Президентські вибори 2014 року пройшли в один тур, перемогу на них отримав Петро Порошенко з результатом 54,7% голосів виборців. В історії України поки що тільки двічі кандидат на пост Президента України перемагав у першому турі у 1991 та 2014 роках. Значно змінилися виклики, які постали перед виборчим процесом цієї кампанії, а саме: постійна зовнішня загроза, нестабільність у східних областях, неможливість організації виборів Президента у Криму.

У 2014 році в Україні відбулося дві загальнонаціональні кампанії, спочатку українці обирали Президента, а після – парламент. Уперше за історію незалежної України президентська виборча кампанія відбувається у настільки складних умовах. Позачергові вибори були викликані безпрецедентними політичними обставинами через Революцію гідності, втечу Президента Януковича, анексію Криму та військові дії на території частини Донецької й Луганської областей.

Політичні обставини та законодавчі рішення призначення позачергових виборів

Юридичною підставою проведення виборів було визначено самоусунення Президента України від виконання конституційних обов’язків. 22 лютого 2014 року Верховна Рада підтримала постанову про усунення Віктора Януковича з посади Президента України. Відповідний документ підтримали 328 народних депутатів. Текст постанови зачитав виконуючий обов'язки Президента Олександр Турчинов з президії парламенту: "Враховуючи, що Президент України Віктор Янукович самоусунувся від виконання конституційних повноважень, що загрожує керованості державою, територіальній цілісності і суверенітету України, масовому порушенню прав і свобод громадян. Виходячи з обставин крайньої необхідності, Верховна Рада України, виражаючи суверену волю українського народу, постановляє: Встановити, що Президент України Віктор Янукович у неконституційний спосіб самоусунувся від здійснення конституційних повноважень та є таким, що не виконує своїх обов'язків. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 85 Конституції призначити позачергові вибори Президента України на 25 травня 2014 року".

Як і в попередні роки, вибори проводилися по єдиному загальнодержавному  одномандатному виборчому округу, який включав всю територію України та закордонний округ. Але внаслідок незаконної анексії Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та м. Севастополь виборчий процес там було неможливо організувати (ЦВК визнала факт неможливості дотримання у виборчих округах № 1-10, 224, 225 засадничих принципів реалізації народного волевиявлення).

Протягом лютого-травня 2014 року Верховна Рада прийняла шість законодавчих актів, які суттєво змінювали Закон “Про вибори Президента України”. Зокрема,  було зменшено мінімально допустимий склад дільничних виборчих комісій (ДВК), що мало вирішити проблему недостатньої їхньої укомплектованості; було удосконалено процедури ведення передвиборчої агітації (посилено інформаційну складову виборчого процесу, процедурно удосконалено обмеження передвиборчої агітації,  удосконалено порядок проведення теледебатів між кандидатами тощо). Останні новації до виборчого закону було внесено 20 травня, тобто, за 5 календарних днів до дня голосування. Окрім того, складна суспільно-політична та криміногенна ситуація в Донецькій та Луганській областях вимагала прийняття спеціальних законодавчих актів, спрямованих на безпеку. ЦВК було дозволено змінювати місцезнаходження окружних виборчих комісій, посилювалися вимоги до безпеки транспортування виборчої документації, скорочувалися строки передачі документації виборчим комісіям. 8 травня виконуючий обов’язки Президента України Олександр Турчинов підписав Розпорядження “Про забезпечення належної охорони приміщень окружних, дільничних виборчих комісій та органів ведення Державного реєстру виборців у період підготовки та проведення позачергових виборів Президента України 25 травня 2014 року”.

Формально 1 червня 2014 року закінчувався термін повноважень 12 з 15 членів Центральної виборчої комісії. Верховна Рада внесла зміни до Закону України “Про Центральну виборчу комісію” якими передбачено, що повноваження члена Комісії припиняються у зв’язку з прийняттям рішення Верховною Радою України про звільнення його з посади. Таким чином було попереджено ситуацію, яка б могла створити додаткові проблеми на етапі встановлення результатів виборів, паралізувавши роботу комісії.

