Ще на уроках правознавства у школі нам розповідали, що демократія – це влада народу, а вибори – один з основних її інструментів. Проте, чи дійсно кожен громадянин, який має право голосу, може безперешкодно проголосувати на виборчій дільниці?

За даними Міністерства соціальної політики України, Міністерства охорони здоров’я України та Пенсійного фонду України, на початок 2018 року в Україні було 2 635,6 тисяч осіб з інвалідністю, з яких, за даними Міністерства охорони здоров’я, 159 тисяч – діти. На той момент ця цифра, за словами тодішнього очільника Мінсоцполітики Павла Розенка, наближалась до 6% населення всієї країни.

Представники органів влади зазвичай вважають, що українське виборче законодавство враховує виборчі права людей з інвалідністю, адже там передбачена за замовчуванням можливість для людини з інвалідністю проголосувати за місцем перебування, коли члени комісії з переносною скринькою приходять до неї додому. Але чи вважають так самі виборці з інвалідністю? Адже  часто питання можливості дістатися виборчої дільниці та проголосувати разом з усіма – це важливий елемент соціалізації для людини з інвалідністю. Тому, позбавляти людину права вибору, де саме їй голосувати – вдома чи на дільниці, фактично може розцінюватися цими виборцями як законодавчо закріплений прояв дискримінації. І такий підхід сприяє тому, що люди, залишаючись голосувати вдома, не стають «видимими» ані для громади, ані для політиків, яких вони й обирають для вирішення своїх проблем.

Та насправді ситуація з архітектурною доступністю виборчих дільниць важлива для ширшого кола людей – маломобільних груп населення. Це будь-хто з нас, хто в той чи інший період свого життя відчував певні труднощі при пересуванні або отриманні послуг. Наприклад, вагітні жінки, батьки з дитячим візочком, люди похилого віку, люди з тимчасовими порушеннями здоров’я (наприклад, внаслідок зламаної кінцівки), діти дошкільного віку. Зрештою, навіть людину з габаритним чемоданом можна було б теоретично вважати маломобільною. За приблизними підрахунками, кількість таких людей в Україні може сягати до 40% всього населення. Тому постає логічне питання застосування універсального дизайну для всього громадського простору й приміщень виборчих дільниць та прилеглої до них території зокрема. Адже він підходить для всіх без виключення громадян, у тому числі й для людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.

Ознаки універсальності дизайну

З 1 квітня 2019 року вступили в дію нові державні будівельні норми «Інклюзивність будівель та споруд». Звісно, існує й ряд інших ДБН, які регулюють стандарти будівництва вулиць та доріг, закладів дошкільної та шкільної освіти, а також інших громадських місць. Але розглянемо найважливіші показники, на яких базується методика проведення аудиту доступності об’єктів, де розташовані виборчі дільниці. Цей документ був підготовлений громадською організацією «Національна Асамблея людей з інвалідністю України» за технічної підтримки Міжнародної фундації виборчих систем (IFES) ще у 2018 році та містить посилання на ДБН, які втратили чинність після 1 квітня 2019 року. Проте і старі державні будівельні норми давали достатньо можливостей зробити дільниці безбар’єрними. Бо в матеріалі є вичерпний перелік критеріїв для визначення як доступності самого приміщення, де розташована виборча дільниця, так і прилеглої до нього території. Фактично, таким чином можна уявити шлях людини з інвалідністю або людини з іншої маломобільної групи населення до приміщення дільниці та відстежити, яка кількість перепон та бар’єрів зустрінеться на ньому.

Тож, які вимоги інклюзивності будівель, де розміщені виборчі дільниці, та прилеглої території передбаченні чинними державними будівельними нормами? Розглянемо детальніше далі.

