випадках парламент встиг внести зміни, питання яких виносилось на референдум і по 38 питанням було проведено 9 референдумів.

Перший випадок імплементації права на народне вето був використаний італійцями в 1974 році під час аброгативного референдуму за відміну Закону Фортуна-Басліні, який був прийнятий 1 грудня 1970 року і дозволяв розлучення. До Конституційного суду надійшло більше ніж 1 млн 300 тис підписів виборців, які виступили проти. Саме голосування проти Закону проходило 12-13 травня 1970 року. Явка склала 87.7% виборців. За відміну Закону проголосували 40.7% виборців, проти – 59.3%.

Перший аброгативний референдум, питання якого підтримали виборці, відбувся в 1987 році. У цілому італійці голосували за 5 питань – 3 по атомній енергетиці та 2 по питаннях судочинства. Основною причиною голосування за питання по атомній енергетиці стала аварія на Чорнобильській електростанції 26 липня 1986 року. По-перше, ініціатори референдуму вимагали відміну статуту про те, що Міжміністерський комітет з економічного розвитку (CIPE) мав можливість самостійно вирішувати де будувати атомні електростанції, якщо регіони не зробили цього вчасно; по-друге, виступали за відміну винагород муніципалітетам, на території яких мали би бути збудовані атомні або вугільні електростанції; по-третє, вимагалась заборона Державному відомству по електричній енергетиці (Ente Nazionale per L'energia Elettrica – ENEL) будувати атомні електростанції за кордоном. Щодо питань судочинства – ініціатори референдуму вимагали відміну Закону, який виключав громадську відповідальність для суддів та вимагалось скасування парламентської комісії, яка проводила розслідування щодо правопорушень міністрів замість звичайних судів. Явка під час референдуму склала 65.1%. Всі 5 питань були підтримані виборцями від 71.9% за питання по ENEL, до 85% за скасування парламентських комісій на користь судів.

Першим же референдумом, який не зібрав 50% виборців, став референдум 3-4 червня 1990 року. Виборці мали голосувати за 3 питання – відміна використання пестицидів у сільському господарстві, обмеження полювання та заборона полювання на приватній території. Всі 3 питання отримали більше ніж 92% голосів «За», але явка була на рівні 43% виборців і тому за результатами референдуму зміни не відбулись.

Останній аброгативний референдум пройшов у Італії 17 квітня 2016 року, це й же референдум був першим, який організували не за збором підписів виборців, а за рішенням 10 регіональних рад: Абруццо, Базілікати, Калабрії, Кампанії, Лігурії, Марке, Молізе, Апулії, Сардинії та Венеції. Виборці голосували лише за одне питання – скасування закону, який дозволяв продовжувати концесії з буріння нафтових і газових свердловин для видобутку вуглеводнів у межах 12 морських миль від італійського берега аж до виснаження родовищ. Ініціативу підтримали 85.5% виборців, але з урахуванням того, що явка склала 31.2%, результати референдуму було визнано недійсними. 

Всього з 1947 року по 2019 рік (2016 р.) було проведено 17 референдумів по 67 питанням. Лише під час 9 референдумів явка була достатньою, щоби визнати результати референдумів дійсними, виборці голосували за відміну 39 законів чи їхніх статей і лише 23 питання були підтримані італійцями, тобто всього лише 34% від загальної кількості питань, які виносились на референдуми. На прикладі Італії можна побачити, що навіть якщо питання про відміну тих чи інших законів отримують підтримку 500 000 виборців чи рішення більше ніж 5 регіональних рад, далеко не завжди під час референдуму ці ідеї підтримуються населенням, лише в 1 з 3 випадків.

Дещо схожа ситуація спостерігається в Федеральній конституції Швейцарської конфедерації. У тексті основного закону одразу ціла глава одного з розділів присвячена референдумам. Стаття 141 Розділу №4 описує процедуру факультативних референдумів, за допомогою яких виборці Швейцарії і можуть накладати народне вето. У тексті вказано, що якщо протягом 100 днів після офіційної публікації будь-яких актів буде зібрано 50 000 підписів виборців або 8 кантонів винесуть рішення, то на народне голосування можуть бути винесені:

  • Федеральні закони

федеральні закони, які мають термін дії, що перевищує один рік;

федеральні постанови, якщо це передбачено Конституцією;

  • Міжнародні договори, які:

мають необмежений термін дії та не можуть бути денонсовані;

передбачають приєднання до міжнародної організації;

включають важливі законодавчі положення, або здійснення яких вимагає прийняття федерального законодавства.