Висування та реєстрація кандидатів:
серед бажаючих майже немає представників вищих органів влади

Закономірно, що серед політичних лідерів країни вибори викликали великий резонанс. До ЦВК надійшло 46 заяв на реєстрацію кандидатів. Однак зареєстровано було лише половину – 23 особи. Відмовляли у реєстрації через невідповідність декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру встановленій формі, відсутність інших документів, передбачених законодавством, або ненадання документів про внесення грошової застави. Зокрема, низка кандидатів навмисно подавали документи, які підтверджували внесення грошової застави в неналежному розмірі (25, 170 грн та інші суми). На посаду Президента балотувався і представник "Інтернет партії України" Дарт Вейдер. Людина, зареєстрований під ім'ям одного з героїв культової фантастичної саги "Зоряні війни", подала до ЦВК усі необхідні документи, включаючи грошову заставу в 2,5 мільйона гривень. Але ЦВК відмовила в реєстрації кандидатом в президенти України. Поки тривало засідання, під стінами Комісії Дарт Вейдер влаштував мітинг на свою підтримку. Його охороняли два десятки воїнів в червоному, кілька білих роботів і собакоподібний герой фільму Чубака. Члени ЦВК відмовили Дарту Олексійовичу Вейдеру через невідповідність в поданих ним документах, адже в деяких з них кандидат записаний як Віктор Олексійович Шевченко (своїм попереднім паспортним ім'ям).

Прізвище, ім'я та по батькові

Відомості

Богомолець Ольга Вадимівна

1966 року народження, освіта вища, проживає в місті Києві, головний лікар, лікар-дерматовенеролог ПП "Інститут дерматокосметології доктора Богомолець", безпартійна, cамовисування

Бойко Юрій Анатолійович

1958 року народження, освіта вища, проживає в місті Рубіжне Луганської області, тимчасово не працює, безпартійний, cамовисування

Гриненко Андрій Валерійович

1970 року народження, освіта вища, проживає в місті Харкові, фізична особа – підприємець, безпартійний, cамовисування

Гриценко Анатолій Степанович

1957 року народження, освіта вища, проживає в місті Києві, народний депутат України, член Політичної партії "Громадянська позиція", суб’єкт висування – Політична партія "Громадянська позиція"

Добкін Михайло Маркович

1970 року народження, освіта вища, проживає в місті Харкові, тимчасово не працює, член Партії регіонів, cамовисування

Клименко Олександр Іванович

1965 року народження, освіта вища, проживає в місті Донецьку, Голова Української Народної Партії, член Української Народної Партії, суб’єкт висування – Українська Народна Партія

Коновалюк Валерій Ілліч

1966 року народження, освіта вища, проживає в місті Києві, генеральний директор ТОВ "Центр антикризових програм", безпартійний, cамовисування

Кузьмін Ренат Равелійович

1967 року народження, освіта вища, проживає в місті Києві, адвокат, безпартійний, cамовисування

Куйбіда Василь Степанович

1958 року народження, освіта вища, проживає в місті Києві, професор кафедри державного управління та місцевого самоврядування Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, член політичної партії Народний Рух України, суб’єкт висування – політична партія Народний Рух України

Ляшко Олег Валерійович

1972 року народження, освіта вища, проживає в місті Києві, народний депутат України, член Радикальної Партії Олега Ляшка, суб’єкт висування – Радикальна Партія Олега Ляшка

Маломуж Микола Григорович

1955 року народження, освіта вища, проживає в місті Києві, радник голови Служби зовнішньої розвідки України, безпартійний, cамовисування

Порошенко Петро Олексійович

1965 року народження, освіта вища, проживає в місті Києві, народний депутат України, безпартійний, cамовисування

Рабінович Вадим Зіновійович

1953 року народження, освіта загальна середня, проживає в місті Києві, Голова Наглядової ради ТОВ "Ньюс Нетворк", безпартійний, cамовисування

Саранов Володимир Георгійович

1965 року народження, освіта вища, проживає в місті Києві, генеральний директор ТОВ "Інтерагроекспорт", безпартійний, cамовисування

Симоненко Петро Миколайович

1952 року народження, освіта вища, проживає в місті Києві, народний депутат України, член Комуністичної партії України, суб’єкт висування – Комуністична партія України

Тимошенко Юлія Володимирівна

1960 року народження, освіта вища, проживає в місті Дніпропетровську, Голова політичної партії "Всеукраїнське об’єднання "Батьківщина", член політичної партії "Всеукраїнське об’єднання "Батьківщина", суб’єкт висування – політична партія "Всеукраїнське об’єднання "Батьківщина"

Тігіпко Сергій Леонідович

1960 року народження, освіта вища, проживає в місті Києві, народний депутат України, безпартійний, cамовисування

Тягнибок Олег Ярославович

1968 року народження, освіта вища, проживає в місті Києві, народний депутат України, член політичної партії Всеукраїнське об’єднання "Свобода", суб’єкт висування – політична партія Всеукраїнське об’єднання "Свобода"

