Вже не перший і не другий рік триває дискусія про оптимальні виборчі системи для України, шляхи удосконалення роботи виборчих комісій, найефективніше регулювання передвиборної агітації, а також посилення відповідальності за виборчі порушення. Зусилля щодо удосконалення виборчого законодавства мають суперечливі результати. З одного боку, прогалини у законодавстві періодично усуваються і закони все більше перетворюються на деталізовані інструкції. З іншого, провідні політичні сили неодноразово відмовлялися від публічних зобов’язань провести комплексну виборчу реформу, у тому числі запровадити пропорційну виборчу систему з голосуванням за відкриті списки.

Процес триває, але без справжньої реформи правоохоронної і судової систем навіть найбільш прогресивний виборчий закон не зробить голосування чесним. Атмосфера безкарності, яка досі зберігається у виборчому процесі, зникне лише тоді, коли правоохоронні органи  та  судді будуть здатні забезпечити принцип невідворотності справедливого покарання.

Проміжні вибори народних депутатів України 17 липня 2016 року в черговий раз, на жаль, продемонстрували низьку готовність правоохоронців попереджувати або рішуче реагувати на порушення законодавства в умовах виборчого процесу. За оцінками спостерігачів ОПОРИ,  Національна поліція та інші правоохоронні органи опікувалися громадським порядком та безпекою виборчих дільниць, але так і не стали фактором, здатним зупинити незаконні дії кандидатів та їх політичних команд.

В умовах реформування правоохоронної та судової систем особливу роль продовжує виконувати громадський контроль за їх діяльністю, що важливо для досягнення справжніх позитивних перетворень, а не лише їх симуляції.

У виборчій сфері це означає необхідність широкого інформування суспільства про реальні кроки держави щодо притягнення до відповідальності фальсифікаторів виборів, формування громадського запиту на безумовне покарання винних у викривленні результатів волевиявлення громадян,  мотивування правоохоронців проводити об’єктивні, політично неупереджені розслідування. Як засвідчував моніторинг ОПОРИ, проведений після позачергових виборів народних депутатів України, гучні заяви керівників силових органів України щодо притягнення до відповідальності винних у виборчих злочинах нерідко завершувалися нічим.

Громадянська мережа ОПОРА розпочинає серію публікацій, присвячених розслідуванню кримінальних проваджень, розпочатих на чергових місцевих виборах 2015 року. Правоохоронні та судові органи вже мали достатньо часу для завершення всіх необхідних процесуальних процедур і демонстрації результативних розслідувань.

Перший матеріал стосується цілої серії взаємопов’язаних між собою кримінальних проваджень, які розслідувалися у Одеській області і стосувалися підкупу виборців. “Одеський кейс” цікавий тим, що підкуп супроводжувався вимогою змінити зареєстроване місце проживання для впливу на результати голосування в іншій територіальній громаді. При цьому не всі виборці, які погоджувалися на неправомірну вигоду, особисто подавати документи на зміну зареєстрованого місця проживання. За них це планували зробити організатори схеми підкупу, що ілюструє вплив загальної корупційної ситуації в країні на виборчий процес.

Одеська історія: як купували голоси на місцевих виборах?

У період з 9 листопада 2015 р. до 5 січня 2016 р. Білгород-Дністровський районний суд Одеської області виніс 12 обвинувальних вироків за кримінальними провадженнями щодо підкупу виборців.

Усі вироки стосувалися організованої схеми підкупу з метою купівлі голосів виборців на виборах Затоківської (7 проваджень), Приморської (4 провадження) та Сергіївської (1 провадження) селищних рад.

12 проваджень стосувалися однієї мережі підкупу виборців, і обвинувачені проходили за частиною 1 статті 160 КК України. Це положення Кодексу передбачає  кримінальну відповідальність за прийняття пропозиції, обіцянки або одержання виборцем для себе чи третьої особи неправомірної вигоди за вчинення чи невчинення будь-яких дій, пов’язаних з безпосередньою реалізацією ним свого виборчого права або права голосу, незалежно від фактичного волевиявлення особи та результатів голосування.

Курортний статус Затоки, Приморського та Сергіївки спричиняє значні корупційні ризики для органів місцевого самоврядування, оскільки ціла низка питань місцевого значення, зокрема земельні рішення та управління комунальною власністю, є в компетенції відповідних місцевих рад. Привабливість курортних населених пунктів вплинула і на специфіку незаконних технологій, які використовували учасники боротьби за контроль над місцевими органами влади.