Згідно зі Швейцарською конституцією, право підпису народної ініціативи має кожен швейцарець, який має право голосу, включаючи громадян Швейцарії, які проживають за кордоном. Останні можуть підписати народні ініціативи, якщо їм не менше 18 років та вони зареєстровані в посольстві країни, де вони проживають.

Процедура збору підписів має певні особливості. Наприклад, важливо, щоб кожен аркуш у списку містив лише підписи виборців з однієї комуни, оскільки, перш за все, комуни перевіряють і підтверджують підписи. Якщо певні формальні вимоги не будуть виконані, підписи будуть вважатися недійсними.

Підписи перевіряються двома органами:

Комуни перевіряють, чи є підписи дійсними. Вони перевіряють, чи особи, що підписали ініціативу, зареєстровані у списку виборців і чи немає повторного підпису ініціативи однією особою (кратне голосування). Федеральна канцелярія перевіряє, щоб підписи відповідали вимогам законодавства.

По суті процедура збору підписів є ідентичною аналогічній процедурі щодо законодавчої ініціативи.

Стаття 142 того ж розділу вказує, що для того, щоб визнати результати народного голосування, потрібно, щоб питання підтримала більшість від тих, хто прийшов проголосувати, незалежно від явки.

Перший факультативний референдум у Швейцарії був проведений вже на наступний рік після прийняття Конституції. 23 січня 1875 року виборці Швейцарії голосували за 2 питання – Закон, який встановлював і підтверджував громадський статус та шлюб, і Закон про активне виборче право. І якщо перший Закон отримав 51% виборців і був прийнятий, то другий отримав 49.4% і відповідно прийнятий не був.

З прийняттям Конституції в 1874 році і до сьогодення в Швейцарії відбулось 190 факультативних референдумів, які проводились ледь не щороку. Всього ж було ініційовано 225 спроб провести процедуру народного вето. Останній референдум проходив 19 травня 2019 року, в бюлетенях було 2 питання – Прийняття реформування пенсійного фінансування та контроль за вогнепальною зброєю. Обидва питання набрали більше ніж 63% голосів виборців «За», при явці в 43%, та були прийняті. 

У Конституції Королівства Данія також передбачений відміняючий референдум. У статті 42 Конституції прописані 8 пунктів, які регламентують ініціювання та проведення відхиляючих референдумів. Згідно з 1 пунктом – ініціатором відхиляючого референдуму може бути парламент. Після прийняття Закону третина членів Фолькетингу протягом 3 днів може звернутись до Спікера парламенту з проханням провести відміняючий референдум. В умовах ініціації референдуму за Закон – Фолькетинг може протягом 5 днів відізвати цей законопроєкт. Якщо референдум все ж має відбутись – то рішення про його проведення публікується разом із самим Законом, сам день голосування має відбутись не раніше ніж за 12 днів та не пізніше ніж за 18 днів з моменту публікації. Для схвалення Закону потрібно щоб його підтримало більше ніж 50% виборців, при мінімальній явці в 30%. Фінансові закони, асигнування, урядові кредити, закони про держслужбу, про заробітні плати та пенсії, про податки не можуть стати предметом референдуму. В умовах надзвичайного стану Закон може отримати Королівське схвалення одразу після його прийняття, навіть якщо ініційовано процес референдуму, слід зазначити, що в звичайних умовах Закони отримують Королівське схвалення лише після проведення референдуму.

Процедура відміняючого референдуму була ініційована в Данії лише один раз. 31 травня 1963 року в парламенті було прийнято 10 земельних законів. Депутати Ліберальної та Консервативної народної партії зібрали підписи за проведення референдуму по 4 законах з 10. Перший закон регламентував купівлю землі сільськогосподарського призначення. Згідно із законом – кожна особа, що купувала угіддя сільськогосподарського призначення, мала проживати на ньому мінімум 6 місяців. Другий закон вказував, що при продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення площею більшою за 1га, держава матиме першочергове право на купівлю цих ділянок. Третій закон був схожий на другий, але стосувався він нерухомості в містах та передмістях, які згідно із законом муніципалітети мали першочергове право на купівлю нерухомості більшою по площі за 6 000 м2. Четвертий закон мав створити перелік територій, які мали би велике значення для суспільства, тим самим забезпечивши їхнє збереження, без надання компенсацій власникам за збереження.

25 червня 1963 року відбувся день голосування, явка склала 73% виборців. Проти перших трьох законів проголосували 61% виборців, проти четвертого – 57%, у зв’язку з чим закони не були прийняті, а разом з ним були відізвані й інші 6 законів.