У контексті прилеглої території треба звертати увагу на тротуари, наземні переходи, підземні та надземні переходи, огорожі будівлі, виступаючі перепони та місця для паркування автомобілів. Загалом же система інформування та орієнтування (тактильні та візуальні елементи, аудіовказівники тощо) має бути передбачена на всіх шляхах руху до будівлі. Загалом ширина пішохідних шляхів із зустрічним рухом має бути не менше 1,8 м, щоб на такому тротуарі була можливість розминутися двом людям з інвалідністю, які використовують крісло колісне. Крім того, нахили такої пішохідної доріжки теж не мають перевищувати норму (5% вздовж та 1-2% поперек), інакше потрібно передбачити пологі обхідні шляхи. Тротуари та наземні переходи повинні мати пониження бордюрів, також такі місця мають позначатися тактильною плиткою. У разі відсутності наземного переходу, треба передбачати в підземних та надземних переходах пологий пандус та ліфт з коректними габаритами (ширина дверей, висота кнопок, дублювання написів шрифтом Брайля тощо).

Інколи сама будівля з дільницею може знаходитись на загородженій території, і щоб до неї потрапити, потрібно пройти через хвіртку шириною не менше 0,9 м. Це правило діє загалом для всіх дверей, які також не мають бути підвісними, обертовими тощо.

На відкритих індивідуальних автостоянках має бути передбачено не менше 10% місць (але не менше одного місця) для транспорту осіб з інвалідністю. Ширина такої зони паркування має бути не менше 3,5 м, а такі місця мають розміщуватись не далі, ніж 50 м від входу та маркуватись піктограмою міжнародного символу доступності.

Якщо говорити про вхід до будівлі, то всі сходи мають бути однакові за висотою та шириною, а верхня й нижня маркуватися. Звісно ж усі сходи мають дублюватися пандусом з нахилом 1:12, або іншими засобами підйому. Крім того, всі сходи і пандуси повинні з обох боків мати поруччя на висоті 0,7 та 0,9 м. Прозорі двері мають бути додатково позначені смугою контрастного кольору, не має бути порогів.

Також у приміщенні громадського користування має бути універсально облаштоване санітарно-гігієнічне приміщення. Така кабіна вбиральні повинна мати розміри в ширину не менше 1,65 м та в глибину не менше 1,8 м, а також поручні біля унітазу, умивальника. Ширина дверей до кабінки має становити не менше 0,9 м, а відчинятися вони мають назовні.

Що ж до самого обладнання виборчих дільниць, то технічні вимоги для приміщень визначені постановою ЦВК №5 від 19.01.2012 року, в якій закріплені загальні вимоги до приміщень задіяних під час проведення виборів, наприклад, метраж для різних за розміром дільниць. Проте цей документ не містить відсилок до ДБН або чітких параметрів, окрім того, що дільниці не мають бути вище першого поверху. Але під час підготовки такого простору варто виходити з логіки ДБН – вхід не менше 0,9 м, місце для можливості самостійного здійснення маневрів на колісному візку (глибина не менше 1,5 м), відсутність порога, відповідна висота місця для заповнення бюлетеня, додаткове освітлення (встановлення ламп над кабінами чи в них, якщо денного світла з вікна недостатньо) тощо.

Вимоги ж щодо доступної кабіни для голосування регулюються постановами ЦВК №161 від 10 серпня 2015 року щодо місцевих виборів, №31 від 3 березня 2014 року щодо президентських та №18 від 26 січня 2012 року щодо парламентських, які загалом є ідентичними. На дільниці має бути облаштована одна кабіна для таємного голосування з шириною входу до неї 110 см. А всередині встановлюється столик або поличка висотою не більше 75 см з простором знизу не менше 67 см для можливості розташування крісла колісного.

Дотримання такого мінімального набору норм дозволить легко подолати маршрут і людині з інвалідністю, яка пересувається за допомогою крісла колісного, і молодим батькам із дитячим візочком, і людині похилого віку, і військовому з наслідками поранення в ногу, і студенту зі зламаною ногою на милицях, і людині з інвалідністю через слабкий зір, і спортсменці з ідеальними показниками щодо стану здоров’я.

