Opora

Минулого тижня у Харкові відбулась третя щорічна міжнародна конференція Personal Democracy Forum в Україні. Традиційно учасники говорили про стан демократії в Україні, розвиток civic tech, об'єднання місцевих та міжнародних спільнот для демократичного переходу України. Першу частину форуму в блоці про реформування країни відкрила голова правління Громадянської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська. Наводимо повний текст її виступу нижче.

У мене для вас є погані новини, тому що я буду говорити про вибори. А вибори це, певно, не те, де сьогодні варто шукати правди світла і добра. Як говорив ще Отто фон Бісмарк, й цю його тезу я повторюю напередодні кожної виборчої кампанії: «Ніколи так багато не брешуть, як під час війни, після риболовлі і перед виборами».

Інститут виборів потребує постійного реформування і удосконалення. Тому що коли говорять про технології, засоби, інструментарії досить на таких форумах, то мова йде про «світлу» сторону – про технології, які допомагають. У той же час такі ж заходи, щоправда, можливо не такі відкриті, без онлайн-трансляцій, відбуваються і щодо «темних» технологій, які сприяють одному – кінцевому результату, який потрібен тій чи іншій стороні, що братимуть участь у виборах.

І погана новина в тому, що, на жаль, держава Україна сьогодні не готова до цих викликів. Але, напевно, громадянське суспільство і активісти знову, як і багато разів до того, мали би взяти в руки інструменти, в тому числі й IT, для того, щоб забезпечити прозорість та відкритість виборчого процесу як такого.

Якщо констатувати, що вибори – це інструмент мирної передачі влади, і слово «мирної» є ключовим, то потрібно пам’ятати, що будь-які вибори – це конфлікт. Конфлікт ідеологій, конфлікт особистостей, конфлікт персоналій, конфлікт технологій. В межах цього конфлікту досить важко зберігати обличчя і бути ефективним, якщо використовувати виключно «світлу» сторону законодавчих норм, процесів, процедур. І тому дуже часто те, що розробляється у форматі стартапів, у вигляді новацій може в будь-який момент знищити цей інструмент.

Нещодавно в Україні були представники різних організацій, які працюють в «силіконовій долині» в Каліфорнії, і вони, розповідаючи про нові технології, які можуть бути використані на виборах, злякались того монстра, який вони створили. Сьогодні є доступним програмне забезпечення, яке дає можливість будь-якій людині сісти перед камерою, але на відео ви побачите Барака Обаму, Ангелу Меркель чи інших відомих особистостей. І жодним чином глядач чи слухач не зможе визначити, де справжнє, і де – ні. Тому що кілька років тому ця технологія не давала можливість підробити голос, вона давала можливість підробити виключно зображення. А сьогодні голос, сконструйований відповідним програмним забезпеченням, аудиторія не відрізнить від справжнього спікера. Чи це є добре чи погано? Дивлячись, як використовувати. І найбільше розробники бояться того, що цей інструментарій потрапить в руки, наприклад, терористів, або тих, хто захоче використати його для поширення фейків і дезінформації.

І таких технологічних ресурсів є доволі багато. Але чи здатна держава чи навіть громадянське суспільство протистояти цьому, якщо вони не мають такого рівня спроможності, як розробники в «силіконовій долині»? Напевно, в момент страху варто обмежити використання певних технологій і зробити процес настільки прозорим, щоб не виникало жодних питань у всіх його учасників.

Чи довіряємо ми тому, що ми бачимо, чуємо і читаємо? В сьогоднішньому цифровому суспільстві, в цивілізаційному вимірі, напевно, цього не варто робити. Яким чином протидіяти цій проблемі? Я переконана – відкрити і оприлюднити всі процеси, дані та інформацію, що стосується перебігу виборчого процесу. Для того, щоб довіра забезпечувалась не через певні моральні якості учасників, а у зв’язку з тим, що жодні дані, цифри та інформація не можуть бути підроблені.

Коли ми говоримо про фейки, часто дискусія ведеться на тему фейкових новин. Але насправді – фейки навколо нас. Є фейкові неурядові організації, які спостерігають за виборами, щось оприлюднюють, але насправді не використовують жодних методологій, технологій. Вся їхня оцінка запрограмована ще на момент їхнього приїзду на ту чи іншу територію, в ту чи іншу державу чи громаду. Є фейкові політичні партії. Не секрет, що в Україні їх понад 300, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України. І всі вони та їхні представники мають рівні права в ході виборчого процесу. Чи варто йти шляхом обмеження цих прав? Навряд. Але напевно варто всі процеси зробити публічними.

Я наведу кілька прикладів, які в тій чи іншій мірі стали відомі за рахунок цифрування даних командою Громадянської мережі ОПОРА та за допомогою наших продуктів. Ці дані викладалися протягом тривалого часу в публічний простір, наприклад Центральною виборчої комісією щодо результатів місцевих виборів, але не в тій якості і кількості, як було потрібно для того, аби дослідити правдивість кінцевого результату. Мої колеги на всій території України впродовж півроку відвідували архіви. І, як виявилось, дуже багато цікавих історій можна знайти за результатами простих візитів до цих установ, де протягом 5 років по завершенню виборів мають зберігатися протоколи і виборча документація. Наприклад, у Кривому Розі бюлетені, протоколи і виборчу документацію технічний працівник архіву здав у макулатуру. Це було 27 коробок документів, які за законом мають зберігатися. Як стало відомо, є навіть рішення суду щодо цієї особи, але, тим не менше, пересвідчитись у правдивості інформації, яка з’явилась на сайті ЦВК жоден з активістів сьогодні не може, бо немає першоджерела. Або, наприклад, у Київській та Черкаській областях територіальні виборчі комісії у 2015 році вирішили в тій чи іншій мірі змінити дані фінальних протоколів про підрахунок голосів до обласної ради. Якщо ми думали, що це було у 2004 році, коли в протоколі можна було написати якесь число і стверджувати, що це і є результат виборів, на жаль, ми змушені жити з цим і сьогодні.