Конституція Австрії дещо схожа на Конституцію Данії в статтях про ратифікацію законодавчих актів. За рішенням Національної Ради чи на вимогу більшості її членів стосовно будь-якого законодавчого рішення після завершення законодавчої процедури (ст. 42 Конституції) і до засвідчення цього рішення Федеральним Президентом може бути проведено народне голосування (ст. 43 Конституції).

Як і в Данії, можливість для народного вето у австрійців була лише одна. 5 листопада 1978 року відбувся референдум, під час якого виборці могли затвердити або проголосували проти Закону про мирне використання ядерної енергетики, що було пов’язано також із запуском атомної електростанції Цвентендорф, яка на той момент вже була збудована. Явка в день голосування склала 64.1% виборців. Результати ж голосування були майже рівними – 49.5% підтримали закон, і 50.5% проголосували проти, у зв’язку з чим ядерна енергетика в Австрії не використовувалась, а Цвентендорф була демонтована.

Процедура народного вето прописана також і в Конституції Латвійської Республіки. Президент Республіки має право затримати опублікування закону на два місяці. Він зобов’язаний затримати опублікування закону, якщо цього вимагає третина членів Сейму. Цим правом Президент Республіки або одна третинна членів Сейму можуть скористатися протягом семи днів, починаючи з дня прийняття проєкту закону в Сеймі. Затриманий таким чином закон має бути винесений на народне голосування, якщо цього вимагатиме не менш як одна десята частина виборців.

Процедура збору підписів і самого референдуму прописана в Законі “Про референдум, ініціювання законів та Європейську громадянську ініціативу”. Згідно зі ст. 6 Закону, після затримки закону президентом Центральна виборча комісія повідомляє всім виборчим комісіям міст республіканського значення та країв, що починається збір підписів для ініціювання референдуму і розсилає їм листи для збору підписів.

Місця, де виборці можуть підписатися, влаштовуються в кожному місті республіканського значення або краї з таким розрахунком, щоб на 10 000 виборців було б щонайменше одне місце, де виборці можуть підписатися. Не пізніше, ніж за три дні до початку терміну збору підписів, виборчі комісії міст республіканського значення та країв встановлюють час своєї роботи, коли виборці зможуть поставити свій підпис в листах збору підписів. Час роботи встановлюється не менше чотирьох годин на день, також по суботах, неділях і у вихідні дні. Виборці, що знаходяться під час збору підписів за кордоном, можуть підписатися в листах збору підписів у посольствах, генеральних консульствах і консульствах Латвійської Республіки. Законом також прописані процедури збору підписів у людей, які не можуть дістатись до місць збору підписів за станом здоров’я, у зв’язку з ув’язненням, або військовослужбовцям.

У листах збору підписів зазначаються паспортні дані, а саме: відзначається ім'я, прізвище, персональний код і дата кожного підпису. Якщо виборець внаслідок фізичної вади сам не може поставити підпис в листі збору підписів, в присутності даного виборця за його усною вказівкою підписується член його сім'ї або будь-яка особа, якій виборець довіряє. Про це в листі збору підписів робиться відповідна позначка.

Листи збору підписів завіряють печаткою виборчої комісії відповідного міста республіканського значення або краю і підписом голови, що засвідчує, що збір підписів пройшов в установленому законом порядку. Виборчі комісії міст республіканського значення та країв після закінчення встановленого Центральною виборчою комісією терміну збору підписів висилають листи збору підписів Центральної виборчої комісії в установленому нею порядку.

Центральна виборча комісія після закінчення строку збору підписів підраховує підписи, констатує результат, повідомляє його Президенту держави і публікує в офіційному виданні "Latvijas Vēstnesis". Якщо ініціювання референдуму підписало не менше однієї десятої частини від кількості громадян Латвії, які мають право голосу, на виборах останнього Сейму, Центральна виборча комісія протягом трьох днів оголошує референдум. Референдум про скасування припиненого закону організовується не раніше одного місяця і не пізніше двох місяців після дня його оприлюднення.

День референдуму встановлюється Центральною виборчою комісією на суботу.