Технологія підкупу полягала у пошуку осіб, які погодяться за грошову винагороду проголосувати за певних кандидатів, але в зовсім іншій територіальній громаді. Таким чином, підкуплені виборці мали отримати бюлетень не в тому населеному пункті, де зареєстровано їх місце проживання.

Сценарій зловмисників передбачав зміну зареєстрованого місця проживання виборців таким чином, щоб вони могли бути включені в список виборців на території тих одномандатних виборчих округів селища, де висувалися недобросовісні кандидати.

Вибори до селищної та сільської ради проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється територія селища чи села. Таким чином, в умовах незначної кількості  виборців у одному окрузі, невеликої явки і участі у виборах кількох кандидатів для незаконної перемоги було достатньо додатково забезпечити голоси декількох осіб.

До прикладу, за даними порталу Верховної Ради України на території Приморської сільської ради проживає 2823 чол.[1], Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровський міської ради 1372 чоловік[2], виборцями на даній території є ще менша кількість осіб (оскільки виборцем є лише дієздатний громадянин, що досягнув 18-річного віку). Обидві ради, за даними порталу Центральної виборчої комісії, налічують 16 депутатів[3].

Злочинна схема почала розгортатися з початку жовтня 2015 року, приблизно за 3 тижні до місцевих виборів 25 жовтня 2015 року.  За даними Єдиного реєстру судових рішень, більшість виборців, які залучалися до мережі підкупу, були зареєстровані на території селища Бритівка Білгород-Дністровського району Одеської області. Селище Бритівка є прилеглим до території районного центру м. Білгород-Дністровського, проте попри безпосередню наближеність не входить до території міста.

Протиправна домовленість між організаторами підкупу та виборцями відбувалася за двома схемами.

Схема № 1: виборцям пропонували за винагороду змінити місце реєстрації і в подальшому за додаткову суму проголосувати за кандидата (прізвище кандидата мало бути повідомлене лише в день голосування).

Схема № 2: у виборців за винагороду забирали паспорти, які мали бути повернуті вже перед голосуванням разом з повідомленням прізвища кандидата. Як стверджують виборці, їх не було попереджено про зміну реєстрації на інший населений пункт. Фактично зміна реєстрації місця проживання відбувалася без їх особистої участі і оформлення ними заяви-згоди та інших передбачених законом “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” документів.

З тексту двох обвинувальних вироків[4] випливає, що віддавши паспорт, виборці навіть не збиралися бути присутніми під час голосування на виборчій дільниці, а лише мали намір після виборів повернути свій паспорт та отримати 700 гривень. У цих справах злочинний намір не було доведено до кінця через втручання правоохоронних органів. У даному випадку очевидним був намір вчинення на відповідній виборчій дільниці злочину, передбаченого частиною 1 статті 158-1 КК України, – надання або отримання виборчого бюлетеня особі, яка не має на це права.

Специфічно проявилася і так звана проблема “родинного” голосування. У двох провадженнях дружини домовлялися про передачу паспортів своїх чоловіків, натомість у одному випадку навпаки чоловік передав паспорт своєї дружини для подальших незаконних дій. 

Попри те, що фактично в схему підкупу були залучені обоє з подружжя, до відповідальності притягнуто лише того, з ким безпосередньо існувала злочинна домовленість про прийняття пропозиції неправомірної вигоди.  У одному провадженні безпосередню передачу паспортів здійснював саме чоловік, хоча згода  про отримання винагороди була отримана жінкою і лише вона була притягнута до відповідальності. Імовірно, що члени подружжя скористалися своїм правом, гарантованим статтею 63 Конституції України, відмовитися давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, але дані обставини мали бути предметом перевірки слідчих органів.

Суми обіцяної виборцям неправомірної вигоди суттєво відрізнялися залежно від того, чи виборець зобов’язувався самостійно займатися перереєстрацією місця проживання, чи перереєстрація здійснювалася за допомогою корупційної схеми без безпосередньої участі виборця і коливалася в межах від 200 до 1000 гривень.

Виявлені факти свідчать не тільки про намір організаторів схем купувати голоси виборців, а й демонструють їх широкі корупційні зв’язки в органах влади, відповідальних за реєстрацію місця проживання громадян. 

Незважаючи на розмах незаконної технології, реальне покарання виявилося дуже скромним.  Покарано лише 12 виборців, а до відповідальності не було притягнуто жодного організатора чи замовника кримінальних схем.