Архітектурна недоступність виборів

Під час двох виборчих кампаній 2019 року громадські омбудсмени із захисту виборчих прав Громадянської мережі ОПОРА провели базовий моніторинг доступності виборчих дільниць для людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення в усіх регіонах. Під час аналізу до уваги брали два аспекти: поверх розміщення приміщень для голосування та наявність у приміщенні засобів доступності (наприклад, пандус на вході в будівлю). Так, з лютого по липень 2019 року громадські омбудсмени ОПОРИ зафіксували щонайменше 4 887 виборчих дільниць із проблемами доступності, що становить трохи більше 16% від усіх дільниць в країні. З них 1 518 дільниць знаходяться вище першого поверху, а ще 3 369 виборчих дільниць не облаштовані пандусами та є недоступними для людей з інвалідністю.

З одного боку, відповідальність за безбар’єрне облаштування приміщень для голосування покладена на органи місцевої влади, які надають приміщення виборчим комісіям для засідання та організації дня голосування. З іншого боку недоліки виборчого законодавства часто призводять до того, що реальної відповідальності так і не наступає. Однією із причин також є те, що досі жоден орган влади не збирає та не аналізує інформацію про розміщення виборчих дільниць та їхню фактичну доступність. Про це свідчать, зокрема, й численні формальні відповіді від органів місцевого самоврядування на інформаційні запити про те, що «виборчі дільниці відповідали усім критеріям».

Деякі зафіксовані випадки вдалося оперативно вирішити безпосередньо в регіонах. Громадські виборчі омбудсмени ОПОРИ, активність яких підтримує ЄС, розробили дорожню карту з перенесення дільниць на перший поверх, за допомогою якої це вдалося реалізувати у 14 випадках. Так, у Черкасах на президентських виборах було вирішено питання перенесення на перший поверх дільниці №711055, у результаті чого мешканці спеціалізованого будинку по вул. О. Теліги 15/1, в якому проживають люди з інвалідністю,  мали змогу безперешкодно реалізувати свої виборчі права. А на парламентських виборах вдалось перенести на перший поверх 7 дільниць: №711012, №711018, №711022, №711051, №711052, №711055, №711085. У той же час, на парламентських виборах було перенесено на перший поверх 3 дільниці на Луганщині (№440141 у Кремінній та №440562, №440562, №440563 у Старобільську) та 3 дільниці у Кропивницькому (№350831, №350879, №350904).   

Крім того, громадські виборчі омбудсмени ОПОРИ сприяли підвищенню рівня доступності деяких дільниць. Так, на президентських виборах на дільниці №590767, що в Конотопі на Сумщині, було встановлено мобільний пандус, на парламентських виборах – на дільниці №260871 в Івано-Франківську. А в липні 2019 року ініціювали вирішення питання про встановлення додаткового освітлення в усіх кабінках для голосування у місті Хмельницький.

Що дасть Виборчий кодекс?

З 1 січня 2020 року набрав чинності Виборчий кодекс, який дещо усунув законодавчі прогалини в цьому контексті, але, на жаль, все одно не повною мірою. Серед найбільш позитивних аспектів прийнятого Кодексу слід виділити врегулювання частини питань архітектурної доступності приміщень для голосування та виборчих комісій.

У п. 2 та п. 4 ст. 62 Виборчого кодексу прямо передбачені обов’язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування надати приміщення для дільничної виборчої комісії та приміщення для голосування, які будуть доступними для людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення. Крім того, коло осіб, на яких буде розповсюджуватися дана норма, розширена ще й поняттям «маломобільні групи населення». Тож, оскільки на кожній дільниці є виборці, які належать до маломобільних груп населення, усі приміщення для голосування повинні  бути архітектурно доступними для виборців. А якщо ці приміщення неможливо повністю зробити безбар’єрними, то відповідні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають організувати безперешкодний доступ людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення до таких приміщень. Щоправда, зміст цієї норми не конкретизує, яким саме чином та у який саме спосіб повинен бути організований такий доступ до приміщень.

