Органи влади та місцевого самоврядування під час президентських та парламентських виборів у Одеській області покращили рівень доступності місць для голосування для мало мобільних груп людей, а також людей з інвалідністю.  На багатьох дільницях було додаткове освітлення для людей з вадами зору, об лаштовані кабінки для голосування людей на візочках, самі місця голосування здебільшого розташовані на перших поверхах, деякі оснащені пандусами.

Разом з тим, є тривожні тенденції. Так, на деякі мої запити щодо обладнання приміщень для голосування пандусами, кабінок для людей у візках, додатковим освітленням для людей з вадами зору, органи місцевого самоврядування та державних адміністрацій називали людей з інвалідністю «особами, які не здатні пересуватись самостійно» та зазначали, що проблему вирішено організацією голосування таких людей «на дому».

Ці два моменти є дуже показовими, і, на жаль, не з кращого боку характеризують органи влади і самоврядування, які керуються  такими уявленнями про осіб з інвалідністю, їхніми правами та інклюзію у громаді.

Перше. Очевидно, що далеко не будь-який ступінь інвалідності або маломобільності дорівнює стану, коли людина не здатна самостійно пересуватись. Особа може не бачити, мати складнощі у русі, пересуватись за допомогою спеціального обладнання, але це не означає, що такий стан позбавляє її можливості самостійно рухатись і бути залученим до суспільного життя. Відношення органів влади та місцевого самоврядування до таких людей автоматично, як до осіб, які не можуть самостійно пересуватись, є дискримінаційним.

Друге. Навіщо облаштовувати і робити доступною виборчу дільницю, якщо можна забезпечити право проголосувати виборцю вдома? Можливо таке вирішення ситуації, на перший погляд, може здатись більш зручним: не потрібно нікуди їхати, йти, витрачати час. Разом з тим, для людей з інвалідністю та маломобільних груп таке вирішення проблеми звучатиме  як повідомлення від влади та суспільства: «Ми не готові вас бачити в громадських місцях.  Ми не хочемо забезпечувати ваше право бути рівними з іншими. Ми бачимо ваше місце у ваших закритих будинках і не приймаємо, що у вас можуть бути інші потреби та бажання». Такий підхід – це шлях до ізоляції людей, які мають певні стани здоров’я, а, відповідно, це порушення їхніх прав.

Законодавство також стоїть на позиції, що органи влади та місцевого самоврядування повинні створювати максимально зручні умови для людей з інвалідністю.

Крім норм в Конституції України, що всі люди є рівними, на державу покладається обов’язок забезпечити цю рівність. На рівні галузевого законодавства, зокрема в Законі України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», людиною з інвалідністю вважається особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист (стаття 2).

Про те, що незабезпечення державою адекватних умов для голосування людям з інвалідністю, може бути порушенням прав людини, говорить і практика Європейського суду з прав людини.  

Так, у справі Mółka проти Польщі (№ 56550/00) заявник не зміг взяти участь у виборах до муніципальних рад, рад воєводств та регіональної асамблеї, оскільки виборча дільниця не була пристосована для виборців на інвалідних візках, а виносити бюлетені з приміщення дільниці для голосування не дозволялося. Суд дійшов висновку: не виключено, що нездатність органів влади забезпечити належний доступ до виборчої дільниці заявникові могла принизити його та спричинити страждання, які зачепили його особисту автономію, а також позначилась на якості його приватного життя. Таким чином, Суд погодився з думкою про те, що за таких обставин застосовувалася стаття 8 Конвенції.

На свій захист органи влади та місцевого самоврядування, зокрема, використовують такий аргумент: «скарг від осіб з інвалідністю на необлаштування виборчих дільниць не надходило». Можливо, це не тому, що їх все влаштовує, а тому, що, десятиріччями фактично відштовхуючи таких людей зі сфери суспільного життя, вже сформувалась зневіра, що щось можна змінити?

Забезпечення реалізації права голосу для людей з інвалідністю та інших маломобільних груп – це надання реального вибору: прийти на дійсно доступну, належним чином облаштовану виборчу дільницю, або проголосувати дома. І до проведення місцевих виборів у держави ще є час про це подбати.

Громадська омбудсменка із захисту виборчих прав Громадянської мережі ОПОРА у Одеській області Юлія Лісова

Активність мережі омбудсменів із захисту виборчих прав ОПОРИ підтримано ЄС ombudsman.oporaua.org/about_project