Уявіть собі вибори, на які приходить більше 90% виборців. Всі поводяться смиренно, бо непокора карається. Дисципліновано голосують за одного й того ж кандидата чи партію. Це не антиутопія. Це голосування в українській тюрмі.

— “Тварини не голосують, за них вирішуємо ми”, — так до нас ставились тоді. Ті, хто на противагу в’язням називали себе “людьми”, виконували  рішення вигідних для них у Києві чиновників”, — каже Павло Панич, колишній в’язень Харківської колонії №25. На роки його ув’язнення припали вибори 2002-го і 2004 років.

Громадянська мережа ОПОРА проаналізувала результати голосування в’язнів на парламентських і президентських виборах пізніше — з 2010-го по 2014 роки. І виявилося, що на багатьох тюремних дільницях явка була надзвичайно високою, а результати — однаковими.

Факти у цифрах

У в’язницях різних типів, — слідчих ізоляторах, виховних та виправних колоніях тощо, —  на виборах утворюються більше 150 дільниць. У кожній області є щонайменше одна така. Найбільше припадає на Дніпропетровську, Харківську та Запорізьку області.

ОПОРА проаналізувала, як голосували ув’язнені під час чотирьох виборчих кампаній: на президентських виборах 2010 і 2014 років, а також на парламентських – 2012 і 2014-го.

Кожного разу участь у голосуванні брало понад 90% арештантів. Така активність відрізняється від ситуації в Україні, де загальна явка на цих чотирьох виборах коливалася між позначками 50-70%.

Окрім високої явки, була ще й разюча одностайність: переважна більшість в’язнів на низці дільниць голосувала за одного й того ж кандидата чи партію.

По роках можна побачити кількість таких дільниць у відсотках і те, як ситуація змінювалась від виборів до виборів.

  • 2010, президентські — на 71% дільниць більшість підтримала певного кандидата;
  • 2012, парламентські —  на 75% дільниць більшість підтримала певну політсилу;
  • 2014, президентські — на 57% дільниць більшість підтримала певного кандидата;
  • 2014, парламентські — на 44% дільниць більшість підтримала певну політсилу.

На парламентських виборах у 2012 році більшість голосів в’язнів належала Партії регіонів. Винятками стали дві дільниці, за результатами яких перемогла партія УДАР.

На виборах нардепів у 2014 році ситуація змінилася. Лише на 44% дільниць ледь не одностайно підтримали певну політсилу.

Але тоді це були різні партії. Ось кілька прикладів:

  • у дев’ятнадцяти дільницях “Блок Петра Порошенка” набрав більше 80 відсотків голосів.
  • у Прилуцькій виховній колонії в Чернігівській області з 44 голосів 43  — у “Народного фронту”.
  • у Мелітопольській виховній колонії в Запорізькій області з 22 голосів 18 за “Народний фронт”. Це  90%.
  • у Ковельській виховній колонії Волинської області, де голосувало 40 виборців, 38 підтримали “Народний фронт” (95%).

Хто при владі, той отримує більше голосів арештантів, свідчать дані. Під час президентських перегонів 2010 року в обох турах Юлію Тимошенко підтримали більше ніж 52% арештантів. Тоді лідерка “Батьківщини” була прем’єркою. Хоча вагому роль відігравала також впливовість кандидата і його політичної сили в тому чи іншому регіоні. Наприклад, у 24-х колоніях більшість виборців підтримали Віктора Януковича, хоча він  при владі ще не був. Левова частка цих в’язниць розташовувалися у Донецькій та Луганській областях.

У 2012 році, коли влада належала регіоналам, на парламентських виборах за цю політсилу віддали свої голоси 67% ув’язнених .

Напередодні президентських виборів 2014 року владна вертикаль не функціонувала. Тоді 50 % в’язнів підтримали Юлію Тимошенко. Більше 30% проголосували за Петра Порошенка. Ці двоє були основними конкурентами за голоси ув’язнених, — решта кандидатів не набрали у тюрмах більше 4%.

І на парламентських 2014-го найбільше голосів отримав “Блок Петра Порошенка” (40,3%). Тут можна припустити, що вертикаль запрацювала, бо аналіз даних показав кореляцію між результатами. “Якщо у певній тюрмі більшість була за “Блоком Петра Порошенка”, то результати “Народного фронту” зменшувалися, і навпаки. Водночас, між “Батьківщиною” і тим самим “Народним фронтом” такого зв’язку дані не показують”, — стверджують аналітики ОПОРИ.

Цікаво, що в дільницях, де підтримували президентство Юлії Тимошенко, на парламентських виборах за її політичну силу вже не голосували.