Крім цього, у 5-7 пунктах прикінцевих та перехідних положень Кодексу передбачені чіткі дедлайни для відповідних структур для розробки критеріїв доступності приміщень та їхнього впровадження. Це - важливий момент, адже встановлення конкретних строків для забезпечення інклюзивності виборчого процесу є важливою гарантією виконання відповідних норм Кодексу.

Так, до 1 квітня 2020 року Кабінет міністрів має розробити та затвердити критерії доступності приміщень виборчих комісій звичайних виборчих дільниць для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, а також забезпечити проведення постійного моніторингу та оцінки доступності цих приміщень, щоб врахувати результати цього моніторингу під час розробки та здійснення загальнодержавних програм забезпечення реалізації прав і задоволення потреб людей з інвалідністю на відповідні роки. До 1 березня 2020 року Центральна виборча комісія має розробити та затвердити перелік першочергових заходів для реалізації положень Кодексу, зокрема й щодо забезпечення прав людей з інвалідністю, та внести на розгляд КабМіну подання щодо обсягу фінансування видатків на реалізацію цих заходів. А до 1 липня 2020 року ЦВК повинна привести свої акти у відповідність із цим Кодексом. У той же час для органів виконавчої влади та місцевого самоврядування передбачений чіткий дедлайн для забезпечення доступності приміщень виборчих комісій та приміщень для голосування для людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення – 1 січня 2025 року.

Також перехідні положення Кодексу вносять зміни до кількох статей ЗУ «Про державний реєстр виборців», запроваджуючи можливість для всіх виборців надсилати до Держреєстру заяви про включення до списку виборців та про уточнення своїх відомостей онлайн. А подання письмового запиту від виборця з інвалідністю щодо змісту персональних даних у реєстрі та даних усіх інших виборців, зареєстрованих за цією ж адресою, можливе також і через уповноважену особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Все це значно спрощує комунікацію виборців із відділами Держреєстру, а також дає більш чіткі розуміння працівникам реєстру щодо придатності та відповідності наданих підтверджуючих документів.

Ще однією не менш важливою для людей з інвалідністю буде новела статті 65 Кодексу щодо права на оскарження дій чи бездіяльності комісії до комісії вищого рівня в разі якщо для них не будуть забезпечені умови для доступу до приміщення комісії та приміщення для голосування.

Натомість до недоліків Виборчого кодексу можна віднести те, що в контексті голосування людей з інвалідністю частина норм старого виборчого законодавства так і не була змінена. Та якщо з «хороших» старих норм залишилась опція для людини, яка тимчасово не може самостійно пересуватися, поштою або через інших осіб подати заяву з проханням забезпечити можливість голосувати за місцем перебування разом із медичною довідкою про стан здоров’я до 20:00 останньої п’ятниці перед днем голосування. То в контексті людини з відміткою у списку виборців про постійну нездатність самостійно пересуватись ситуація - з точністю до навпаки. Такі виборці за замовчуванням потрапляють до списку для голосування вдома. А з «поганих» же норм у нове законодавство перекочувала практика, коли людина з інвалідністю хоче проголосувати на дільниці, то вона має письмово або особисто повідомити про це дільничну виборчу комісію до 12:00 останньої суботи перед днем голосування. І цю процедуру треба повторювати перед кожним туром голосування, на кожних виборах.