Народне голосування не проводиться, якщо Сейм удруге висловиться за цей закон і якщо прихильниками його прийняття виявляться не менш як три четвертини всіх депутатів (ст. 72 Конституції). На народне голосування не можуть бути винесені питання про бюджет та закони про позики, податки, митні збори, залізничні тарифи, військову повинність, оголошення та початок війни, укладення миру, оголошення та припинення надзвичайного стану, мобілізацію та демобілізацію, а також договори з іншими державами (ст. 73 Конституції). Закон, прийнятий у Сеймі та затриманий згідно із сімдесят другою статтею, може бути скасований народним голосуванням, якщо у ньому взяла участь принаймні половина тих, хто брав участь у попередніх виборах до Сейму, і більшість проголосувала проти відповідного закону (ст. 74 Конституції). Якщо Сейм більшістю у дві третини голосів приймає рішення про терміновість схвалення закону, то Президент Республіки не має права вимагати повторного розгляду такого закону; такий закон не може бути винесений на народне голосування і має бути опублікований не пізніше ніж на третій день з дня отримання ветованого закону Президентом (ст. 75 Конституції)[4].

Всього в Латвії було проведено 5 референдумів під час яких виборці могли реалізувати право на народне вето. Перший референдум пройшов після того, як 22 червня 1998 року Сейм прийняв поправки до Закону про громадянство, згідно з яким діти негромадян та апатридів, які народились в республіці після 21 серпня 1991 року, отримували право на латвійське громадянство. 36 депутатів вимагали призупинення процедури ратифікації президентом і дати можливість виборцям протягом 2 місяців зібрати підписи проти Закону. Під час збору підписів, відміну Закону підтримали 17% виборців. 3 жовтня відбувся день голосування, явка склала 69.2% виборців. За відміну поправок проголосували 44.9% виборців, проти – 52.5%, виходячи з цього, законопроєкт мав набути чинності[5].

13 листопада 1999 року проходив референдум за відміну Закону про державні пенсії, який 5 серпня був прийнятий Сеймом. За відміну Закону проголосували 94.2% виборців, але явка склала 339 879 виборців, що менше ніж 482 334 (явка на останніх парламентських виборах), і тому результати референдуму не були визнані. Причиною цьому став Закон від 5 листопада, з більш помірними вимогами до нарахування пенсійного забезпечення.

Референдум за відміну законодавства передбачений конституцією Албанії. Згідно зі статтею 150, 50 000 громадян, що мають право голосу, можуть ініціювати референдум за відміну законів, також відповідна можливість є і у парламенту. П’ята частина депутатів Асамблеї можуть також ініціювати референдум. Питання, пов'язані з територіальною цілісністю Республіки Албанії, обмеженнями основних прав і свобод людини, бюджету, податків, фінансових зобов'язань держави, оголошення і скасування надзвичайного стану, оголошення війни і миру, а також амністія, не можуть бути проголосовані на референдумі. Конституційний суд розглядає відповідність ініціатив діючому законодавству і лише після позитивного вердикту можливо проводити референдум. Для визнання легітимності референдуму потрібно, щоб його підтримала не менш ніж половина населення при загальній явці не менш ніж третини виборців.

Специфікою законодавства Албанії є те, що в країні працює фактично 2 виборчі кодекси 2003 і 2008 року. У кодексі 2008 року в 185 статті вказано, що з моменту його прийняття минулий кодекс втрачає свою силу, окрім розділу про референдуми до прийняття профільного закону. Станом на зараз окремого закону про референдуми так і не прийнято, тому цей процес керується кодексом 2003 року. Виборчий кодекс 2003 року визначає умови і критерії, пов'язані з проведенням референдуму: по-перше, запит про початок процедури скасування закону або його частини повинен бути представлений групою не менше ніж з 12 ініціаторів, які є виборцями, зареєстрованими в Національному реєстрі виборців; по-друге, він повинен бути переданий в Центральну виборчу комісію (ЦВК); по-третє, прохання про скасування закону або його частини є прийнятною, коли решта закону є самодостатньою; по-четверте, він повинен містити два обов'язкові елементи: а) назва, номер і дата прийняття закону, який потрібно скасувати, і, якщо потрібно, скасувати тільки частину закону, його відповідні положення; б) причини, за якими закон або конкретні положення повинні бути скасовані.

Протягом 20 днів після подання запиту на загальний референдум ЦВК надає ініціаторам форми для збору підписів 50 000 виборців, зареєстрованих у Національному реєстрі виборців на момент подання запиту. На чолі форми має бути надрукований заголовок закону, положення, які прагнуть скасувати. Заповнені бланки з підписами зберігаються в ЦВК.