У всіх  провадженнях “одеського кейсу” на стадії слідства була укладена угода про визнання винуватості з прокурором Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури. Обвинувачені, як передбачено угодою,  щиро розкаялись та визнали вину у вчиненні підкупу виборців.

Загалом за результатами розгляду Білгород-Дністровським районним судом справ “одеського кейсу” до відповідальності притягнуто 12 осіб.  Згідно з підписаною угодою підсудні погодилися на призначення покарання більш м'якого, ніж передбачено законом (така можливість передбачена ст. 69 Кримінального кодексу).

Санкції частини 1 статті 160 КК України передбачають відповідальність у вигляді штрафу від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт, або обмеження волі на строк до 2 років. Натомість відповідно до угоди з прокурором було визначено покарання, що складає половину від його найнижчої визначеної законом межі, тобто штраф у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 гривень). Таким чином деякі особи сплатили штраф у меншому розмірі, ніж величина очікуваної ними від злочину неправомірної вигоди (наприклад, у двох провадженнях  пропозиція неправомірної вигоди складала 1000 грн). Усі засуджені по “Одеському кейсу” обійшлися штрафом у 850 гривень.

Цікавим є умовний портрет типового “продавця” голосів. Так, серед підсудних домінують жінки (8 жінок і 4 чоловіків); особи з середньою освітою (5 обвинувачених з середньою освітою, 1 неповна середня), щодо двох є відомості про роботу медсестрою та рахівником (що передбачає наявність середньої освіти), щодо 3 обвинувачених відомості про освіту відсутні. Лише двоє з 12 підсудних мають на утриманні двох дітей, в інших дітей на утриманні не має. Домінують особи, які не працюють (5 непрацюючих, 3 пенсіонери (з них 1 пенсіонер за інвалідністю)), серед 4 працюючих осіб – медсестра, рахівник у ТОВ, прибиральниця ПУЖКГ та садівник.

Аналіз рішень Білгород-Дністровського районного суду знову підтверджує тенденцію щодо притягнення до відповідальності виключно учасників низової ланки піраміди підкупу, а саме виборців, які продають свій голос, а не скупників голосів. У окремих вироках чітко фігурують конкретні кандидати, які пропонували виборцям продавати голоси, але у в Єдиному державному реєстрі відсутні судові рішення про притягнення будь-кого з кандидатів у депутати місцевої ради до кримінальної відповідальності.

Очевидно, що відсутність серед покараних організаторів та замовників підкупу не сприяє подоланню проблеми безкарності у виборчому процесі, а навпаки стимулює останніх до злочинних дій у майбутньому. Такий стан справ також створює і об’єктивні передумови для недовіри суспільства до результатів розслідування виборчих злочинів. Надмірне ліберальне ставлення органів слідства та судів до виборців, які продають свій голос, також не сприяє подоланню безкарності у виборчому процесі.

 Досліджувана практика Білгород-Дністровського районного суду яскраво свідчить  про необхідність подальшого удосконалення законодавства, зокрема  ілюструє необхідність викладення статті 160 Кримінального кодексу України у інший спосіб.

“Одеська” історія є надзвичайно показовою і у контексті дискусії про забезпечення виборчих прав мобільних у межах країни громадян (трудові мігранти, внутрішньо переміщені особи). Технології підкупу виборців засвідчують, що “ультимативна” прив’язка виборчої адреси громадянина до його зареєстрованого місця проживання не є гарантією уникнення зловживань.  В умовах недостатньої ефективності правоохоронних та судових органів, як ліберальні, так і жорсткі підстави для визначення виборчої адреси і приналежності до територіальної громади можуть стати об’єктом зловживань. Таким чином, законодавцю необхідно шукати оптимальні варіанти запобігання злочинам, а не намагатися вирішити проблеми із законністю шляхом обмеження виборчих прав громадян.

Ольга Коцюруба, Олександр Клюжев (Громадянська мережа ОПОРА)

Цей документ було розроблено за фінансової підтримки Ради Європи. Висловлені тут думки жодним чином не відображають офіційну позицію Ради Європи.

[1]http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/z7503/A005?rdat1=05.03.2013&rf7571=23833

[2]http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/z7503/A005?rdat1=16.11.2015&rf7571=23511

[3]http://www.cvk.gov.ua/pls/vm2010/WM02815?PID112=51&PID102=9984&PF7691=9984;

[4]http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54415240