Ось кілька прикладів:

У Синельниківській виправній колонії №94 Дніпропетровської області:

  • на президентських виборах-2014: усього 1259 виборців, 234 голоси за Петра Порошенка, 743 — за Юлію Тимошенко.
  • на парламентських виборах-2014: 885 виборців у списку,  746 — за БПП, 27 — за “Батьківщину”.

У Харківській виправній колонії №43 Харківської області:

  • на президентських виборах-2014: усього 1065 виборців, 167 — за Петра Порошенка, 777 — за Юлію Тимошенко;
  • на парламентських виборах-2014: усього 835 виборців,  747 — за БПП,  28 — за “Батьківщину”.

У Солонянській виправній колонії №21 Дніпропетровської області:

  • на президентських виборах-2014: 1410 виборців, 220 — за Петра Порошенка, 902 — за Юлію Тимошенко;
  • на парламентських виборах-2014: 1206 виборців, 719 – аз БПП, 144 –  за “Батьківщину”.
Червоні і чорні історії

Люди, що стикалися з виборами у тюрмі, розповідають: колонії неофіційно поділяються на так звані червоні та чорні. У червоних в’язні повністю залежні від адміністрації (начальника і наглядачів). Адміністрація контролює процес голосування і може на нього впливати. Більшість колоній такого типу зосереджена у великих містах, переважно на сході Україні.

У чорних колоніях, кажуть колишні в’язні, процес голосування відбувається не так одностайно. Керівництво колонії не має сильного впливу, щоб фізично чи морально змусити голосувати. Ці розповіді перегукуються з даними ОПОРИ, результати яких показують, що є місця несвободи (їх менше 40%), де в’язні на виборах не одностайні у підтримці певного кандидата.

Активіст і правозахисник Руслан Яременко був в’язнем Олексіївської виправної колонії №25, що у Харкові. На час, коли чоловік відбував термін, припали парламентські гонки 2014 року. За його словами, напередодні виборів адміністрація колонії дала вказівку в’язням голосувати за представника “Блоку Петра Порошенка”.

— Я був серед тих, хто відмовився, — розповідає Яременко. — На виборах помічники адміністрації стояли біля тих, хто голосував, дивилися і записували, хто кому віддав свій голос. Такі помічники — це теж засуджені, які виконують роль “рук керівництва”. Потім тих, хто проголосував не так, садили в ізолятор і били, а одного навіть “опустили” (в кримінальному світі так називається акт приниження людини. — авт.)”.

Одного з в’язнів також побили за відмову голосувати. Через два дні після виборів чоловік повісився у промисловій зоні.

— Крім того, купували голоси співробітників колонії, — додав Яременко. — Заздалегідь вираховували, хто буде на зміні, й по 200-300 гривень додавали до зарплати.

Схожі історії розповів Павло Панич, який у 2002 та у 2004 році голосував у тій самій колонії:

— Якщо люди висловлювали протилежні думки вголос, то збирали інакодумців, садили в карцер і били 15 діб. Це називалось «буря» (тиск міг  варіюватися від фізичного насилля  до вколювання психотропних речовин. — авт.), траплялося по три рази на день. У 2004 році побили практично весь карцер. Всіх наперед, хто не проголосує за Віктора Януковича. Особисто бував у карцері 25-ї колонії. Бачив, як у 2004 році завели засудженого, він говорив, що без окулярів не бачить навіть куди галочку ставити і голосував у присутності працівника колонії. Також у кожній кабінці стояв оперативник і дивився у бюлетені. Того, хто не проголосував, піддавали тортурам”.

На момент виходу цього тексту наш співрозмовник Андрій Поясник помер від туберкульозу. У 2012 році на парламентських виборах Андрій голосував у Дрогобицькій виправній колонії №40.

— Нам чітко сказали, що треба голосувати за “Партію регіонів”, — розповідав Андрій. — “Отрядний” (так у в’язницях називають начальника загону. — авт.) стояв поряд із кабінкою і ми мали показувати, за кого проголосували”.

Проте, за словами Андрія, навіть тим, хто голосував не так, ніякого покарання не було.

Герой, який просив залишитись анонімним, на президентських виборах у травні 2014 року голосував на дільниці Лук’янівського СІЗО.

— Нам ніхто не казав, за кого голосувати, — розповідає чоловік. — Я не пам’ятаю, до дня виборів чи після, але роздали цукерки Roshen. Сам процес голосування проходив спокійно: нас вивели, кабінки стояли в кабінеті опера (оперуповноваженого. — авт.), ми брали бюлетені, заходили за шторку, записували і виходили. Тиску не було, ніхто нічого не перевіряв.

Результати на цій дільниці не суперечать розповіді колишнього арештанта. 2098 виборців, явка 96%, найбільше голосів зібрали Петро Порошенко (667) та Юлія Тимошенко (689).

