Популярний у політичній публіцистиці термін «дочасна агітація», на жаль, не є юридичною дефініцією, закріпленою в українському законодавстві. Завдяки відсутності регуляторних інструментів контролю за цим явищем політичного життя, а відтак – і санкціонованого публічного покарання за порушення усталених норм, він дедалі більше входить у вітчизняну політичну практику.

Незважаючи на регулярні заяви публічних посадовців Центральної виборчої комісії про неприпустимість дочасної агітації та її антагонізму принципам «fair play», вони все ж таки визнають: реальних важелів правового впливу на політиків з числа «дочасних» агітаторів на даний час не має. Скоріше, зазначений аспект лежить у площині нашої політичної культури пострадянського суспільства, адже у масовій політичній практиці дочасна агітація притаманна більшості наших «екс-партнерів» по соціалістичному табору (які мають хоча б формальні ознаки демократичного устрою): повідомлення про різні форми дочасної агітації ми можемо знайти у ЗМІ РФ, Казахстану, Киргизстану тощо.

Втім, в останній час випадки дочасної агітації в Україні стають все більш масовими і це, на думку окремих експертів, є одним із тимчасових негативних наслідків перехідного періоду впровадження в нашій державі  елементів відкритого суспільства і має, здебільшого, фінансове підґрунтя.

«Якщо раніше, до повальної комп’ютеризації і інтернетизації, введення в дію Закону України  «Про доступ до публічної інформації», інформація щодо специфіки фінансування передвиборчої кампанії партструктур та надходжень/витрат виборчого фонду кандидатів фактично була доступною для  вузького кола осіб, то тепер вона публічна. Це лякає багатьох політичних гравців як іміджевими втратами (у разі оприлюднення окремих донорів з числа одіозних осіб), так і необхідністю показувати реальні суми та цільові призначення витрат. Тому, аби фактично безконтрольно використовувати «ліві» кошти (які, у тому числі, могли бути отримані незаконним способом аби від закордонних суб’єктів, що заборонено чинним законодавством) на передвиборчу кампанію, в обхід визначеного законодавством виборчого фонду, і використовують так звану «дочасну агітацію», - вважає медіаексперт та політтехнолог Максим Бєлін.

Водночас, якщо не враховувати можливі механізми «чорного» та «сірого» фінансування передвиборчих штабів, то «дочасна агітація» є лише верхівкою айсбергу, за якою можуть прямо чи опосередковано ховатися більш вагомі порушення виборчого законодавства, такі як опосередкований підкуп виборців. Зокрема, наразі на регіональному рівні Луганської області у передвиборчий період фіксуються численні випадки надання окремими політиками, політизованими структурами та «іменними» благодійними фондами матеріальної допомоги населенню. При цьому, у їх діяльності присутні елементи політичної реклами, самопозиціонування та опосередкованого підкупу виборців, однак через одну суттєву юридичну відмінність – відсутність самого факту висування, вони не є суб’єктами виборчого процесу, у зв’язку з чим їх діяльність не підпадає під сферу розповсюдження виборчого законодавства.  У результаті, дочасна агітації у юридичному сенсі може за певних умов трансформуватися у дозволену чинним законодавством інформацію про діяльність політичних партій, тоді як опосередкований підкуп є нормальним елементом регіонально обмеженого меценатства.

Така особливість притаманна, здебільшого, парламентським та президентським виборам. Зокрема, на весняних президентських виборах 2019 року правозахисники також зафіксували масові випадки з окремими ознаками можливої дочасної агітації з боку кандидата Петра Порошенка. При цьому, під час місцевих виборів 2015 року, а також у ході проведення виборів у об’єднаних територіальних громадах протягом останніх 2 років такі випадки мали поодинокий характер. Це пов’язано з тим, що у локальних спільнотах вибір населення залежить не стільки від уявно-медійного «образу політика», скільки від особистого побутового знайомства з кандидатом та його іміджу у громаді, що дозволяє електорату робити більш усвідомлений вибір і згодом  реально впливати на опрацювання  місцевих рішень.

Таким чином, недосконалість нашого законодавства надає практично неосяжні можливості для порушення принципів рівності суб’єктів політичного та виборчого процесів. Втім, на думку окремих політологів, виключно юридичних важелів для їх регулювання буде недостатньо. 

«Межа між інформацією про діяльність політичного суб’єкта  та агітацією, підкупом та благодійністю у наших умовах є настільки тонкою та спірною, що спроби вирішити проблему виключно у руслі зміни законодавства може бути не тільки неефективною, а й стати елементом дискримінації чи можливого політичного переслідування конкурентів. Оптимальною буде зміна «правил гри», яка може лібералізувати саму сферу, у інший спосіб урівняти права усіх кандидатів та партій, а також просто зробити економічно необґрунтованими  самі такі явища, як дочасна агітація та опосередкований підкуп (які і так, на мою думку, поступово втрачають свою ефективність у світлі результатів останніх президентських виборів)», - вважає соціолог та політтехнолог Ігор Акімов.

 «Продумана політична реклама має не тільки своє змістовне, а й часове обґрунтування. Всім зрозуміло, що активно піаритися за рік-півтора до виборів - це не тільки дуже дорого, а й може мати зворотній ефект – кандидат просто може «приїстись» виборцям. Можливо, схожу помилку на президентських перегонах допустили стратегічні піарники Юлії Тимошенко, активна фаза політичної кампанії якої розпочалася практично за рік до виборів. Тому, зважаючи на приблизне розуміння строків проведення виборів, розширити часові можливості проведення агітації, наприклад, не з моменту реєстрації, а за три місяці до можливого оголошення виборів. Або ввести практику «праймеріз», яка на практиці може розцінюватися як узаконена додаткова можливість для усіх суб’єктів проводити передвиборну агітацію. Особливо, якщо у додаток вже поширити удосконалену юридичну норму, що на цей процес поширюється дія «передвиборчого законодавства» з усіма «фондовими обмеженнями». Тоді просто зникне економічна доцільність вдаватися до масового використання законодавчих прогалин і такі явища остаточно зникнуть взагалі», - резюмує Ігор Акімов.    

За коментарями звертайтеся:

Олексій Кормілецький, координатор спостереження Громадянської мережі ОПОРА за виборами у Луганській області

тел.:  +38 050 275 28 08

e-mail: lugansk@opora.org.ua

 

Довідково: Спостереження ОПОРИ спрямоване на незаангажовану оцінку процесу підготовки та проведення виборів, сприяння чесним та вільним виборам, попередження порушень. Громадянська мережа ОПОРА проводить масштабну кампанію спостереження за позачерговими виборами до Верховної Ради. З моменту офіційного старту виборчої кампанії до спостереження залучено 253 спостерігачі по всій країні. А в день голосування 21 липня 2019 року до них долучатьсящепонад 1 500 спостерігачів. Вони також здійснюватимуть паралельний підрахунок голосів (PVT – parallelvotetabulation) з метою отримання результатів виборів, що будутьнабагато швидші за офіційні та точніші за екзит-поли. Крім того, ми моніторимо використання бюджетних ресурсів у цілях непрямої агітації, навчаємо правоохоронні органи щодо особливостей виборчого процесу, запустили мережу громадських омбудсменів із захисту виборчих прав громадян, оцінили виконання Україною рекомендацій міжнародних місій щодо виборчої реформи та займаємося просвітою виборців.

Веб-сайт|Фейсбук | Твіттер

(#вибор