Інтерв’ю з Тіном Гебером, креативним стратегом з Хорватії, ініціатива «Дані міст» розпочинає цикл матеріалів, де ми знайомитимемо вас із друзями відкритих даних – найдосвідченішими дата-активістами України і світу.
Людський фактор – основний чинник, що провокує найбільш надихаючі успіхи та найфеєричніші провали у відкритих даних, каже Гебер.
Про особистий досвід роботи з відкриттям даних, про помилки і пошук виходу зі, здавалося б, глухих кутів, про несподівані рішення і корисні розробки читайте далі у матеріалі.
Хто такий Тін Гебер
Тін Гебер (Хорватія) - фахівець міжнародного рівня. Спеціалізується на створенні проектів, націлених на реалізацію прав людини та забезпеченні прозорості. Фокус на придатних для цього інноваційних технологіях та людських мережах.
З травня 2017 – засновник організації tin.fyi
У минулому – дизайнер та технологічний лідер в міжнародній opendata- та civictech-організації The Engine Room. Ще раніше – займався веб-операціями у Міжнародній земельні коаліції (International Land Coalition).
*Фото з дводенного Форуму персональної демократії в Україні (PDF Ukraine - 2017)
Відкриті дані. Особиста історія стосунків
Я почав займатися темою відкритих даних, коли працював на міжнародну організацію власників землі (International Land Coalition, 2012-14 рр.). У той час ми повинні були публікувати великі масиви даних стосовно землі. Зокрема, щодо того, кому належать ті чи інші ділянки.
Коли ми працювали над створенням такої бази даних, я почав відвідувати конференції з open data, різні заходи з цього питання і виявив для себе цілий новий чудесний світ. Я зрозумів, яким помічним може стати процес накопичення даних і їх відкритість.
Згодом я співпрацював з низкою правозахисних організацій, які опікувалися громадянськими правами і зрозумів: мати інформацію про те, що робить уряд – це для громадян критично. І це один з тих методів (дуже практичних методів!), які можуть збільшити соціальне благо.
Найяскравіша історія успіху та найфеєричніший епікфейл
Якщо говорити про успішний проект, то діло було у Мексиці. Я там працював з групою журналістів-розслідувачів, яким ми допомагали отримати дані про те, на що депутати парламенту витрачають свої добові виплати. І коли ми їх, ці дані, отримали, то це був реально величезний стос паперів.
Ці хлопці-дівчата сказали нам (а я тоді працював провідним дизайнером-технологом): допоможіть! Мовляв, ооокей, це чудові дані, ми б хотіли зробити з них статті та репортажі, але у нас нема 20 років, щоби перевіряти ці всі папери і подивитись, чи є там корупція.
Ми створили, умовно кажучи, технологічну лінію, яка вела від оригінальних даних до статті. Зокрема, вербували бібліотекарів, які погоджувалися бути волонтерами в тому, щоб сканувати ці папери і викладати їх в єдину базу даних. Врешті, ми створили велику онлайн-платформу, яка вже дозволяла автоматизовано переробляти такі дані і викладати їх у загальний доступ у PDF-форматі.
Коли ми створили цю платформу, то виявилося, що це чудовий механізм, який може бути корисний не тільки журналістам-розслідувачам, але й іншим людям також. А ще згодом ми знайшли партнерів, таких як ОПОРА в Україні чи «K-Monitor» в Угорщині, - для того, щоби робити схожі проекти вже тут і запропонувати їм віднайдений нами в такому досвіді механізм переробляння даних. «К-Monitor» в Угорщині взяв нашу технологію за основу для того, щоб розробити платформу, яка опрацьовуватиме декларації про доходи всіх депутатів за одну ніч.
Це один з наших найбільших успіхів, а от фейлів було дуже багато. Що поробиш, нема такої технічної проблему, яку неможливо вирішити, але завжди є проблема з людьми. Наприклад, ми могли розробити чудове технічне рішення, але воно вимагало такого обсягу людської праці, що потім неможливо було знайти тих, хто всім цим би системно займалися. І, власне, нічого й не відбувалося.
"Що поробиш, нема такої технічної проблему, яку неможливо вирішити, але завжди є проблема з людьми".
Мексиканський проект у цьому сенсі теж певним чином виявився невдачею, бо після створення цієї платформи ми вже не мали змоги підтримувати групу, яка працювала над її наповненням та оновленням. А самі вони так і не знайшли всі необхідні ресурси. Зокрема, стільки людей, які б погодилися оцифровувати всі ці величезні стоси паперів постійно.
Хоча я маю підстави сподіватися, що все це ще запрацює, бо платформа залишилася, інтерес до цієї інформації – теж. Суспільний запит на доступ до таких даних також є. Тому в цьому питанні я залишаюсь оптимістом.
Гіпотеза про перше і друге покоління дата-активістів (більше про неї ТУТ)
Я з нею згодний. Я пам’ятаю ті часи (десь близько 2009 року), коли тільки підіймалася хвиля відкритих даних. Тоді це був такий технодетермінізм (філософська концепція, відповідно до якої технології і знання є вирішальними у поступі людства, - ред.).
Люди прагнули відкритості даних заради самої відкритості. Гасло того часу, яке всі повторювали: «Давайте відкривати дані! І – якомога більше!».
На початку, мабуть, так все і мало відбуватися. Бо дата-активісти намагались стимулювати свої громади узагалі вперше подумати у цьому напрямку. Давайте відкривати дані, нумо підіймем цей хайп (інтенсивна реклама, розкручування; піар; значна увага, захват, інтерес, галас довкола чогось. – ред.)! Нехай усі побачать, як це все працює. Ок, тут мало грошей і громадської зацікавленості, але ми створимо новий тренд. Покажемо саму технічну можливість такого процесу.
Друга ж генерація, на мою думку, має переформатувати цей процес. Зрозуміти, що потреби громадян стоять на першому місці, а вже відкриття даних як таке – на другому. Все має відштовхуватися саме від потреб людей.
Відкриті дані в Україні – друге чи перше покоління?
З огляду на те, що я бачив тут, я б сказав, що Україна великою мірою на другому етапі і йде дуже і дуже розумним шляхом. Хоча частина дата-активістів все ж ще залишаються на першому. Я думаю, це сталося тому, що в деяких містах України люди вивчили історії успіхів і провалів в інших країнах. І тому не повторювали помилок. Наприклад, якщо говорити про опендата-проекти другого типу, де все відштовхується від потреби, а під неї створюється технічне рішення, то найбільш вдалий приклад – це Prozorro (офіційний портал оприлюднення інформації про публічні закупівлі України. – ред.).
Матеріал підготовлено командою Громадянської мережі ОПОРА ініціативи “Дані міст” - спеціально для спецпроекту “Друзі відкритих даних”.