У контексті Черкаської обласної ради, то тут просто перекинули понад 10 тисяч голосів виборців – від одних маленьких партій до декількох великих, за результатами чого, наприклад, «Опозиційний блок» повинен був подолати прохідний бар’єр і потрапити до облради, «Блок Петра Порошенка» повинен був набрати набагато більше голосів. Чому цього не сталося? Тому що у людей на руках були паперові версії протоколів. Чи могло б це статися, якби ця інформація була доступна в офіційному порядку протягом виборчого процесу одразу, коли первинні дані починають потрапляти до відповідних виборчих комісій? Напевно, зробити це було б набагато важче. Питання невідворотності покарань теж актуальне. Бо протягом трьох років велися слідчі дії щодо осіб, які підмінили дані протоколів до обласної ради і так сталося, що винним в усьому вийшов Excel. У цьому нібито винен комп’ютер, в якому була неправильна формула, і допитати цей комп’ютер можливості у правоохоронних органів немає. Три члени цієї виборчої комісії отримали вироки, але жоден з них не сів до тюрми.

Щодо Київської обласної ради, то за результатами роботи моїх колег було виявлено елементарне фальшування даних, точніше використання формул, із використанням яких вдалося «округлити» результати волевиявлення. І двом партіям додалося мандатів, двом партіям віднялося. Чи це проблема? Напевно, так. Тому що суд вирішив, що після певного періоду часу, коли завершились терміни на оскарження, ці дані вже є офіційними і нічого зробити не можна. І знову посилання на програмне забезпечення у вигляді Excel і елементарної формули. Напевно, якби органи адміністрування виборів забезпечували необхідне програмне забезпечення, всі дані поступали б почергово і оприлюднювались одразу, то така ситуація була б неможливою. Але чи хоче ЦВК надавати виборчі дані в форматі відкритих даних? Звичайно ні, бо набагато складніше довести де правда, де неправда, коли ми зараз маємо справу з протоколами, які перебувають в архівах, де їх можуть здати в макулатуру.

Ще одна історія стосується ув’язнених. І вона має відношення до питань прав людини. Мої колеги підготували унікальний матеріал, з якого зрозуміло, що, на жаль, в’язні використовуються на виборах, у першу чергу президентських і парламентських, з метою впливу на кінцевий результат виборів. І якщо на президентських виборах їхня чисельність невелика – 0,37% від усієї кількості виборців – то на парламентських виборах є принаймні два округи, в яких голосування саме в тюрмах призвело до зміни кінцевого результату. Чи може бути процес прозорим у таких закладах для того, щоб результати голосування відповідали політичній позиції ув’язненого, а не потребам чи вказівкам, які надані адміністрацією? Напевно, це складно зробити, але не неможливо так точно. І елементарний аналіз статистичних даних доводить, що у 2010 році на президентських виборах і у 2012 році на парламентських виборах понад 75% ув’язнених голосували за кандидатів, які на той момент представляли владу. У 2014 році на президентських виборах лише 44% ув’язнених голосували за тих кандидатів, які мали адміністративний ресурс. І вже 57% – на парламентських виборах 2014 року. Тобто, тренд є у бік збільшення. Чи можемо ми вирішити цю ситуацію за рахунок відкритості даних? Я переконана, що так, але має бути відкритість не лише кінцевого результату, а й всього процесу, і первинно – доступ до інформації.

Інколи реформа – це не прийняття великого документа на 800 сторінок. Дуже часто суспільство ставить собі не зовсім правильні маркери, як на мене. Є такий міф, що якщо Верховна Рада прийме Виборчий кодекс, вибори будуть чесними і демократичними. Насправді ж все, як завжди, складніше. На жаль, шансів прийняти його в прогресивному форматі та й взагалі прийняти дуже мало – я б поставила на це 1%. У той же час ті інструментарії, які стосуються роботи ЦВК, збору й оприлюднення даних – вони є в громадянського суспільства, і їх, напевно, треба використовувати. Єдина проблема, що інформація фейкового характеру стосується не лише результатів, а й самого виборчого процесу. І без медіа та активної позиції громадянського суспільства напевно нам не вдасться перемогти цей тренд. Щоправда, він стосується не тільки України, і це – добра новина. Тому що дуже часто українці апелюють до того, що країна недемократична та неуспішна, а навколо держави, в яких все працює. Я не знаю, чи заспокоїть це вас і чи додасть оптимізму, але це однозначно свідчить, що ті кейси, які сьогодні будуть розповідати у тому числі про тендерні закупівлі, про відкритість локальних даних тощо – подекуди є унікальними для світу. Наприклад, формат «ProZorro» й «Dozorro» вигадали в Україні й у світі обговорюють можливості його поширення для себе.

Незважаючи на те, що під час виборів дуже багато брешуть, я переконана в тому, що громадянське суспільство не буде цього робити, а дані і числа не дадуть можливості підробити кінцевий результат. Нам є над чим працювати.

facebook logos PNG19750 greytwitter PNG29 grey2instagram greyyoutube PNG19 greyOPORA Githubtelegram PNG34 greyAndroid grey
Усі новини

© Громадянська мережа ОПОРА 2006-2018