ЦВК перевіряє підписи та посвідчення особистості громадян, які підписались під ініціативою. Також, протягом 90 днів з моменту подачі запиту на скасування законів, ЦВК може відмовити ініціаторам в запиті, якщо виникають проблеми з документацією, в такому випадку, ініціатори мають протягом 5 днів заявити про повторну подачу запиту і виправити помилки протягом 30 днів, тоді ЦВК матиме 10 днів на перевірку нового запиту.

Після перевірки документації ЦВК сповіщає президента, конституційний суд, спікера та прем’єр-міністра про запит на відміну закону. Конституційний суд протягом 60 днів має вирішити питання щодо законності запиту та передати своє рішення президенту. Президент після отримання рішення конституційного суду, або після 60 днів, вирішує, чи проводити референдум, якщо ні, то причини мають бути опубліковані та надані ініціаторам. Дата референдуму визначається президентом протягом 45 днів з моменту прийняття рішення конституційним судом, або після закінчення терміну, під час якого конституційний суд мав прийняти рішення.

Якщо ініціатором референдуму є одна п’ята частина депутатів Асамблеї, процедура референдуму має бути максимально подібною до референдуму за народною ініціативою.

Всього в Албанії було зроблено 2 спроби провести аброгативний референдум. Перша народна ініціатива щодо проведення референдуму про відмову відбулася в 2003 році, коли 53 000 виборців вимагали відміни статей 4 та 6 Закону №8889 від 25.04.2002 «Про деякі доповнення та зміни до закону №7703 від 11.05.1993 р. "Про соціальне страхування в Республіці Албанія”», згідно з якими пенсійний вік збільшувався з 60 до 65 років у чоловіків та з 55 до 60 років у жінок. Друга ініціатива відбулась у 2013 році, коли понад 50 000 виборців просили скасувати статтю 22, пункт 3 статті 49 Закону № 10463 від 22.09.2011 «Про комплексне управління відходами», згідно з яким заборонявся імпорт відходів на територію країни. Жодна з ініціатив не дійшла до логічного завершення. У першій справі, конституційний суд визнав питання таким, що не відповідає конституції, в другому випадку, навіть з позитивним висновком конституційного суду, новий уряд, який прийшов до влади після парламентських виборів 2013 року, зарахував оскаржуваний закон про поводження з відходами до «законів, які мають бути скасовані».

Специфіка Сполучених Штатів Америки є в тому, що на національному рівні процес народного вето та референдумів взагалі не передбачений в принципі, проте подібний процес передбачений законодавством 23 штатів та однієї території: Аляска, Арізона, Арканзас, Каліфорнія, Колорадо, Айдахо, Мен, Меріленд, Масачусетс, МічІган, Міссурі, Монтана, Небраска, Невада, Нью-Мексико, Північна Дакота, Огайо, Оклахома, Орегон, Південна Дакота, Юта, Вашингтон, Вайомінг та Віргінські острови США.

Найперший референдум відбувся в 1906 році в штаті Орегон. Для ініціювання народного вето потрібно було зібрати підписи як мінімум 4% виборців, прохання про проведення референдуму має бути подане не пізніше ніж за 90 днів після прийняття закону. 4 червня 1906 року виборці штату Орегон могли підтримати або проголосувати проти Закону про фінансування психіатрічних лікарень, шкіл для глухих, німих, сліпих, пенітенціарних закладів, університетів, сільськогосподарських шкіл та інших закладів освіти. Закон підтримали 62.1% виборців.

Всього з 1906 по 2018 рік було проведено 521 вето референдум на території Сполучених Штатів Америки. Виборцями було підтримано 181 референдум (34.7%) та відхилено – 340 (65.3%). Найбільша кількість референдумів була проведена у Північній Дакоті (75), Орегоні (68) та Каліфорнії (48), найменша ж – у Вайомінгу (1), Неваді (2) та Нью-Мексико (3).

У штаті Невада перший аброгативний референдум пройшов в 1956 році, а другий – в 1990 році. Для проведення референдуму за відміну законодавчого акта потрібно зібрати не менше 10% підписів виборців від кількості, яка проголосувала на останніх виборах, протягом 120 днів з моменту прийняття закону. У 1956 році виборці Невади голосували за чи проти законопроєкту про податок на прибуток, за що проголосували 68.8% виборців. В 1990 році у бюлетені стояло питання про підтримку Закону про аборти, згідно з яким жінка могла зробити аборт протягом 24 тижнів після початку вагітності, якщо цей термін минав – лікар міг зробити їй аборт лише в тому випадку, коли б вагітність загрожувала б життю жінки чи її дитини. Ініціативу підтримали 63.5% виборців.

