Відтермінувати впровадження пропорційної виборчої системи з відкритими списками, тобто зберегти «стару добру» мажоритарку, використавши її ще хоча б на одних парламентських виборах, — таку ідею виношує частина народних депутатів.

Із цього приводу навіть подано відповідний законопроєкт. Є досить реальні шанси, що він набере необхідну кількість голосів. Адже мажоритарників у Верховній Раді нині майже дві сотні.Вони, певно, не проти обратися вдруге таким перевіреним способом. Також проголосувати за це може й частина «списочників», які розуміють, що партійні рейтинги змінюються, а прихильність виборців на місцях до «свого кандидата» може бути набагато тривалішою. Варто лише вдало «засіяти» та «прикормити» округ, і тоді можна кілька разів поспіль здобувати мандат — хоч ти самовисуванець, хоч перебіжчик із партії в партію.

Зауважмо, що і частині виборців (або певним людям, наближеним до депутатів, які видають себе за виразників думки виборців) мажоритарна система теж до вподоби. Особливо громадянам старшого віку, від яких нерідко можна почути, що вони хочуть «знати свого нардепа»; хочуть, щоб він був «місцевий» і «свій»; щоб він «спочатку щось зробив для округу», а потім уже балотувався. Отже, ці виборці хочуть, аби народний депутат (законотворець) узяв на себе функції соціального захисту, поліпшення благоустрю, розвитку інфраструктури громади, надання матеріальної та правової допомоги тощо.

Певно, тому, що місцеві адміністрації та самоврядні органи громад із цими функціями не справляються через нестачу коштів або нестачу мотивації?

Власне, народні депутати теж не проти «саможертовно» навантажити себе ще й повноваженнями місцевих органів влади, бути спонсорами, «шефами» і «старшими товаришами» для голів громад, а для виборців — благодійниками і «добрими панами». Тобто феодалами…

Саме давні міжусобиці феодалів та їхні збройні наїзди на маєтки один одного спадають на думку, коли спостерігаєш за виборчими протистояннями деяких нардепів-мажоритарників. Особливо яскравою ця паралель була за часів Віктора Януковича та його «Партії регіонів». Наприклад, у 2012 році повідомлення про хід парламентської виборчої кампанії рясніли словами «беззаконня», «силове протистояння» і «напад молодиків спортивної статури». Саме через підкупи виборців, використання адмінресурсу, «чорний піар», штовханину на ДВК та ОВК й інші «старання» мажоритарників тодішні вибори були названі «найбруднішими за останні вісім років».

Так, тоді на Вінниччині у виборчому окрузі №14 (центр — місто Жмеринка) під час встановлення результатів волевиявлення розгорілися справжні «розборки» у стилі 1990-х. Коли було вже майже очевидно, що переможцем стає кандидат від «Батьківщини» Іван Мельничук, його опонент Віктор Жеребнюк заявив, що контейнери для перевезення бюлетенів і виборчої документації пошкоджені, та звернувся з вимогою перерахувати голоси. Не обійшлося без «молодиків спортивної статури» — одні казали, що вони захищають правдивий результат, інші — що саме вони навмисно пошкодили пакування виборчої документації… А за результатом перерахунку бюлетенів на окремих дільницях було встановлено новий результат, за яким переможцем став самовисуванець Віктор Жеребнюк, обігнавши Івана Мельничука лише на 83 голоси…

Не менш «феодальною» була тоді й ситуація на виборчому окрузі №11 (місто Вінниця), де конкурували Наталія Солейко (ВО «Батьківщина») та самовисуванець Олександр Домбровський. «Станом на 28 жовтня була інформація, що перемагає Олександр Домбровський з різницею у 600 голосів. Далі на ОВК №11 почалися проблеми. У понеділок, 29 жовтня, на ОВК було повністю призупинено підрахунок голосів. У приміщенні комісії вимкнули електропостачання. Коли принесли лампи і продовжили роботу, до приміщення ОВК увірвалися молодики, які почали їх розбивати. Потім дійшло до бійки, застосування сльозогінного газу та затримання двох осіб. Голову ОВК №11 Сергія Сітарського було відсторонено від виконання обов’язків», — повідомляла тоді ОПОРА. Згодом суд на вимогу Домбровського ухвалив рішення про перерахунок, після чого цей кандидат був визнаний переможцем.

А кандидат Руслан Демчак, що балотувався у 18 окрузі (центр — місто Іллінці), тоді навіть потрапив до СІЗО. Як повідомляли ЗМІ, його затримали просто під час зустрічі з виборцями. Звісно, влада і силовики заявляли, що справа нібито стосувалася суто фінансових зловживань, але сам кандидат називав її політичною розправою на замовлення конкурента. «Зокрема, є дані, що заяву про відмову від балотування подав не сам кандидат, а його довірена особа, оскільки Руслан Демчак перебуває в слідчому ізоляторі Києва і підозрюється у фінансових злочинах, і що нібито адміністрація СІЗО повідомила ЦВК про відмову Руслана Демчака власноруч написати заяву про свою відмову балотуватися до відповідних консультацій зі слідчим та юристом», — писав із цього приводу сайт ОПОРИ.

