Чому б не обійти закон, якщо тобі за це нічого не буде? Чому б не переступити певний законодавчий бар’єр, якщо це можна зробити легко і без наслідків? І чому б не створити такі закони, які можна буде легко порушувати? Певно, такою філософією керується чимало вітчизняних політиків, які періодично стають то законотворцями, то кандидатами в законотворці.

Один із прикладів – заборона підкупу виборців. Але ж чому деякі політики та партії намагаються обійти закон і замаскувати купівлю голосів під благодійність?

Здається, усім причетним та зацікавленим відомо, що після офіційного початку виборчого процесу (у контексті цьогорічних місцевих виборів він припав на 5 вересня) надання виборцям товарів і послуг (а тим паче – грошей) з боку зареєстрованих кандидатів в поєднанні з агітацією  може трактуватися як підкуп виборців. До того ж, змінений напередодні виборів Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність як за одержання виборцем неправомірної вигоди, так і за пропозицію або надання виборцю такої вигоди. Законодавство передбачає відповідальність і за надання виборцям чи юридичним особам неправомірної вигоди, що супроводжується передвиборчою агітацією…

Але ж дехто бере до уваги ці законодавчі норми для того, аби їх порушувати. І виникає парадоксальна ситуація: одна й та ж особа вчиняє такі самі дії з тією ж метою, але якщо вчиняє їх увечері одного дня, то вони ще не вважаються злочинними, а якщо вчинить зранку наступного дня – це вже злочин. І поки кандидата офіційно не зареєструють у ЦВК як учасника виборчих перегонів, його називають потенційним кандидатом, і він може безкарно «посівати» гречкою, канцтоварами, курятиною чи чимось іншим. Так, з моменту реєстрації формально змінюється його статус, але ж він був і лишається тим самим політиком, а його «політична благодійність» була і лишається за своєю суттю підкупом виборців з метою здобути їхню прихильність.

Як же врегулювати цю суперечність? Звісно, не забороною всієї неанонімної благодійності. Може, як варіант до обговорення, варто дозволити такі дарунки і під час офіційної виборчої кампанії, натомість подбати про те, щоб «політики-добротворці» не могли вплинути на волевиявлення «обдарованого» виборця у день голосування? І хай би подарунки від кандидатів трактувалися так само, як агітки-буклети-календарі: їх можна брати від усіх, а голосувати на власний розсуд…

Подібна ситуація і з дочасною та прихованою агітацією. Ті самі рекламні матеріали, з тим самим змістом, тією ж метою і фактично від тих же замовників, ніби за помахом чарівної палички, починаючи з певної години, перетворюються із політичної реклами на передвиборчу агітацію. І тепер їх треба або замінити (що є правильно), або просто доклеїти в куточку вихідні дані (що є неправильно, адже матеріали мають бути виготовлені коштом виборчого фонду).

Як ми знаємо, передвиборча агітація – це будь-яка дія, яка спонукає виборця голосувати за чи проти кандидата. Але ж хіба ідентична дія, вчинена навесні, влітку, до 5 вересня чи до офіційної реєстрації політика кандидатом, не спонукала виборця голосувати? Якщо законодавчі межі такі тонкі, що аж непомітні, то, певно, саме тому багато хто вдається до їх порушення. Може, і політик (публічна особа), а не лише партія, мав би звітувати про походження коштів на свою «позавиборчу передвиборчу агітацію» не залежно від того, чи офіційно стартувала агітаційна кампанія?

«Прихована агітація», «дочасна агітація» - наразі це якісь морально-етичні категорії, філософські поняття, а не юридичні терміни. І поки одні філософствують про використання політичної реклами як передвиборчої агітації, про введення виборця в оману, про порушення демократичних стандартів, про порушення принципу рівності сумлінних і несумлінних кандидатів, інші переступають оці розмиті межі – здійснюють «прихований підкуп», «джинсують», використовують адмінресурс, затягують терміни своєї реєстрації кандидатом, щоб не звітувати за агітацію і не маркувати її тощо. Бо ж у нас діє правило порушення правил: «Це робити не можна, але якщо у певні дні та з певним папірцем – то можна»…

Не краща ситуація і з замовними агітаційними матеріалами у ЗМІ, і з передвиборчою агітацією в соціальній мережі Facebook. Знову ж таки, Виборчим кодексом чітко не врегульовано політичну рекламу в Інтернеті під час виборчого процесу. Діє хіба що вимога оплачувати таку агітацію з виборчого фонду, але теж «лише у певні дні після реєстрації». А до початку виборчого процесу подібні публікації регулюються загальними вимогами інформаційного та рекламного законодавства. Так, партії нібито зобов’язані прозвітувати за свої витрати на рекламу (відповідно до ст. 17 Закону України «Про політичні партії в Україні»). Але якщо політична реклама чи агітація розміщувалася як новина чи як допис рядового користувача? Не маркуєш, отже й не звітуєш?..

Тому й виходить, що багатьом зручно не помічати того, що не є чітким.

Довідково: Спостереження ОПОРИ спрямоване на незаангажовану оцінку процесу підготовки та проведення виборів, сприяння чесним та вільним виборам, попередження порушень. Громадянська мережа ОПОРА проводить масштабну кампанію спостереження за черговими місцевими виборами, які відбудуться 25 жовтня. До спостереження залучено 188 спостерігачів по всій країні, а в день голосування до них долучаться короткотермінові спостерігачі. Крім того, ОПОРА також моніторить використання бюджетних ресурсів у цілях непрямої агітації, а громадські омбудсмени досліджують вільний доступ до виборчих дільниць та захищають виборчі права громадян.

 Сайт | Фейсбук | Твіттер

(#вибори; #opora; #опора)