Наскільки поширеною є проблема корупції в Україні? Яка частка населення задіяна в корупційних оборудках? Хто є лідером корупційних практик, а в яких сферах усе рідше можна потрапити в корупційну ситуацію? Хто є відповідальним за боротьбу з корупцією, та яким є рівень громадянської активності? Відповіді на ці та низку інших питань, пов’язаних із дослідженням проблеми корупції, були оприлюднені 27 січня під час прес-конференції «Корупційні практики в Україні: сприйняття VS реальний досвід громадян». На заході представники Київського міжнародного інституту соціології презентували результати загальнонаціонального опитування громадської думки стосовно поширеності корупційних практик в Україні у 2015 році в порівнянні з результатами попередніх хвиль опитування у 2007-2009, 2011 рр.
У сприйнятті населення корумпованість державного сектору зростає, хоча цей висновок не має підтвердження на реальному досвіді
Громадяни вважають проблему корупції в повсякденному житті однією з найнагальніших для України (94,4%), а корумпованість органів влади як окремий випадок, на думку українців, практично не поступається їй за серйозністю (93,8%). Підтвердженням цьому є такі факти, встановлені дослідженням. По-перше, з проявами корупції у 2015 році з позиції учасника або спостерігача стикалися майже 2/3 респондентів, кожен п’ятий з яких – якнайменше щомісяця. По-друге, опитування показало, що 85,5% дорослого населення України оцінює загальний рівень корумпованості суспільства вище середнього. Лише 1,8% опитаних вважають корупцію мало поширеною або й зовсім відсутньою.
Населенням 40,7% усіх основних сфер та інституцій України розглядаються як надто корумповані. За його сприйняттям, п’ятірка лідерів рейтингу найбільш корумпованих галузей є сталою. Її очолюють Державтоінспекція та судова система – названі дуже корумпованими двома третинами опитаних (66,0%). Далі йдуть – міліція (без ДАІ), прокуратура та медична система. Остання хвиля дослідження 2015 р. демонструє зростання корумпованості державного сектору за оцінкою населення, хоча цей висновок не має підтвердження на реальному досвіді. Цьому сприяє, зокрема, інформаційний супровід корупційних викриттів у ЗМІ.
Реальна ж частка населення, втягнутого в корупційні стосунки, за минулі чотири роки дещо скоротилась. У 2015 р. мали досвід вимагання хабара, його добровільної пропозиції чи використання особистих зв’язків для досягнення власних цілей 70,7% респондентів (у 2011-му році таких було 72,4% – різниця статистично значуща на рівні р=0,01). Незначне скорочення стало можливим завдяки зниженню добровільної пропозиції хабара з боку споживача державних послуг.
Проте сталими залишаються лідери корупційних практик, де не зафіксовано статистично значущих змін у рівні хабарництва. З вимаганнями впродовж року, що передував опитуванню, зіткнулись 56,8% опитаних, і ця частка залишилася стабільною з 2011-го року. Найчастіше з вимогою неофіційної плати люди стикаються під час звернення до державних медичних закладів, контактів з міліцією, отримання дозволів у органах влади, контактів з ДАІ, у загальноосвітніх школах, у вищих навчальних закладах. Рідше, порівняно з 2011 р., вимагають хабар у таких сферах, як проходження митного контролю чи оформлення митних документів, підключення чи ремонт комунальних послуг, контакти з органами призову на військову службу, оформлення чи отримання соціальних виплат. Зросла ж корупція під час отримання кредиту чи позики в державній установі, звернень щодо приватизації, володіння та користування землею, звернень до судової системи та до державних нотаріусів.
Самі українці стали рідше давати хабарі (35,6% опитаних проти 40,5% у 2011 р.). Найчастіше ініціюють корупційні ситуації громадяни при взаємодії з представниками закладів середньої освіти, державної медицини та ДАІ. У більшості сфер пропозиція неофіційної платні скоротилась. Окрім згаданих трьох, стали менше пропонувати хабар під час звернень щодо отримання державного житла, влаштування на роботу до державної установи, контактів із представниками вищих навчальних закладів, податкових служб, митниці, органів призову на військову службу міліції та комунальних послуг. Добровільна пропозиція хабарів статистично значуще збільшилася лише в одній сфері – отримання кредиту в державній установі.
Між вимаганням і добровільним хабарництвом традиційно стоїть використання особистих зв’язків як «м’якої» форми корупції. Найчастіше люди вдаються до такої практики для влаштування на роботу до державної установи, у сфері регламентації підприємницької діяльності, для отримання різних дозволів у органах влади, під час звернень щодо реєстрації або приватизації об’єктів нерухомості, в аспектах приватизації, володіння та користування землею, а також у разі звернення щодо отримання державного житла.
Згідно з дослідженням, половина дорослого населення України допускає власне залучення до корупційних дій, коли це може допомогти розв’язати особисту проблему. Цілковиту неприйнятність для себе корупційної практики декларує 37,4% опитаних.
Дослідження зафіксувало певні зрушення у питаннях, пов’язаних з громадянською активністю – прості громадяни стають більш відповідальними за боротьбу з корупцією
Попри загалом невисокий рівень довіри до інститутів влади і сприйняття її як корумпованої, населення України розглядає ці вищі органи як найбільш відповідальні за боротьбу з корупцією. Серед них: Президент України (60,6%), Верховна Рада (41,7%) та Кабінет Міністрів (37,7%). Натомість політичну волю представників будь-яких владних структур долати корупцію помічають загалом не більше 14% населення. Найбільше прагнення боротьби з корупцією громадянам демонструють місцева влада (13,2%) та Президент (12,3%). З-поміж органів влади найбільш помітною для громадян була антикорупційна діяльність Люстраційного комітету (чули про певні заходи 32%) та Президента (32%). Проте найефективнішими, за оцінками населення, є заходи засобів масової інформації (27%) та громадських організацій (28%).
У 2015 році дослідження зафіксувало певні зрушення у питаннях, пов’язаних з громадянською активністю. Частка населення, яке покладає відповідальність за боротьбу з корупцією на простих громадян, поступово і невпинно зростає (від 15,8% у 2007 році до 18,0% у 2011 році та до 24,0% у 2015 році), а декларує готовність протистояти корупціонерам близько третини населення (37%). Однак практика подання скарги до органів влади або до правоохоронних органів у зв’язку з випадком корупції залишається малопоширеною – лише 2% громадян намагались захистити свої права перед чиновником. Таким чином, спостерігаємо певні зміни у свідомості громадян, які, однак, поки що не втілилися у їхній поведінці.
Довідково: Дослідження «Стан корупції в Україні. Порівняльний аналіз загальнонаціональних досліджень: 2007, 2009, 2011 та 2015» проведене Київським міжнародним інститутом соціології в координації з Лейк Ресеч Партнерс та Каракоюн Стретеджіз в рамках проекту «Об’єднуємося заради реформ (UNITER)», що фінансується Агентством США з Міжнародного Розвитку (USAID) та здійснюється Pact, Inc. в Україні. Масштабне загальнонаціональне дослідження громадської думки про стан корупції в Україні було проведене протягом липня – жовтня 2015 року. Вибірка є репрезентативною для дорослого населення (віком 18 років і старшим) України в цілому, а також для кожної області України. Дослідження проводились за випадковою багатоступінчастою вибіркою з квотним відбором на останньому етапі.