Ця країна ніколи не буде колишньою. На 100% важко сказати, чи закріпиться результат дорослішання надовго. Втім, очікувати, що громадяни і надалі продовжуватимуть чекати на лідера-месію, дозволятимуть грати з ними в політичні драми та задовольнятимуться малим, сильним світу цього не варто.
Те, що повинно залишитись в головах надовго: “Повноваження = відповідальності”. І якщо найбільше повноважень у Президента, то це не найкращі привілеї, а найтяжча ноша. Блеф, який пропонувала проковтнути суспільству Ганна Герман напередодні перших переговорів щодо врегулювання політичної кризи, не спрацює вже ніколи. Тоді вона відзначила, що Президент понад процесом, тому не буде брати участь у роботі цього владно-опозиційного круглого столу, адже, представляє весь народ, а не його частину. Хотілось би нагадати, що навіть в законодавчому полі посадовці несуть відповідальність, як за свої дії, так і бездіяльність. Але мова не лише про Президента, Уряд, депутатів всіх фракцій, а і нас з вами – громадян. Якщо парламентарі порушують регламент та голосують пакетом невідомо за що, судді та прокурори ігнорують Конституцію, а міліція грається у вуличні бої без правил з лікарями-добровольцями, журналістами, активістами від малого до старого, то питання політичної пам’яті громадян, як ніколи, на часі. Чи вистачить мотивації у політиків на повноцінну люстрацію та відповідальність, яку повинні нести за політичну кризу її ініціатори, що переросла у вуличний терор, в правовому полі? Думаю, ні. Без громадян нічого не зміниться.
28 січня український парламент скасував дію пакету “диктаторських” законів та прийняв новий компромісний всліпу. Інфантильність політиків, на відміну від громадян, досягла апогею. Після перерви, яку оголосив спікер Володимир Рибак для консультацій з лідерами фракцій, в зал було винесено з голосу 4 законопрокти, які ніхто з рядових депутатів не бачив в очі. Спікер наголосив, що вони погоджені з усіма лідерами, то варто підтримати таку ініціативу. В цей момент варто було дивитись не на депутатів, а на журанлістів, кількість яких зашкалювала. Працівниця гардеробу Верховної Ради поділилась враженнями: “Стільки людей тут було, хіба, під час інавгурації Ющенка”. Якщо ви думаєте, що після першого результативного голосування ложа преси і дипломатів взірвались оплесками, то помиляєтесь.
Журналісти з кам’яними обличчями вийшли на брифінг до голови Фракції Партії регіонів Олександра Єфремова та задали йому декілька жорстких питань: коли буде покарано Беркут, який полював на їх колег та лікарів-волонтерів, хто нестиме відповідальність за невинно вбитих. Після цього журналісти стали стіною за депутатом з фотокартками побитих, окривавлених, понівечених колег. Єфремов почервонів і відповів, що силовики діяли в межах наказів, опосередковано визнавши цим, що міліціянти мали індульгенцію на відстріл. Звісно, буде слідство, яке встановить всі факти і обставини, винних, які вже каратимуться за законом. Втім, такі обіцянки давались і після розгону мирних демонстрантів 30 листопада. Справа тоді не зрушила з місця. Під стінами Верховної Ради незнайомий журналіст підійшов до автора цих рядків, щоб поділитись наболілим: “Всі вони повинні бути покарані за злодіяння. У нас вистачить терпіння та сил.”
Якщо кожен зможе собі чітко зафіксувати, що прийняття та скасування цих законів є лише простим маніпулятивних ходом на випадок “щоб було”, ми пройдемо позитивну точку неповернення. Тактика ініціаторів цього збурення вдало характеризується тезою: “Щоб зробити людину щасливою, потрібно в неї забрати все, а тоді повернути половину”. Але ж журналісти на активісти подорослішали за ці два місяця на роки і у багатьох таки вистачить терпіння, щоб відповідальність за протистояння несли саме ті, хто віддавав накази та має найбільше повноважень.