Цушко Василь Петрович

1963 року народження, освіта вища, проживає в місті Києві, тимчасово не працює, безпартійний, самовисування

Шкіряк Зорян Несторович

1970 року народження, освіта вища, проживає в місті Києві, тимчасово не працює, безпартійний, cамовисування

Ярош Дмитро Анатолійович

1971 року народження, освіта вища, проживає в місті Дніпродзержинськ Дніпропетровської області, тимчасово не працює, член політичної партії "Правий сектор", cамовисування

Список кандидатів на посаду Президента підтверджував наявний гендерний дисбаланс на українських виборах. Із 23 кандидатів лише троє  – жінки (Юлія Тимошенко, Ольга Богомолець, Наталя Королевська). Значна частина кандидатів намагалися не асоціюватися із партіями та акцентувати увагу на індивідуальній громадсько-політичній позиції. Лише 52 % кандидатів були на той момент членами партій, 70 % пішли шляхом самовисування. Для порівняння: у 1999 році членів партій було 80 %, самовисуванців лише 20 %. Усі претенденти, крім Вадима Рабиновича, мають вищу освіту. Здебільшого кандидати є уродженцями Донецької, Дніпропетровської, Харківської та Черкаської областей.

Фактично вперше  за історію виборів в Україні на пост Президента не балотувалися чинні посадові особи вищих органів державної влади. Жодний кандидат на позачергових виборах не займав посад в Кабінеті Міністрів, центральних органах виконавчої влади, керівництві Верховної Ради України. Згадаємо, у виборах – 2010 брали участь Президент, Голова Верховної Ради та Прем’єр-Міністр. Однак, як і на всіх попередніх виборах, більшість кандидатів були народними депутатами (Анатолій Гриценко, Петро Порошенко, Сергій Тігіпко, Олег Ляшко, Олег Царьов, Олег Тягнибок, Петро Симоненко). Водночас, на цих виборах велика частина кандидатів, у тому числі відомих політиків, зазначили, що є тимчасово непрацюючими, до прикладу: Михайло Добкін, Юрій Бойко, Наталя Королевська, Василь Цушко, Дмитро Ярош, Зорян Шкіряк. Найбільш досвідченим кандидатом був Петро Симоненко, адже брав участь вже у трьох кампаніях (1999, 2004, 2010 рр.). Також мали досвід попередніх виборів Юлія Тимошенко, Анатолій Гриценко, Олег Тягнибок та Сергій Тігіпко.

Правом внесення до ЦВК заяви про відмову балотуватися скористалося лише два кандидата – Наталя Королевська та Олег Царьов. Як відомо, колишній кандидат на пост Президента України Царьов ще до проведення голосування став одним із лідерів терористичних організацій, діяльність яких спрямовувалася на порушення територіальної цілісності України. За цим фактом Генеральна прокуратура розпочала розслідування. Олега Царьова було позбавлено мандату та депутатської недоторканності і оголошено в розшук. Ще два кандидати – Петро Симоненко та Олександр Клименко – заявили про відому від балотування після передбаченого законодавством терміну (2 травня). Їхні заяви не мали юридичних наслідків і виборці могли голосувати за них 25 травня 2014 р.

Громадянська мережа ОПОРА проводила довго- та короткотермінове спостереження за позачерговими виборами Президента у кожній з областей. На основі зібраних даних ОПОРА підготувала 7 періодичних звітів щодо роботи комісій, висування кандидатів, агітації, використання адмінресурсу, перебігу голосування, підрахунку голосів тощо. Підсумковий звіт за результатами громадського спостереження ОПОРИ під час позачергових виборів Президента України 2014 року опубліковано тут: cutt.ly/mbBIIis

Мілітаризм и мир: агітаційні меседжів основних кандидатів

Бюджет позачергових виборів Президента України 2014 року становив 1 млрд 174 млн 800 тисяч грн. З них на передвиборчу агітацію (агітаційні плакати, теледебати тощо) було виділено 6 млн 456 960 грн.

За даними моніторингу ОПОРИ, найпоширенішим видом передвиборчої агітації на позачергових виборах Президента України стала реклама в медіа (публікації, повідомлення, виступи, сюжети в місцевих ЗМІ (телебачення, радіо, газети, Інтернет). Другим за популярністю видом агітації стала зовнішня реклама. Вулична агітація займала третю позицію. Найменш активно кандидати та їхні виборчі штаби проводили пряму роботу із виборцями. Протягом всієї передвиборчої кампанії спостерігачі ОПОРИ зафіксували лише поодинокі випадки застосування адміністративного ресурсу та непрямого підкупу виборців, які не мали системного чи масового характеру. У 2014, на відміну від попередніх років, владна вертикаль не використовувалася на користь окремих політичних лідерів.