На перший погляд, здається, що в такій ситуації буцім-то є вибір, та профільні громадські організації людей з інвалідністю неодноразово відзначали, що виборці з інвалідністю доволі часто мають бажання голосувати саме в приміщенні для голосування, як і інші виборці. Тому автоматичне визначення місця голосування за місцем перебування та необхідність подання відповідних заяв перед кожним днем голосування – це додаткова перешкода. Звісно, немає сенсу і повністю відміняти автоматичне потрапляння до списку голосування вдома, але точно є сенс розробити систему таких повідомлень на основі інклюзивного підходу. Так, наприклад, виходом із ситуації могла б стати така опція: автоматичне потрапляння до списку голосування вдома всіх виборців, щодо яких у списку є позначка про постійну неможливість самостійно пересуватися, але щоб заяву про бажання голосувати на дільниці достатньо було подати один раз і навіть у міжвиборчий період. За прикладом, як незабаром має бути виписана процедура зміни виборчої адреси, коли внутрішньо переміщені особи та інші мобільні групи громадян, наприклад, трудові мігранти, зможуть голосувати у місці фактичного проживання, в тому числі й на місцевих виборах.

P.S.

Направду попри те, що частина рекомендацій профільних громадських організацій знайшла місце в оновленому виборчому законодавстві, це, на жаль, не вирішує повністю всі проблеми із дотриманням виборчих прав людей з інвалідністю. Також у Кодексі є ряд новел на покращення «інформаційної доступності», коли матеріали передвиборної агітації та інші інформаційні та аналітичні матеріали, що стосуються виборчих процесів, мають стати більш зручними для людей з інвалідністю, особливо щодо зору та слуху. Але прогалини все ще залишаються. Так само і в контексті розширення можливостей залучення людей з інвалідністю – не лише обирати чи бути обраними, а й без перепон працювати членом комісії чи стати спостерігачем. Але це вже окремі історії.

Тим часом, щоб уникати «інформаційного замовчування» таких проблем, можна для початку зробити найпростіший календар важливих дат в контексті захисту прав осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення:

  • 3 грудня – Міжнародний день осіб з інвалідністю (з 1992 року).

  • 13 грудня 2006 року – Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію ООН про права осіб з інвалідністю.

  • 16 грудня 2009 року – Україна ратифікувала Конвенцію про права осіб з інвалідністю.

  • 6 березня 2010 року – Конвенція про права осіб з інвалідністю набрала чинності.

  • 9 червня 2011 року – Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) представила першу всесвітню доповідь про інвалідність, де були зібрані наукові дані та надані рекомендації для реалізації Конвенції про права осіб з інвалідністю. А також наведена статистика, що 15% населення планети має ту чи іншу форму інвалідності.

  • 1 грудня 2014 року – створена посада Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю.

  • 21 лютого 2017 – створена посада Урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю.

  • 19 грудня 2017 року – Верховна Рада проголосувала за законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (реєстраційний номер у VIII скликанні №6710), яким передбачена заміна в українському законодавстві слів «інвалід», «особа з обмеженими фізичними можливостями», «інвалід війни» та «дитина-інвалід» в усіх відмінках і числах замінити відповідно словами «особа з інвалідністю», «особа з інвалідністю внаслідок війни» та «дитина з інвалідністю» у відповідних відмінках і числах.

  • 20 січня 2018 року – цей законодавчий акт був опублікований та вступив у дію.

  • 30 листопада 2018 року – наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №327 затверджені нові ДБН (державні будівельні норми) «Інклюзивність будівель та споруд», які передбачають створення реального безбар’єрного простору для людей з інвалідністю та інших маломобільних груп. Зокрема йдеться про обов’язковість облаштування публічних місць пандусами, тактильною плиткою, інформаційними таблицями зі шрифтом Брайля, системами звукопідсилення тощо.

  • 1 квітня 2019 року – нові ДБН вступили в дію.

І цей перелік однозначно не є вичерпним. Звісно, щоб вирішити якусь  проблему людей, про неї треба говорити постійно, без прив’язки до календаря. Але якщо хоча б почати знаходити приводи бачити й говорити про людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, то з «невидимих» виборців вони стануть видимими. А звідти шлях до вирішення будь-яких їхніх проблем стане набагато коротшим.

Катерина Жемчужникова,

комунікаційна менеджерка Громадянської мережі ОПОРА