Більше того, «ветерани» політичних баталій Вінниччини згадують, що за часів Кучми один із потенційних кандидатів у нардепи нібито організовував вивезення конкурента в лісосмугу, де «молодики спортивної статури» погрожували йому зброєю, змушуючи відмовитися від балотування. Може, то був якийсь бізнесовий конфлікт або й вигадка, але цю історію іноді наводили у виборчих штабах як аргумент для кандидатів-новачків «не зариватись» і не переходити дорогу надто впливовим і суворим «феодалам».

А якщо вже пощастило отримати заповітний мандат нардепа-мажоритарника, треба дотримуватися традиційних обрядів, аби не втратити його на наступних виборах (бажано зберегти його довіку й передати нащадкам). Тому депутати в округах традиційно встановлюють дитячі майданчики і дарують школам оргтехніку, вручають лікарням реанімобілі та «модернізують медичну галузь району», «залучають» кошти (субвенції з державного бюджету) на ремонт комунальних закладів і доріг або просто «інспектують» хід державної програми «Велике будівництво» у своїх округах. Власне, приписують собі заслуги державних програм і піаряться на коштах платників податків.

«За сприянням народного депутата Петра Юрчишина, голови районної ради Василя Поліщука було виділено кошти на утеплення та реконструкцію однієї зі сторін навчального закладу на 100 тис. грн. Планується ще на 1,2 млн грн»; «Завдяки нинішній міській владі та за сприяння народного депутата України Юрія Македона цього року вдалося виконати значний обсяг робіт, закупити нове обладнання і створити всі необхідні умови для лікування важкохворих пацієнтів»; «Капітальний ремонт ділянки дороги, яку називають Осіївським яром — яскравий приклад ефективної співпраці та акумуляції зусиль народного депутата України Миколи Кучера, голови райдержадміністрації Івана Стефанцова, голови районної ради Михайла Бурлаки та депутатського корпусу районної ради»; «Я як народний депутат багато їжджу — звертаюсь до Кабміну, керівництва Укравтодору, керівників Вінницької облдержадміністрації та Служб автомобільних доріг в області, щоб залучити додаткове фінансування на ремонт доріг в окрузі»…

Такі приклади славослів’я мажоритарників та їхнього самопіару наводила ОПОРА у 2019 році. Не змінилася ситуація і за нинішньої каденції Верховної Ради.

Торік із державних коштів соцекономрозвитку до п’яти виборчих округів Вінниччини надійшло по 10 млн грн субвенцій, а в один із округів — 20 млн грн. Звісно, мажоритарники всіма способами та за допомогою лояльних чиновників і ЗМІ дають зрозуміти, що ці кошти не були б виділені, якби не «сприяння» нардепа. Здається, виборців переконують, що запалена «під патронатом депутата» лампочка на стовпі перестане світити, якщо його, не дай Боже, не оберуть до ВР повторно. І багато хто в це вірить.

А ще «феодал» може підгодувати жителів округу різноманітною «гречкою» та розважити безкоштовними виступами привезених артистів. Чого тільки не дарують землякам мажоритарники та їхні благодійні фонди — зошити, крупи, горілку, ноутбуки, гроші в конвертах… Один із прикладів: у червні 2019 року повідомляли, що у виборчому окрузі №18 громадянам роздають із машини заморожені курятину та піци від ГО «Соціальні ініціативи Мейдича Олега». Представник згаданої ГО тоді пояснював, що ця благодійна допомога не має стосунку до виборів, а Олег Мейдич на той час був депутатом обласної ради і лише потенційним кандидатом у нардепи. Пізніше він був зареєстрований як кандидат і обраний до ВР від цього округу.

Щоправда, не можна стверджувати, що казуси та порушення неможливі за пропорційної системи. Точаться дискусії про те, яка система краща, але, очевидно, нема досконалої та ідеальної. Однак якщо запитати себе, за якої системи порушень і зловживань може бути більше, то відповідь — не на користь мажоритарки. Венеційська комісія та ОБСЄ теж зауважили, що мажоритарна система є більш сприятливою для можливих корупційних зловживань. Але чому ж нинішня влада, частина монобільшості та наближені до неї депутатські групи готові знехтувати цими застереженнями і прагнуть реанімувати мажоритарку? Може, хочуть повторити успіхи блоку «За єдину Україну!» (2001 р.) чи Партії регіонів у 2012, що формували свою більшість у парламенті, переманюючи «незалежних» мажоритарників, яких у нас прийнято називати вишуканим політичним терміном «тушки»?

Власне, деякі мажоритарники, обрані кілька каденцій поспіль, не раз ставали такими «тушками» — або змінювали партійну належність, або формально називалися самовисуванцями, коли їхня партія ставала надто одіозною чи низькорейтинговою. Або використовували ще один «феодальний лайфхак» — обирались як позапартійні і підшукували собі «сюзерена-покровителя» уже в Верховній Раді… Про яку політичну відповідальність, про яку ідеологію, про яке розвинуте громадянське суспільство може йтися в такому разі?

Галина Сегеда, Вінниця

 

Нагадаємо, що ОПОРА ініціює загальнонаціональну громадську кампанію на підтримку основних досягнень виборчої реформи.