Загалом же питання податків є найбільш поширеним під час ініціювання народного вето серед виборців США, за 112 років податкові закони ставали причиною референдумів 84 рази, з них лише 22 отримали підтримку виборців. Цікавим є також факт, що на Алясці, в штаті Мен та Вайомінгу голос «За» означає, що виборець виступає проти Закону, в той час як в усіх інших штатах, де передбачена процедура вето референдумів, – голос «За» означає підтримку Закону.

Процедура проведення відміняючого референдуму є прописаною і в законах країн Латинської Америки. Стаття 170 Конституції Колумбії вказує, що 10% виборців можуть ініціювати процес відміни закону через референдум. Рішення буде вважатись прийнятим, якщо за нього проголосують більше 50% виборців, при мінімальній явці в 25%. Забороняється проводити референдуми з питань міжнародних договорів, з бюджетних та податкових питань. З 1990 року, з моменту набуття чинності Конституції не відбулось жодного аброгативного референдуму в країні.

Конституція Уругваю регламентує проведення референдумів проти прийнятих законів. У статті 79 зазначено, що протягом одного року не менш як 25% виборців можуть звернутись до парламенту з ініціативою про відміну закону. Єдиним виключенням є податкові закони. В 1986 році парламентом Уругваю був прийнятий Закон, яким передбачалась амністія для представників колишньої військової хунти. В 1987 році були зібрані підписи на проведення референдуму за відміну Закону. 16 квітня 1989 року був проведений день голосування. За збереження закону проголосувало 55.95% виборців, проти – 41.3%, явка склала 87.8% виборців.

У 2001 році Генеральна Асамблея прийняла Закон № 17.448, згідно з яким відмінялась монополія компанії ANCAP (Administración Nacional de Combustibles, Alcoholes y Portland) на видобуток нафти. 7 грудня 2003 року пройшов референдум, за результатами якого 63.72% виборців проголосували за скасування закону і за продовження монополії.

Ще однією країною Латинської Америки, в якій можливе проведення відміняючого референдуму, є Венесуела. У статті 74 зазначено, що потрібно як мінімум 10% підписів виборців для відміни законів та 5% для відміни указів президента. Для легітимності рішення – явка має складати не менше 40% виборців. Не можна виносити на референдум питання бюджету, податків, прав людини та міжнародних договорів. Виборці Венесуели ще жодного разу не використовували своє право на народне вето.

Умови для ініціювання процедури народного вето

Країна

Мінімальна кількість виборців/депутатів для ініціювання

Терміни для ініціювання

Заборонені теми

Мінімальна явка виборців у день голосування

Італія

Підписи 500 000 виборців або рішення 5 регіональних рад

Підписи можна збирати протягом 90 днів до 30 вересня кожного року

бюджетні закони, питання амністії та помилування й закони про ратифікацію міжнародних угод

50%

Швейцарія

Підписи 50 тисяч виборців або рішення 8 кантонів

Підписи можна збирати протягом 100 днів з моменту прийняття

-

-

Данія

Звернення від третини депутатів парламенту

Протягом трьох днів з моменту прийняття

Фінансові закони, асигнування, урядові кредити, закони про держслужбу, про заробітні плати та пенсії, про податки

30%

Латвія

Звернення від третини депутатів парламенту, після цього збір підписів не менш як 10% виборців

Звернення від депутатів протягом 7 днів, збір підписів протягом 2 місяців

бюджет та закони про позики, податки, митні збори, залізничні тарифи, військову повинність, оголошення та початок війни, укладення миру, оголошення та припинення надзвичайного стану, мобілізацію та демобілізацію, а також договори з іншими державами

50% від кількості виборців, яка взяла участь у останніх виборах

Австрія

На вимогу більшості членів Національної ради

До моменту підписання Федеральним Президентом

-

-

Албанія

Підписи 50 тисяч виборців або ініціатива однієї п’ятої частини депутатів Асамблеї

-

Питання, пов'язані з територіальною цілісністю Республіки Албанія, обмеженнями основних прав і свобод людини, бюджету, податків, фінансових зобов'язань держави, оголошення і скасування надзвичайного стану, оголошення війни і миру, а також амністія

Одна третя частина виборців

США

В залежності від штату. В більшості випадків від 4% до 10% від кількості виборців, що проголосували на останніх виборах

В залежності від штату. 60, 90, 120 днів з моменту прийняття

Залежно від штату. В більшості випадків обмеження відсутні

Залежно від штату. Обмеження або відсутні, або мінімум 50%.

