Гендерні квоти і депутатки Закарпаття: як спрацювали новації Виборчого кодексу

Вперше в Україні на місцевих виборах діяло правило, що балотуватися у різні ради повинна приблизно однакова кількість як кандидатів, так і кандидаток. Адже раніше, не секрет, кількість саме кандидатів була в рази більшою. Новація, безперечно, революційна. Та чи, в підсумку, стали кандидатки депутатками новообраних рад? Ми спробували дослідити питання, поговоривши на цю тему із окремими кандидатками та депутатками Закарпатської обласної, Ужгородської районної, Ужгородської міської рад.

Новий кодекс, нові правила. Чи були кандидатури «технічними»?

Нагадаємо, згідно із Виборчим кодексом, за правилами якого вибори пройшли вперше, у кожній п’ятірці кандидатів мають бути не менше двох осіб однієї статі, а якщо у списку на окрузі партія виставила лише чотири кандидатури, то чоловіки і жінки у списку мають йти почергово (йдеться про систему голосування у громадах, де більше 10 000 виборців, а також про обрання районної та обласної рад – авт.). Якби яка-небудь партія не дотрималась даної вимоги, її б не зареєструвала територіальна виборча комісія. Відповідно, можемо констатувати, ґендерні вимоги щодо розташування людей у списку партії учасники виборчого процесу, дотрималися. Щодо результатів волевиявлення, то нині, за даними офіційних сайтів відповідних рад, абсолютну більшість складають чоловіки у Закарпатській обласній (50 та 14), Ужгородській міській (29 та 9), Ужгородській районних (31 та 11) радах.

Кількість депутатів та депутаток у радах

Закарпатська обласна рада

Ужгородська міська рада

Ужгородська районна рада

Цікаві особливості: у Закарпатській обласній раді фракція «КМКС.Партія угорців України», яка складається із восьми депутатів, має у своєму складі рівну кількість чоловіків та жінок; партія «Європейська Солідарність» провела до Ужгородської міської ради із шести депутатів 4 жінок і двох чоловіків. 

Що ж стало на заваді більшості кандидаток отримати депутатський мандат? Про це автор спілкувався із окремими кандидатками та депутатками згаданих вище рад. Розмови були анонімними, втім – цілком відвертими. Більшість наших респонденток назвали головною причиною поразки – доволі велику кількість кандидатів, тобто – претендентів на одне депутатське крісло. Відтак потенційні голоси просто розмивалися, а окремим виборцям взагалі  доводилося обирати не тільки з-поміж кандидатів – своїх знайомих, а й, інколи, – серед близьких родичів.

Одразу після запровадження нових правил виборчої гонки у суспільстві виникла думка – мовляв, якщо участь жінок обов’язкова, то саме ці кандидатури будуть «технічними». Втім був і контраргумент – чоловіки теж цілком могли бути «технічними». Адже, відверто кажучи, «реальний» кандидат чи кандидатка від партії на окрузі здатні організувати своїх «вдаваних» конкурентів як двох жінок, так і двох чоловіків. Жодна із опитаних нами кандидаток чи депутаток не сказала, що їй відомі факти, аби із жінкою заздалегідь було домовлено, що у випадку, якщо вона стає депутаткою, одразу пише заяву на складання повноважень.

А як щодо «формальної» участі у виборчій кампанії? Тут думки наших співбесідниць розійшлися. Одні поінформували автора, що їм відомо про факти, коли кандидатка була у списку саме «для формальності». Втім, як уже згадано, так само «формальними» могли бути і кандидати-чоловіки. Більшість наших респонденток запевнили, що кандидатки-жінки вели активну передвиборчу боротьбу і мали реальні амбіції потрапити до ради, навіть якщо вони і були десь у «нижній» частині загального списку. Як наголосила одна із респонденток, партійні організації мають розуміти: навіть кілька голосів за конкретну кандидатку – це актив у загальну кількість голосів за політичну силу в цілому. Тому партіям не вигідно було включати у списки як випадкових чоловіків, так і випадкових жінок.

