22 вересня відбулись вибори до німецького парламенту - Бундестагу. Християнсько-демократична партія (ХДС) разом з ХСС взяла найбільший відсоток підтримки за останні два десятки років – 41,5 %. Таким чином, канцлером втретє стане Ангела Меркель. Харизматичний політик, проста у побуті жінка заробила для своєї партії орієнтовно 50 280 400 євро за одну виборчу кампанію. Звісно, не одноосібно, але місцеві аналітики стверджують, що це саме її образ та рейтинг був конвертований у фінальний результат. Успіхи провладної коаліції, до якої входила і Вільна демократична партія Німеччини (ліберали), виборець приписав саме цій скромній “залізній фрау”. Доказом цього є той факт, що всі партії, які протягом двох останніх каденцій входили до провладної більшості не проходили на наступних виборах до парламенту, або втрачали значну підтримку. Тож, у соціал-демократів та зелених є серйозний острах щодо формату коаліції з ХДС/ХСС. Втратити можна і владу, і гроші.
На відміну від України, де партійні каси переважно готівкові, виборчі фонди “сірі”, а джерела фінансування “темні”, німецький політикум зацікавлений у перемозі на виборах як з політичних, так і економічних мотивів. Що більше партія отримує голосів, то більше фінансів з державного бюджету надходить до її розпорядження. Кожен виборець з перших 4 мільйонів, приносить до бюджету політичної сили по 85 євроцентів, а від цієї межі – по 75 євроцентів щорічно. Політична сила бореться не лише за прихильність громадян, мандати, а й за перспективу отримати чисті державні ресурси на власні потреби, роботу офісів, приймалень. Тож, кожна зароблена єврокопійка під час виборів є прямою інвестицією в майбутній успіх. Втім, держава заохочує залучення ресурсів від громадян, які жертвують на потреби політичних сил і додає 38 центів до кожного євро, перерахованого виборцями у фонди партій. Єдине, якщо німецький бюргер пожертвує більше 6 600 євро, то від цієї “стелі” преміальні виплати з федерального бюджету не нараховуватимуться.
Зрозуміло, що не одними пряниками годують німецьких політиків. Всі пожертви, надходження та витрати щорічно публікуються, партії проходять незалежні аудити у сертифікованих кампаній. Якщо результати оцінки ставлять під сумнів, то призначається нова фінансова перевірка. Проти короткої пам’яті партійних функціонерів працюють штрафи та адмінпокарання. Якщо політична сила забула задекларувати пожертву, то з неї стягнуть суму, що вдвічі перевищуватиме відсутню у звіті. Одним словом, німці вміють рахувати гроші, а політики – голоси. До речі, імена громад, які готові фінансувати партії, захищає законодавство про захист персональних даних. Втім, це не стосується тих, хто жертвує більше 10 000 євро. Ще один приклад того, що всі правила повинні містити винятки. В нашій державі захистом даних прикривають інформацію, яка стосується і державних коштів, і декларацій про доходи політиків, і зарплати міністрів, чи імена помічників народних депутатів. Суспільний інтерес повинен бути вищим за приватний для тих категорій населення, що обирають публічну політику.
Все починається саме з довіри, яка у німців аж ніяк не сліпа.
Спроба запровадити державне фінансування партій на початку 2000-х була і в Україні. Парламентарі прийняли законодавчу базу, якій так і не судилося запрацювати. Цьому завадило 2 фактори: відсутність політичної волі та пустий державний бюджет. Таким чином, коло замкнулося. Важко апелювати до німецького досвіду країнам, які мають гіршу економічну ситуацію, втім, нехтувати ним теж не розумно. Спосіб стимулювання підтримки політичних сил, які залучають кошти громадян є показовим і саме його варто адаптовувати. Це запустить процес прямої комунікації між партіями та виборцями, з метою формування довіри. Остання є визначальною для виборів та партійного будівництва. В Старій Європі не ставлять під сумнів результати підрахунку голосів, спосіб розподілу мандатів, який є вкрай складним, кандидати не мають “плану Б” (що робити, якщо голоси буде вкрадено). Все починається саме з довіри, яка у німців аж ніяк не сліпа. Партії, які зацікавлені у фінансовій підтримці своєї діяльності, змушені бути відповідальними за слова та дії.
Одна з моїх колег такі передові досвіди оцінює фразою: “Нам так не жити”. На що дуже хочеться відповісти: ”Доведеться”.
Ольга Айвазовська, спеціально для Ліга.net