В умовах складної суспільно-політичної ситуації та можливих проявів військової агресії з боку Росії, кандидати спочатку взагалі утримувалися від масової агітації. У березні практично не було агітації на зовнішніх носіях реклами (білборди, сіті-лайти тощо). Виключенням стали візити кандидатів на свої “виборчі оази” (Ляшка на Чернігівщину, Порошенка на Вінниччину), презентація своїх програм і команд журналістам та студентам у Києві (Тимошенко, Порошенко, Маломуж), візити, продиктовані суспільно-політичною необхідністю (відвідування Тимошенко і Ярошем Донецької області, Ляшком Луганської області) та деякі інші (як приклад, візит Богомолець до Херсона).

У квітні виборча кампанія теж була млявою, епізодичною та нерівномірною. Агітаційні заходи більшості кандидатів у південно-східних регіонах країни найчастіше супроводжуються конфліктними інцидентами і наштовхуються на різноманітні штучні обмеження. Так, кандидата в Президенти України Петра Порошенка під час його візиту в Луганськ блокували в аеропорту міста проросійськи налаштовані активісти. Михайло Добкін та Олег Царьов зазнали легких тілесних ушкоджень під час зустрічей з виборцями. У м. Краснодон та Алчевськ невідомі особи, які представлялися «Народним ополченням Луганщини», здійснили напади на агітаційні намети Анатолія Гриценка.

Основним меседжем Петра Порошенка на президентських виборах 2014 року було гасло “Жити по-новому”. Інша ідея – безальтернативність щодо інших кандидатів, яка втілювалася в концепті “Обери мир – обери Порошенка”. Ставка робилась на унікальне позиціонування образ "нового політика". Також його позиціонували як прихильна змін, до яких прагнуло суспільство. У команді Петра Порошенка Ігор Гринів відповідав за стратегічні розробки й загальну логіку діяльності кандидата в президенти. Юрій Стець відповідав за медійну складову кампанії, ефективність комунікації та реалізацію стратегії. Медіапланування та контроль за якістю робіт були в зоні відповідальності Альони Матузко. Сергій Березенко відповідав за побудову в надзвичайно короткі строки "поля" – локальні структури, мережу, запуск агітаційних проектів у регіони. Нарешті, Ірина Фріз відповідала за PR, комунікацію зі ЗМІ та експертами. Поки інші політики акцентували увагу на силі, обороні, патріотизмі, злагоді, кандидат Порошенко говорив про те, що всі ці моменти важливі, але лише тоді, коли вони будуть новими. Саме цей ключовий атрибут об'єднав різні соціальні групи. Кандидат Порошенко намагався жодним чином не піддаватися на провокації, не вступати в суперечки й не займатися чорним піаром, щоб уникнути асоціації з минулим. Він не взяв участь у дебатах із Юлією Тимошенко, адже вся риторика конкурентки говорила про те, що Порошенку будуть нав'язувати суперечку про минуле. А це аж ніяк не відповідало стратегії позиціонування, іміджеві втрати були б більшими ніж через неучасть у дебатах. Політична реклама Порошенка у квітні-травні 2014 року була досить "аскетичною". В його рекламі був використаний червоний колір як символ активних дій. Фінальним акордом кампанії стала джинса, яка була поширена фактично у багатьох ЗМІ синхронно із однаковою назвою "Петро Порошенко стане Президентом ще в першому турі виборів".

Політичні гасла та обіцянки інших кандидатів були співзвучними.  Юлія Тимошенко, яка за попередньої кампанії у 2010 році вела досить активну агітацію, заявила про відмову від політичної реклами.

Тимошенко також закликала інших кандидатів відмовитися від політичної реклами, але білборди з "прихованою агітацією" з'явилися у різних регіонах країни. Експрем'єрка, яку під час Революції гідності, було звільнене з Качанівської виправної колонії обіцяла повернути Крим, ліквідувати залежність України від Росії, "зламати хребет корупції" та надати країні безвіз. Нові меседжі: "Захистимо Україну", "Відновимо справедливість" тощо. Тимошенко наголошувала, що з іншими кандидатами на Україну чекає катастрофа. В агітації Тимошенко було застереження від повторення в Україні югославського сценарію (з натяком, що запобігти йому може лише лідерка "Батьківщини"). Юлія Тимошенко закликала всіх патріотів, які мають досвід участі в бойових діях, долучитися до створеного у середині квітня Батьківщиною Руху опору.