Екс-в’язень Старобабанівської виправної колонії  №92 в Черкаській області Костянтин Ходаковський розповідає, що президентські вибори 2014 року були єдиними, де його  не закрили в карцер і не говорили, за кого голосувати:

— Раніше регіонали завжди давали засудженим по півкілограма чаю і 5 пачок сигарет, і адміністрація наказувала голосувати за Януковича і Ко. Ви б бачили поведінку адміністрації колонії,  коли у 2014 році ніхто не телефонував з Києва.

Як політика проникає у в’язниці

Руслан Яременко відвідує в’язниці у Харківській області, щоб контролювати дотримання прав засуджених. Він розповів, як політики впливають на вибори у тюрмах. У деяких в’язницях підприємці замовляють продукцію, яку виготовляють в’язні. Водночас бізнесмени мають зв’язки з представниками політичних еліт:

— Через підприємця-посередника партія отримує вихід на в’язнів, обіцяючи їм певні блага, на кшталт сигарет і певну суму грошей начальнику, — каже Руслан.

Аналітик Громадянської мережі ОПОРА Олександр Клюжев спостерігає за виборами з 2004 року. Він розповів, що керівництво в’язниці може тиснути на в’язнів зі страху втратити посаду,  навіть якщо нема наказу зверху забезпечити необхідний результат.

Також потенційно впливати на адміністрації в’язниць можуть вищі посадові особи пенітенціарної системи, керівники обласних державних адміністрацій тощо, говорить аналітик. Вони виставляють тюрмам конкретні результати і місця несвободи мусять виконати цей, умовно кажучи, план.

Або, каже Клюжев, конкретний кандидат може мати особисті зв’язки у в’язницях і безпосередньо домовлятися про співпрацю.

Зиск від тиску на в’язнів

За даними ОПОРИ, сумарна кількість голосів усіх в’язнів на парламентських виборах у 2014 році становила всього лише 0.37% від загальної кількості виборців. Здавалось би, такий мінімальний вплив не вартий того, щоб ризикувати репутацією чи порушувати законодавство. Але, як зазначив Олександр Клюжев, тюрми – лише гвинтик у великій системі.

— Голосування у в’язницях просто є одним із внесків до загального результату, досягнутого за допомогою використання адмінресурсу, – додав він.

Якщо ж ідеться про вибори народних депутатів України в одномандатних округах, то голоси в’язнів можуть стати вирішальними. Аналіз даних показав два таких випадки на парламентських виборах 2012 року. Насправді їх більше, але в деяких округах результати були визнані недійсними через масові фальсифікації.

Біла Церква, 90 округ

Основні конкуренти: самовисуванець Віталій Чудновський (35179 голосів) і свободівець Олександр Марченко (34857 голосів). Півтисячі голосів ув’язнених істотно посприяли перемозі Чудновського. За нього, до речі, публічно агітували тоді представники провладної на той час “Партії регіонів”, а самі результати оскаржували у суді як сфальсифіковані.

Херсон, 182 округ

Основні конкуренти: Володимир Сальдо від “Партії регіонів” (27183 голосів) і Олексій Урсуленко від “Батьківщини” (26249 голосів). Перший набрав 1200 голосів в’язнів. Без них він би не став тоді депутатом.

Як з усім цим бути

У 2007-2010 роках Олексій Цимбалюк працював на підприємстві, власники якого орендували площу і наймали в’язнів на території Коцюбинської колонії. Каже, що бачив, як там організовувались президентські вибори.

– Щоб бабку підкупити біля під’їзду, треба принести пакет гречки. В’язню ж нічого не треба нести – достатньо щось пообіцяти. Одному – дострокове звільнення, іншому – характеристику. Або принаймні не чіпати, – каже Олексій. – У такому випадку ув’язненому все одно, за кого голосувати.

Олександр Клюжев з ОПОРИ вважає, що подолати проблему можна, якщо вдосконалити законодавство, а також звернути увагу громадськості до виборчого процесу в місцях виконання покарань. Щойно політичні партії та кандидати зрозуміють, що такі одностайні голосування шкодять їхній репутації більше, ніж сприяють, то ця проблема зникне, сказав виборчий аналітик.

Павло Лисянський, голова “Східної правозахисної групи”, бачить вихід в тому, щоб організувати повноцінну агітацію у місцях несвободи, а також проводити освітні програми з виборчого права.

Адже самі ув’язнені теж не завжди знають, що статус-кво – не норма, і можна голосувати, як хочеш, а не як кажуть.

Текст — Марина Верещака, Наталія Шимків
Аналітика даних — Роберт Лорян, Громадянська мережа ОПОРА
Ілюстрації – Тетяна Кабакова