Колумбія

Підписи 10% виборців

-

Міжнародні договори, з бюджетних та податкових питань

25%

Уругвай

Підписи 25% виборців

Протягом одного року з моменту прийняття

Податкові питання

-

Венесуела

10% підписів виборців для відміни законів та 5% для відміни указів президента

-

Питання бюджету, податків, прав людини та міжнародних договорів

40%

Виходячи із законодавства окремих країн, процедура народного вето є доволі дієвим інструментом для контролю за законодавчою діяльністю парламентів, проте вона передбачена досить незначною кількістю країн, причому навіть в кожній цих країн виборці використовують цю можливість. Найбільш активно правом аброгативного референдуму користуються італійці, швейцарці та мешканці окремих штатів США, у той час як в країнах Південної Америки популярності серед населення цей механізм не має.

Вето референдуми можна розцінювати також і як втручання в діяльність парламентів, адже питання реформ завжди болісно сприймається населенням і через популістичні гасла, та можна відміняти дійсно перспективні закони.

З іншого ж боку, інструмент народного вето є стимулом продуктивної роботи законодавчих органів, адже завжди є можливість відміни законів, які вони приймають. До того ж, можливість відміняти закони може стимулювати розвиток громадянського суспільства, адже обмеження по кількості підписів для ініціативи чи мінімальної явки для прийняття рішення, стимулюють виборців гуртуватись та доносити певні ідеї до широких мас.


[1] Руденко В.Н. Прямая демократія: модели правления, конституционно-правовые институты. – Екатеринбург: УрО РАН, 2003. – С. 246.
[2] Курти О. История народного законодательства и демократии в Швейцарии. СПб., 1900. С. 57
[4] участь громадськості у законодавчому процесі. Інформаційно-аналітичне дослідження. URL: https://parlament.org.ua/wp-content/uploads/2015/09/11.pdf
[5] Republic Of Latvia Parliamentary Election And National Referendum 3 October 1998 Assessment Mission. Office for Democratic Institutions and Human Rights. URL: https://www.osce.org/odihr/elections/latvia/16242?download=true

 

Використані джерела та література:

Італія

  1. Constitution of the Italian Republic. URL: http://www.senato.it/documenti/repository/istituzione/costituzione_inglese.pdf
  2. Legge 25 maggio 1970, n. 352. Norme sui referendum previsti dalla Costituzione e sulla iniziativa legislativa del popolo
  3. The Referendum Experience in Europe. URL: https://www.tcd.ie/Political_Science/people/michael_gallagher/ReferendumExperience96.pdf
  4. Results of Referendum 12/05/1974 URL: https://elezionistorico.interno.gov.it/index.php?tpel=F&dtel=12/05/1974&tpa=I&tpe=A&lev0=0&levsut0=0&es0=S&ms=S
  5. Results of Referendum 08/11/1987 URL: https://elezionistorico.interno.gov.it/index.php?tpel=F&dtel=08/11/1987&tpa=I&tpe=A&lev0=0&levsut0=0&es0=S&ms=S
  6. Results of Referendum 03/06/1990 URL: https://elezionistorico.interno.gov.it/index.php?tpel=F&dtel=03/06/1990&tpa=I&tpe=A&lev0=0&levsut0=0&es0=S&ms=S
  7. Results of Referendum 17/04/2016 URL: https://elezionistorico.interno.gov.it/index.php?tpel=F&dtel=17/04/2016&tpa=Y&tpe=A&lev0=0&levsut0=0&es0=N&ms=S
  8. Results of referendums in Italy. URL: https://elezionistorico.interno.gov.it/index.php?tpel=F

Швейцарія

  1. Federal Constitution of the Swiss Confederation. URL: https://www.admin.ch/opc/en/classified-compilation/19995395/index.html
  2. Who can sign a request for an optional referendum and how are signatures checked? URL: https://www.ch.ch/en/demokratie/political-rights/referendum/who-can-sign-a-request-for-an-optional-referendum-and-how-ar/
  3. Loi fédérale concernant l'état civil, la tenue des registres qui s'y rapportent et le mariage. URL: https://www.bk.admin.ch/ch/f/pore/rf/cr/1874/18740022.html
  4. Loi fédérale sur le droit de vote des citoyens suisses. URL: https://www.bk.admin.ch/ch/f/pore/rf/cr/1874/18740019.html
  5. Répertoire chronologique des demandes de référendum. URL: https://www.bk.admin.ch/ch/f/pore/rf/ref_2_2_3_1.html
  6. Votation No 627 Tableau récapitulatif. URL: https://www.bk.admin.ch/ch/f/pore/va/20190519/det627.html