Найактивнішим на старті у безпосередній роботі з виборцями був Олег Ляшко. Його команда організовувала публічні акції, а зовнішня реклама кандидата (із лозунгом «Смерть окупантам») чи не першою з’явилася на вулицях населених пунктів України. Лідер Радикальної партії вирішив зіграти на почуттях того електорату, який був проти агресії Росії. З вилами у вишиванці та в руках він обіцяв розігнати всіх корупціонерів в Україні. Активно використовувалася військова тематика.

Порівняно активним з візитами у регіони та зустрічами з виборцями, зокрема під час мітингів ВО “Свобода”, також був і Олег Тягнибок.

Колишній міністр оборони України Анатолій Гриценко у камуфляжі запевняв з білбордів, що "Україна буде в безпеці", якщо він стане президентом.

Передвиборча програма Дмитра Яроша складалася із 10 пунктів, зокрема йшлося про припинення російської агресії, модернізацію армію, наведення порядок у правоохоронних та судових органах, люстрації чиновників і подоланні корупції.

Михайло Добкін звертався до виборців із білборді з лозунгом – "Єдина країна". Кольорова гама білбордів була синьо-білою (схожа до кампанії Януковича). Його зовнішню агітацію всіляко псували.

У своїй кампанії Сергій Тігіпко знову зробив ставку на економічну тематику. "Патріотична" риторика кандидата зводилася до обіцянки повернути Україні мир.

Відповідно до наданих і опублікованих звітів загальні витрати кандидатів у Президенти на виборчу кампанію склали 373,8 млн грн, що в три рази менше, ніж витрати на аналогічні вибори в 2010 році. Найбільше витратили Петро Порошенко (96,4 млн), Михайло Добкін (78,3 млн), Сергій Тігіпко (75,5 млн) та Юлія Тимошенко (67,5 млн). Левова частка витрат кандидатів пішла на використання засобів масової інформації.  

Основним джерелом формування виборчих фондів стали власні кошти кандидатів і кошти партії, яка висунула кандидата. Значно менше ресурсів залучено кандидатами в якості добровільних внесків фізичних осіб. Лише два кандидати в Президенти вели збір і витрачання коштів на свою передвиборчу кампанію публічно – Ольга Богомолець і Анатолій Гриценко. Ольга Богомолець декларувала всі свої виборчі видатки, проте не називала своїх жертводавців. Анатолій Гриценко декларував загальні суми в контексті скільки прийшло і скільки він витратив у даний момент.

В умовах дестабілізації суспільно-політичної ситуації, спричиненої військовою агресією РФ, агітаційна кампанія часто супроводжується проявами нетерпимості. Загострення ситуації у східних областях України викликало в інших регіонах певну агресію до представників політичних партій, які асоціюються із проросійськими настроями. Так, у Рівному представники Правого сектору блокували обласний офіс КПУ та знищили радянську символіку. На Волині – зірвали захід секретарів районних комітетів КПУ. Певні частина активностей була націлена на зрив та дестабілізацію виборчого процесу.  

Зустрічалися і випадки брудної агітації, які часто супроводжуються закликами до насильства, екстремізму, бойкоту виборів. Зокрема, у Рівному 6 квітня на недільному Віче представник “Правого Сектору” Роман Коваль заявив, що на керівні посади у державі можуть претендувати лише українці по крові. На народному віче у м. Біла Церква, організованому місцевим осередком ВО “Свобода”, представники “Радикальної партії Олега Ляшка” влаштували перформанс із “труною Партії регіонів”. У Чернівцях було поширено листівки (без вихідних даних) із зображенням  Арсенія Яценюка і Олександра Турчинова з написом: “Як просрати країну за місяць. Навчальний посібник для початківців”.

Голосування та зрив виборів у частині населених пунктів Донецької та Луганської областей

У голосуванні на позачергових виборах Президента України 25 травня мали право взяти участь більше 34 мільйонів українців, що досягли 18-річного віку та мали право голосу. Центральна виборча комісія затвердила виборчий бюлетень 2 травня. Він був охристо-бузкового кольору, розміром 20 на 60 сантиметрів. Директор Державного поліграфкомбінату під час презентації перших екземплярів бюлетенів запевняв, що для їх захисту використовували всі видимі і невидимі оку спеціальні фарби, тому підробити бюлетені вкрай складно. Бюлетень мав світиться як гроші під ультрафіолетом, не горіти і змінювати колір (за температури 35 градусів і вище він мав стати жовтим). Вартість одного бюлетеню склала 1 грн 20 копійок.

