Щонайменше! Бо я ж то знаю чому кандидати вишикувалися в довжелезну чергу за мандатом народного обранця.
Може вони дуже-дуже прагнуть стати нормотворцями – розробляти і приймати «найкращі» закони? Сумніваюся! Маючи гроші і зв’язки можна пролобіювати будь-який «потрібний» закон не будучи в стінах Верховної Ради. Омріяна депутатська недоторканість? Та ну! В нашій країні лише приналежність до впливового олігархічного клану є гарантією уникнення кримінального переслідування, але аж ніяк не депутатський мандат. Розподіл державного бюджету? Саме так!
Більшість майбутніх депутатів добре знають, що найцікавішим і найвигіднішим заняттям Верховної Ради є затвердження, внесення змін та контроль за виконанням Державного бюджету (стаття 85 Конституції України). Головний український «грошовий пиріг» у 2012 році заважив мало що не 400 мільярдів гривень. Згідно базового принципу представницької демократії, обираючи народного депутата кожен громадянин делегує йому право розпоряджатися своєю часткою «державного пирога». Відтак з 400 мільярдів гривень на кожного з 36 мільйонів українських виборців (36 млн. 695 тис.) припадає частка «пирога» вагою трохи більше 10 тисяч гривень. Не погано.
Зважаючи на те, що депутатів ми обираємо на 5 років, величина мого шматка пирога зростає в п’ятикратному розмірі. Таким чином, ставлячи галочку у виборчому бюлетені я фактично підписую чек на 50 тис. гривень і добровільно віддаю його своєму кандидату (партії). За ці гроші я міг би купити більше ніж 4 тони гречки, збудувати свій власний дитячий майданчик, придбати 200 комплектів дитячої футбольної форми, купити повний комплект підручників для 480 першокласників чи 5 електрокардіографів. Люди, не продавайте свій голос (менше, ніж за 50 тисяч гривень). Знайте собі ціну. А ще краще: читайте програми, думайте головою та розумно інвестуйте свої гроші.