Імідж кандидатки – крок до включення до списків

Опитані нами респондентки, здебільшого,  не заперечували, що головною причиною їх запрошення до партійних списків були позитивні результати їх діяльності на поточній роботі. Більше того, чимало кандидаток як одну із причин свого рішення балотуватися вказали саме намір покращити стан у тих сферах, в яких вони працюють безпосередньо. Вже зважаючи на ці фактори, говорити про масову «технічність» кандидаток не доводиться.

Зі слів респонденток, під час виборчої кампанії вони загалом не відчували якоїсь упередженості чи проявів сексизму як з боку колег, так і виборців. Втім і без певного негативу не обійшлося на адресу окремих кандидаток, яким від 20 до 40 років: дехто у соцмережах писав про кандидаток, що вони нібито коханки впливових людей і саме тому вони балотуються. Опитані респондентки припустили, що такі коментарі – це прояв низької вихованості суспільства в цілому, де не всі звикли бачити молодих успішних людей, у тому числі – жінок. Щодо цілеспрямованого «чорного піару» саме за ознаками статі – такого, за спостереженням респонденток, не було.

Не відчули опитані нами кандидатки і депутатки і якихось обмежень чи нерівність доступу до партійних ресурсів щодо організації виборчої кампанії. А серед перепон, що в принципі можуть стати на заваді активній політичній діяльності жінки, назвали насамперед сімейні причини. Ще один суттєвий бар’єр – фінансовий.

Сильні кандидати і кандидатки – все в руках партії

Оскільки віднедавна у громадах, де більше 10 000 виборців, мешканець насамперед обирає партію, а вже опісля – її конкретного кандидата, дуже важливою стає роль саме партійних організацій. Окремо наші респондентки висловили думку, що в Україні таки варто дозволити балотуватися у місцеві ради самовисуванцям, тобто – незалежним кандидатам. Кандидатки зазначили, що у їх конкретних випадках загальна нелюбов виборця до партії (чи її лідера) стала однією із причин провалу їх кандидатури під час голосування-2020.

Втім більшість із наших співрозмовниць висловилися таки за командну гру, а отже – обов’язкове балотування людей від партій. Мовляв, один у полі не воїн, потрібна командна гра. І тут актуальним стає питання – а чи ефективно працюють партії у міжвиборчий період? Не всі опитані нами респондентки є членами партій, відповідно – і не всі беруть участь у партійному будівництві. І це таки мінус, адже якщо партія дефакто не працює між виборами, то у неї мало шансів отримати ефективних, упізнаваних у громаді людей – чоловіків та жінок – які б могли конкурентно змагатися на виборах, перемагати.

На останніх місцевих виборах, за спостереженням автора, чимало закарпатських осередків партій власне й зробили ставку на те, щоб включити у свої списки впізнаваних у громадах чоловіків та жінок. Чи буде ефективною така тактика на наступних виборах? Можливо так, а можливо – і ні. Що ще раз свідчить, що партії повинні виховувати своїх потенційних кандидатів і кандидаток постійно, а не за пів року чи за квартал до дня голосування.

Повертаючись до теми ґендерної квоти, фактично у всіх колах про новації Виборчого кодексу спостерігаються позитивні відгуки у контексті рівності можливостей балотування як чоловіків, так і жінок. 2020-й рік був лише початком. Сподіваємося, що на місцевих виборах 2025-го року ґендерно рівними стануть не лише кандидатські списки, а й самі місцеві ради. Адже за 5 років і суспільство має стати дорослішим, зокрема – позбутися якихось ґендерних стереотипів чи упереджень.

Підготовлено в рамках проєкту “Виборча реформа задля посилення впливу агентів змін та підтримки публічного діалогу”, який реалізує Громадянська мережа ОПОРА за підтримки ЄС ombudsman.oporaua.org/about_project