Данія

  1. The Constitutional Act of Denmark. URL: https://www.thedanishparliament.dk/publications/~/media/PDF/publikationer/English/The_constitutional_act_of_denmark_2013.pdf.ashx
  2. Den sorte hånd - jordlovene af 1963. URL: https://web.archive.org/web/20070928055829/http:/www.retsforbundet.dk/artikler/2001/sorthaand.htm

Австрія

  1. Austria. The federal constitutional law of 1920. URL: http://constitutionnet.org/sites/default/files/Austria%20_FULL_%20Constitution.pdf
  2. Dr.Peter Weish. Austria's no to nuclear power. URL: https://homepage.univie.ac.at/peter.weish/schriften/austrias_no_to_nuclear_power.pdf

Латвія

  1. Конституция Латвийской Республики. URL: https://www.president.lv/ru/latviiskaya-respublika/konstituciya-latvii
  2. Par tautas nobalsošanu, likumu ierosināšanu un Eiropas pilsoņu iniciatīvu. URL: https://likumi.lv/doc.php?id=58065
  3. Republic Of Latvia. Parliamentary Election And National Referendum 3 October 1998 Assessment Mission. OSCE mission. URL: https://www.osce.org/odihr/elections/latvia/16242?download=true
  4. Results of referendum 13.11.1999 in Latvia. URL: https://web.archive.org/web/20050912235509/http:/www.cvk.lv/cvkserv/BALSO/galrez.htm

Албанія

  1. Albanian Constitution Approved by the Albanian Parliament on 21 October 1998.URL: http://unpan1.un.org/intradoc/groups/public/documents/untc/unpan013810.pdf
  2. No. 9087 dated 19 June 2003 The Electoral Code Of The Republic Of Albania. URL: http://unpan1.un.org/intradoc/groups/public/documents/UNTC/UNPAN016504.pdf
  3. Nr.10 019, datë 29.12.2008 (ndryshuar me ligjin nr.74/2012) Kodi Zgjedhor I Republikës Së Shqipërisë. URL: https://www.parlament.al/Files/Informacione/kodi_zgjedhor_i_azhornuar_pdf_web_15174_1.pdf
  4. The culture of referendum in Albania: Technical and theoritecal reflections on the abrogative referendum. URL: http://www.academicus.edu.al/nr9/Academicus-MMXIV-9-029-042.pdf

Сполучені Штати Америки

  1. Initiative and Referendum States. URL: http://www.ncsl.org/research/elections-and-campaigns/chart-of-the-initiative-states.aspx
  2. Initiative, Referendum and Recall Introduction. URL: https://sos.oregon.gov/blue-book/Pages/state/elections/history-introduction.aspx
  3. Constitution Of Oregon. URL: https://sos.oregon.gov/blue-book/Documents/oregon-constitution.pdf
  4. Rogue River courier., May 25, 1906
  5. Oregon Blue Book. URL: https://sos.oregon.gov/blue-book/Documents/elections/initiative.pdf
  6. The Constitution Of The State Of Nevada. URL: https://www.leg.state.nv.us/const/nvconst.html
  7. Propositions to be voted upon is state of Nevada at the General Election, November 6, 1956. URL: https://www.leg.state.nv.us/Division/Research/VoteNV/BallotQuestions/1956.pdf
  8. Nevada ballot questions 1990. URL: https://www.leg.state.nv.us/Division/Research/VoteNV/BallotQuestions/1990.pdf
  9. Veto referendum. URL: https://ballotpedia.org/Veto_referendum

Латинська Америка

  1. Text of the Constitution of Colombia (1991). URL: http://confinder.richmond.edu/admin/docs/colombia_const2.pdf
  2. Uruguay's Constitution of 1966, Reinstated in 1985, with Amendments through 2004. URL: https://www.constituteproject.org/constitution/Uruguay_2004.pdf?lang=en
  3. Uruguay, 16. April 1989 : Gesetz über den Verzicht auf Strafverfolgung. URL: https://www.sudd.ch/event.php?lang=en&id=uy011989
  4. Uruguay, 7. Dezember 2003 : Aufhebung des Gesetzes über die Aufhebung des Erdölmonopols der ANCAP. URL: https://www.sudd.ch/event.php?lang=en&id=uy012003
  5. Constitution of the Bolivarian Republic of Venezuela. URL: http://www.venezuelaemb.or.kr/english/ConstitutionoftheBolivarianingles.pdf