Сепаратистські виступи постійно дестабілізували виборчий процес на Донеччині та створювали серйозні перешкоди для вільного волевиявлення громадян. Озброєні бойовики так званої «Донецької народної республіки» здійснювали напади на приміщення ОВК та ДВК, захоплювали в полон та залякували членів виборчих комісій. Абсолютна більшість комісій Донеччини працювали в надзвичайних умовах, фактично підпільно і не афішуючи своєї діяльності. Зокрема, 20 травня бойовики розгромили приміщення окружної комісії № 46 в Артемівську. Злочинці з автоматичною зброєю в руках увірвалися в будівлю міськради, в якій знаходиться окружна комісія. Вони забрали зброю в охорони, розгромили приміщення комісії, вкрали документацію і частину особистих речей членів ОВК. Голосування було зірване в 14 з 22 округів Донецької та 10 з 12 – Луганської області. Разом з тим, в цілому по країні (окрім зазначених регіонів) голосування проходило спокійно, без значних інцидентів чи масових порушень. Окупація Криму та діяльність позазаконних терористичних груп у межах  Донецької і Луганської областей призвели до перешкоджання реалізації виборчих прав громадян з боку ворожих до держави сил.

Цей контекст знизив загальнонаціональну явку, хоча її підсумковий показник цілком репрезентативний – на рівні 60 %.

Кібератакам у переддень виборів піддавалася інформаційна система «Вибори», що призвело до збоїв в її роботі та повільному введенню даних протоколів про підрахунок голосів на більшості ОВК у межах країни.

Окрім президентських виборів 25 травня паралельно відбувалися близько 270 позачергових місцевих виборів, включаючи вибори Київського міського голови, депутатів Київської міської ради, міських голів 6 обласних центрів. Проведення голосування забезпечували одні і ті самі ДВК. Тож подекуди виборцям, наприклад, у місті Київ доводилось по декілька годин затримуватися в приміщенні для голосування, щоб реалізувати власне виборче право. Через черги та тисняву волевиявлення в столиці на окремих виборчих дільницях тривало до 23:40.

За даними ОПОРИ порушення на цих виборах суттєво відрізнялися від практики виборів 2010 та 2012 років. Якщо під час останніх кампаній серед найбільш системних порушень було зафіксовано зловживання адміністративним ресурсом та підкуп виборців, то в 2014: недотримання правил передвиборчої агітації, яке не мало визначального впливу на результати голосування, та перешкоджання виборчому процесу, прямо пов’язане з протистояннями в Донецькій та Луганській областях.

Українці визначилися з переможцем у першому турі

Центральна виборча комісія оголосила результати виборів на основі даних протоколів з мокрими печатками 2 червня. Ще 29 травня ЦВК оголосила попередні дані результатів виборів на основі електронних протоколів. На виборах 25 травня Петро Порошенко набрав 54,7% – 9 мільйонів 857 тисяч 308 голосів виборців. А це означало, що українці визначилися у першому турі, повторне голосування було непотрібне. Друге місце посіла Юлія Тимошенко, набравши 12,82% голосів.

Громадянська мережа ОПОРА ще 26 оприлюднила результати швидкого статичного підрахунку (PVT), який є репрезентативним для всієї країни та має вкрай незначну похибку, порівняно з іншими дослідженнями. Паралельний підрахунок на основі статистичної вибірки не є опитуванням, це фіксація первинних офіційних даних протоколів. Дані ОПОРИ були дуже близькі до результатів, які оголосила ЦВК. 

Згідно зі ст. 104 Конституції, новообраний президент заступає на посаду щонайпізніше через 30 днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту прийняття присяги українському народові на урочистому засіданні парламенту. Інавгурація п'ятого Президента України, відбулася 7 червня. Крім Верховної Ради урочистості відбувалися на Софійській площі та у Мистецькому Арсеналі. Пряму трансляцію інавгурації Президента наживо транслювали телеканали “Перший національний”, “Рада”, 1+1, 5 канал та “Інтер”; телетрансляція велася українською, російською, англійською, німецькою, французькою та іспанською мовами.

 

Використані матеріали: