На противагу міфу про необхідність вже і негайно відкривати у машиночитному форматі всі дані, у середовищі дата-активістів визріває ідея людяного підходу. Це коли в першу чергу викладаються ті датасети, які реально потрібні громадянам.
Про курс на людиноцентризм, про незабутні моменти, мрії і життєві кредо, залежні від відкритих даних, розповідає одна з топових українських дата-активісток Катерина Оніліогву.
Хто така Катерина Оніліогву
Катерина Оніліогву - одна з лідерок OPEN DATA в Україні. Керівниця напрямку відкритих даних у TAPAS (“Прозорість та підзвітність у державному управлінні та послугах”/Transparency and Accountability in Public Administration).
Раніше два з половиною роки працювала в Open Data Institute, Лондон, де заснувала та керувала кількома міжнародними проектами в рамках програми Open Data for Development – Open Data Leaders Network, Responsive City Challenge та багато інших. Фокусувалась на створенні інновацій на основі відкритих даних, підтримувала та була ментором стартапів з ЄС та Малайзії. Співпричетна до підписання Україною міжнародної Хартії відкритих даних у Мадриді 6 жовтня 2016 року. Закінчила University of Westminster.
Доленосна випадковість. Особиста історія дружби з відкритими даними
- Перед тим, як долучитись до команди TAPASу, я майже три роки працювала в Open Data Institute у Великобританії.
Після закінчення університету шукала роботу, розглядала різні варіанти. Тоді готова була братись за все, хоча тема відкритих даних на той момент мене ще не цікавила. Я просто хотіла знайти свою першу роботу. Після університету особливо не поперебираєш (сміється. - авт.). Шукаєш, лиш би десь зачепитися.
Але за кілька місяців тема відкритих даних мене поглинула з головою, ногами і всім решта. Я уже вельми цільово рухалася у цьому напрямку. Робила дослідницьку роботу, працювала з інноваціями, допомагала з організацією конкурсів та хакатонів. Спектр моєї діяльності дуже-дуже розширився. І я більше не мала сумнівів щодо того, у якій саме сфері хочу працювати. Випадковість стала доленосною.
Зараз думаю, чому так захопилася з самого початку. Open Data Institute - він же працює з різними країнами в світі. Досвід інших держав, їх результати і позитивні кейси змін внаслідок відкриття даних - саме це мене дуже захопило. Я побачила великий потенціал. А потім захотіла робити це в Україні. Така: “Ого, а дома це буде узагалі драйвово!”. Так воно і сталось.
Fail fast, learn fast. Історії успіхів та невдач
- Робота з відкритими даними підкидає цікаві епізоди. У мене вже є навіть такий момент, який, мені здається, я буду пам’ятати все життя. Я тоді ще працювала в Open Data Institute, допомагала в процесі приєднання України до Хартії відкритих даних на міжнародній конференції International Open Data Conference (IODC) у жовтін 2016 року. Це було у Мадриді. Я вперше остаточно зрозуміла, що Україна має шанс, що у нас є політична воля. Емоції були дуже сильні. До цього мені було якось не дуже очевидно, що все так складеться. Так би мовити, ніщо особливо не віщувало. Але коли вже навіть Гройсман (прем’єр-міністр України. - авт.) у соцмережах запостив про це новину, я видихнула. Думаю, все - звершилось (сміється. - авт.)!
Це моя найбільш знакова історія успіху. А от про невдачі - важко вибрати якусь епічну чи критичну. Я маю такий принцип: Fail fast, learn fast (Швидко провалився - швидко навчився. - авт.). Ніколи не зациклююсь на таких випадках. Головне, щоб “фейли” були невеликі і щоб їх можна було швидко виправити.
"Справжня поразка - це коли ти постійно робиш одне і те ж, і не змінюєш свої підходи."
Катерина Оніліогву
Коли тема нова і її тільки починають розвивати, все, що йде не так - це швидше learning (навчання. - авт.), ніж fail (провал, невдача). Справжня поразка - це коли ти постійно робиш одне і те ж, і не змінюєш свої підходи.
Машиночитність по-людськи
- Якщо говорити про дата-активізм та тенденцію до зміни підходів у цій темі (гіпотеза про перше і друге покоління open data. - авт.), мені здається, що у нас в Україні все ще тримається міф, ніби відкриті дані - це безкоштовно, і відкривати потрібно все.
Насправді ні. У всьому світі з відкриттям даних у машиночитному форматі все не так просто. А тим паче - в Україні. У нас навіть більш складна ситуація, адже ми живемо в умовах збройного конфлікту, який триває. Це забирає багато сил і ресурсів. А на те, щоб відкривати дані, потрібне і перше, і друге теж.
Потрібна залученість міністерств і міськрад, потрібні фахівці, їх час, оплата їх праці і навчання, матеріально-технічна база. Тобто, перше, з чим ми іноді забуваємо рахуватись - це реальність. Її треба брати до уваги.
Друге - органи влади все ще не розуміють пріоритетів. Які саме дані мають бути викладені в першу чергу, в другу, третю. Отже, щодо зміни підходів - дата-активісти мають краще комунікувати з органами влади. Доносити, що саме є пріоритетним, бути guidance (провідником. - авт.) для держави у цій сфері.
Третє - в Україні середовище людей, які розуміють щось про відкриті дані і можуть з ними працювати, дуже невелике. Більшість громадян взагалі не в курсі, що це таке і для чого воно потрібно. Як наслідок, використання відкритих даних дуже вузьке. Отже, ще одне актуальне завдання для дата-активістів - ми маємо скеровувати свої сили не тільки до органів влади, а й до громад. Активних людей у різних-різних сферах. Щоб сформувати попит. Брак попиту - ще один бар’єр. Неодноразово у містах, з якими ми працювали, працівники муніципалітетів говорили, що у них ніхто ніяких даних у машиночитному форматі не просить і, відповідно, вони не розуміють, що ми хочемо в них.
Потрібно, щоб сформувалась критична маса зацікавлених. Щоб люди могли чітко артикулювати: нам потрібен конкретно цей чи той датасет. Щоб органи влади розуміли, навіщо вони витрачають свій час і свої ресурси. Ідея, що відкритим має бути абсолютно все і негайно, не працює. Я сама відійшла від цього. Мені навіть совість не дозволяє вимагати від органів влади, щоб саме відкриті дані були пріоритетні. Просто по-людськи. Відкривати потрібно те, що підсилить місто, а не робити це заради самого процесу.
Навіщо відкривати дані або мрії дата-активісток(ів)
- Для мене найбільша цінність відкритих даних - це потенціал для розвитку економіки. Первинно це всього-на-всього сировина, із якої можна спродукувати багато сервісів, у тому числі дуже затребуваних. Наприклад, є британський “Сітімапер” на базі транспортних даних 29 країн світу. Починалося з малого, а зараз це дуже популярний і корисний міжнародний сервіс. Просто залежить на тому, щоб зрозуміти, які дані потрібні бізнесу. Тим часом, в Україні поки що викладають інформацію, кориснішу для антикорупції, аніж для бізнесу.
Ще відкриті дані - це шанс на підвищення якості життя. У мене є моя особиста мрія про відкриті дані. Я дуже хочу побачити у машиночитному форматі інформацію про якість води і повітря, про стан екології загалом. Це дані, які могли б зацікавити всіх. Якщо ми справді хочемо у відкритті даних вийти на новий рівень, мені здається, треба відкривати саме ці. І шукати інші кейси, які мали б потенціал бути корисними усередниному громадянину. Тому от у мене є така велика мрія. Якби я допомогла цьому статися, то була б дуже і дуже задоволена.
Наостанок кілька слів про динаміку розвитку політики відкритих даних в Україні. Нам тут всередині здається, що й те не так, і інше. Я стараюся бути об’єктивною, коли намагатимусь сформувати особисту думку. Так от, на мою думку, об’єктивними є показники, які пропонують міжнародні рейтинги. Тому що вони беруть до уваги цілу низку критеріїв, а також порівнюють різні країни. Логічно: щоб зрозуміти, чи країна у певному напрямку розвивається, її потрібно порівняти з іншими.
Так от, міжнародні рейтинги показують позитивну динаміку. Підніматися з 62-го на 44-е місце - це очевидно рух вперед. Тому я теж позитивно налаштована.
***
Фотографії розміщено з дозволу Катерини Оніліогву
Матеріал підготовлено командою Громадянської мережі ОПОРА ініціативи “Дані міст” - спеціально для спецпроекту “Друзі відкритих даних”.